Історія справи

Ухвала КГС ВП від 13.03.2018 року у справі №905/2653/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 905/2653/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Білоуса В.В., Жукова С.В.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.11.2017

та ухвалу Господарського суду Донецької області від 11.09.2017

у справі № 905/2653/16

за позовом Приватного підприємства "Олнайт"

до Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу"

про стягнення 455 511, 85 грн.,

за скаргою Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" на дії Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, -

ВСТАНОВИВ:

24.11.2017 Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.11.2017 та ухвалу Господарського суду Донецької області від 11.09.2017 у справі № 905/2653/16.

На підставі розпорядження керівника апарату Вищого господарського суду України від 15.12.2017 № 38-р вказану касаційну скаргу передано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до п.п. 11 ч. 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не порушено на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду для розгляду касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н.Г. - головуючий (доповідач), Жуков С.В., Білоус В.В.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2018 відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області і касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень здійснюється судом касаційної інстанції в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи, згідно ч.13 ст.8, ч. 5 ст. 301 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 11.09.2017 (суддя Бойко І.А.) у справі №905/2653/16 скарга КП "Компанія "Вода Донбасу" на дії ГУ Державної казначейської служби України в Донецькій області з виконання наказу у справі №905/2653/16 задоволена. Визнано незаконними дії ГУ Державної казначейської служби України в Донецькій області щодо прийняття на виконання наказу Господарського суду Донецької області у справі №905/2653/16.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.11.2017 (судді: Сгара Е.В. - головуючий, Марченко О.А., Склярук О.І.) ухвалу господарського суду Донецької області від 11.09.2017 у справі №905/2653/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ГУ Державної казначейської служби України у Донецькій області звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.11.2017, ухвалу господарського суду Донецької області від 11.09.2017 у справі №905/2653/16 та відмовити у задоволенні скарги КП "Компанія "Вода Донбасу" на дії ГУ Державної казначейської служби України в Донецькій області у повному обсязі.

Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень ГУ Державної казначейської служби України у Донецькій області зазначає порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Зокрема, заявник касаційної скарги посилається на те, що наказ господарського суду від 23.03.2017 прийнятий до виконання ГУ Державної казначейської служби України у Донецькій області згідно заяви стягувача та відповідно до механізму, визначеного Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників" від 03.08.2011 року № 845. Наявність відкритих рахунків в органі Державної казначейської служби України є необхідною умовою виконання рішення суду з огляду на приписи п. 2 вказаного Порядку.

Як стверджує ГУ Державної казначейської служби України у Донецькій області КП "Компанія "Вода Донбасу" є одержувачем бюджетних коштів та має відкриті рахунки в органах Казначейства.

На думку скаржника, висновки суду апеляційної інстанції про те, що КП "Компанія "Вода Донбасу" як боржник, не є розпорядником бюджетних коштів, жодним чином не впливають на можливість виконання рішення суду органом Казначейства.

До того ж, заявник касаційної скарги зазначає, що КП "Компанія "Вода Донбасу" не є стягувачем у справі №905/2653/16, отже посилання апеляційної інстанції на застосування ч. 2 ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" є помилковим, так само як і посилання на ст. 1 п. 8 ст. 7, ст. 23 Бюджетного Кодексу України у правовідносинах щодо виконання рішення суду у даній справі.

При цьому, ГУ Державної казначейської служби України у Донецькій області вважає вірним висновок суду апеляційної інстанції щодо відкриття КП "Компанія "Вода Донбасу" рахунків в органах Казначейства на виконання бюджетних програм, проте вважає помилковим висновок щодо не обслуговування КП "Компанія "Вода Донбасу" органами Казначейства.

Відзиви на касаційну скаргу ГУ Державної казначейської служби України у Донецькій області від позивача та відповідача до суду касаційної інстанції не надходили.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Донецької області від 09.11.2016 було відмовлено у задоволенні позовних вимог ПП "Олнайт" до КП "Компанія "Вода Донбасу" про стягнення 3% річних у розмірі 67677,07 грн., інфляційних витрат у розмірі 487317,73 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.03.2017 у справі № 905/2653/16 рішення господарського суду Донецької області від 09.11.2016 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ПП "Олнайт" до КП "Компанія "Вода Донбасу" про стягнення 3% річних у розмірі 67 677,07 грн., інфляційних витрат у розмірі 487 317,73 грн. задоволено.

23.03.2017 Господарським судом Донецької області були видані відповідні накази на примусове виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 20.03.2017 у справі № 905/2653/16.

У справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази звернення стягувача - ПП "Олнайт" з метою примусового виконання наказу до органів Державної виконавчої служби.

Як з'ясовано місцевим та апеляційним судами, стягувач звернувся за примусовим виконанням судового рішення до Державної казначейської служби України.

При цьому, не погоджуючись з діями ГУ Державної казначейської служби України в Донецькій області про прийняття на виконання наказу Господарського суду Донецької області у справі №905/2653/16 КП "Компанія "Вода Донбасу" звернулось до Господарського суду Донецької області зі скаргою на дії ГУ Державної казначейської служби України в Донецькій області.

Відповідно до ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. До основних засад судочинства відноситься обов'язковість рішень суду.

За приписами ст. ст. 115, 116 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Закон України "Про виконавче провадження" визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до положень ст. 1 цього Закону виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у ньому, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до законів України, а також рішеннями, що підлягають примусовому виконанню.

При цьому, Законом України "Про виконавче провадження", крім органів державної виконавчої служби, визначено інші органи, до повноважень яких віднесено виконання рішень судів.

Частиною 2 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до вимог ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Згідно з положеннями п. 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок № 845).

Зазначений Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судовими органами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Відповідно до п. 12 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що згідно Статуту КП "Компанія "Вода Донбасу" останнє є комунальним підприємством, яке як самостійний цілісний господарюючий суб'єкт, створене з метою отримання прибутку.

Відповідно до п. 2 Порядку № 845, боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.

Одержувач бюджетних коштів - суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету (ст. 2 Бюджетного кодексу України).

Крім того, п. 8 ст. 7 Бюджетного Кодексу України передбачено, що принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного Кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що КП "Компанія "Вода Донбасу" не є ні бюджетною установою, ні державним підприємством або юридичною особою, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Поряд з викладеним, колегія суддів також звертає увагу, що виконання наказу господарського суду органами Казначейства можливе лише у разі існування бюджетних асигнувань для погашення такої заборгованості.

Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження (ст. 2 Бюджетного Кодексу України)

При цьому, згідно ст. 119 Бюджетного Кодексу України, нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Враховуючи викладене, надавши належну оцінку фактичним обставинам справи, зібраним по справі та дослідженим доказам, доводам та запереченням учасників справи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що Комунальне підприємство "Компанія "Вода Донбасу" не обслуговується в Державному казначействі України, а відкриває виключно цільові рахунки на виконання відповідних затверджених бюджетних програм або відповідно до нормативно-правових актів (для отримання різниці в тарифах, пільг та субсидій та ін.), відтак, стягнення з такого боржника коштів органами Казначейства не здійснюється.

Виходячи з аналізу наведених норм та встановлених судами під час розгляду справи обставин, Касаційний господарський суд погоджується з висновками місцевого та апеляційного судів про незаконність дій ГУ Державної казначейської служби України в Донецькій області щодо прийняття на виконання наказу Господарського суду Донецької області у справі № 905/2653/16 та наявність підстав для задоволення скарги на дії ГУ Державної казначейської служби України у Донецькій області.

На думку колегії суддів, доводи касаційної скарги ґрунтуються на помилковому тлумаченні вказаних вище норм Законів України "Про виконавче провадження", "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 та не спростовують правильності висновків судів.

Відтак, з огляду на викладене та з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів відхиляє аргументи заявника касаційної скарги, який вказує про правомірність дій ГУ Державної казначейської служби України у Донецькій області щодо прийняття на виконання наказу Господарського суду Донецької області у справі № 905/2653/16.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

За приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

Таким чином, наведені позивачем у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень і ухвалення нового рішення відповідно до вимог ст. 311 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не обґрунтовують порушення або неправильного застосування місцевим та апеляційним судами норм чинного законодавства, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень судами першої та апеляційної інстанції при розгляді спору у даній справі.

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Донецького апеляційного господарського суду від 06.11.2017 та ухвала Господарського суду Донецької області від 11.09.2017 у справі № 905/2653/16 прийняті судами у відповідності до фактичних обставин та у відповідності до вимог матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.11.2017 та ухвалу Господарського суду Донецької області від 11.09.2017 у справі № 905/2653/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ткаченко Н.Г.

Судді: Білоус В.В.

Жуков С.В.