Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/6060/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кібенко О. Р., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання Шпорт В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Карабань Я. А.

від 10 січня 2023 року

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Владимиренко С.В., Ходаківська І.П., Демидова А.М.

від 20 червня 2023 року

у справі за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромбудмонтаж"

про стягнення 2 741 268, 93 грн,

за участю представників:

від позивача: Оніщук В. М.

від відповідача: Буй Б. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У липні 2022 року Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромбудмонтаж" про стягнення 2 741 268,93 грн, з яких: 1 170 414,87 грн - пеня та 1 570 854,06 грн - штраф.

В обґрунтування вимог позивач послався на те, що відповідач в порушення умов укладеного з позивачем договору закупівлі № 1711000314 від 13 листопада 2017 року не виконав у повному обсязі та своєчасно передбачені договором роботи, з огляду на що відповідно до пункту 6.3. договору відповідач за порушення строків виконання робіт має сплатити позивачу пеню та відповідно до пункту 6.4. договору 10 % штрафу.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 27 липня 2022 року прийняв позовну заяву Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/6060/22, вирішив розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

2. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій.

13 листопада 2017 року між ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії УМГ «ПРИКАРПАТТРАНСГАЗ» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газпромбудмонтаж" (підрядник) був укладений договір закупівлі № 1711000314 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1. якого Підрядник зобов`язався на свій ризик виконати за завданням Замовника наступні роботи: реконструкцію газозбірного пункту Богородчанського ПСГ, І черга будівництва, відповідно до договірної ціни (яка є невід`ємною частиною договору), а Замовник зобов`язався прийняти та оплатити виконані роботи.

Згідно з пунктом 1.2. договору місце виконання робіт: с. Саджава, Урочище підземка № 1, 77701, Богородчанський район, Івано-Франківська область.

У зв`язку із зміною типу та найменування Замовника сторони договору уклали додаткову угоду № 1 від 10 грудня 2018 року, в якій дійшли згоди змінити у тексті договору слова «ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» філії УМГ «ПРИКАРПАТТРАНСГАЗ» словами «АТ «УКРТРАСГАЗ» філія УМГ «Прикарпаттрансгаз».

Відповідно до пункту 1.3. договору умови виконання робіт та обсяг робіт визначаються додатком № 1 до даного договору.

За змістом пункту 2.1. договору (з урахуванням змін до цього пункту, внесених додатковою угодою № 5 від 10 червня 2021 року), сума договору відповідно до договірної ціни становить 283 474 934,23 грн.

У пункті 3.1. договору сторони передбачили, що оплата за виконані роботи здійснюється впродовж 30 календарних днів з дня підписання акту приймання виконаних робіт на підставі «Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати» (довідки КБ-3). За поставлене обладнання на підставі видаткової накладної або довідки КБ-3 і акту вартості змонтованого обладнання продовж 30 календарних днів.

Згідно з пунктами 4.1., 4.2. договору (в редакції додаткової угоди № 5 від 10 червня 2021 року) Підрядник повинен приступити до виконання робіт, визначених у пункті 1.1. цього договору, з дати отримання Замовником дозволу ДАБІ України на виконання будівельних робіт або декларації на початок виконання робіт і закінчити роботи до 30 червня 2021 року.

Підрядник повинен виконати роботи відповідно до календарного плану виконання робіт та поставки обладнання (який є невід`ємною частиною даного договору - Додаток № 2).

Відповідно до пункту 6.3. договору за порушення термінів виконання робіт, вказаних в цьому договорі, Підрядник сплачує Замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості невиконаних у строк робіт за кожен день прострочення.

Згідно з пунктом 6.4. договору за порушення термінів виконання робіт, вказаних в цьому договорі, Підрядник сплачує замовнику штраф у розмірі 10% від вартості невиконаних у строк робіт.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31 серпня 2021 року, а в частині зобов`язань, що залишилися невиконаними, - до їх повного виконання (пункт 10.1. договору в редакції додаткової угоди № 4 від 30 грудня 2020 року).

До договору сторони уклали додаток № 2 - Календарний план виконання робіт по об`єкту: реконструкція газозбірного пункту Богородчанського ПСГ. І черга будівництва (далі - календарний план).

Відповідно до календарного плану (в редакції додаткової угоди № 5 від 10 червня 2021 року) строк виконання усіх передбачених ним робіт до 30 червня 2021 року.

На виконання умов договору Підрядник у період з березня 2018 року по листопад 2021 року виконав, а Замовник прийняв роботи на загальну суму 279 497 365,38 грн, що підтверджується підписаними актами приймання виконаних робіт (форма КБ-2в), довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3), видатковими накладними та актами вартості устаткування, що придбавається виконавцем робіт, які підписані представниками сторін без зауважень та заперечень і скріплені їх печатками.

Позивач звернувся до відповідача із претензією, в якій зазначив про прийняття станом на 30 червня 2021 року робіт на загальну суму 269 487 716,09 грн з урахуванням поставки обладнання (устаткування) на загальну суму 230 943 409,63 грн згідно з видатковими накладними.

У липні 2022 року Акціонерне товариство "Укртрансгаз", посилаючись на порушення Підрядником строків виконання передбачених договором робіт, звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромбудмонтаж" про стягнення з відповідача 1 170 414,87 грн пені та 1 570 854,06 грн штрафу, нарахованих відповідно до пунктів 6.3., 6.4. договору.

3. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду і мотиви їх ухвалення.

Господарський суд міста Києва рішенням від 10 січня 2023 року у справі № 910/6060/22 позов Акціонерного товариства "Укртрансгаз" задовольнив частково: стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромбудмонтаж" на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз", 589 934,82 грн пені, 1 118 977,45 грн штрафу та 32 042,10 грн судового збору. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Місцевий господарський суд виходив з того, що факт порушення відповідачем остаточного строку виконання обумовлених договором робіт: до 30 червня 2021 року, є доведеним, що відповідно до статті 549, пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, статей 216 - 218, частини першої статті 230 та частини шостої статті 231 Господарського кодексу України та пунктів 6.3., 6.4. договору є підставою для нарахування відповідачу штрафних санкцій (пені та штрафу). Проведений позивачем розрахунок заявлених до стягнення пені та штрафу є неправильним, оскільки позивач при розрахунку помилково врахував періоди прострочення відповідачем виконання окремих етапів робіт, проте, за загальним правилом неустойка за порушення виконання підрядних робіт нараховується за прострочення виконання робіт в цілому, а не за прострочення виконання окремих етапів робіт що узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду. При цьому, в договорі відсутні умови щодо можливості такого нарахування. Місцевий господарський суд провів власний перерахунок заявлених до стягнення сум пені та штрафу, виходячи з того, що право на нарахування пені та штрафу виникло у позивача з 01 липня 2021 року та виходячи з вартості невиконаних робіт саме на цю дату. За розрахунком суду правильними є сума пені у розмірі 737 418,52 грн та сума штрафу у розмірі 1 398 721,81 грн. Крім того, суд, взявши до уваги клопотання відповідача, ступінь виконання відповідачем основного зобов`язання, ціну договору, поведінку відповідача щодо виконання зобов`язання за договором, його майновий стан, баланс інтересів сторін, керуючись принципом справедливості, встановивши, що у даному випадку порушення відповідачем виконання зобов`язань за договором не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, скористався правом, передбаченим частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України та частиною першою статті 233 Господарського кодексу України, та зменшив розміру пені та штрафу на 20%.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 20 червня 2023 року змінив резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 10 січня 2023 року у справі № 910/6060/22 та виклав її в іншій редакції, відповідно до якої позов задовольнив частково: стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромбудмонтаж» на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз» 368 709,26 грн пені, 699 360,91 штрафу та 32 042,10 грн судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про доведеність факту порушення відповідачем остаточного строку виконання обумовлених договором робіт, про наявність підстав для стягнення з відповідача пені та штрафу та щодо неможливості нарахування неустойки за прострочення виконання певних етапів робіт. Перевіривши розрахунок пені та штрафу, здійснений судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції визнав його арифметично правильним. Разом з цим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав у спірних правовідносинах для зменшення розміру пені та штрафу не на 20 %, а на 50 %, оскільки чистий прибуток відповідача від виконання договору є майже в двічі меншим від розміру, заявлених до стягнення пені та штрафу, майновий стан відповідача є збитковим, а стягнення з відповідача, розрахованих позивачем штрафних санкцій зумовить збільшення показника збитку відповідача, що в умовах воєнного стану може призвести до повного припинення діяльності відповідача та відповідно утруднить та/або унеможливить виконання рішення у даній справі. Також суд врахував поведінку відповідача при виконанні зобов`язання та ступінь виконання зобов`язання за договором та встановив, що відповідач вживав заходи, спрямовані на належне виконання зобов`язань за договором, та у спірних правовідносинах існували поважні причини несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань, а позивач не надав докази наявності у нього як у замовника негативних наслідків, спричинених простроченням виконання зобов`язань відповідачем, та докази понесення ним збитків внаслідок прострочення відповідачем виконання зобов`язання за договором.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - Акціонерне товариство "Укртрансгаз" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10 січня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 червня 2023 року в частині відмови у стягненні 801 705,61 грн та 871 493,15 грн штрафу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити ці позовні вимоги.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Рішення Господарського суду міста Києва від 10 січня 2023 року та постанова Північного апеляційного господарського суду від 20 червня 2023 року у цій справі оскаржуються відповідачем з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні 801 705,61 грн та 871 493,15 грн штрафу:

- неправильно застосували норми матеріального права, а саме: статтю 526, частину першу статті 530, статті 546 549 - 552 610 - 612 Цивільного кодексу України та статті 44 55 173 174 193 230 - 233 Господарського кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду України щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, викладені у постанові 14 вересня 2016 року у справі № 6-473цс16, а також висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 910/22964/17 та від 02 липня 2019 року у справі № 925/1641/17;

- порушили норми процесуального права, а саме: статті 2 3 5 7 11 13 236 238 282 Господарського процесуального кодексу України, не надали правової оцінки фактичному ступеню виконання зобов`язання відповідачем, строку порушення виконання господарського зобов`язання відповідачем, балансу інтересів сторін, доводам позивача щодо цих обставин та доказам, які підтверджують чи спростовують ці обставини.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість наведених скаржником підстав касаційного оскарження судових рішень. Відповідач зазначає про те, що постанови Верховного Суду України та Верховного Суду, на які послався скаржник, не містять жодних висновків щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, а лише містять цитування цих норми, ці постанови ухвалені у неподібних до цієї справи правовідносинах.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.

Розглянувши доводи та аргументи сторін у справі, наведені у касаційній скарзі та у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи, правильність застосування та дотримання господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої та другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як вбачається позивач оскаржує до суду касаційної інстанції рішення Господарського суду міста Києва від 10 січня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 червня 2023 року в частині відмови у стягненні 801 705,61 грн та 871 493,15 грн штрафу у цій справі.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі позивач визначив пункти 1 та 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на підставі яких і було відкрито касаційне провадження у цій справі.

При цьому, позивач послався на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій, зокрема статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність у спірних правовідносинах підстав для зменшення заявлених до стягнення розміру пені та штрафу, не врахували висновки Верховного Суду України щодо застосування зазначених норм закону, викладені у постанові 14 вересня 2016 року у справі № 6-473цс16, а також висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 910/22964/17 та від 02 липня 2019 року у справі № 925/1641/17.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд зазначає про те, що при застосуванні статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України існує сформована стала судова практика та усталені правові висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права. Відповідно до зазначених висновків господарський суд, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Верховний Суд зазначає про те, що зазначені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак, результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.

Як вбачається з оскаржуваних позивачем судових рішень у цій справі суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність у спірних правовідносинах підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені та штрафу. При цьому, як вбачається, зазначений висновок судів обумовлений тим, що відповідач перебуває у скрутному фінансовому становищі, при виконанні зобов`язань відповідач вживав заходи, спрямовані на належне виконання зобов`язань за договором, продовжував виконувати роботи і після закінчення строку їх виконання, і такі роботи були прийняті позивачем. Суд апеляційної також виходив з того, що розмір заявлених до стягнення пені і штрафу є майже вдвічі більшим від прибутку відповідача за договором, у спірних правовідносинах існували поважні причини несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань (необхідність уточнення проєктної документації та вжиття відповідачем заходів щодо проведення коригувань у змінених проєктних рішеннях, що призвели до покращення якості предмета закупівлі), а позивач не надав докази наявності у нього, як у замовника, негативних наслідків, спричинених простроченням виконання зобов`язань відповідачем, та докази понесення ним збитків внаслідок прострочення відповідачем виконання зобов`язання за договором.

Верховний Суд вважає, що висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зменшення пені та штрафу у спірних правовідносинах, та зокрема висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для зменшення цих сум на 50% (від визначеного судом розміру пені та штрафу), ґрунтується на правильному застосуванні судами норм чинного законодавства України, зокрема, статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, та відповідає сформованій та сталій судової практиці, зокрема і висновкам Верховного Суд, щодо застосування цих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: у спорах про стягнення неустойки (штрафу, пені) за порушення строків виконання робіт за договорами підряду, укладеними в процедурі закупівлі.

Верховний Суд не бере до уваги посилання позивача у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-473цс16, а також на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 910/22964/17 та від 02 липня 2019 року у справі № 925/1641/17, оскільки ці висновки щодо відсутності підстав для зменшення неустойки були зроблені за інших фактичних обставин, ніж ті, що склалися між сторонами у цій справі, що переглядається, з огляду на таке.

Як вбачається у справі № 6-473цс/16 спір виник з приводу невиконання відповідачем кредитного договору та стосувався, зокрема стягнення пені за несплату відсотків за користування кредитом, тобто спірні правовідносини у зазначеній справі не стосувалися порушення строків виконання підрядних робіт. Верховний Суд України у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-473цс16 дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції, з яким помилково погодився суд касаційної інстанції, неправильно застосував положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, оскільки зменшив пеню за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами до розміру суми основного боргу за кредитом. Однак, у спірних правовідносинах, що склалися між сторонами у цій справі № 910/6060/22, що переглядається, розмір основного боргу за договором не був визначальною ознакою при здійсненні судами попередніх інстанцій зменшення заявлених до стягнення сум пені та штрафу. З огляду на викладене Верховний Суд України, скасовуючи ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 11 серпня 2015 року у справі № 6-473цс/16 в частині стягнення неустойки та направляючи справу в цій частині на новий апеляційний розгляд, виходив з інших фактичних обставин, ніж ті, що склалися у цій справі, що переглядається.

Крім того, у справі № 922/22964/17 спірні правовідносини виникли з договору поставки товару, а не з договору підряду. У справі № 910/22964/17 єдиною підставою для відмови у зменшенні заявлених до стягнення у справі пені та штрафу було те, що заявлена сума штрафних санкцій з огляду на загальну вартість укладеного договору та суму невиконаного зобов`язання не була надмірно великою перед розміром збитків.

У справі № 925/1641/17 спірні правовідносини виникли з договору поставки природного газу, а не з договору підряду, та стосувалися порушення відповідачем строків здійснення розрахунків за отриманий природний газ. Верховний Суд у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 925/1641/17 погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для зменшення заявлених заявленої до стягнення суми пені з огляду на те, що повна сплата заборгованості була здійснена відповідачем лише після застосування до нього заходів примусового виконання рішення в іншій справі, а позивач у справі № 925/1641/17 є постачальником природного газу для значної кількості державних підприємств, установ, організацій і у зв`язку з несплатою відповідачем заборгованості за договором був змушений залучати додаткові кошти для придбання газу та забезпечення ним своїх споживачів.

При цьому, на відміну від обставин у цій справі № 910/6060/22, що переглядається, обставини складного фінансового стану відповідача, існування поважних причин несвоєчасного виконання відповідачем договірного зобов`язання, вжиття відповідачем заходів, спрямованих на належне виконання зобов`язань за договором, не були визначені ні відповідачами, ні судами у справах № 910/22964/17 та № 925/1641/17 підставами для зменшення неустойки. Крім того, позивач у справі № 910/6060/22, що переглядається, не є постачальником природного газу та не здійснює постачання природного газу. Наведене свідчить про те, що суди у справах № 910/22964/17 та № 925/1641/17 виходили з інших фактичних обставин, ніж ті, що склалися у цій справі, що переглядається.

З огляду на викладене посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду України та Верховного Суду, що стосуються відмови у зменшенні неустойки, є безпідставними, оскільки зменшення розміру неустойки є правом суду, яке реалізується судом у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками в обґрунтування своїх вимог та заперечень, та дослідження доказів.

Положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України свідчать про те, що саме суди першої та апеляційної інстанції користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Отже, висновки Верховного Суду України та Верховного Суду, що стосуються відмови у зменшенні неустойки, викладені у постановах від 14 вересня 2016 року у справі № 6-473цс16, від 16 жовтня 2018 року у справі № 910/22964/17 та від 02 липня 2019 року у справі № 925/1641/17, на які послався скаржник, були зроблені в інших, ніж у цій справі правовідносинах, за інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними, а наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Іншою підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі позивач визначив пункт 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Позивач у касаційній скарзі посилається на те, що суди попередніх інстанції не надали правової оцінки фактичному ступеню виконання зобов`язання відповідачем, строку порушення виконання господарського зобов`язання відповідачем, балансу інтересів сторін, доводам позивача щодо цих обставин та доказам, які підтверджують чи спростовують ці обставини. Отже, доводи скаржника фактично зводяться до не дослідження судами попередніх інстанцій доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин у справі, які мають значення для правильного вирішення справи (по суті спору), тобто до підстави, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Верховний Суд зазначає, що умовою застосування пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Проте, у цій справі заявлена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою, про що зазначалося вище по тексту цієї ухвали.

З огляду на необґрунтованість зазначеної позивачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника і на пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, а також на доводи, що стосуються порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та не дослідження судами зібраних у справі доказів.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що суд апеляційної інстанції правильно з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права вирішив спір у справі, а доводи позивача у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження, наведені ним підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктами 1 та 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованими, з огляду на що Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови Північного апеляційного господарського суду від 20 червня 2023 року у справі № 910/6060/22.

9. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 червня 2023 року у справі № 910/6060/22 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кібенко

В. Студенець