Історія справи

Постанова ВГСУ від 10.02.2016 року у справі №916/3644/13
Ухвала КГС ВП від 25.02.2018 року у справі №916/3644/13
Постанова КГС ВП від 25.04.2018 року у справі №916/3644/13

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/3644/13

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Балацької О.А.,

учасники справи:

позивач - державна установа "Відділення гідроакустики Інституту геофізики ім.С.І. Субботіна НАН України",

представник позивача - Пудлінська Л.І. адвокат (договір від 16.04.2018 б/н, ордер від 19.04.2018 № 339518, свідоцтво від 26.03.2004 № 1251),

відповідач - фізико-хімічний інститут захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України,

представник відповідача - Байдерін О.А. адвокат (договір від 16.04.2018 № 86-ПД, ордер від 19.04.2018 № 305777, свідоцтво від 04.09.2012 № 2299); Трощеновський О.В. (довіреність від 12.10.2017 № 188); Еннан Алім Абдул-Амідович директор,

третя особа на стороні позивача - Національна академія наук України,

представник третьої особи на стороні позивача - не з'явився,

третя особа-1 на стороні відповідача - головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області,

представник третьої особи-1 на стороні відповідача - не з'явився,

третя особа-2 на стороні відповідача - Міністерство освіти і науки України,

представник третьої особи-2 на стороні відповідача - не з'явився,

розглянув касаційну скаргу державної установи "Відділення гідроакустики Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України"

на рішення господарського суду Одеської області від 11.07.2017 (головуючий суддя Гут С.Ф.)

та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 (головуючий Колоколов С.І., судді: Разюк Г.П. і Лисенко В.А.)

у справі № 916/3644/13

за позовом державної установи "Відділення гідроакустики Інституту геофізики ім.С.І. Субботіна НАН України" (далі - Установа),

до фізико-хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України (далі - Інститут),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національна академія наук України (далі - Академія),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - Управління);

2) Міністерство освіти і науки України (далі - Міністерство),

про стягнення 1 348 379,85 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Установа звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Інституту про стягнення збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Інститут після закінчення строку дії договору оренди від 31.12.2009 № 1 (далі - Договір) не повернув за актом приймання-передачі орендовані приміщення та продовжує ними користуватись, що призводить до збитків Установи у вигляді витрат, понесених на утримання орендованого нерухомого майна.

Справа неодноразово розглядалася господарськими судами.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 31.07.2014 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.04.2016 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні: позивача - Академію; відповідача - Міністерство.

Рішенням господарського суду Одеської області від 11.07.2017, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.10.2017, позовні вимоги (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 07.07.2017) задоволений частково. Стягнуто з Інституту на користь Установи 176 412,19 грн. відшкодування витрат на оплату опалення приміщень, 96 996,13 грн. відшкодування витрат на оплату електроенергії, 3 116,03 грн. відшкодування витрат на оплату зливових стоків, 2 706,56 грн. відшкодування витрат з оплати за вивезення побутових відходів, 4 188,46 грн. судового збору та 6 546,41 грн. витрат на оплату судової експертизи. У решті позову відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується завдання Установі збитків у зв'язку з користуванням орендованими приміщеннями та зазначено, що відшкодуванню підлягають фактично здійснені витрати позивача у розмірах, пропорційно займаних самовільно орендованих приміщень.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог, Установа звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування 675 133,85 грн. витрат на охорону будівель і території, 53 718,60 грн. витрат на утримання прилеглої до будинку території, 89 931,79 грн. витрат на утримання і обслуговування комунальних систем загального призначення та прийняти нове рішення, яким у скасованій частині задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваній частині судових рішень дійшли помилкового висновку про те, що відсутність між сторонами договору про надання вказаних послуг є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Інститут подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від інших учасників судового процесу відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 31.12.2009 на підставі дозволу бюро Президії НАН України відділенням гідроакустики Морського гідрофізичного інституту Національної академії наук України (Орендодавець) та Інститутом (Орендар) було укладено Договір оренди, згідно з умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме державне майно: приміщення в двухповерховому будинку і одноповерхових будівлях (майно), площею 536,3 м2, розміщене за адресою: місто Одеса, вул. Преображенська, 3, на 1 та 2 поверхах будинку та дворових будівлях згідно з додатками №№ 1, 3, що перебуває на балансі Відділення гідроакустики Морського гідрофізичного інституту Національної академії наук України (Балансоутримувач).

Відповідно до пункту 1.2 Договору майно передається в оренду з метою використання для наукової діяльності.

На виконання умов Договору за актом приймання-передачі від 31.12.2009 Орендодавець передав, а Орендар прийняв в орендне користування майно згідно з додатком № 1 до Договору.

Згідно з пунктом 3.1 Договору крім орендної плати Орендар сплачує Орендодавцю по розрахункам Орендодавця: відшкодовування комунальних платежів; відшкодування податку на землю; витрати на утримання будинку та прилеглої території, інші витрати (додаток № 2 до Договору).

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що балансоутримувач представляє Орендарю рахунки за відшкодування податку на землю, комунальні платежі та інші експлуатаційні витрати до 20 числа розрахункового місяця, плата здійснюється Орендарем протягом 5 днів після отримання рахунків, але не пізніше розрахункового місяця.

Відповідно до пункту 3.6 Договору орендна плата і комунальні платежі, перераховані несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягають індексації і стягуються на користь балансоутримувача відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно з пунктом 3.10 Договору у разі припинення (розірвання) договору Орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє Орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла у повному обсязі, враховуючи санкції, балансоуримувачу.

Пунктами 10.9, 10.10 Договору передбачено, що у разі припинення або розірвання договору орендоване майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Орендодавцю. У разі, якщо Орендар затримав повернення орендованого майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження. Майно вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Обов'язок щодо складання акта приймання-передачі про повернення майна покладається на Орендаря.

Вказаний договір було укладено строком на 1 рік до 31.12.2010 включно.

Після закінчення строку дії Договору останній не було продовжено, однак Інститут орендоване майно Установі не повернув та продовжує користуватися орендованими приміщеннями по теперішній час, що не заперечувалось самим Інститутом.

Установа щомісяця направляла Інституту рахунки на оплату витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг, проте він жодного рахунку протягом 2011- 2013 років не оплатив.

Установою було направлено на адресу Інституту претензію з пропозицією сплатити борг у сумі 658 220,91 грн. Зазначена претензія залишена без відповіді та задоволення.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення збитків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом позову у даній справі є стягнення збитків, що складаються з витрат Установи на утримання нежитлових приміщень, які фактично знаходились в користуванні Інституту, а саме з:

- витрат на оплату опалення приміщень у розмірі 335 316,92 грн.;

- витрат на оплату електроенергії у розмірі 192 255,81 грн.;

- витрат за постачання холодної води та водовідведення у розмірі - 2 743,87 грн. (переплата відповідачем цих витрат врахована позивачем у розрахунку загальної суми збитків, що є предметом стягнення);

- витрат з оплати зливових стоків у розмірі 2 060,19 грн.;

- витрат з оплати вивезення побутових відходів у розмірі 2 706,56 грн.;

- витрат на охорону будівель і території у розмірі 675 133,85 грн.;

- витрат на утримання прилеглої до будинку території у розмірі 53 718,60 грн.;

- витрат на утримання і обслуговування комунальних систем загального призначення в розмірі 89 931,79 грн.

Відповідно до положень статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. В силу положень частини другої названої статті збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

З вказаних норм чинного законодавства вбачається, що обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, наявність порушення з боку цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує її інтереси як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і збитками. Збитки є наслідком, а допущення порушення - причиною. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Статтею 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом; суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Згідно із статтею 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Скасовуючи попередні судові акти в даній справі, Вищий господарський суд у своїй постанові зазначив, що за спірний період з 01.01.2011-31.12.2013 слід дослідити факт понесення Установою збитків, а саме витрат на утримання нежитлових приміщень, проаналізувати наявний в матеріалах справи здійснений Інститутом контррозрахунок суми позову.

Судами попередніх інстанцій для визначення розмірів площ займаних Інститутом приміщень була призначена комплексна будівельно-технічна експертиза, за результатом якої судовим експертом складено висновки від 27.02.2017 №№ 3048/24 та 3054/23.

Проаналізувавши зазначені висновки, суди дійшли висновку, що судовим експертом до загальної площі приміщень, які займав відповідач, не було включено площу будівлі літ. З - 35,1 м2 та безпідставно не враховано площу приміщень загального користування водомірного вузла (8,1 м2) та теплового вузла (20,2 м2), а тому Інститутом при здійснені розрахунку розміру відшкодування витрат, понесених Установою з утримання приміщень, невірно визначено площу для здійснення нарахування за зазначені вище послуги.

Тарифи та ціни на комунальні послуги, послуги з утримання будинків і споруд, прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади національними комісіями, що здійснюють державне регулювання, органами місцевого самоврядування.

Частиною шістнадцятою статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Враховуючи викладене та перевіривши фактично понесені Установою витрати на утримання нежитлових приміщень, з урахуванням часткового їх відшкодуванням Інститутом у 2015 році, суди дійшли висновку, що з Інституту підлягають стягненню витрати: на оплату опалення приміщень у розмірі 176 412,19 грн. (348 667,18 грн. - 172 254,99 грн.); на оплату електроенергії у розмірі 96 996,13грн. (198 401,06 грн. - 101 404,93 грн.); на оплату зливових стоків у розмірі 3 116,03 грн. (6 603,80 грн. - 3 487,77 грн.); з оплати вивезення побутових відходів у розмірі 2 706,56 грн. (3 647,36 грн. - 940,8 грн.).

У цій частині судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються.

Що ж до відмови у задоволенні позову в частині: відшкодування витрат на охорону будівель і території у розмірі 675 133,85 грн.; витрат на утримання прилеглої до будинку території у розмірі 53 718,60 грн. та витрат на утримання і обслуговування комунальних систем загального призначення у розмірі 89 931,79 грн., то суди попередніх інстанцій виходили з того, що сторонами договорів про надання Установою Інституту вказаних послуг не укладалось, що не було спростовано Установою під час розгляду справи судами, а тому підлягають відшкодування послуги, на які уповноваженими органами затверджені тарифи.

Однак Касаційний господарський суд не може погодитись з висновком судів попередніх інстанцій про те, що, приймаючи рішення в оскаржуваній частині, суди залишили поза увагою, що відповідно до пункту 10.2 Договору умови цього Договору зберігають силу протягом усього строку Договору, у тому числі, коли після його укладання законодавством встановлено правила, які погіршують становище Орендаря, а в частині зобов'язань щодо сплати орендної плати та нанесених збитків - до виконання зобов'язань.

Згідно з пунктом 3.1 Договору крім орендної плати Орендар сплачує Орендодавцю по розрахунках Орендодавця: відшкодовування комунальних платежів; відшкодування податку на землю; витрати на утримання будинку та прилеглої території, інші витрати (додаток № 2 до Договору).

При цьому судами встановлено, що Договір було укладено строком на 1 рік до 31.12.2010 включно. Після закінчення строку дії Договору останній не було продовжено, однак Інститут орендоване майно Установі не повернув та продовжує користуватися орендованими приміщеннями по теперішній час, що не заперечувалось самим Інститутом, а тому Інститут відповідно до пунктів 3.1 та 10.2 Договору зобов'язаний сплачувати відповідні платежі у розмірі фактичних витрат Установи аж до підписання акта приймання-передавання на повернення майна з оренди.

Касаційний господарський суд зазначає, що підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в оскаржуваній частині, було відсутність договірних відносин з відшкодування таких витрат та судами не досліджувались у справі докази, які підтверджують вимоги та заперечення у цій частині, а також не перевірялись подані сторонами розрахунки.

Таким чином, посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваній частині судових рішень дійшли помилкового висновку, що відсутність між сторонами договору про надання вказаних послуг є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині, приймаються Касаційним господарським судом з огляду на викладені обставини.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Зважаючи на викладене, рішення та постанова у справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування 675 133,85 грн. витрат на охорону будівель і території, 53 718,60 грн. витрат на утримання прилеглої до будинку території, 89 931,79 грн. витрат на утримання і обслуговування комунальних систем загального призначення підлягають скасуванню, а справа у скасованій частині передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду. В іншій частині рішення та постанова судів попередніх інстанцій підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу державної установи "Відділення гідроакустики Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Одеської області від 11.07.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 у справі № 916/3644/13 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування 675 133,85 грн. витрат на охорону будівель і території, 53 718,60 грн. витрат на утримання прилеглої до будинку території, 89 931,79 грн. витрат на утримання і обслуговування комунальних систем загального призначення. У цій частині справу № 916/3644/13 направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

В іншій частині рішення господарського суду Одеської області від 11.07.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 у справі № 916/3644/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко