Історія справи

Ухвала КГС ВП від 06.03.2018 року у справі №903/182/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 903/182/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Геруна Юрія Євгеновича на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 (головуючий суддя: Тимошенко О.М., судді: Демянчук Ю.Г., Крейбух О.Г.)

за позовом Луцької міської ради

до Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - 1. Фізична особа-підприємець Герун Юрій Євгенович, 2. Фізична особа-підприємець Ляшенко Вадим Вікторович, 3. Головне управління Держгеокадастру у Волинській області,

про повернення земельної ділянки,

За участю представників:

позивача - Лабінська Л.О -представник,

відповідача - Черьомуха О.В. -представник,

третьої особи 1 - Кучма В.Ю.- адвокат,

третьої особи 2 - не з'явився,

третьої особи 3 - Семенюта І.М. -представник,

ВСТАНОВИВ:

Луцька міська рада звернулась з позовом до Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" про повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що договір оренди землі від 10.02.2005 припинив свою дію, а відповідач вимогу позивача про повернення йому земельної ділянки не виконав.

Рішенням господарського суду Волинської області від 06.04.2017 р. у справі №903/182/17 (суддя Дем'як В.М.) позов задоволено. Зобов'язано ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" повернути земельну ділянку площею 25753 кв.м., кадастровий номер 0710100000:22:065:0059, розташовану за адресою: вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку, по акту приймання-передачі, у стані придатному для подальшого використання. Стягнуто з ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" на користь Луцької міської ради 3200,00 грн. витрат по сплаті судового збору та 236800,00 грн. судового збору в дохід Державного бюджету України.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 рішення місцевого суду скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Крім того, розподілено судовий збір.

13.11.2017 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Фізичною особою-підприємцем Геруном Юрієм Євгеновичем подано касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 до Вищого господарського суду України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2018 у справі № 903/182/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

Ухвалою Верховного Суду від 05.03.2018 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 04.05.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 04.05.2018 провадження за касаційною скаргою у справі №903/182/17 зупинено до перегляду палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у іншій справі №920/739/17.

10.09.2018 палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду винесено постанову у справі № 920/739/17 (оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 12.11.2018).

Ухвалою Верховного Суду від 22.11.2018 поновлено провадження у даній справі, справу призначено до розгляду на 11.12.2018.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник (третя особа 1) вважає, що суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови порушив норми матеріального та процесуального права, а також неповно з'ясував всі обставини даної справи.

Вважає, що рішення Луцької міської ради про надання земельної ділянки в оренду є ненормативним актом та після реалізації вичерпує свою дію, нове рішення про поновлення договору оренди міською радою не приймалося, повноваження міської ради щодо розпорядження землею є виключними, апеляційний суд не може підмінювати дані повноваження.

Крім того зазначає , що суд не застосував ст. 17 ЗУ "Про оренду землі", яка була чинною як на момент укладення, так і на момент припинення договору, і передбачала надання та повернення земельної ділянки за актом приймання-передачі.

При скасуванні рішення місцевого суду суд апеляційної інстанції фактично було проігноровано постанову Рівненського АГС від 28.11.2012 у справі №5004/639/12, якою захищено право власності скаржника та право користування земельною ділянкою для обслуговування майна. Крім того рішенням ГС Волинської області від 06.04.2017 у справі №903/178/18 відмовлено ПрАТ "ВОПАС" у поновленні договору земельної ділянки площею 2,62 га, оскільки такої ділянки фактично не існує.

Вважає, що земельна ділянка є комунальною власністю і одержання її у власність чи користування можливо лише виключно на підставі рішення міської ради.

Також вказує , що апеляційним судом неправильно застосовано норми ст. 120 ЗКУ та ст.377 ЦКУ, які при їх об'єднанні не можуть порушувати ст.124-126 ЗКУ, оскільки мають місце інші правовідносини та невірно застосовано протиставлення ч.ч.1-5 та ч.ч.6-8 ст.33 ЗУ "Про оренду землі" , оскільки переважне право на укладення договору випливає не з причини наявності нерухомого майна на земельній ділянці, а з причин, що дана земельна ділянка вже була у користуванні в орендаря, в силу зміни умов договору і процедурних порушень виник спір.

Крім того, вважає невірними висновки щодо відсутності необхідності вилучення земельної ділянки у відповідача для укладення договору, оскільки обов'язки повернення ділянки за актом приймання-передачі випливають з договору оренди;

також не застосовано ст. 34 ЗУ "Про оренду землі".

В касаційній скарзі третя особа 1 просить суд скасувати постанову апеляційного суду, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд постанову апеляційного суду залишити без змін, скаргу без задоволення.

В судове засідання з'явився представники позивача, відповідача, третіх осіб 1 та 3. Представник позивача просив суд задовольнити касаційну скаргу, скасувати постанову апеляційного суду, а рішення місцевого суду залишити в силі. Представники третіх осіб 1 та 3 також просили суд задовольнити касаційну скаргу, скасувати постанову апеляційного суду, а рішення місцевого суду залишити в силі. Представник відповідача просив суд постанову апеляційного суду залишити без змін, скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, які з'явилися у судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Луцька міська рада та Відкрите акціонерне товариство «Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799» уклали договір оренди земельної ділянки для обслуговування автостанції площею 26 225 кв.м за адресою вул. Конякіна, 39, м. Луцьк, кадастровий номер земельної ділянки №220650030.

Згідно п. 8 Договір оренди земельної ділянки укладено строком на 10 років.

Луцька міська рада та ПрАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» подали суду на дослідження оригінали вказаного договору, які у них наявні.

Судом першої інстанції встановлено, що дата укладення даного договору у екземплярах, які наявні у сторін, різні, крім того і різний номер та дата реєстрації даного договору в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди.

З метою встановлення дійсних обставин щодо дати укладення договору та його державної реєстрації, місцевий господарський суд ухвалою від 21.03.2017 витребував у Головного управління Держгеокадастуру у Волинській області докази щодо дати реєстрації договору оренди землі.

Згідно копії Книги №3 реєстрації договорів оренди землі юридичних та фізичних осіб на території Луцької міської ради Волинської області (з реєстраційного номера 103-334) за 2003-2005рр. вбачається, що договір для обслуговування автостанції з кадастровим номером земельної ділянки 220650030 зареєстрований у державному реєстрі 10.02.2005, реєстраційний номер 289.

З огляду на викладені обставини суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що договір для обслуговування автостанції з кадастровим номером земельної ділянки 220650030 зареєстрований у державному реєстрі 10.02.2005р. реєстраційний номер 289.

Відповідно до договору орендодавець на підставі рішення Луцької міської ради від 28.12.2004 р. №21/15.3 за актом приймання-передачі зобов'язався передати, а ВАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799» зобов'язався прийняти в оренду на 10 років земельну ділянку, визначену цим договором.

Пункт 20 Договору оренди земельної ділянки визначає, що в разі припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому у порівнянні з тим, у якому він її одержав в оренду.

Відповідно до п.36 договору договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено.

На виконання умов договору від 10.02.2005 орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування об'єкт оренди, що знаходиться на вул. Конякіна,39/ кадастровий номер 220650030, що підтверджується відповідним актом, підписаним уповноваженими особами та скріпленим відтисками круглих печаток сторін.(а.с. 13).

ПрАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» з метою пролонгації дії договору оренди 12.01.2015 на адресу Луцької міської ради надіслало лист-повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки (а.с.26-28).

21.01.2015 орендодавцем були направлені часткові заперечення про поновлення договору оренди шляхом укладення додаткової угоди у зв'язку із наявністю судового рішення від 28.11.2012, яким договір оренди №289 від 15.02.2005р. частково припинено.

02.02.2015р. ПрАТ «Волинське обласного підприємства автобусних станцій» надіслало лист - відповідь на вищевказаний лист, в якому зазначає, що підприємство є орендарем земельної ділянки площею, яка визначена договором оренди, зареєстрованим 15.02.2005 за № 289, та містить відмову надати необхідні документи, зокрема розроблену нову технічну документацію (а.с.31).

25.02.2015 орендодавець направив лист орендарю про необхідність надання повного переліку документів та відмову на укладення додаткової угоди запропонованої орендарем (а.с.29).

11.03.2015 Луцька міська рада надіслала ПрАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» заперечення у поновленні договору оренди, оскільки документи для підготовки та прийняття відповідного рішення про поновлення договору оренди у встановленні чинним законодавством терміни не були подані (а.с.32).

03.06.2015 Луцька міська рада надіслала ПрАТ «Волинському обласному підприємству автобусних станцій» вимогу про виконання зобов'язання про повернення земельної ділянки шляхом підписання актів прийому-передачі земельної ділянки листом № 1.1-30/3046 (а.с.36-38).

19.06.2015 орендар направив лист про відмову повернути земельну ділянку, оскільки земельна ділянка використовується за цільовим призначенням (а.с.41).

31.08.2015 Луцька міська рада надіслала ПрАТ «Волинському обласному підприємству автобусних станцій» лист, яким повідомила відповідача, що у разі неподання документів вирішення питання про повернення земельної ділянки буде передано до суду.

Поряд з цим матеріалами справи підтверджується, що згідно постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у справі №5004/639/12 за позовом Підприємця Геруна Ю.Є. (третьої особи у даній справі) до відповідачів Луцької міської ради, ПрАТ «ВОПАС», Управління Держкомзему у м.Луцьку про визнання припиненим договору оренди земельної ділянки №289 від 15.02.2005р. та зобов'язання Управління Держкомзему у м. Луцьку внести відповідні записи визнано припиненим договір оренди земельної ділянки, укладений між Луцькою міською радою та Відкритим акціонерним товариством "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди 15.02.2005 за №289 в частині земельної ділянки площею 0,0472 га, на якій розташований магазин №4 з літнім кафе, приміщенням магазину №7 по вул. Конякіна, 39 у м. Луцьку, та зобов'язано Управління Держкомзему у м. Луцьку внести відповідні записи в Поземельну книгу та Книгу записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою договорів оренди землі.

На підставі вказаної постанови було внесено відомості щодо земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування приміщень за адресою м.Луцьк, вул. Конякіна,39, площею 0.0472 га, виділеної на підставі рішення Луцької міської ради №68/4 від 24.12.2014р. «Про надання підприємцю Геруну Ю.Є. дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування приміщень на вул. Конякіна,39» та присвоєно новий кадастровий номер земельної ділянки 0710100000:22:0650060.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що у зв'язку з виконанням Управлінням Держгеокдастру у Луцькому районі Волинської області постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 року, кадастровий номер 220650030 земельної ділянки, яка була передана в оренду для обслуговування автостанції змінено на кадастровий номер 0710100000:22:065:0059, про що внесено до державного реєстру зміни та внесено зміни щодо розміру даної земельної ділянки з 2.6225 га до 2.5753 га у зв'язку з припиненням дії договору оренди в частині земельної ділянки площею 0,0472га. на користь підприємця Геруна Ю.Є.

Дана обставина додатково підтверджується листом Управління Держгеокдастру у Луцькому районі Волинської області від 06.04.2017р. за №293045535.24-391/2-17, у якому вказано про те, що у державному земельному кадастрі за адресою вул.Конякіна,39 наявні відомості на земельні ділянки з кадастровими номерами: 0710100000:22:065:0059 площею 2.5753 га., 0710100000:22:065:0060 площею 0.0472 га.

Звертаючись з даним позовом, Луцька міська рада вказувала на те, що договір оренди землі від 10.02.2005р. припинив свою дію, а відповідач вимогу позивача про повернення йому земельної ділянки не виконав, тому просила суд зобов'язати ПрАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» повернути земельну ділянку площею 25753 кв.м., кадастровий номер 0710100000:22:065:0059, розташовану за адресою: вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку, по акту приймання-передачі, у стані придатному для подальшого використання.

Місцевий господарський суд з врахуванням обставин справи дійшов висновку, що позивачем доведено та матеріалами справи підтверджено те, що договір оренди землі для обслуговування автостанції за адресою м.Луцьк, вул. Конякіна,39 припинив свою дію, змінилися обставини, які є істотними умовами договору, а тому позов підлягає задоволенню.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погодилася з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Встановлено, що ПрАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» являється правонаступником відкритого акціонерного товариства «Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799», що не заперечується сторонами спору, відповідно скаржник є власником об'єктів нерухомості на спірній земельній При цьому, суд апеляційної інстанції вказав, що нерухоме майно нерозривно пов'язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлового приміщення, яке належить відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. При цьому, право користування земельною ділянкою виникає одночасно з реєстрацією права власності на нерухомість, яка на ній знаходиться. Отже хоча право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під нерухомістю, що належить відповідачу на праві власності, належним чином не оформлене, зазначене не може бути підставою для обмеження права відповідача як власника нерухомого майна на користування зазначеним майном та, відповідно, земельною ділянкою на якій воно розташоване, оскільки, як зазначалося вище, користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою. Зазначені обставини, в свою чергу, виключають можливість звільнення спірної земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття. У таких випадках не можуть братися до уваги посилання на ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі". Ці норми передбачають підстави, коли орендар має переважне право на укладення договору оренди землі перед іншими особами. Системний аналіз ч.ч. 1, 2 ст. 124, ч. 2 ст. 134 ЗК України дає підстави дійти висновку про те, що норми закону про переважне право укладення договору оренди не можуть застосовуватись до правовідносин коли на земельній ділянці державної, комунальної власності, що передавалася в оренду, розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності фізичних чи юридичних осіб. Оскільки на спірній земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомості відповідача, така земельна ділянка позивачем не може передаватися в оренду іншим особам, щодо цієї земельної ділянки не можуть проводитися торги з продажу права оренди, тому до спірних правовідносин мають застосовуватися положення ч.ч. 6-8, 11 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", згідно з якими між сторонами укладається додаткова угода до договору оренди, в якій сторони можуть передбачити новий розмір орендної плати, межі земельної ділянки тощо. Крім того, позивач, звернувшись з позовом про повернення земельної ділянки, формально використав передбачений ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України, ч.1 ст.34 Закону України "Про оренду землі", спосіб захисту прав, без врахування конкретних обставин і правовідносин сторін, а саме того, що на спірній земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна (будівлі), які належать відповідачу на праві власності, і яка (земельна ділянка) надавалася відповідачеві для їх обслуговування. ділянці, яка в свою чергу і надавалась останньому для їх обслуговування.

За вказаний обставин апеляційний суд зробив висновок, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку в натурі є не ефективним та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, з огляду на що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, договір для обслуговування автостанції з кадастровим номером земельної ділянки 220650030 зареєстрований у державному реєстрі 10.02.2005р. реєстраційний номер 289.

Згідно з п. 8 Договору оренди земельної ділянки останній укладено строком на 10 років.

Отже останнім днем строку дії даного договору було 10.02.2015.

Відповідно до ч.6 ст.33 Закону України "Про оренду землі":

"У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:

- власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);

- уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності)."

В постанові Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, прийнятій у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, зроблений такий правовий висновок:

"У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов'язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді."

В постанові Верховного Суду від 06 грудня 2018 року у справі № 905/484/17, з урахуванням вищевказаної правової позиції, зроблений висновок про неможливість суду визнати договір поновленим на той самий строк та на тих самих умовах поза межами спору, який розглядається за позовною вимогою саме про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк з вказаних підстав, або за відсутності добровільно укладеної сторонами такої додаткової угоди.

Судами попередніх інстанцій не встановлено факту визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк за рішенням суду або укладення такої угоди добровільно сторонами.

Згідно зі ст.31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється: в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п.36 договору договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку:

- що доводи відповідача про автоматичне поновлення договору оренди в даному випадку є безпідставними;

- що вказаний договір припинив дію у зв'язку з закінченням строку на який його було укладено.

Згідно з ч.1 ст.34 Закону України «Про оренду землі», у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Пункт 20 Договору оренди земельної ділянки визначає, що в разі припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому у порівнянні з тим, у якому він її одержав в оренду.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомості (в даному випадку будівлі), у власності або користуванні.

Згідно з ч.1 ст.316, ст.317, ч.1,2,3 ст.319, ч.1,2 ст.321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст.181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

З викладеного вбачається, що нерухоме майно нерозривно пов'язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки.

Таким чином, хоча право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під нерухомістю, що належить відповідачу на праві власності, належним чином не оформлене, зазначене не може бути підставою для обмеження права відповідача, як власника нерухомого майна, на користування зазначеним майном та, відповідно, земельною ділянкою на якій воно розташоване, оскільки, як зазначалося вище, користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою. Зазначені обставини, в свою чергу, виключають можливість звільнення спірної земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття.

Проте, при цьому суд апеляційної інстанції також послався на діючі на даний момент редакції ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України від 16.01.2003, який набрав чинності з 01.01.2004, та ч.2 ст.120 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III, який набрав чинності з 01.01.2002, згідно яких, зокрема, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Разом з тим, як зазначив апеляційний суд, як вбачається з правовстановлюючих документів на нерухоме майно, а саме - реєстраційних посвідчень на об'єкти нерухомого майна від 23.08.2001 №№ 01242, 01243, 01244, за ВАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799» у м. Луцьку по вул. Конякіна, 39 зареєстровано будівлю автовокзалу, будівлю підземного туалету, приміщення для чергового. (а.с. 267-269 т. 1).

Згідно з ч.ч.1,3,4 ст.30 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року за N561-XII в редакції станом на 23.08.2001:

"При переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу."

Проте, судами попередніх інстанцій не встановлено;

- чи були у попередніх власників вищевказаної нерухомості права на земельну ділянку під нею, які саме, в якому обсязі та на яких умовах;

- якщо так, чи перейшли ці права на земельну ділянку під нерухомістю до відповідача, які саме, в якому обсязі та на яких умовах.

Якщо такого переходу не буде встановлено, то відповідач може претендувати лише на частину земельної ділянки, на якій розміщене належне йому нерухоме майно та яка необхідна для обслуговування такого майна.

При цьому, судами не встановлено та не зазначено площ будівлі автовокзалу, будівлі підземного туалету та приміщення для чергового.

Крім того, як встановили суди рішенням Луцької міської ради від 28.12.2004 р. № 21/15.3 було надано відкритому акціонерному товариству «Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799» земельну ділянку на умовах оренди на 10 років загальною площею 2,6225 га на вул. Конякіна, 39 /кадастровий номер 220650030/ для обслуговування автостанції. (а.с. 208 т. 1).

Відповідно до предмету договору оренди землі від 10.02.2005 р. № 289 орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування автостанції. При цьому згідно опису в договорі об'єкта оренди - на земельній ділянці знаходяться будівлі, що належать на праві власності орендарю.

Разом з тим, судами не досліджено та не встановлено, яка площа земельної ділянки, на якій розміщене належне відповідачу нерухоме майно та яка саме необхідна для обслуговування такого майна, при цьому, виходячи з якої мети вона має визначатися, для обслуговування вищевказаних будівель чи для обслуговування саме об'єкту - автостанції.

В свою чергу, дослідження, перевірка і переоцінка доказів та встановлення по новому фактичних обставин справи в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з ч.ч.1,2,5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи."

Відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014:

"Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року)."

Згідно з п.2 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду."

Відповідно до п.1 ч.3 ст.310 Господарського процесуального кодексу України:

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази."

З урахуванням викладеного суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Геруна Юрія Євгеновича, скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Геруна Юрія Євгеновича на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 у справі № 903/182/17 задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 та рішення господарського суду Волинської області від 06.04.2017 у справі № 903/182/17 скасувати повністю, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський