Історія справи

Постанова КГС ВП від 16.05.2025 року у справі №903/421/24

?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 903/421/24

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Васьковського О.В., Вронської Г.О., Дроботової Т.Б., Пєскова В.Г., Рогач Л.І., Чумака Ю.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (далі - ТОВ «ГК «Нафтогаз України», позивач, скаржник)

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025

за скаргою Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз» (далі - АТ «ОГС «Волиньгаз», відповідач)

на дії (бездіяльність) приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича (далі - приватний виконавець)

та скаргою ТОВ «ГК «Нафтогаз України»

на дії (бездіяльність) приватного виконавця Щербакова І.М.

за позовом ТОВ «ГК «Нафтогаз України»

до АТ «ОГС «Волиньгаз»

про стягнення 161 243 310,44 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Історія справи. Стислий зміст позовних вимог та скарг на дії приватного виконавця

1.1. ТОВ «ГК «Нафтогаз України» звернулося до суду з позовом про стягнення з АТ «ОГС «Волиньгаз» 161 243 310, 44 грн заборгованості, з яких: 106 297 520,40 грн основного боргу, 20 041 045,89 грн пені, 6 230 773,38 грн 3 % річних, 28 673 970,77 грн інфляційних втрат та судових витрат у справі.

1.2. Господарський суд Волинської області рішенням від 07.08.2024 у справі №903/421/24 позов задовольнив.

1.3. На виконання рішення господарський суд видав наказ від 04.09.2024 №903/421/24-1.

1.4. Господарський суд Волинської області ухвалою від 04.09.2024 розстрочив виконання рішення Господарського суду Волинської області від 07.08.2024 в частині стягнення судового збору.

1.5. АТ «ОГС «Волиньгаз» подало до суду першої інстанції скаргу на дії (бездіяльність) приватного виконавця, у якій просило:

1) визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця щодо:

- незупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 76195479 щодо виконання наказу Господарського суду Волинської області від 04.09.2024 у справі №903/421/24 до врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) АТ «ОГС «Волиньгаз», яке бере участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» від 14 липня 2021 року №1639-IX (далі - Закон України №1639-IX);

- незняття арешту з усіх грошових коштів / електронних грошей, що містяться на відкритих рахунках / електронних гаманцях та належать боржнику, у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження 131 965 015,35 грн;

- незняття арешту зі всього належного АТ «ОГС «Волиньгаз» майна у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження 131 965 015,35 грн;

2) зобов`язати приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право АТ «ОГС «Волиньгаз») шляхом:

- зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 76195479 щодо виконання наказу Господарського суду Волинської області від 04.09.2024 у справі №903/421/24 до врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) АТ «ОГС «Волиньгаз», яке бере участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу відповідно до Закону України №1639-IX;

- зняття арешту з усіх грошових коштів / електронних грошей, що містяться на відкритих рахунках / електронних гаманцях та належать боржнику АТ «ОГС «Волиньгаз», у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження 131 965 015,35 грн;

- зняття арешту зі всього належного АТ «ОГС «Волиньгаз» майна у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження 131 965 015,35 грн.

1.5.1. Скарга АТ «ОГС «Волиньгаз» обґрунтована тим, що вся сума заборгованості, яка є предметом цієї судової справи, в тому числі основний борг, штрафні санкції, підлягає врегулюванню відповідно до Закону України №1639-IX. Водночас приватний виконавець зупинив вчинення виконавчих дій лише в частині затвердженого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), обсягу перевищення фактичної вартості послуг з розподілу природного газу над тарифною виручкою, передбаченою тарифами на розподіл природного газу у сумі 41 27617 грн.

1.6. ТОВ «ГК «Нафтогаз України» подало до суду першої інстанції скаргу на дії (бездіяльність) приватного виконавця, згідно з якою просить визнати неправомірними дії приватного виконавця щодо зупинення вчинення виконавчих дій в частині стягнення основного боргу в сумі 41 276,17 грн в ході примусового виконання рішення суду, скасувати постанову від 02.10.2024 про зупинення вчинення виконавчих дій в частині стягнення основного боргу в сумі 41 276,17 грн, зобов`язати приватного виконавця усунути порушене право стягувача шляхом здійснення виконавчих дій згідно з умовами, визначеними Законом України «Про виконавче провадження».

1.6.1. Скарга ТОВ «ГК «Нафтогаз України» обґрунтована тим, що «приписи Закону України №1639-ІХ підлягають застосуванню до сум заборгованості, обсяг яких визначено та утворилася за договорами, укладеними відповідно до пунктів 1- 4 глави 6 розділу III Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП №294 від 30.09.2015. Натомість згідно з рішенням суду у справі заборгованість стягнута за Типовим договором постачання природного газу постачальником останньої надії, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2501. Реструктуризації та списанню підлягає основний борг за купівлю газу перед НАК «Нафтогаз України», тоді як за рішенням суду у справі стягувачем є ТОВ «ГК «Нафтогаз України».

2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд Волинської області ухвалою від 28.10.2024 у справі №903/421/24:

- задовольнив скаргу АТ «ОГС «Волиньгаз» на дії приватного виконавця;

- визнав неправомірною бездіяльність приватного виконавця щодо незупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №76195479 та незняття арешту з усіх грошових коштів / електронних коштів, майна, належного АТ «ОГС «Волиньгаз», в межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження 131 965 015,35 грн;

- зобов`язав приватного виконавця зупинити вчинення виконавчих дій за виконавчим провадженням №76195479 з примусового виконання наказу Господарського суду Волинської області №903/421/24 від 04.09.2024 та зняти арешт з майна та усіх грошових коштів / електронних грошей, що містяться у відкритих рахунках / електронних гаманцях та належать боржнику АТ «ОГС «Волиньгаз», у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження 131 965 015,35 грн;

- відмовив у задоволенні скарги ТОВ «ГК «Нафтогаз України» від 17.10.2024 на дії (бездіяльність) приватного виконавця.

2.1.1. Суд першої інстанції, задовольняючи скаргу АТ «ОГС «Волиньгаз» на дії приватного виконавця, виходив з того, що приватний виконавець, який не є учасником процедури врегулювання заборгованості між сторонами та не уповноважений визначати її результати і хід проведення, встановивши що АТ «ОГС «Волиньгаз» включено до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, на підставі відповідної постанови НКРЕКП та що заборгованість за наказом Господарського суду Волинської області від 04.09.2024 № 903/421/24, щодо якої боржником вживаються заходи із врегулювання відповідно до Закону України № 1689-ІХ, зобов`язаний був зупинити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні щодо виконання цього наказу на підставі пункту 15 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» (за винятком витрат на оплату судового збору), а також відповідно до частини четвертої статті 35 цього Закону - зняти арешт з майна та грошових коштів боржника.

2.1.2. Також суд першої інстанції зазначив, що задоволення скарги АТ «ОГС «Волиньгаз» про зобов`язання приватного виконавця зупинити вчинення виконавчих дій у межах наказу суду № 903/421/24 від 04.09.2024 виключає можливість задоволення скарги ТОВ «ГК «Нафтогаз України» про визнання неправомірними дій, скасування постанови приватного виконавця про зупинення виконавчих дій у частині стягнення основного боргу в сумі 41 276,17 грн, а також зобов`язання приватного виконавця усунути порушене право стягувача шляхом здійснення виконавчих дій відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». У зв`язку з цим ця скарга не підлягає задоволенню.

2.2. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції від 28.10.2024, ТОВ «ГК «Нафтогаз України» та приватний виконавець звернулися до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами.

2.3. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 20.01.2025 апеляційні скарги ТОВ «ГК «Нафтогаз України» та приватного виконавця Щербакова І.М. залишив без задоволення. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 28.10.2024 у справі №903/421/24 змінив в мотивувальній частині, яку виклав у редакції постанови. В решті ухвалу залишив без змін.

2.3.1. Змінюючи мотивувальну частину ухвали суду першої інстанції, апеляційний суд врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19.12.2024 та 15.01.2025 у справі № 903/62/23, про те що приватний виконавець не мав права відкривати виконавче провадження та здійснювати виконавчі дії щодо майна боржника, оскільки частка держави у його статутному капіталі з урахуванням її перебування в управлінні Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі -АРМА), складає понад 25 %.

2.3.2. Зважаючи на необхідність врахування постанов Верховного Суду від 19.12.2024 та 15.01.2025 у справі № 903/62/23, колегія суддів апеляційної інстанції у цій справі дійшла висновку про наявність підстав для визнання неправомірною бездіяльність приватного виконавця та зобов`язання його зупинити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 76195479 з примусового виконання наказу Господарського суду Волинської області № 903/421/24, виданого 04.09.2024, у зв`язку з відсутністю у приватного виконавця повноважень на виконання рішення суду про стягнення з АТ «ОГС «Волиньгаз».

2.3.3. Також апеляційний суд зазначив, що встановлені обставини виключають підстави для задоволення скарги ТОВ «ГК «Нафтогаз України» про визнання неправомірними дій приватного виконавця, скасування його постанови про зупинення виконавчих дій у частині стягнення основного боргу в сумі 41 276,17 грн та зобов`язання його усунути порушене право стягувача шляхом здійснення виконавчих дій відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». У зв`язку з цим скарга не підлягає задоволенню.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. ТОВ «ГК «Нафтогаз України» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 у справі №903/421/24 скасувати та винести постанову, якою задовольнити апеляційну скаргу ТОВ «ГК «Нафтогаз України» у справі №903/421/24 на ухвалу суду першої інстанції від 28.10.2024.

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. У поданій касаційній скарзі ТОВ «ГК «Нафтогаз України» зазначає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням матеріального та процесуального законодавства. З покликанням на приписи статті 1, 5, 18 Закону України «Про виконавче провадження» вказує на підвідомчість приватному виконавцю виконання рішення у цій справі та про відсутність підстав для застосування до цих правовідносин статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б вказували на те, що в статутному капіталі відповідача частка держави становить 25% і більше, що охоплюється абзацом 2 частини другої статті 287 ГПК України.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу АТ «ОГС «Волиньгаз» заперечує доводи скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

5.2. Від приватного виконавця відзив до Верховного Суду не надходив.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Господарський суд Волинської області рішенням від 07.08.2024 стягнув з АТ «ОГС «Волиньгаз» на користь ТОВ «ГК «Нафтогаз України» 106 297 520,40 грн основного боргу, 20 041 045,89 грн пені, 6 230 773,38 грн 3% річних, 28 673 970,77 грн інфляційних втрат, 847 840 грн судового збору, а всього: 162 091 150,44 грн.

6.2. На виконання рішення суду видано наказ від 04.09.2024 №903/421/24-1.

6.3. Згідно з ухвалою суду першої інстанції від 04.09.2024 розстрочено виконання рішення Господарського суду Волинської області від 07.08.2024 в частині стягнення судового збору в сумі 847 840 грн 00 коп.

6.4. Приватний виконавець 02.10.2024 виніс постанови про:

- відкриття виконавчого провадження №76195479 з примусового виконання наказу суду №903/421/24-1 від 04.09.2024;

- арешт коштів боржника в межах суми 131 965 015,35 грн;

- арешт майна боржника в межах суми 131 965 015,35 грн;

- зупинення вчинення виконавчих дій в частині затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг обсягу перевищення фактичної вартості послуг з розподілу газу над тарифною виручкою, передбаченою тарифами на розподіл природного газу, встановленими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, з урахуванням отриманих компенсацій витрат, що утворився за період з 01.11.2021 до 28.02.2022 включно у сумі 41 276,17 грн;

- розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 974,06 грн;

- стягнення з боржника основної винагороди в сумі 11 996 731,02 грн.

6.5. НКРЕКП постановою від 01.11.2022 №1372 включила АТ «ОГС «Волиньгаз» до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України №1639-IX.

6.6. В матеріалах справи відсутні докази виключення АТ «ОГС «Волиньгаз» з Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу.

7. Підстави передачі на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - об`єднана палата). Рух справи в суді касаційної інстанції

7.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18.02.2025 відкрив касаційне провадження у справі №903/421/24 за вказаною касаційною скаргою на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

7.2. Відповідно до ухвали Верховного Суду від 21.03.2025, справу №903/421/24 за касаційною скаргою ТОВ «ГК «Нафтогаз України» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 передано на розгляд об`єднаної палати для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19.12.2024 у справі №903/62/23, згідно з якими зміст управління активами є тотожним змісту права власності.

7.3. Колегія суддів в ухвалі про передачу справи на розгляд об`єднаної палати не погодилася з ототожненням змісту поняття «управління активами боржника» зі змістом поняття «права власності» та зазначила, що за загальним правилом право власності є безстроковим. Підстави припинення права власності передбачені, зокрема, статтею 346 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Натомість управління активами здійснюється лише тимчасово, на строк дії арешту. Крім того, особа, чиї активи передані в тимчасове управління АРМА, залишається їх власником. АРМА по суті виконує функцію установника управління, у зв`язку з чим підстави для ототожнення таких правовідносин з управління зі змістом права власності - відсутні.

7.4. Надалі кількісно-персональний склад суддів об`єднаної палати у цій справі визначався відповідними протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, які містяться в матеріалах справи.

7.5. Об`єднана палата ухвалою від 04.04.2025 прийняла справу №903/421/24 за касаційною скаргою ТОВ «ГК «Нафтогаз України» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 до розгляду та призначила розгляд скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

7.6. У листі Верховного Суду від 09.04.2025 через виниклу необхідність при розгляді вказаної справи суддя Верховного Суду Малашенкова Т. М. звернулася до фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки наукового висновку щодо норм права, питання про застосування яких постало перед об`єднаною палатою під час касаційного розгляду справи.

7.7. До Верховного Суду 30.04.2025 надійшов науковий висновок членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді Вадима Беляневича та Олени Беляневич.

7.8. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.9. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, якою змінено мотивувальну частину ухвали суду першої інстанції про задоволення скарги на дії приватного виконавця.

8.2. Причиною виникнення спору стало питання щодо наявності / відсутності підстав для задоволення скарги на дії приватного виконавця.

8.3. Об`єднана палата зазначає, що в межах касаційного перегляду необхідним є вирішення таких питань:

1) з`ясування правової природи управління арештованими активами, яке здійснюється відповідно до частини одинадцятої статті 100 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) та положень Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» №772-VIII (далі - Закон України №772-VIII), а також норм ЦК України, зокрема глави 70, яка регламентує договірне управління майном, та глави 23, що встановлює загальні засади здійснення права власності. Тлумачення наведених положень є необхідним для оцінки і розмежування управління активами та права власності у межах спірних правовідносин;

2) наявності / відсутності підстав для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19.12.2024 у справі №903/62/23, відповідно до яких зміст управління активами є тотожним змісту права власності;

3) наявності / відсутності відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» повноважень у приватного виконавця на вчинення виконавчих дій щодо боржника - АТ «ОГС «Волиньгаз» - з урахуванням його участі у процедурі врегулювання заборгованості та статусу активів, переданих у тимчасове управління АРМА.

8.4. Об`єднана палата виходить з того, що для правильного застосування правових норм важливо враховувати, що правовідносини регулюються різними законами. Тому необхідно тлумачити нормативні положення не лише за змістом слів (лексично), а й аналізувати правовідносини в цілому - як систему, де всі елементи взаємопов`язані.

Щодо першого питання об`єднана палата зазначає таке.

8.5. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

8.6. У частині першій статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

8.7. Зміст суб`єктивного права власності формулюється через відому «тріаду» прав або правомочностей (володіння, користування, розпорядження).У суб`єктивному розумінні, право власності є абсолютним правом особи вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, а необмеженій кількості осіб заборонено порушувати таке суб`єктивне право і створювати перешкоди в його здійсненні.

8.8. Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Отже, за загальним правилом саме власнику належить правомочність вчинення правочинів, спрямованих на розпорядженням його майном (такий же висновок викладений у пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2020 у справі № 826/20221/16).

8.9. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частини перша статті 321 ЦК України).

8.10. Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності можливе лише за умов суспільної необхідності, на підставі та в порядку, встановленому законом, і за умови попереднього й повного відшкодування їх вартості.

8.11. Право власності є безстроковим. Підстави припинення права власності передбачені, зокрема, статтею 346 ЦК України.

8.12. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 321 ЦК України).

8.13. Крім норм національного законодавства, право власності в Україні захищається також міжнародно-правовими актами, які відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України. Зокрема, стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає (далі - Протокол №1), що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

8.14. З огляду на положення Протоколу №1 та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), будь-яке втручання держави у право мирного володіння майном має переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства, бути пропорційним та обґрунтованим. Зокрема, в рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Суд підкреслив необхідність наявності суспільного інтересу для виправдання обмеження права власності, а в рішенні «Трегубенко проти України» - вимогу дотримання принципу пропорційності і справедливого балансу між інтересами особи та суспільства.

8.15. Отже, право власності в Україні є основоположним правом, яке охороняється Конституцією України ЦК України та міжнародно-правовими актами, тощо.

8.16. Разом з тим, як вказано у реченні другому, третьому абзацу другого пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16.10.2008 №24-рп/2008 право власності, в тому числі й приватної, не є абсолютним. Його здійснення має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами частини третьої статті 13, частини сьомої статті 41 Основного Закону України, в яких зазначається, що власність зобов`язує і не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству, правам, свободам та гідності громадян.

8.17. Законодавець поряд з державною, комунальною та приватною власністю на майно відповідно до частини 2 статті 316 ЦК України передбачив право довірчої власності як особливий вид права власності, яке виникає із закону або договору управління майном.

8.18. У главі 70 ЦК України (статті 1029 - 1045 ЦК України) передбачено особливості укладення, виконання та припинення договорів управління майном як різновиду цивільно-правових договорів, що визначають взаємні права та обов`язки установника управління як власника майна, що є предметом управління, та управителя майна, який в силу взятих на себе договірних зобов`язань за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

8.19. Відповідно до частини п`ятої статті 5 статті 1033 ЦК України управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.

8.20. У частині другій статті 1029 ЦК України зазначено, що договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Водночас, за абзацом 2 частини другої статті 1029 ЦК України законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя.

8.21. Отже, на відміну від права власності як цивільного права власника щодо володіння, користування та розпорядження належним йому нерухомим майном (частина перша статті 316 ЦК України), що здійснюється власником в межах закону на власний розсуд та незалежно від волі інших осіб, право довірчої власності (частина друга статті 316 ЦК України) може обмежуватися (частина друга статті 1029 ЦК України) в силу закону або відповідно до умов договору управління майном.

8.22. Відтак, право довірчої власності залежить від волі законодавця, вираженої за змістом відповідного закону, або волі іншої особи - установника управління, встановленої в договорі управління майном, укладеного з управителем, правомочності якого щодо переданого йому в управління майна власника обмежуються умовами договору управління майном (частина п`ята статті 1033, частина перша статті 1037 ЦК України) та не можуть перевищувати обсяг прав та обов`язків установника управління щодо володіння, користування та розпорядження належним йому на праві власності майном.

8.23. Зі змісту частини першої статті 1043 ЦК України вбачається, що законодавець презюмує виконання управителем своїх зобов`язань перед установником управління за умов належної турботливості про інтереси установника управління як власника майна, переданого в управління, оскільки інакше має наслідком настання в управителя обов`язку щодо відшкодування установникові управління завданих збитків.

8.24. Отже, в реалізації права довірчої власності на майно установника управління управитель зобов`язаний діяти добросовісно, розумно та в межах наданих йому законом та умовами договору управління повноважень.

8.25. З огляду на викладене, аналіз положень частини другої статті 1029 та частини п`ятої статті 1033 ЦК України дає підстави зробити висновок, що укладення договору управління майном саме по собі не призводить до переходу права власності до управителя. Управитель може набути статусу довірчого власника лише в тому випадку, якщо це прямо передбачено умовами договору.

8.26. Об`єднана палата зазначає, що окрім механізму управління майном, передбаченого главою 70 ЦК України, існує також інститут управління активами, що регулюється нормами КПК України та Законом України №772-VIII.

8.27. Так, управління активами - діяльність із володіння, користування та розпорядження активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави і вирішено питання про їх передачу АРМА, тобто забезпечення збереження активів, збереження (за можливості - збільшення) їх економічної вартості, передача їх в управління або реалізація активів у випадках та порядку, передбачених цим Законом, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні чи стягнених за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими (пункт 4 частина перша стаття 1 Закону України №772-VIII).

8.28. Як зазначено у частині першій статті 2 Закону України №772-VIII, АРМА є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, та/або з управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковано у кримінальному провадженні чи стягнено за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

8.29. Так, відповідно до частини першої статті 170 КПК України арешт майна - тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

8.30. Арешт може бути накладений у встановленому КПК України порядку в тому числі на цінні папери, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна (частина десята статті 170 КПК України).

8.31. Отже, норми кримінального процесуального законодавства передбачають можливість арешту акцій (цінні папери) та корпоративних прав.

8.32. Об`єднана палата зазначає, що арешт корпоративних прав із встановленням заборони на розпорядження акціями у кримінальному провадженні веде до тимчасового позбавлення власника акцій можливості розпоряджатися цими акціями, згідно з частиною першою статті 170 КПК України. Цей арешт може також обмежувати право користування акціями, зокрема права на участь у управлінні компанією та інші корпоративні права, якщо такі обмеження чітко зазначені в ухвалі суду.

8.33. Також об`єднана палата звертає увагу на те, що господарський суд не має повноважень змінювати чи роз`яснювати ухвали слідчого судді, що постановлені у кримінальному провадженні. Господарський суд може лише дослідити зміст ухвали про арешт та її вплив на спірні правовідносини, тому керуючись принципом правової визначеності, зобов`язаний керуватися буквальним формулюванням резолютивної частини ухвали про арешт щодо встановлених заборон та обмежень.

8.34. За загальним правилом, якщо акції передані в управління на підставі ухвали слідчого судді, управитель під час здійснення повноважень власника таких активів у вищих органах управління юридичної особи зобов`язаний погоджувати свої дії з власником акцій. Такий обов`язок відсутній - якщо акції передані в управління підприємству за рішенням Кабінету Міністрів України у порядку особливої процедури.

8.35.Водночас, одним із важливих аспектів забезпечення права особи на мирне володіння майном у межах кримінального провадження є порядок збереження речових доказів, який визначений у статті 100 КПК України.

8.36. У частині шостій статті 100 КПК України передбачено, що речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню:

1) повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

2) передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

3) знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан;

4) передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров`я людей або довкілля.

8.36.1. Абзац сьомий частини шостої цієї статті визначає, що речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.

8.37. Аналіз наведених положень кримінального процесуального закону дає підстави для висновку, що норма абзацу сьомого частини шостої статті 100 КПК України розмежовує (1) передання речових доказів вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб Агентству для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості та (2) передання речових доказів для їх реалізації (такий висновок див. у пункті 9.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2021 у справі №910/18647/19).

8.38. У частині першій статті 19 Закону України №772-VIII зазначено, що АРМА здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред`явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, а також у позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави із встановленням заборони користуватися такими активами.

8.38.1. Зазначені активи приймаються в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду чи згоди власника активів, копії яких надсилаються Національному агентству не пізніше наступного робочого дня після їх винесення (надання) з відповідним зверненням прокурора.

8.39. Відповідно до частин першої, другої, абзацу першого частини третьої статті 21 Закону України №772-VIII управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснює АРМА шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління.

8.39.1. Активи, зазначені у частині першій цієї статті, прийняті АРМА в управління, підлягають оцінці, яка здійснюється визначеними за результатами конкурсу суб`єктами оціночної діяльності, та передачі в управління визначеним за результатами конкурсу юридичним особам або фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому законодавством про державні (публічні) закупівлі.

8.39.2. Управління активами здійснюється на підставі договору, укладеного відповідно до глави 70 ЦК України з урахуванням особливостей, визначених Законом України №772-VIII.

8.39.3. Управління активами, зазначеними у частині першій цієї статті, здійснюється на умовах ефективності, а також збереження (за можливості - збільшення) їх економічної вартості. Управитель має право на плату (винагороду), а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв`язку з управлінням активами, що відраховуються безпосередньо з доходів від використання прийнятих в управління активів. Управитель не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління.

8.40. Отже, аналіз статей 317 1033 ЦК України та пункту 4 частини першої статті 1 Закону України №772-VIII свідчить, що право власності, право довірчої власності, а також управління активами включає так звану «тріаду» правомочностей власника.

8.41. Проте наявність однакових правомочностей не дозволяє ототожнювати зазначені правові інститути, оскільки право власності - це класичний інститут приватного права, у межах якого особа має повне, самостійне і незалежне право розпоряджатися майном у власних інтересах, а право довірчої власності (управління майном) - також належить до приватноправової сфери, але передбачає фідуціарний характер відносин: управитель володіє, користується і розпоряджається майном не для себе, а в інтересах іншої особи, тобто установника управління. Натомість управління активами відповідно до Закону №772-VIII є правовим механізмом, що застосовується у кримінальному провадженні та у позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави із встановленням заборони користуватися такими активами.

8.42. Об`єднана палата висновує, що управління арештованим майном АРМА має характер строкового повноваження спеціального призначення, яке виникає на підставі судового рішення або згоди власника. Воно має ознаки тимчасовості (діє до моменту скасування арешту або завершення провадження) та цільового характеру (служить для збереження майна). При цьому управитель відповідно до частини третьої статті 21 Закону України №772-VIII не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління.

8.43. Отже, власник активу зберігає право власності навіть у випадку передачі майна в управління АРМА. Управління не змінює титулу власності - воно лише обмежує реалізацію окремих правомочностей, як-от користування чи розпорядження, і лише на час дії арешту. Це узгоджується зі статтею 41 Конституції України та статтею 1 Протоколу №1 до Європейської конвенції з прав людини, які гарантують непорушність права власності та передбачають, що позбавлення цього права можливе лише за законом, в інтересах суспільства та з дотриманням принципу пропорційності.

8.44. Чітке розмежування між правом власності та управлінням майном у межах КПК України та Закону України №772-VIII є необхідною умовою дотримання конституційного принципу недоторканності власності та забезпечення балансу між публічним інтересом і захистом прав особи. Це також узгоджується з положеннями статті 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції з прав людини щодо втручання у мирне володіння майном.

8.45. Отже, управління активами, переданими відповідно до статті 100 КПК України та положень Закону України №772-VIII, не є тотожним або рівнозначним за правовим змістом праву власності, передбаченому статтями 316 та 317 ЦК України.

Щодо наявності / відсутності підстав для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19.12.2024 у справі №903/62/23, відповідно до яких зміст управління активами є тотожним змісту права власності

8.46. З урахуванням викладених у цій постанові правових висновків (див 8.37- 8.45 цієї постанови), об`єднана палата вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19.12.2024 у справі №903/62/23, про те що зміст управління активами є тотожним змісту права власності, наведеному у статті 317 ЦК України (власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном).

8.47. Об`єднана палата зауважує, що у законодавстві України відсутній принцип, згідно з яким правовий висновок Верховного Суду, наданий пізніше, відміняє його попередній висновок. Єдиний механізм узгодження правозастосування, який передбачає процесуальний закон, це механізм відступу від висновку щодо застосування норм права.

8.48. Об`єднана палата зауважує, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки про повний перелік постанов, в яких сформульований висновок, від якого відступила об`єднана палата, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. близькі за змістом висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц (провадження №14-143цс20, пункт 42)).

Щодо наявності / відсутності відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» повноважень у приватного виконавця на вчинення виконавчих дій щодо боржника - АТ «ОГС «Волиньгаз» - з урахуванням його участі у процедурі врегулювання заборгованості та статусу активів, переданих у тимчасове управління АРМА

8.49. Так, ТОВ «ГК «Нафтогаз України» у касаційній скарзі просить:

1) скасувати постанову апеляційного господарського суду від 20.01.2025 у справі №903/421/24, оскільки вона прийнята з порушенням матеріального та процесуального законодавства;

2) винести постанову, якою задовольнити апеляційну скаргу ТОВ «ГК «Нафтогаз України» у справі №903/421/24 на ухвалу суду першої інстанції від 28.10.2024.

8.50. Об`єднана палата звертає увагу, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.51. Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

8.52. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

8.53. У статті 18 ГПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

8.54. Відповідно до частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

8.55. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

8.56. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

8.57. Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

8.58. Умови й порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначається приписами Закону України «Про виконавче провадження».

8.59. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

8.60. Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

8.61. Так, виконавець відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про виконавче провадження» є одним з учасників виконавчого провадження. Державний виконавець є суб`єктом виконавчих процесуальних правовідносин, статус якого характеризується владними повноваженнями.

8.62. Повноваження виконавця щодо вчинення виконавчих дій наведені у статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» через визначення переліку прав і обов`язків виконавця.

8.63. Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

8.64. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання (підпункти 1, 3 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

8.65. Інститут приватної виконавчої діяльності запроваджений із введенням з 5 жовтня 2016 року в дію Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

8.66. Приватний виконавець - це суб`єкт незалежної професійної діяльності, уповноважений державою на здійснення діяльності з примусового виконання рішень під наглядом Міністерства юстиції України та у порядку, встановленому законом.

8.67. Як зазначено у статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», приватний виконавець не має права здійснювати примусове виконання рішень, за якими боржником є юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків.

8.68. Оскільки об`єднана палата у цій справі відступила від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 19.12.2024 у справі № 903/62/23, про те що зміст управління активами є тотожним змісту права власності, наведеному у статті 317 ЦК України (власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном) (див. пункт 8.46 цієї постанови), висновки суду апеляційної інстанції, що приватний виконавець не мав права відкривати виконавче провадження та здійснювати виконавчих дій щодо майна боржника, оскільки частка держави у його статутному капіталі з урахуванням її перебування в управлінні АРМА, складає понад 25%, не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, зокрема положень статей 1, 5 та 18 Закону України «Про виконавче провадження», які не містять обмежень щодо примусового виконання рішення у разі тимчасового управління активами без зміни форми власності, оскільки управління активами, здійснюване АРМА, не змінює титулу власності та не перетворює активи на державну власність, а тому саме перебування частки у статутному капіталі товариства в управлінні АРМА не може бути підставою для заборони приватному виконавцеві здійснювати примусове виконання судового рішення.

8.69. З урахуванням викладеного об`єднана палата дійшла висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм матеріального права, а тому її слід скасувати.

8.70. Щодо вимоги скаржника винести постанову, якою задовольнити апеляційну скаргу ТОВ «ГК «Нафтогаз України» у справі №903/421/24 на ухвалу суду першої інстанції від 28.10.2024, об`єднана палата виходить з такого.

8.71. Суд першої інстанції, задовольняючи скаргу АТ «ОГС «Волиньгаз» та відмовляючи у задоволенні скарги ТОВ «ГК «Нафтогаз України» на дії приватного виконавця, встановив, що приватний виконавець, який не є учасником процедури врегулювання заборгованості між сторонами та не уповноважений визначати її результати і хід проведення, встановивши що АТ «ОГС «Волиньгаз» включено до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, на підставі відповідної постанови НКРЕКП, та те що заборгованість за наказом Господарського суду Волинської області від 04.09.2024 №903/421/24, щодо якої боржником вживаються заходи із врегулювання відповідно до Закону України №1689-ІХ, зобов`язаний був зупинити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні щодо виконання цього наказу на підставі пункту 15 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» (за винятком витрат на оплату судового збору), а також відповідно до частини четвертої статті 35 цього Закону - зняти арешт з майна та грошових коштів боржника.

8.72. Водночас ТОВ «ГК «Нафтогаз України» не погодилося з такими висновками суду першої інстанції та зазначило, що скарга АТ ОГС «Волиньгаз» на дії (бездіяльність) приватного виконавця не підлягала задоволенню, оскільки заборгованість за договором постачання природного газу постачальником «останньої надії» не підпадає під дію Закону України №1639-ІХ. Приписи цього закону підлягають застосуванню до сум заборгованості, обсяг яких визначено та утворився за договорами, укладеними відповідно до пункту 1- 4 глави 6 розділу III Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП №294 від 30.09.2015. Натомість згідно з рішенням суду у цій справі заборгованість стягнута за Типовим договором постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2501. Реструктуризації та списанню підлягає заборгованість за купівлю газу перед НАК «Нафтогаз України», тоді як за рішенням суду у справі стягувачем є ТОВ «ГК «Нафтогаз України».

8.73. Підстави та порядок зупинення вчинення виконавчих дій визначено у статті 34 Закону України «Про виконавче провадження».

8.74. Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі, якщо сума, що стягується, підлягає врегулюванню відповідно до процедур, передбачених Законом України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», за умови перебування боржника в реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу.

8.75. Згідно з частиною 2 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про обставини, зазначені в частині першій цієї статті, а з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, - у день надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, зупиняє вчинення виконавчих дій, про що виносить відповідну постанову.

8.76. За змістом частини 4 статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» арешт, накладений виконавцем на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей протягом строку, на який виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, не знімається, крім випадків, передбачених пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону. У період зупинення вчинення виконавчих дій виконавець має право звертатися до суду в порядку, встановленому цим Законом, а також вживати заходів до розшуку боржника (його майна) або проведення перевірки його майнового стану.

8.77. Згідно з частиною 11 статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» у випадку, передбаченому пунктом 15 частини першої статті 34 цього Закону, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій до виключення боржника з реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу». У разі поновлення виконавчого провадження, зупиненого на підставі пункту 15 частини першої статті 34 цього Закону, виконавче провадження повторному зупиненню з таких підстав не підлягає.

8.78. З урахуванням наведеного об`єднана палата зазначає, що приватний виконавець на підставі постанови НКРЕКП про включення до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, зупиняє вчинення виконавчих дій щодо такого підприємства, а також знімає накладені арешти на майно та грошові кошти у випадку, якщо сума, що стягується, підлягає врегулюванню відповідно до процедур, передбачених Законом України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» (див. постанови Верховного Суду від 30.10.2023 у справі №925/555/21, від 12.12.2024 у справі №924/395/24, від 20.01.2025 у справі №924/396/24, від 26.02.2025 у справі №910/9745/22).

8.79. До того ж у постанові від 17.01.2025 у справі №925/958/22 Верховний Суд зазначив, що відповідно до частини 11 статті 35 такого Закону у випадку, передбаченому пунктом 15 частини 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій до виключення боржника з реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу». Тобто ключовим критерієм є включення боржника до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».

8.80. Зважаючи на положення статті 19 Конституції України та статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець (приватний / державний) повинен вчиняти виконавчі дії не лише із дотриманням цього Закону, а й відповідно до інших нормативно-правових актів, додержання яких є обов`язковим при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.

8.81. Принцип юридичної визначеності вимагає, щоб у разі прийняття спеціального закону з певного питання цей закон не ставився під сумнів (зокрема, шляхом його невиконання), а сторони, яких він стосується, мають обґрунтовано очікувати, що цей закон буде застосовуватися. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2022 у справі №908/1525/16.

8.82. 29.08.2021 набув чинності Закон України № 1639-IX, відповідно до статті 1 якого визначено, що:

- процедура врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) суб`єктів ринку природного газу - це заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) за природний газ та послуги з його транспортування шляхом проведення взаєморозрахунків та реструктуризації заборгованості, а також списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на таку заборгованість, у разі її погашення; реєстр підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу - це відкритий загальнодоступний перелік підприємств та організацій, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону;

- реєстр розміщується на офіційному вебсайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;

- учасники процедури врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) - постачальники природного газу, оператори газорозподільних систем та оператор газосховищ, включені до Реєстру, а також особа, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, особа, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 1 січня 2020 року, акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», розпорядники коштів державного бюджету, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

8.83. Дія Закону України №1639-IX поширюється на відносини із врегулювання видів заборгованості (грошових зобов`язань), визначених у статті 1 цього Закону, суб`єктів ринку природного газу, що включені до реєстру (стаття 2 зазначеного Закону).

8.84. Згідно зі статтею 3 Закону України №1639-IX для участі у процедурі врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) суб`єкти ринку природного газу включаються до реєстру, який веде НКРЕКП. Рішення про включення або про відмову у включенні до реєстру приймається Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та оприлюднюється на її офіційному веб-сайті.

8.85. Суд першої інстанції встановив, що згідно з постановою НКРЕКП від 01.11.2022 №1372 включено АТ «ОГС «Волиньгаз» до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».

8.85.1. Отже, АТ «ОГС «Волиньгаз» та ТОВ ГК «Нафтогаз України» є суб`єктами правовідносин, що врегульовані Законом України №1639-IX.

8.86. З аналізу положень Закону України № 1639-ІХ та наведеного визначення процедури врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) суб`єктів ринку природного газу, викладеного у статті 1 цього Закону, вбачається проведення таких процедур врегулювання заборгованості: процедури взаєморозрахунків (стаття 4), процедури реструктуризації заборгованості за природний газ та послуги з його транспортування (стаття 5), процедури списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість з оплати природного газу та послуги з його транспортування (стаття 6).

8.87. Так, за змістом статті 6 Закону України № 1639-ІХ на заборгованість за договорами купівлі-продажу/постачання природного газу, укладеними з Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», та договорами про надання послуг з транспортування природного газу, яка підлягає врегулюванню відповідно до статті 1 цього Закону, погашену до 31 грудня 2022 року, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону, а також на заборгованість, реструктуризовану відповідно до статті 5 цього Закону, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються.

8.87.1. Неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість підприємств, включених до Реєстру, за договорами купівлі-продажу/постачання природного газу, укладеними з Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», та договорами про надання послуг з транспортування природного газу, у тому числі підтверджені судовими рішеннями, які набрали законної сили, що обліковуються учасниками процедури врегулювання заборгованості та не сплачені станом на дату включення до Реєстру, підлягають списанню:

- за умови погашення основного боргу до 31 грудня 2022 року, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону;

- за умови повного виконання належним чином підприємством-дебітором укладеного договору про реструктуризацію заборгованості.

8.88. Гарантії забезпечення прав та інтересів кредиторів визначені статтею 7 Закону України №1639-ІХ, відповідно до якої НАК «Нафтогаз України», особа, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, особа, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 1 січня 2020 року, заборгованість перед якими (з урахуванням суми неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на таку заборгованість) підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, мають право на відшкодування з державного бюджету додаткових витрат на сплату процентів та інших витрат у зв`язку із запозиченням коштів з метою покриття касових розривів, що утворилися внаслідок врегулювання заборгованості відповідно до статей 5-6 цього Закону, в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

8.89. Отже, наведеними положеннями Закону передбачений механізм урегулювання питань щодо основної заборгованості підприємств, включених до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а також підстави та передумови для списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на цю ж заборгованість, учасниками такої процедури врегулювання, визначеними статтею 1 Закону України № 1639-ІХ.

8.90. У справі, що розглядається, суд першої інстанції встановив, що:

- як на час відкриття виконавчого провадження №76195479, накладення арештів на майно та кошти боржника постановами від 02.10.2024, так і на час розгляду цієї скарги судом, боржник був та залишається учасником процедури врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань), передбаченої Законом України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу»;

- згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 23.10.2024 основним видом економічної діяльності АТ «ОГС «Волиньгаз» є розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи;

- заборгованість за Типовим договором постачання природного газу постачальником останньої надії стягнута рішенням Господарського суду Волинської області 07.08.2024 у справі №903/421/24, є заборгованістю за природний газ, придбаний у січні - лютому 2022 року;

- відповідно до положень частини другої статті 4 Закону України №1639-ІХ НКРЕКП постановою від 12.03.2024 №490 АТ «ОГС «Волиньгаз» затвердила обсяг перевищення фактичної вартості послуг з розподілу природного газу за даними звітності, поданою АТ «ОГС «Волиньгаз» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, над тарифною виручкою, передбаченою тарифами на розподіл природного газу, з урахуванням отриманих компенсацій витрат, що утворився за період з 01.11.2021 до 28.02.2022 включно у сумі 41 276,17 грн (без ПДВ);

- заборгованість з оплати спожитого протягом січня та лютого 2022 року природного газу за Типовим договором постачання природного газу постачальником останньої надії, стягнута за рішенням Господарського суду Волинської області від 07.08.2024 у справі №903/421/24, увійшла до складу суми, з приводу якої АТ «ОГС «Волиньгаз» розпочало (ініційовало) процедуру врегулювання заборгованості, передбаченої абзацом 7 частини першої статті 4 зазначеного Закону, шляхом проведення взаєморозрахунків. Визначення суми заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону №1639-ІХ, відбуваєтьсянадалі, безпосередньо у процедурі врегулювання заборгованості.

8.91. Як правильно врахував суд першої інстанції, доводи ТОВ ГК «Нафтогаз України» про те, що єдиною підставою для застосування Закону України №1689-ІХ до договорів постачання газу постачальником «останньої надії» є постанова НКРЕКП, прийнята відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 4 цього Закону, є безпідставним, оскільки обсяги перевищення фактичної вартості послуг з розподілу природного газу над тарифною виручкою, передбаченою тарифами на розподіл природного газу, затверджуються НКРЕКП безпосередньо в процедурі врегулювання заборгованості (проведення взаєморозрахунків стаття 4 Закону №1689-ІХ).

8.92. Зупинення вчинення виконавчих дій на час перебування АТ «ОГС «Волиньгаз» у Реєстрі підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу відповідно до статті 3 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», є обмеженням, передбаченим Законом, дія якого поширюється на відносини із врегулювання видів заборгованості (грошових зобов`язань), визначених у статті 1 цього Закону, суб`єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру.

8.93. Отже, об`єднана палата зазначає, що виконавець (державний / приватний) не є учасником процедури врегулювання заборгованості, визначеної Законом України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» і відповідно до пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», а отже, у виконавця виник обов`язок зупинити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні з примусового виконання наказу.

8.94. З огляду на викладене, об`єднана палата погоджується з висновком суду першої інстанції, що приватний виконавець, який не є учасником процедури врегулювання заборгованості між сторонами та не уповноважений визначати її результати і хід проведення, встановивши що АТ «ОГС «Волиньгаз» включено до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, на підставі відповідної постанови НКРЕКП, та те що заборгованість за наказом Господарського суду Волинської області від 04.09.2024 №903/421/24, щодо якої боржником вживаються заходи із врегулювання відповідно до Закону України №1689-ІХ, зобов`язаний був зупинити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні стосовно виконання цього наказу на підставі пункту 15 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» (за винятком витрат на оплату судового збору), а також відповідно до частини четвертої статті 35 цього Закону - зняти арешт з майна та грошових коштів боржника.

8.95. З урахуванням викладеного об`єднана палата виходить з того, що на момент відкриття виконавчого провадження у приватного виконавця були наявні дві обов`язкові обставини для зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №76195479, передбачені пунктом 15 частиною першою статті 34 Закону України «Про виконавче провадження:

1) перебування боржника - АТ «ОГС «Волиньгаз» в реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу;

2) сума, що стягується за наказом №903/421/24 від 04.09.2024 підлягає врегулюванню відповідно до процедур, передбачених Законом України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».

8.96. З огляду на встановлені у справі обставини та норми законодавства об`єднана палата зазначає, що виконавець мав чітко визначені обов`язки, прямо передбачені Законом України «Про виконавче провадження», зокрема пунктом 15 частини першої статті 34 цього Закону.

8.97. Закон не надає виконавцю повноважень оцінювати, тлумачити або перевіряти обсяг заборгованості, яка підлягає врегулюванню в межах процедури, передбаченої Законом №1639-ІХ. Визначення і затвердження розміру такої заборгованості здійснюється відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1179 (на підставі договорів про організацію взаєморозрахунків).

8.98. Самостійна оцінка приватним виконавцем того, яка частина заборгованості включається до врегулювання, по суті є виходом за межі його повноважень та втручанням у сферу компетенції інших органів. Така поведінка суперечить не лише положенням Закону України №1639-ІХ, а й загальним принципам виконавчого провадження, які передбачають обов`язковість дотримання чітко визначеного порядку та меж повноважень.

8.99. У зв`язку з цим приватний виконавець, виявивши наявність вказаних законних передумов, був зобов`язаний зупинити виконавчі дії в межах виконавчого провадження на підставі пункту 15 частини першої статті 34 та частини 11 статті 35 Закону України «Про виконавче провадження».

8.100. Враховуючи викладене, об`єднана палата дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував положення чинного законодавства - статті 34 та 35 Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв`язку із Законом України №1639-ІХ, - і дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для зупинення виконавчого провадження та зняття арешту і, відповідно, задоволення скарги АТ «ОГС «Волиньгаз» та відмови у задоволенні скарги ТОВ «ГК «Нафтогаз України».

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

9.2. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 312 ГПК України).

9.3. Верховний Суд, переглянувши постанову апеляційного суду в межах доводів, наведених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що оскаржувана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального права. У зв`язку з цим вона підлягає скасуванню із залишенням в силі законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

9.4. Водночас касаційна скарга не підлягає задоволенню, незважаючи на те що Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив у силі рішення суду першої інстанції. Це зумовлено тим, що очікуваний результат, на який розраховував скаржник при зверненні з касаційною скаргою, не був досягнутий.

9.4.1. Зокрема, метою подання касаційної скарги ТОВ «ГК «Нафтогаз України» було скасування ухвали суду першої інстанції, яка не задовольнила його скаргу на дії приватного виконавця. Проте за результатами касаційного перегляду суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість саме цього рішення суду першої інстанції.

9.4.2. Отже, хоча касаційна інстанція й виявила порушення норм матеріального права з боку суду апеляційної інстанції, які стали підставою для скасування його постанови, підстав для задоволення касаційної скарги у частині вимог скаржника не встановлено.

9.4.3. Така правова позиція узгоджується з принципом ефективності судового захисту, відповідно до якого саме досягнення поставленої мети є критерієм задоволення скарги. Оскільки результат, якого домагалося ТОВ «ГК «Нафтогаз України», не був досягнутий, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. За подання касаційної скарги ТОВ ГК «Нафтогаз України» на судові рішення, у яких розглянуто скаргу на рішення, дії (бездіяльність) органу виконавчої служби судовий збір не сплачується, а отже, і не покладається.

Керуючись статтями 129 300 301 308 312 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» - залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 у справі №903/421/24 - скасувати, ухвалу Господарського суду Волинської області 28.10.2024 у справі №903/421/24 - залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Т. Малашенкова

Судді І. Бенедисюк

О. Васьковський

Г. Вронська

Т. Дроботова

В. Пєсков

Л. Рогач

Ю. Чумак