Історія справи

Постанова ВГСУ від 26.12.2016 року у справі №908/1646/16
Ухвала КГС ВП від 21.03.2018 року у справі №908/1646/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 908/1646/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Вронська Г.О. - головуюча, Баранець О.М., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Варави Ю.В.,

представників учасників справи:

позивача - не з'явився,

відповідача-1 - не з'явився,

відповідача-2 - не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної-особи підприємця Прокопенко Вікторії Костянтинівни

на рішення Господарського суду Запорізької області

у складі судді Азізбекян Т.А.

від 30.08.2016 та

на постанову Донецького апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Чернота Л.Ф., Скакун О.А., Зубченко І.В.

від 27.02.2017

за позовом Фізичної-особи підприємця Прокопенко Вікторії Костянтинівни

до Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, Міського комунального підприємства "Основаніє"

про визнання додаткової угоди недійсною.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 24 червня 2016 року позивач подав позовну заяву про визнання недійсною додаткової угоди №4 до договору оренди №1000 від 30.05.2003, укладеної між позивачем та відповідачем.

2. Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що оспорювана угода укладена з порушенням чинного законодавства України, оскільки нею неправомірно збільшено орендодавцем площу орендованого приміщення на 16,43 кв.м, на підставі чого було збільшено й орендну плату.

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.08.2016 у задоволенні позову було відмовлено.

4. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2017 апеляційну скаргу позивача було залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

5. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що позивачем не було доведено наявності підстав, передбачених статтею 215 Цивільного кодексу України, для визнання оспорюваної угоди недійсною.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. 04 грудня 2017 року позивач подав касаційну скаргу.

7. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 30.08.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2017, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ Й АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

8. 30 травня 2003 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області (Орендодавець) та Приватним підприємцем Прокопенко Вікторією Костянтинівною (Орендар) був укладений договір №1000 оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі ВАТ "Запоріжхліб" (далі - Договір).

9. Відповідно до пункту 1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно: нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, буд. 26, яке знаходиться на балансі ВАТ "Запоріжхліб" та не ввійшло до його статутного фонду, а саме: нежитлове приміщення вбудоване в перший поверх 9-ти поверхового будинку гуртожитку загальною площею 133,7 кв. м (літера А-9 з №2 по №13 та №154), відповідно до викопіровки з технічного паспорту приміщення (додаток №3). Технічна характеристика приміщення на момент укладання Договору та його місце розташування відображені у експертній оцінці об'єкта оренди, виконаній фірмами "LKI" та "Бізнес партнер" на 30.04.2003.

10. Пунктом 2.1 Договору передбачено, що вступ Орендаря у користування майном наступає одночасно з підписанням сторонами Договору та акта прийому-передачі вказаного майна.

11. 01 жовтня 2003 року сторонами був складений та підписаний акт прийому-передачі нежитлового приміщення.

12. До Договору сторонами вносились зміни, які оформлені додатковими угодами №№ 1-11, якими було змінено власника майна, вартість майна, що орендується, розмір площі нежитлового приміщення, розмір орендної плати та обов'язки сторін.

13. 01 липня 2004 року між сторонами та балансоутримувачем було укладено додаткову угоду №4, якою було змінено розмір площі нежитлового приміщення, яке було передано позивачу по вулиці Волгоградській, 26 під диспетчерський пункт з 95,3 кв. м. на 111,73 кв. м.

14. Додаткова угода №4 від 01.07.2004 була укладена орендарем без заперечень, орендар був обізнаний щодо зміни розміру площі нежитлового приміщення та орендної плати.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

15. Позивач зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не повно з'ясували обставини, які мають значення для справи, чим порушили приписи статей 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

16. Позивач вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою те, що частина приміщення площею 16,43 кв. м., яка вказана в оспорюваній додатковій угоді, не була передана в оренду, акт прийому-передачі зазначено приміщення не складався, чим порушено статтю 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

17. Позивач також зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою обставини здійснення позивачем протягом 2006-2012 років невід'ємних поліпшень орендованого майна.

Позиція відповідача, викладена у відзиві на касаційну скаргу

18. У відзиві на касаційну скаргу, поданому у визначений в ухвалі Верховного Суду від 21.03.2018 строк, відповідач просить залишити її без задоволення, оскільки вважає, що оскаржувані судові рішення прийняті з додержанням норм чинного законодавства.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

19. Цивільний кодекс України

Стаття 1

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Стаття 3 частина 1 пункт 3

Загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Стаття 203 частина 1

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 215

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 627 частина 1

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 частина 1

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

20. Господарський процесуальний кодекс України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій)

Стаття 33 частина 1

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стаття 43 частина 1

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

21. Господарський процесуальний кодекс України

Стаття 300 частини 1, 2

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

22. Суд зазначає, що касаційна скарга позивача, її доводи, фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією Суду, враховуючи вимоги статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

23. Суд відхиляє аргументи позивача, що суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою не передання в оренду, не складення акта прийому-передачі приміщення площею 16,43 кв. м., яка вказана в оспорюваній угоді, з огляду на те, що зазначені обставини можуть впливати на встановлення питання подальшого виконання сторонами оспорюваної угоди. Натомість, такі обставини не мають значення у даній справі, предметом якої є визнання недійсною оспорюваної угоди.

24. Суд також відхиляє як такі, що не мають значення у даній справі аргументи позивача про залишення судами першої та апеляційної інстанцій поза увагою обставин здійснення позивачем протягом 2006-2012 років невід'ємних поліпшень орендованого майна.

25. Суд зазначає, що звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017) повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. За відсутності доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову.

26. Враховуючи те, що під час розгляду даної справи суди першої та апеляційної інстанцій не встановили обставини, які свідчать про невідповідність опорюваної угоди певним положенням законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, тобто, недоведеністю позивачем наявності підстав, передбачених статтею 215 Цивільного кодексу України, для визнання оспорюваної угоди недійсною, Суд вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову.

27. Отже, звертаючись з касаційною скаргою, позивач не спростував висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не довів неправильного застосування норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

28. Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

29. Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.

Судові витрати

30. Судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції покладаються на позивача, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Висновки про правильне застосування норм права

31. Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017) повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. За відсутності доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Фізичної-особи підприємця Прокопенко Вікторії Костянтинівни залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Запорізької області від 30.08.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2017 у справі №908/1646/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Судді О. Баранець

В. Студенець