ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 916/1796/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Кондратова І.Д., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області

на рішення Господарського суду Одеської області

у складі судді Невінгловської Ю.М.

від 15.11.2018

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Таран С.В., Будішевської Л.О., Мишкіної М.А.

від 20.02.2019

за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс"

про стягнення 21 251 381,20 грн

за участю представників:

позивача: не з`явився

відповідача: Різун Н.О.

прокуратури: Савицька О.В.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У серпні 2018 року заступник прокурора Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 21 251 381,20 грн, завданих через несплату коштів з пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач при здійсненні будівництва зернового складу підлогового зберігання на території Визирської сільської ради в порушення вимог статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не уклав із сільською радою договір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту та не сплатив на користь Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області грошові кошти (пайову участь), що призвело до понесення сільрадою збитків у вигляді упущеної вигоди на суму 21 251 381,20 грн.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

27.05.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІС-Зерно" (інвестор) та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" (товариство) був укладений інвестиційний договір, відповідно до пунктів 1.1., 2.1., 2.2. якого інвестор здійснює дії, направлені на самостійне проектування та будівництво об`єкту інвестування - зерносховище об`ємом 120 тис.тон за адресою: 1-й кілометр автодороги на морський торгівельний порт "Южний" на території Визирської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, а Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" сприяє оформленню дозвільної документації на будівництво об`єкту інвестування та прийняття його в експлуатацію.

01.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІС-Зерно" (інвестор) та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" (товариство) була укладена додаткова угода до вищезазначеного договору, якою було погоджено змінити назву об`єкту інвестування із "зерносховище" на "зерновий склад підлогового зберігання зерна".

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІС-Зерно" є власником 88/100 частки єдиного майнового комплексу по перевантажуванню зернових вантажів на причалі № 16, розташованого за адресою: Одеська область, Лиманський район, Визирська селищна рада, вулиця 1-й кілометр автодороги на морський торгівельний порт "Южний" , будинок 1"А".

02.08.2016 Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області зареєстрував декларацію № ОД143162151542 про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності - зерновий склад підлогового зберігання зерна об`ємом 120 тис. тон, розташований за адресою: Одеська область, Лиманський район, територія Визирської сільської ради, 1-й кілометр автодороги на морський торговий порт "Южний", код об`єкта будівництва - ДК 1252.8, ІІІ категорії складності, замовник - Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс".

Відповідно до пункту 20 декларації кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією складає 212 513,812 тис. грн, у тому числі витрати на будівельні роботи - 133 980,708 тис. грн, витрати на машини, обладнання та інвентар - 30 870,732 тис. грн.

У пункті 22 декларації замовник будівництва послався на пункт 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", згідно з яким до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва зокрема об`єктів інженерної транспортної інфраструктури.

30.09.2016 за реєстраційним № 1043437751227 за Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІС-Зерно" було зареєстровано право власності на зерновий склад підлогового зберігання зерна об`ємом 120 тис. тон, розташований за адресою: Одеська область, Лиманський район, територія Визирської сільської ради, 1-й кілометр автодороги на морський торгівельний порт "Южний", будинок 1"А" / 2 .

Визирська сільська рада Лиманського району Одеської області в межах своєї компетенції, як уповноважений законодавством України орган, дійшла висновку про відсутність правових підстав для сплати відповідачем пайової участі при будівництві вищевказаного об`єкту та про незалучення відповідача до сплати такої пайової участі, про що зазначила в листі № 190/02-13/441 від 20.04.2018.

У серпні 2018 року заступник прокурора Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 21 251 381,20 грн, завданих через несплату коштів з пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, посилаючись на те, що відповідач при здійсненні будівництва зернового складу підлогового зберігання на території Визирської сільської ради в порушення вимог статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не уклав із сільською радою договір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту та не сплатив на користь Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області грошові кошти (пайову участь), що призвело до понесення сільрадою збитків у вигляді упущеної вигоди.

Заступник прокурора також зазначив, що відповідач протиправно послався в декларації про готовність об`єкту до експлуатації на положення пункт 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", відповідно до якого він є звільненим від пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з огляду на те, що об`єкт будівництва належить до об`єктів інженерної транспортної інфраструктури. Також зазначає, що об`єкт будівництва відповідача за кодом, зазначеним в декларації, та згідно з Державним класифікатором будівель і споруд належить до групи "Будівлі промислові та склади" та не належить до транспортної інфраструктури.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд Одеської області рішенням від 15.11.2018, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2019, відмовив у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суди попередніх інстанцій, керуючись Правилами надання послуг у морських портах України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 438 від 05.06.2013, виходили з того, що об`єкт будівництва - зерновий склад підлогового зберігання об`ємом 120 тисяч тон є складовою частиною у технологічному процесі перевалки зернових вантажів та є об`єктом транспортної інфраструктури, у зв`язку з чим відповідно до пункту 9 частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у відповідача не виникло зобов`язання щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Визирка та з цих підстав між Визирською сільською радою та відповідачем не укладався договір про пайову участь, не визначався розмір пайової участі. З огляду на ці обставини, а також з огляду на те, що стягнення пайової участі має провадитись на підставі договору про таку участь, укладеного з органом місцевого самоврядування, та у сумі, розрахованій останнім відповідно до норм законодавства суди дійшли висновку про недоведеність прокурором наявності в діях відповідача повного складу правопорушення та про неправомірність заявлення позовних вимог.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі заступник прокурора Одеської області просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 15.11.2018 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги заступник прокурора посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема статей 5, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", пункту 3.9. ДБН А.2.2-3:2014 "Склад та зміст проектної документації на будівництво", Державного класифікатора будівель і споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстату України № 507 від 17.08.2000, та порушення норм процесуального права, зокрема статей 13, 80, 86, 99, 104, 107 та 236 Господарського процесуального кодексу України, а також на невідповідність висновків судів обставинам справи. За твердженням заступника прокурора суди попередніх інстанцій:

- не обґрунтували відповідними нормами закону свій висновок про те, що код класифікації об`єктів будівництва не визначає виду будівлі об`єкту будівництва;

- не врахували, що єдиним нормативно-правовим актом, який визначає вид будівлі об`єкту будівництва та містить чіткий перелік об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, є Державний класифікатор будівель і споруд ДК 018-2000, затвердженим наказом Держстату України № 507 від 17.08.2000;

- не взяли до уваги лист Мінрегіонбуду № 23-11/6294/0/6-11 від 22.07.2011, в якому роз`яснюється, що підтвердженням приналежності об`єкту будівництва до певного виду будівель є саме код будівлі згідно з Державним класифікатором будівель і споруд ДК 018-2000;

- залишили поза увагою положення підпунктів 11 -13 частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", в яких законодавець визначив державний класифікатор будівель та споруд єдиним нормативно-правовим актом, який визначає приналежності об`єкту будівництва до певного виду будівель;

- не дослідили належним чином декларацію відповідача про готовність об`єкта будівництва до експлуатації № ОД 143162151542 на предмет зазначеного в ній відповідачем коду об`єкта будівництва;

- при наданні оцінки наданому відповідачем висновку експерта № 378 від 24.10.2018 порушили статті 104, 107 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не врахували, що зазначений висновок був зроблений без урахування положень спеціальних нормативно-правових актів у сфері архітектурно- будівельної діяльності, висновок є неповним та необґрунтованим. В порушення статей 99, 104 Господарського процесуального кодексу України суди відмовили у задоволенні клопотання заступника прокурора про призначення судової будівельно-технічної експертизи;

- не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 3-1553гс16 та від 01.02.2017 у справі № 3-1441гс16.

Також заступник прокурора вказує на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що спірний об`єкт будівництва є невід`ємною частиною єдиного/майнового комплексу з перевалки наволочних зернових вантажів морського терміналу, оскільки суди зробили зазначені висновки за відсутності в матеріалах справи доказів належності спірного об`єкта будівництва до єдиного майнового комплексу морського термінала та не врахували, що згідно з декларацією про готовність об`єкта до експлуатації склад збудований як окремий об`єкт.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу заступника прокурора залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 15.11.2018 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 залишити без змін, посилаючись на те, що доводи, викладені відповідачем в касаційній скарзі, не відповідають дійсним обставинам справи та чинному законодавству, а оскаржувані рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів є законними та обґрунтованими. За твердженням відповідача:

- заступник прокурора, посилаючись на те, що об`єкт будівництва не є лінійними об`єктом інженерно-транспортної інфраструктури звужує поняття інженерної та транспортної інфраструктури, яке є більш широким;

- Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" не містить переліку або критеріїв об`єктів, які відносяться до транспортної інфраструктури, з огляду на що необхідно застосовувати нормами Закону України "Про транспорт" та Закону України "Про морські порти", які регулюють діяльність транспорту та які правильно застосували як спеціальні суди попередніх інстанцій та експерт при проведенні дослідження, за наслідком якого був зроблений висновок № 378 від 24.10.2018;

- лист Мінрегіонбуду № 23-11/6294/0/6-11 від 22.07.2011 не є нормативним документом та не стосується застосування підпункту 9 частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", з огляду на що суди попередніх інстанцій правильно не застосували зазначений лист до спірних правовідносин;

- суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що віднесення спірного об`єкта до об`єктів транспортної інфраструктури зумовлено не лише самим фактом знаходження зернового складу в морському порту, а саме метою створення та використання такого об`єкта - для забезпечення перевалки експортних та інших вантажів;

- заступник прокурора в касаційній скарзі помилково розмежовує поняття цілісний та єдиний майновий комплекс, не враховує при цьому положення статті 146 Господарського кодексу України, відповідно до якої зазначені поняття є тотожними;

- суди попередніх інстанцій правильно та з дотриманням статті 99 Господарського процесуального кодексу України відмовили у задоволенні клопотання прокурора про призначення експертизи з огляду на відсутність підстав для її призначення, передбачених частиною 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України, оскільки з питань, з яких прокурор просив призначити у справі судову будівельну експертизу, відповідач вже надав висновок, правильність якого не була спростована ні позивачем, ні прокурором та прокурор пропустив строк подання висновку експерта та/або звернення із заявою про призначення експертизи у справі. Також зазначає, що наведені прокурором в клопотання про призначення судової експертизи є надуманими, не входять до предмету доказування у цій справі і не є необхідними для повного та всебічного розгляду справи та правильного вирішення спору;

- визначена заступником прокурора ціна позову є необґрунтованою, оскільки визначена, виходячи з максимально можливого розміру пайової участі (10 % від вартості будівництва), в той час як законом такий відсоток може бути меншим, заявлений до стягнення розмір пайової участі не був визначений уповноваженим на те органом місцевого самоврядування, в той час як відповідно до закону саме сільрада є єдиним уповноваженим органом, до виключної компетенції якої віднесено встановлення розміру пайової участі.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.

Касаційний господарський суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин 2, 3 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Норма, закріплена у частині 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", містить виключення щодо об`єктів будівництва, замовники яких не приймають пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Згідно з підпунктом 9 частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу).

Визирською сільрадою Лиманського району Одеської області 15.02.2017 було прийнято рішення № 711-VІІ "Про затвердження Положення про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі (внеску) фізичних та юридичних осіб у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільради", яким затверджено Положення про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі (внеску) фізичних та юридичних осіб у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільради, затверджено Положення про Комісію з питань встановлення розміру пайової участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Визирської сільради, затверджено типову форму договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерної-інфраструктури та соціальної інфраструктури села Визирка.

Відповідно до абзацу 9 пункту 1.5. зазначеного Положення до пайової участі не залучаються забудовники у разі здійснення будівництва об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу).

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Визирської сільської ради Лиманського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 21 251 381,20 грн, які завдані через несплату коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту с. Визирка Лиманського району Одеської області у зв`язку з будівництвом об`єкта: зернового складу підлогового зберігання за адресою: Одеська область, Лиманський район, Визирська сільська рада, с. Визирка, 1-й кілометр автодороги на морський торговий порт "Южний", код згідно з класифікатором ДК 018-2000-1252.8, ІІІ категорія складності.

Виходячи з предмета та підстав позову, з урахуванням частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", беручи до уваги вимоги та заперечення учасників справи, до предмета доказування та встановлення судами у даній справі входять обставини щодо належності чи не належності відповідного об`єкта будівництва - зернового складу підлогового зберігання за адресою: Одеська область, Лиманський район, Визирська селищна рада, с. Визирка, 1-й кілометр автодороги на морський торговий порт " Южний", код згідно з класифікатором ДК 018-2000-1252.8, до об`єктів транспортної інфраструктури.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зазначений об`єкт будівництва є об`єктом транспортної інфраструктури, оскільки є складовою та невід`ємною частиною у технологічному процесі перевалки зернових вантажів. При цьому суди попередніх інстанцій керувалися нормами пунктів 6, 7, 8 частини 1 статті 1 Закону України "Про морські порти", статті 24 Закону України "Про транспорт", пунктами 8.1., 8.3. Правил надання послуг у морських портах України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 438 від 05.06.2013. Крім того, суди попередніх інстанцій врахували висновок експерта № 379 від 05.11.2018, складений за результатами проведення будівельно-технічної експертизи та поданий відповідачем, у якому вказано, що зерновий склад підлогового зберігання об`ємом 120 тис тон є об`єктом транспортної інфраструктури.

Разом з тим суди попередніх інстанції відмовили у задоволенні клопотання заступника прокурора про призначення судової будівельно-технічної експертизи у справі, з огляду на те, що наданий відповідачем висновок експерта стосувався тих самих питань щодо виду об`єкту будівництва - зернового складу підлогового зберігання, які прокурор ставить на вирішення експерта у своєму клопотанні. Проте, матеріали справи містять достатньо доказів для встановлення всіх необхідних обставин справи і не потребують спеціальних знань.

Однак, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано та безпідставно відхилили клопотання заступника прокурора Одеської області про призначення судової будівельно-технічної експертизи у цій справі щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, з огляду на таке.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує зокрема такі питання:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;

4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

У статті 76 Господарського процесуального кодексу України зазначається, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Виходячи з наведеного, рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Отже, господарські суди зобов`язані надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, які містяться в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відмовляючи в задоволенні клопотання заступника прокурора Одеської області про призначення судової будівельно-технічної експертизи, суди попередніх інстанції не врахували та не надали оцінки доводам прокурора щодо наявності у нього обґрунтованих сумнівів щодо правильності висновку експерта № 379 від 05.11.2018, які були викладені у такому клопотанні, з урахуванням положень статті 99 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про віднесення об`єкта будівництва "зерновий склад підлогового зберігання об`ємом 120 тис. тон" до об`єктів транспортної інфраструктури та, взявши до уваги висновок експерта № 379 від 05.11.2018, складений за результатами проведення будівельно-технічної експертизи, на замовлення відповідача, разом з тим відхилив клопотання заступника прокурора Одеської області про призначення судової експертизи, що призвело до порушенням вимог статті 7 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з пунктом 3 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У частинах 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України зазначається, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) № 3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Отже, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

В контексті правовідносин у даній справі, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Визирська сільрада Лиманського району Одеської області є отримувачем коштів пайової участі, тобто саме тим органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, однак не вживає відповідних заходів, направлених на стягнення цих коштів, а тому прокурор обґрунтовано звернувся з позовом до суду саме в інтересах сільської ради.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 915/20/18.

При цьому суди попередніх інстанцій також не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 3-1553гс16 та від 01.02.2017 у справі № 3-1441гс16.

Відповідно до частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Враховуючи відсутність договірних відносин між сторонами у справі та характер позовних вимог, які ґрунтуються на завданні відповідачем позивачу-1 шкоди внаслідок неукладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста та несплати внеску пайової участі до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми, які регулюють правовідносини із завдання позадоговірної шкоди.

Загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди встановлені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової або господарсько-правової відповідальності, для застосування якої необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи); шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає. При цьому, на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Протиправною є поведінка (дія або бездіяльність) особи, що порушує правову норму, умови договору, угоди тощо та тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи. Протиправність поведінки боржника або кредитора у позадоговірних правовідносинах полягає у порушенні правової норми.

Тобто, при прийнятті рішення у справі суди першочергово мали встановити наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення для застосування такої міри відповідальності, як збитки.

Разом з цим суди попередніх інстанцій, дійшовши передчасного висновку про те, що у відповідача не виникло зобов`язань щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Визирка відповідно до пункту 9 частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не перевіряли наявність складу цивільного правопорушення у діях відповідача.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не дають суду касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Встановлення обставин справи, оцінка доказів виходить за межі розгляду справи в порядку касації.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно з частинами 3, 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не надали оцінку всім доводам та запереченням сторін, не дослідили всіх наявних в матеріалах справи доказів, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Одеської області від 15.11.2018 та постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду врахувати викладене вище, розглянути клопотання заступника прокурора Одеської області про призначення судової будівельно-технічної експертизи, надати оцінку доводам прокурора про наявність у нього обґрунтованих сумнівів щодо правильності висновку експерта від 05.11.2018 № 379, які були викладені у такому клопотанні, з урахуванням положень статті 99 Господарського процесуального кодексу України, на підставі належних та допустимих доказів встановити обставини щодо віднесення чи не віднесення відповідного об`єкта будівництва до об`єктів транспортної інфраструктури, з урахуванням яких вирішити питання про наявність правових підстав для здійснення перевірки наявності складу цивільного правопорушення у діях відповідача, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини і в залежності від встановленого вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

9. Судові витрати.

Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа передається на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат у справі, в тому числі, й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 15.11.2018 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 у справі № 916/1796/18 скасувати.

3. Справу № 916/1796/18 передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді І. Кондратова

В. Студенець