Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/11361/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши у письмовому провадженні справу за заявою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про перегляд постанов Вищого господарського суду України від 12.09.2017 у складі (головуючий суддя Студенець В.І., судді Палій В.В., Селіваненко В.П.), Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 (головуючий суддя Пархоменко Н.В., судді Коваль Л.А., Парусніков Ю.Б.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2017 (суддя Петренко І.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Приватного акціонерного товариства "Теплогенерація"

про стягнення 36 904 249,19 грн.

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) просило стягнути з Приватного акціонерного товариства "Теплогенерація" (далі-відповідач) 36 904 249,19 грн. з яких: 25 493 924,69 грн. пеня, 1 440 289,75 грн. три відсотки річних, 9 970 034,75 грн. інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав умови договору купівлі-продажу від 19.02.2014 № 1255/15-КП-3/ПТ в частині своєчасної оплати поставленого в період з січня по грудень 2015 року природного газу, який укладено між позивачем та відповідачем, у зв'язку з чим відповідачу були нараховані пеня, інфляційні втрати та три відсотки річних.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2017, залишеним без змін постановами Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 та Вищого господарського суду України від 12.09.2017, в позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що заборгованість за поставлений природний газ, що використовувався виключно для виробництва теплової енергії, була погашена відповідачем повністю станом на 24.02.2016, тобто до набрання чинності 30.11.2016 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії", що виключало підстави для стягнення з відповідача заявлених сум, після вступу в дію вказаного Закону.

У заяві про перегляд судових рішень позивач просить скасувати їх та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. При цьому заявник посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, а саме, ст.ст.1-3, ч.3 ст.7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 12.09.2017 у справі № 904/11361/16, від 08.11.2017 у справі № 911/3706/16, від 13.11.2017 у справі № 904/11214/16, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми матеріального права.

З огляду на зміст постанов у справі №911/3706/16 та у справі №904/11214/16 колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про неоднакове застосування судами одних і тих самих норм матеріального права до подібних правовідносин, у зв'язку із чим справу допущено до провадження Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, та призначено до розгляду.

Під час розгляду справи встановлено, що у постановах Вищого господарського суду України від 08.11.2017 у справі №911/3706/16, від 13.11.2017 у справі № 904/11214/16, на які заявник посилається в обґрунтування неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що спірна заборгованість виникла у відповідача в період набрання чинності вказаного Закону, а для участі у процедурі врегулювання заборгованості відповідач повинен бути включений до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, оскільки відповідач до відповідного реєстру у порядку, встановленому вказаним Законом не включений, відсутня можливість застосування до спірної заборгованості положень даного Закону щодо її списання.

Перевіривши наведені у заяві обставини, Верховний Суд виходить з такого.

Верховним Судом встановлено, що у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції залишив без змін рішення суду першої та апеляційної інстанцій, якими в позові відмовлено повністю. При цьому, Вищий господарський суд України виходив з того, що виходячи із змісту частини третьої статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", не нарахування неустойки, інфляційних втрат та відсотків річних на суму заборгованості та списання цих коштів не ставиться у залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом та виконання цієї норми закону не потребує включення відповідача до Реєстру. При цьому Вищий господарський суд України послався також на положення статей 2, 3 вказаного Закону.

Судами встановлено, що за умовами укладеного 19.12.2014 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) договору купівлі-продажу природного гагу №1255/15-БО-3/ПТ газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, що споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ) (п. 1.2 договору).

Згідно пункту 3.3 договору приймання передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Пунктом 6.1 договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пункту 7.2 договору, у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Судами встановлено, що на виконання умов договору, позивач у період з січня по грудень 2015 року передав відповідачу природний газ на загальну суму 1 357 944 166,33 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, підписаними сторонами без будь-яких зауважень та застережень.

Проте відповідач свої зобов'язання за договором з оплати отриманого у січні - грудні 2015 року природного газу виконав із порушенням строків оплати, а саме повністю розрахувався 24.02.2016.

Позивач звертаючись до суду з позовом вказував на те, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати природного газу за договором, позивач нарахував пеню у розмірі 25 493 924,69 грн. за період з 15.02.2015 по 23.02.2016, інфляційні втрати у розмірі 9 970 034,75 грн. за період з березня по грудень 2015 року та 3% річних у розмірі 1 440 289,75 грн. за період з 15.02.2015 по 23.02.2016, стягнення яких є предметом спору у даній справі.

30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 N 1730-VIII, яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів цього Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно зі статтею 2 вказаного Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною першою статті 3 наведеного Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

За приписами частини першої статті 5 цього Закону реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31 грудня 2016 року.

Реструктуризація заборгованості за спожитий природний газ, що підлягає врегулюванню відповідно до вказаного Закону, здійснюється шляхом розстрочення на 60 календарних місяців рівними частинами з першого числа місяця укладення договору без відстрочення погашення заборгованості та з можливістю дострокового погашення, згідно частини другої статті 5 цього Закону.

На реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до вказаного Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 N 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із наведеним Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

Водночас частиною третьою статті 7 наведеного вище Закону, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.02.2018 зі справи №922/4355/14, у постанові від 07.02.2018 зі справи № 927/1152/16, прийнятих за наслідками перегляду Верховним Судом України постанов Вищого господарського суду України, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону від 03.11.2016 N 1730-VIII є нормою прямої дії, оскільки застосування приписів частини третьої статті 7 цього Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом, зокрема, застосування даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої статтями 1, 2, 3 Закону, за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом.

Розглядаючи заяву про перегляд судових рішень у справі № 904/11361/16 Суд виходить із наступного.

Згідно із положеннями статті 11128 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідно до п.1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній після 15.12.2017, зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням, зокрема, таких особливостей - заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

При цьому із приписів статей 33 частин 4-7, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній після 15.12.2017, вбачається необхідність та передбачається можливість дотримуватися висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду, або Великої Палати.

Враховуючи наведені положення процесуального законодавства, а також мету, яку переслідують приписи пункту 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, та статті 11128 цього Кодексу у тій же редакції, а саме сприянню однаковому застосуванню судами одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, а також відсутність передбачених процесуальним законодавством процесуальних можливостей передати дану заяву про перегляд прийнятих у даній справі № 904/11361/16 судових рішень на розгляд об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В., не вбачає можливим відступити від правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.02.2018 зі справи №922/4355/14, у постанові від 07.02.2018 зі справи № 927/1152/16, прийнятих за наслідками перегляду Верховним Судом України постанов Вищого господарського суду України, тому не вважає, що за вказаних обставин норми права у судових рішеннях, про перегляд яких подана заява, застосовані неправильно, відтак у задоволенні заяви належить відмовити.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень ГПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ), статтями 11123, 11124, 11125, 11126 ГПК України (в редакції до 15.12.2017),

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про перегляд Верховним Судом постанови Вищого господарського суду України від 12.09.2017, постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2017 у справі № 904/11361/16.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов