Історія справи

Ухвала КГС ВП від 04.03.2018 року у справі №910/9838/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/9838/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Катеринчук Л.Й. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г.

за участі секретаря судового засідання Сліпчук Н.В.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЛС ФУД СЕРВИСЕЗ" ,

представники - адвокат Красильникова К.О. (договір про надання правової допомоги №23-04/18 від 23.04.2018, ордер серії МК №76952 від 23.04.2018),

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України"

представник - адвокат Клим'юк О.С. (договір про надання адвокатських послуг №20/04-2018 від 20.04.2018)

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальності "МакФоксі"

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛС ФУД СЕРВИСЕЗ"

на постанову Київського апеляційного господарського суду

від 24.10.2017

у складі колегії суддів: Алданова С.О. (головуючий), Мартюк А.І., Зубець Л.П.

та на рішення Господарського суду міста Києва

від 28.08.2017

у складі судді Сташків Р.Б.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛС ФУД СЕРВИСЕЗ"

про визнання недійсним пункту 3.7 договору оренди № 8/4 від 23.01.2017, розірвання договору оренди та стягнення збитків 505680,00 грн.

ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

1. 13.11.2017 поштовим відправленням, надісланим на адресу Київського апеляційного господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЛС ФУД СЕРВИСЕЗ" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2017 у справі № 910/9838/17 в порядку статей 107, 109 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції до 15.12.2017.

2. 03.01.2018, на підставі частини 5 статті 31 та підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення ГПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, справа №910/9838/17 Господарського суду міста Києва передана до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

3. 26.02.2018, за наслідком проведеного автоматизованого розподілу справи, оформленого протоколом від 15.02.2018, колегією суддів: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г. відкрито касаційне провадження у справі №910/9838/17 Господарського суду міста Києва за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛС ФУД СЕРВИСЕЗ" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2017 та призначено її розгляд в судовому засіданні на 24.04.2018 о 10 год. 15 хв.

4. 24.04.2018 Ухвалою Верховного Суду розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛС ФУД СЕРВИСЕЗ" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2017 у справі №910/9838/17 відкладено на 08.05.2018 о 09 год. 10 хв.

5. Відповідач - Публічне акціонерне товариство "Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України" подав відзив на касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛС ФУД СЕРВИСЕЗ".

6. На розгляд касаційного суду винесено проблему застосування норм матеріального права - статей 203, 204, 215, 526, 651 ЦК Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

7. 16.06.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЛС ФУД СЕРВИСЕЗ" (далі - ТОВ "ДЛС ФУД СЕРВИСЕЗ", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України" (далі - ПАТ "Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України", відповідач) про визнання недійсним пункту 3.7. договору оренди №8/4 від 23.01.2017, укладеного між ПАТ "Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України" та ТОВ "ДЛС ФУД СЕРВІСЕЗ", розірвання договору оренди №8/4 від 23.01.2017 та стягнення 505 680 грн. збитків.

8. Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний пункт договору суперечить закону, а сам договір підлягає розірванню з відшкодуванням збитків, оскільки всупереч вимогам закону та умовам договору відповідач передав в оренду приміщення, яке використовується іншою особою та у якому перебуває її майно.

9. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2017 прийнято позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду.

10. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "МакФоксі".

Короткий зміст рішення першої інстанції

11. 28.08.2017 Господарський суд міста Києва у складі судді Сташківа Р.Б. у задоволенні позову відмовив.

11.1. Рішення суду першої інстанції мотивоване встановленням фактів недоведення позивачем невідповідності спірного пункту договору нормам чинного законодавства, та недоведення позивачем порушення істотних умов договору орендодавцем, у зв'язку з неповідомленням позивача про зайняття переданого в оренду приміщення за договором третьою особою.

11.2. Судом встановлено факт укладення 23.01.2017 між ТОВ "ДЛС ФУД СЕРВІСЕЗ", як орендарем, та ПАТ "Український центр обслуговування пасажирів на залізничному транспорті України", як орендодавцем, договору №8/4, за умовами якого орендодавець надав орендарю в тимчасове платне користування нежилий будинок, загальною площею 320 кв.м., розташований у місті Києві, площа Вокзальна, 2а для здійснення своєї господарської діяльності - для розміщення закладів громадського харчування. Факт передачі приміщення в оренду підтверджується актом приймання-передачі від 01.03.2017, який підписаний сторонами без зауважень, що визначає початок дії договору з 01.03.2017.

11.3. Судом встановлено, що пунктом 3.7. договору передбачено, що зобов'язання орендаря зі сплати орендної плати та витрат, пов'язаних з експлуатацією приміщення, забезпечуються у вигляді застави грошових коштів на суму 505 680 грн. в тому числі ПДВ 20%, яка вноситься орендарем на поточний рахунок орендодавця протягом трьох днів з дати підписання цього договору. У випадку прострочення сплати орендарем будь-яких платежів за договором, орендодавець має право використовувати грошові кошти, що перебувають у заставі, для покриття заборгованості орендаря. Орендар зобов'язаний протягом 3-х днів з дати отримання повідомлення орендодавця про використання предмета застави (його частини), поповнювати розмір застави до встановленої у пункті 3.7. договору суми. У разі закінчення строку дії договору або його дострокового розірвання, застава використовується для покриття заборгованості з орендної плати, витрат пов'язаних з експлуатацією приміщення, штрафних санкцій, відшкодування збитків (шкоди), заподіяних приміщенню. Кошти, що залишаються після покриття перерахованих витрат, повертаються орендарю у погоджені сторонами строки.

11.4. Судом встановлено факт внесення обумовленої договором застави суми 505 680 грн., що підтверджено платіжним дорученням №17 від 01.02.2017.

11.5. Щодо доводів позивача про визнання пункту 3.7. договору недійсним на підставі частини 1 статті 203 ЦК України, суд зазначив, що спірний пункт договору кореспондується з приписами статті 546 ЦК України, оскільки за умовами пункту 3.7. договору перерахування грошових коштів при його укладенні у вигляді застави є гарантією виконання зобов'язань орендаря.

11.6. Судом зазначено, що за умовами договору, при належному виконанні зобов'язань в кінці терміну дії договору грошові кошти (застава) підлягають поверненню орендарю в первісному розмірі, а у разі, якщо орендар повністю чи частково не виконує взяті на себе договірні зобов'язання, орендодавець залишає за собою право використання таких коштів. Отже, зазначений платіж на суму 505 680 грн. має ознаки застави, оскільки при заставі кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна (стаття 572 ЦК України), а грошові кошти, що перебувають у заставі для покриття заборгованості орендаря передбачені пунктом 3.7. договору, за своєю правовою природою виступають як гарантія забезпечення виконання зобов'язання орендаря за договором. У даному випадку сторонами договору визначення застави застосовується як окремий вид забезпечення виконання зобов'язання відповідно до статті 546 ЦК України.

11.7. Щодо тверджень позивача про те, що застава грошових коштів на час укладення договору, як вид забезпечення виконання зобов'язань, не була передбачена чинним на той час законодавством України, судом зазначено, що оскільки відповідно до статті 3 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна, при цьому, в розумінні статті 2 цього Закону, рухоме майно - це окрема рухома річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов'язки, а згідно з пунктом 3.1. Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", кошти існують у як готівковій формі (формі грошових знаків) так і у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках), отже, грошові кошти, які перебувають на рахунку можуть використовуватись як застава та виступати як гарантія забезпечення виконання зобов'язання орендаря за договором.

11.8. Отже, встановивши, що законодавством на час укладення договору передбачалась можливість застави грошових коштів, які вже перебували на рахунку кредитора або боржника, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача про те, що під час укладення договору, зокрема, пункту 3.7., який передбачає заставу грошових коштів, як гарантію забезпечення виконання зобов'язання орендаря за договором, було допущено порушення вимог законодавства. При цьому, використання у договорі слова "застава" не тягне за собою недійсність оспорюваного пункту, оскільки сторони погодили, що під заставою розуміється грошова гарантія забезпечення виконання зобов'язання орендаря за договором.

11.9. Судом встановлено, що договір укладено у формі єдиного документа (без протоколу розбіжностей), він містить усі істотні умови для такого типу договорів (оренди). Враховуючи те, що на момент укладення договору протоколу розбіжностей складено не було і сторони досягли згоди з усіх його істотних умов, суд визнав безпідставними посилання позивача на те, що при його укладенні відбулось порушення його законних прав, як орендаря.

11.10. Щодо вимоги позивача про розірвання договору на підставі частини 2 статті 769 ЦК України, у зв'язку з неповідомленням позивача про зайняття переданого в оренду приміщення за договором третьою особою, суд зазначив, що за умовами пункту 2.1. договору, орендар вступає у тимчасове платне користування приміщенням на умовах оренди у термін, зазначений в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі приміщення, факт передачі приміщення в оренду підтверджується актом приймання-передачі від 01.03.2017, який підписаний сторонами без зауважень щодо переданого позивачу в оренду приміщення, а також без приміток чи зауважень про перебування у приміщенні будь-яких інших осіб або належного їм майна.

11.11. Щодо правовідносин між відповідачем та третьою особою з питання оренди приміщення, яке за актом від 01.03.2017 за договором було передано позивачу, то судом встановлено, що дійсно на підставі договору від 01.02.2016 це приміщення за актом від 01.02.2016 було передано в оренду третій особі, та повернено нею з оренди, у зв'язку з припиненням договору за додатковою угодою від 28.02.2017 №1, за актом від 28.02.2017 та претензій позивача щодо цього.

11.12. Судом встановлено відсутність підстав для розірвання договору з наведених позивачем обґрунтувань. З огляду на таке, місцевий господарський суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, відмовивши у задоволенні позову.

11.13. Суд зазначив, що оскільки судом відмовлено в позові про розірвання договору за ініціативою орендаря (позивача) через недоведеність порушення його умов орендодавцем (відповідачем), отже, підстави для задоволення позову про стягнення збитків у вигляді повернення суми застави з підстав розірвання договору через порушення його умов орендодавцем (відповідачем) в суду відсутні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

12. 24.10.2017 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Алданова С.О. (головуючий), Мартюк А.І., Зубець Л.П. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛС ФУД СЕРВІСЕЗ" залишив без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2017 у справі №910/9838/17 - без змін.

12.1. Переглянувши справу в повному обсязі, апеляційний суд погодився з правильністю оцінки та повнотою встановлення обставин справи судом першої інстанції, з його висновками про відсутність підстав для розірвання договору з наведених позивачем обґрунтувань та не знайшов правових підстав для зміни чи скасування прийнятого ним рішення від 28.08.2017.

12.2. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про визнання пункту 3.7. договору недійсним, який передбачає заставу грошових коштів, як гарантію забезпечення виконання зобов'язання орендаря за договором, є необґрунтованою, оскільки законодавством на час укладання договору передбачалась можливість застави грошових коштів, які вже перебували на рахунку кредитора або боржника, при цьому, використання у договорі слова "застава" не тягне за собою недійсність оспорюваного пункту, оскільки сторони погодили, що під заставою розуміється грошова гарантія забезпечення виконання зобов'язання орендаря за договором.

12.3. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для розірвання договору, оскільки позивачем не доведено, що обумовлене договором приміщення не передавалось, оскільки було зайнято третьою особою, та спростовується фактом передачі приміщення в оренду, який підтверджується актом приймання-передачі від 01.03.2017 підписаним сторонами без жодних зауважень про перебування у приміщенні будь-яких інших осіб або належного їм майна.

12.4. Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та погодився з висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами та матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення, наведено місцевим господарським судом.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ

Доводи скаржника (позивача у справі)

13. Скаржник зазначав, що судами попередніх інстанцій не враховано пункт 12 Закону України №1983-VII від 23.03.2017, яким внесено зміни в статтю 2 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" за №1255-IV від 18.11.2003, який набрав чинності 04.06.2017, та зазначив, що саме з 04.06.2017 стала можливою застава саме майнових прав на грошові кошти у безготівковій формі, отже у зв'язку з невідповідністю предмета застави чинній станом на 23.01.2017 редакції Закону №1255-IV, пункт 3.7. договору підлягає визнанню недійсним повністю.

14. Скаржник доводив, що судами не надана оцінка аргументам позивача, що абзаци 2-3 пункту 3.7. договору оренди, які передбачають саме способи звернення на предмет застави, прямо суперечать правилам, передбаченим пунктом 4 частини 1 статті 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

15. Скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки доводам позивача про те, що застава грошових коштів здійснюється із врахуванням податку на додану вартість, всупереч приписам статті 196 Податкового кодексу України.

16. Скаржник доводив, що судами проігноровано той факт, що пункт 3.7. договору не узгоджується із вимогами частини 1 статті 203 ЦК України, що згідно з частиною 1 статті 215, статтею 217 ЦК України є підставою для визнання спірного пункту недійсним.

17. Скаржник доводив, що суди в порушення вимог статті 43 ГПК України, неповно з'ясували обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доводи інших учасників справи

18. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу повністю погодився з рішеннями судів, які є обґрунтованими, прийняті відповідно до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, та зазначив, що посилання позивача на недійсність спірного пункту договору та порушення істотних умов договору вже спростовані судами попередніх інстанцій.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

19. Цивільний кодекс України

Частина 2 статті 11 - підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 203 - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття 204 - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 215 - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 525 - одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 526 - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 546 - виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Стаття 611 - у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: розірвання договору.

Частина 1 статті 626 - договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 651 - зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Частина 1 статті 759 - за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

20. Господарський кодекс України

Частина 1 статті 174 - господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору.

Абзац 2 частини 4 статті 179 - при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частини 1, 2, 3 статті 180 - зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частина 1 статті 188 - зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частина 1 статті 283 - за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

21. Колегія суддів Верховного Суду вважає, що порушені у касаційній скарзі питання щодо правильності застосування норм матеріального права, а саме щодо застосування статей 203, 204, 215, 526, 651 ЦК України, можуть бути предметом касаційного розгляду. Доводи скаржника з посиланням на неналежну оцінку доказів не можуть бути підставою для перегляду справи в касаційному суді, виходячи з повноважень суду касаційної інстанції відповідно до статті 300 ГПК України.

А.2. Юридична оцінка доводів касаційної скарги, висновків судів попередніх інстанцій та мотиви відхилення доводів касаційної скарги

22. Відповідно до положень статей 11, 509, 759 ЦК України та статті 283 ГК України, законодавцем встановлено підстави виникнення цивільних прав та обов'язків сторін за правочинами, одним з яких є договір найму. Судами встановлено обставини укладення між сторонами такого правочину.

23. Положення статей 525, 526, 629 ЦК України дають підстави для висновку, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від виконання умов якого не допускається.

24. Згідно вимог частини 1 статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

25. Судами встановлено, що сторони у договорі оренди за №8/4 від 23.01.2017 погодили всі істотні умови договору. Факт передачі приміщення підтверджується актом приймання-передавання від 01.03.2017, який підписано сторонами без зауважень.

26. Норми статей 203, 215 ЦК України визначають загальні правові підстави визнання правочинів недійсними. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Отже, для визнання недійсним правочину ключовим є встановлення обставин недодержання вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України, саме в момент вчинення цього правочину.

27. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

28. Приймаючи оскаржувані рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання пункту 3.7. спірного договору недійсним, суди першої та апеляційної інстанцій порушень при укладенні оспорюваного правочину приписів статті 203 ЦК України не встановили, зазначивши, що спірний пункт договору кореспондується з приписами статті 546 ЦК України, оскільки за умовами пункту 3.7. договору перерахування грошових коштів при його укладенні у вигляді застави є гарантією виконання зобов'язань орендаря.

29. Доводи скаржника про те, що застава грошових коштів на час укладення договору, як вид забезпечення зобов'язань, не була передбачена статтею 2 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" №1255-IV від 18.11.2003, колегія суддів не вважає обґрунтованими з огляду на таке.

30. Як зазначено судами, відповідно до статті 3 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна, при цьому, в розумінні статті 2 цього Закону (станом на момент укладення договору оренди), рухоме майно - це окрема рухома річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов'язки, а згідно з пунктом 3.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", кошти існують у як готівковій формі (формі грошових знаків), так і у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Отже, суди дійшли правильного висновку, що законодавством на час укладення договору передбачалась можливість застави грошових коштів, які вже перебували на рахунку кредитора або боржника.

31. Колегія суддів погоджується з висновками судів про необґрунтованість тверджень позивача щодо порушень його законних прав, як орендаря, оскільки на момент укладення договору протоколу розбіжностей не було і сторони досягли згоди з усіх його істотних умов.

32. З аналізу статей 651 ЦК України, статті 188 ГК України вбачається, що договір не може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою однієї із сторін за відсутності правових підстав, визначених Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, в тому числі спеціально визначених умов укладеного договору, оскільки в такому випадку одностороння відмова від договору може порушити права орендаря, який належним чином виконував прийняті на себе зобов'язання.

33. Колегія суддів касаційного суду погоджується з правильністю висновків судів про недоведеність встановлення фактів такого порушення умов договору відповідачем, яке унеможливлює використання приміщення відповідачем з метою оренди, та з висновками про недоведення позивачем підстав для розірвання договору.

А.3. Мотиви відхилення (прийняття) доводів касаційної скарги

34. Доводи скаржника про порушення судами вимог статей 34, 43 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, яке полягало в неповній оцінці судами встановлених обставин справи в їх сукупності, а зокрема, наявності чи відсутності факту порушення умов договору саме з боку відповідача, колегія суддів касаційного суду не вважає обґрунтованими з огляду на встановлення судами відсутності підстав для визнання недійсним спірного пункту договору та підстав для розірвання договору через недоведеність порушення його умов орендодавцем, які доведені сукупністю доказів та обставин справи. Доводи скаржника зводяться до намагання переконати касаційний суд здійснити переоцінку доказів у справі, що виходить за межі компетенції касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, та відхиляються Судом.

35. Суд відхиляє доводи позивача відповідно до пунктів 13-17 мотивувальної частини даної постанови, що підтверджується висновками пунктів 22-33 мотивувальної частини цієї постанови.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

36. З огляду на зазначене, Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛС ФУД СЕРВИСЕЗ" та залишення без змін оскаржуваної постанови апеляційного суду від 24.10.2017 та рішення суду першої інстанції від 28.08.2017 як таких, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В. Судові витрати

37. У зв'язку з тим, що Суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України в редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛС ФУД СЕРВИСЕЗ" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2017 у справі №910/9838/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді С.В. Жуков

В.Г. Пєсков