Ухвала КГС ВП від 05.04.2020 року у справі №910/1755/19

Друк

Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний господарський суд верховного суду ( КГС ВП )

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/1755/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. (головуючий), Білоуса В.В., Васьковського О.В.

за участю секретаря судового засідання - Сотник А.С.,

учасники справи:

позивач 1- Товариство з обмеженою відповідальністю «Полірем-Центр»,

представники позивача - Тучіна О.В., адвокат (Ордер КВ №092183 від 27.01.2017), Тучін М.М., адвокат (Ордер КВ №092103 від 15.11.2017),

позивач 2 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Полірем»,

представники позивача - Тучіна О.В., адвокат (Ордер КВ № 464854 від 16.01.2020), Тучін М.М., адвокат (Ордер КВ № 092106 від 27.01.2017),

відповідач 1- Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт»,

представник відповідача - Кравченко В.П., адвокат (Довіреність № 12/2019/25 від 02.12.2019),

відповідач 2 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Теремплюс»,

представник відповідача - Стеценко О.С., (довіреність від 02.01.2019),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Полірем-Центр»,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Полірем»,

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2019

у складі судді: Зеленіна Н.І.,

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020

у складі колегії суддів: Шаптала Є.Ю. (головуючий), Куксов В.В., Яковлєв М.Л.,

у справі за позовом

1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Полірем-Центр»,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Полірем»,

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт»,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Теремплюс»,

про визнання Договору про відступлення права вимоги та Договору про відступлення прав недійсними

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Полірем-Центр» (далі - ТОВ «Полірем-Центр», позивач 1) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Полірем» (далі - ТОВ «Полірем», позивач 2) спільно звернулись до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» (далі - ТОВ «ФК «Форінт», відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Теремплюс» (далі - ТОВ «Теремплюс», відповідач 2) про визнання Договору відступлення права вимоги та Договору відступлення прав недійсними.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладені між відповідачами Договори відступлення права вимоги № 44 від 25.06.2018 та відступлення прав за договорами застави від 25.06.2018 не відповідають вимогам чинного законодавства України. На переконання позивачів, укладений між ТОВ «ФК «Форінт» та ТОВ «Теремплюс» оспорюваний договір відступлення права вимоги № 44 від 25.06.2018 за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як «договір про відступлення права вимоги») є договором факторингу. Позивачі зазначають, що з урахуванням розміру заборгованості, право вимоги якої відступлено згідно з п.1.3 Договору та ціни, погодженої в цьому Договорі, слід дійти висновку, що різниця (15 975 940, 76 грн.) є дисконтом, тобто платою (фінансовою вигодою), яку отримав за договором факторингу ТОВ «Фінансова компанія «Форінт».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2019 у справі №910/1755/19 в задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Рішення обґрунтоване тим, що за своєю правовою природою оспорені договори являються договорами про передання кредитором своїх прав іншій особі (відступлення права вимоги), укладеними в порядку ст. 512 Цивільного кодексу України; зміст Договорів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Сторони при укладенні Договорів мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі; Договори спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Також, суди зазначити про те, що позивачем не доведено невідповідності спірних договорів інтересам держави і суспільства та умислу будь-якої зі сторін, а також того, що вказані правочини завідомо укладалися з метою порушення таких інтересів, що унеможливлює визнання їх недійсними з цих підстав.

5. Під час розгляду справи, судом, зокрема, було встановлено:

5.1. 12.07.2006 між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», та позичальниками, ТОВ «Полірем-Центр», ТОВ «Полірем», ТОВ «Полірем Баухемі» укладено Генеральну кредитну угоду № 010/02-01/02/159.

Відповідно до пункту 1.1 Генеральної кредитної угоди Кредитор надає Позичальникам кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених в Угоді та кредитних договорах, укладених в її рамках. Договори, укладені в рамках цієї Угоди, є її невід`ємними частинами.

Відповідно до п.2.5 Генеральної кредитної угоди, забезпеченням виконання зобов`язань позичальників є застава (іпотека) нерухомості, основних засобів, товарів в обігу, ТОВ «Полірем», застава (іпотека) нерухомості, товарів в обігу, ТОВ «Полірем-Центр», застава товарів в обігу, що належать ТОВ «Полірем-Баухемі», застава (іпотека) нерухомості, основних засобів, що належать ТОВ «Полірем-Логістика».

5.2. В рамках Генеральної кредитної угоди № 010/02-01/02/159, ТОВ «Полірем-Центр» укладено з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» Кредитний договір № 010/42-0-1/853 від 16.11.2011 та договори забезпечення: Договір застави (іпотеки) № 010/02-01/03/159/1 від 14.07.2006, відповідні договори застави.

5.3. Рішенням Господарського суду м. Києва у справі №5011-33/18786-2012 задоволено грошові вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ТОВ «Полірем-Центр»; стягнуто з ТОВ «Полірем-Центр» на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість кредиту в розмірі 9 429 711, 00 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом в розмірі 324 887, 04 грн., пеню за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 695 634, 42 грн. та пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань по сплаті відсотків в розмірі 4 203, 16 грн., а також 64 380, 00грн. судового збору.

5.4. Відповідно до Договору відступлення права вимоги № 44 від 25.06.2018 ТОВ «Теремплюс» отримало від ТОВ «ФК «Форінт» права вимоги за кредитним договором № 010/42-0-1/853 від 16.12.2011, заборгованість за яким становить 2 184 966,81 г

Згідно п.1.1, п.1.2, п. 1.3 Договору № 44 від 25.06.2018 первісний кредитор ТОВ «ФК «Форінт», в порядку і на умовах, визначених цим договором, відступає новому кредитору ТОВ «Теремплюс» належне первісному кредитору право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, а новий кредитор зобов`язався сплатити первісному кредитору грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору, яка визначена у п.2.1.1 - 100 000,00 грн. в день підписання цього договору.

За умовами п. 1.4. Договору №44, право вимоги переходить до нового кредитора з моменту зарахування суми за відступлення права вимоги на умовах, які визначені у п.2.1.1. цього договору, про що складається відповідний акт приймання-передачі права вимоги.

Відповідно до п.4.2 Договору, до Нового кредитора переходять всі права кредитора, що належали до цього Первісному кредитору згідно Кредитного договору, Договорів забезпечення виключно за умови зарахування у повному обсязі суми за відступлення Права вимоги на поточний рахунок Первісного кредитора, зазначений у п. 2.1.1 Договору.

5.5. Платіжним дорученням № 35 від 23.06.2018 ТОВ «Теремплюс» перераховано на банківський рахунок ТОВ «Фінансова Компанія «Форінт» грошові кошти у сумі 100 000,00 грн., як оплата за відступлення права вимоги за Кредитним договором та Договорами забезпечення, згідно Договору відступлення права вимоги № 44 від 25.06.2018.

5.6. 25.06.2018 на виконання умов Договору № 44, сторонами підписано акт приймання-передачі права вимоги, який є невід`ємною частиною Договору та відповідно до якого Первісний кредитор відступив, а Новий кредитор, ТОВ «Теремплюс», прийняв право грошової вимоги на отримання всіх грошових коштів від ТОВ «Полірем-Центр» на суму 13 890 973, 95 грн., та від ТОВ «Полірем» на суму 2 184 966,81 грн., а також прийнято право грошової вимоги за договорами забезпечення.

5.7. 02.07.2018 на поштову адресу ТОВ «Полірем-Центр» від ТОВ «ФК «Форінт» надійшло повідомлення від 25.06.2018 про відступлення прав вимоги ТОВ «ФК «Форінт» (Кредитор), на користь ТОВ «Теремплюс» (Набувач) та проханням здійснювати виконання всіх зобов`язань за Кредитними договорами та Договорами забезпечення на користь нового кредитора у зобов`язанні - ТОВ «Теремплюс».

5.8. На поштову адресу ТОВ «Полірем-Центр», поштові адреси засновників товариства, якими є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 від ТОВ «Теремплюс», надійшли вимоги від 27.06.2018 про перерахування коштів у строк 7 днів ТОВ «Полірем-Центр» у загальної сумі 13 890 973,95 грн. на банківський рахунок ТОВ «Теремплюс».

Зокрема повідомлено, що відповідно до Договору від 11.04.2018 ТОВ «ФК «Форінт» отримало від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» права вимоги за Кредитним договором № 010/42-0-1/854 від 16.12.2011; за Договором відступлення права вимоги № 44 від 25.06.2018 ТОВ «Теремплюс» отримало від ТОВ «ФК «Форінт» права вимоги за Кредитним договором № 010/42-0-1/854 від 16.12.2011. Заборгованість по кредитному договору становить 13 890 973, 95 грн., та складається із суми основного боргу в розмірі 7 188 935,56 грн.; суми процентів за користування кредитними коштами в розмірі 6 002 200, 81 грн.; суми штрафних санкцій за несвоєчасне повернення грошових коштів у розмірі 699 832, 58 грн.

5.9. 02.07.2018 на адресу ТОВ «Полірем» від ТОВ «Форінт» надійшло повідомлення від 25.06.2018 про відступлення прав вимоги ТОВ «ФК «Форінт» (Кредитор), на користь ТОВ «Теремплюс» (Набувач) та проханням здійснювати виконання всіх зобов`язань за Кредитними договорами та Договорами забезпечення на користь Нового кредитора у зобов`язанні - Набувача.

У повідомленні зазначено, що відступлення прав вимоги відбулось за: Генеральною кредитною угодою від 12.06.2006 № 010/02-01/02/159/1, Кредитним договором № 010/42-0-1/854 від 16.12.2011 на суму основного боргу в розмірі 7 188 935,56 грн.; суму процентів за користування кредитними коштами в розмірі 6 002 200, 81 грн.; суму штрафних санкцій у розмірі 699 832, 58 грн., всього: 13 890 973, 95 грн.;

Генеральною кредитною угодою від 12.06.2006 № 010/02-01/02/159/1, Кредитним договором № 010/42-0-1/853 від 16.12.2011 на суму основного боргу в розмірі 230 752,99 грн.; суму процентів за користування кредитними коштами в розмірі 880 673, 04 грн.; суму штрафних санкцій в розмірі 1 073 540, 78 грн., всього: 2184 966,81 грн;

Договором застави транспортних засобів № 12/14/1132 від 28.11.2010, зареєстрованого в реєстрі за № 3087 від 28.12.2010 зі всіма додатковими угодами до нього, укладеним між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ «Полірем»; Договором застави транспортних засобів № 12/14/1133 від 28.11.2010 зі всіма додатковими угодами до нього, укладеним між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Полірем», ТОВ «Полірем-Центр»;

Договором застави (іпотеки) № 010/02-01/03/159/1, укладеним між AT «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Полірем», ТОВ «Полірем-Центр», ТОВ «Полірем Баухемі», ТОВ «Полірем-Логістика»;

Договором застави товарів в обігу № 12/14/1128 від 28.12.2010, укладеним між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Полірем-Центр».

5.10. На поштову адресу ТОВ «Полірем» та поштові адреси засновників Товариства надійшли вимоги від 27.06.2018 про перерахування коштів у строк 7 днів у загальному розмірі 2 184 966, 58 грн. на банківський рахунок ТОВ «Теремплюс».

Вказаними вимогами повідомлено ТОВ «Полірем» та його засновників, що відповідно до Договору від 11.04.2018 ТОВ «ФК «Форінт» отримало від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» права вимоги за Кредитним договором № 010/42-0-1/853 від 16.12.2011.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 апеляційні скарги ТОВ «Полірем-Центр» та ТОВ «Полірем» залишено без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2019 у справі №910/1755/19 залишено без змін.

7. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду, що оспорювані Договори про відступлення права вимоги, за своєю правовою природою являються договорами про передання кредитором своїх прав іншій особі (відступлення права вимоги), укладеними в порядку ст. 512 Цивільного кодексу України; зміст Договорів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Сторони при укладенні Договорів мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі; Договори спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2019 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2020 у цій справі ТОВ «Полірем-Центр» та ТОВ «Полірем» звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування оскаржених судових рішень, з вимогою передати справу на новий розгляд.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

9. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/1755/19 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Білоус В.В., суддя - Васьковський О.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 12.03.2020.

10. Ухвалою Верховного Суду від 01.04.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Полірем-Центр» та ТОВ «Полірем» на рішення Господарського суду м. Києва від 02.07.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 у справі № 910/1755/19, датою проведення судового засідання визначено 12.05.2020.

11. 28.04.2020 до Верховного Суду від ТОВ «ФК «Форінт» надійшов Відзив на касаційну скаргу, з запереченнями проти вимог та доводів скаржників.

12. 29.04.2020 до Суду від ТОВ «Теремплюс» надійшов Відзив на касаційну скаргу, де відповідач 2 заперечує проти вимог та доводів скаржників, просить оскаржені судові рішення залишити без змін.

13. 12.05.2020 від ТОВ «Полірем-Центр» та ТОВ «Полірем» надійшло клопотання про перенесення судового засідання у зв`язку з зайнятістю уповноваженого представника заявників касаційної скарги в іншому судовому засіданні.

13. Ухвалою Верховного Суду від 12.05.2020 клопотання позивачів задоволено, відкладено розгляд касаційної скарги ТОВ «Полірем-Центр» та ТОВ «Полірем» на рішення Господарського суду м. Києва від 02.07.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 у справі 910/1755/19, судове засідання призначено на 02.06.2020.

14. 02.06.2020 до Верховного Суду від скаржників (позивач 1, позивач 2) надійшло Клопотання в порядку ст.ст. 302, 303 ГПК України про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у разі, якщо колегія суддів вважає за необхідне відступити від правових висновків Верховного Суду, зокрема Великої Палати Верховного Суду у справі № 909/968/16.

15. 02.06.2020, у зв`язку з заявленим Клопотанням та з метою дотримання прав всіх учасників судового процесу, у судовому засіданні оголошено перерву до 04.06.2020 про що повідомлено сторін під розписку (наявна в матеріалах справи).

16. 03.06.2020 до Верховного Суду від ТОВ «ФК «Форінт» надійшло пояснення на Клопотання скаржників щодо передачі цієї справи на розгляд Палати, з запереченнями проти задоволення такого Клопотання.

17. Представники ТОВ «Полірем-Центр» та ТОВ «Полірем», в засіданні суду касаційної інстанції повністю підтримали заявлене 02.06.2020 Клопотання та вимоги касаційної скарги з підстав наведених у ній, просили Суд рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2020 у цій справі скасувати, справу передати справу на новий розгляд.

Щодо результатів розгляду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідне обґрунтування наведене в п. п. 26, 27 цієї Постанови.

18. Представник ТОВ «ФК «Форінт» в судовому засіданні проти заявленого 02.06.2020 Клопотання, вимог та доводів скаржників заперечила з підстав наведених у Відзиві на касаційну скаргу та поясненнях на Клопотання щодо передачі справи на розгляд Палати.

19. Представник ТОВ «Теремплюс», також проти Клопотання та вимог касаційної скарги заперечила з підстав наведених у Відзиві.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржників

(ТОВ «Полірем-Центр» та ТОВ «Полірем»)

20. В обґрунтування заявлених вимог скаржники посилаються на те, що в порушення ч. 4 ст. 236 ГПК України, ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, судами попередніх інстанцій не було враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, наведені у постановах, що перелічені у касаційній скарзі. Також, скаржники посилаються на порушення судами норм процесуального права щодо повноти дослідження доказів та встановлення обставин справи. На переконання скаржників, укладення оспорених у цій справі договорів відбулося в порушення ст. 6, ст. 13, ч. 3 ст. 91, ч. 3 ст. 512, ст. 513, ст. 1054, Глави 73 Цивільного кодексу України, ст. 49, ст. 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Доводи відповідачів

(ТОВ «ФК «Форінт», ТОВ «Теремплюс» )

21. Відповідачі у відзивах на касаційну скаргу та представники відповідачів в судовому засіданні доводять:

- Договір від 25.06.2018 за своєю правовою природою є оплатним відступленням права вимоги, до якого застосовуються положення про договір купівлі-продажу (ч. 3 ст. 656 ЦК України);

- Договір від 25.06.2018 укладений з додержанням форми, змісту та суб`єктного складу, передбачених ст.ст. 512, 513, 514, 655, 656 ЦК України, які кореспондуються між собою, тобто у відповідності до вимог чинного законодавства, не є договором факторингу;

- перелічені Верховним Судом (Велика Палата) у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 ознаки, які характеризують договір факторингу, дають змогу дійти висновку про наявність факторингових відносин між сторонами лише при наявності всіх цих ознак у сукупності;

- скаржники не є сторонами оспорюваного ними правочину, єдиною підставою для визнання договору недійсним є доведення порушення таким правочином їх прав та інтересів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

22. 08.02.2020 набрали чинності зміни до Господарського процесуального кодексу України, внесені Законом України від 15.01.2020 N 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

За правилом пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

23. Як вбачається з матеріалів справи, касаційна скарга подана ТОВ «Полірем-Центр» та ТОВ «Полірем» 25.02.2020.

За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 15.01.2020 N 460-IX.

24. Відповідно до вимог частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (зараз і надалі, в редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

25. Предметом розгляду є вимога ТОВ «Полірем-Центр» та ТОВ «Полірем» про визнання недійсними Договір відступлення права вимоги №44 від 25.06.2018, Договір відступлення прав за договорами застави від 25.06.2018 (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф., зареєстровано за № 1425), укладених ТОВ «ФК «Форінт» та ТОВ «Теремплюс».

На переконання позивачів, уклавши Договір відступлення права вимоги №44 за кредитними договорами ТОВ «ФК «Форінт» отримало фінансування у розмірі 100 000,00грн., а ТОВ «Теремплюс», в свою чергу, укладаючи такий договір, набуло право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги. Таким чином, за твердженням позивачів, оспорювані договори за своєю правовою природою є договором факторингу, а відтак, суб`єктний склад оспорюваних договорів не відповідає вимогам ст. 1079 ЦК України, оскільки ТОВ «Теремплюс» не є фінансовою компанією.

За висновками судів першої та апеляційної інстанцій, за своєю правовою природою оспорені договори є договорами про передання кредитором своїх прав іншій особі (відступлення права вимоги), укладеними в порядку ст. 512 Цивільного кодексу України.

26. З цього приводу колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Відступлення права за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-III «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У ст. 350 ГК України факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

У ст. 1077 ЦК України зазначено, що, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів):

фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;

набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення;

отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

У Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його ст.ст. 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

Із ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України, ст. 350 Господарського кодексу України та ч. 5 ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч.3 ст. 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу за метою їх укладення слід враховувати, що згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

У розумінні п. 11 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону факторинг є фінансовою послугою.

Правова позиція щодо визначення суті, змісту та ознак факторингу висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, та колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав від її відступлення.

27. З огляду на вказане, Клопотання скаржників про передачу справи № 910/1755/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку ст.ст. 302, 303 ГПК України задоволенню не підлягає.

28. Із сукупного аналізу положень наведеного вище законодавства та визначення договору факторингу, наведеного у ст. 1077 ЦК України, вбачається, що основні права та обов`язки сторін за таким договором полягають у здійсненні фінансування з метою отримання прибутку шляхом передачі грошових коштів іншій стороні за плату, обумовлену договором, а відступлення права вимоги є складовою частиною господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов`язання під фінансування.

Таким чином, за договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням (що передано) боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт - отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.

29. Верховний Суд у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 резюмував, що факторинг є правочином, який характеризується тим, що:

а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором);

б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги);

в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника;

г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату;

д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо;

е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Разом з цим, як зазначено у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду, правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги.

Така ж правова позиція, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, наведена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 16.10.2018 у справі № 923/151/17, від 16.04.2019 у справі № 916/144/17, від 17.01.2020 у справі 916/2286/16.

Тобто, договір факторингу поєднує у собі по-перше, елементи договору позики або кредитного договору, по-друге - елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги. Договір, який не поєднує елементів договорів, зазначених вище, не є договором факторингу.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій вірно визначили правову природу спірних правочинів, як договорів відступлення, оскільки вказані договори не поєднують в собі повною мірою ознак договорів факторингу, що дало б змогу відповідно їх класифікувати.

30. Водночас, правильно встановивши правову природу спірних правочинів, суди допустили неповноту дослідження обставин за доводами позивачів щодо недійсності договору наведених у позовній заяві та апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до положень ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно ст.ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 ст. 509 ЦК України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (ч.1 ст. 510 ЦК України).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Отже, виходячи із загальних правил та положень ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора.

Обсяг цих прав та умови їх переходу визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора. Тобто новий кредитор отримує право вимагати виконання зобов`язання в обсязі, що існував на момент підписання договору цесії (відступлення права вимоги).

Разом з тим , зазначене положення є диспозитивним, отже інші правила можуть бути встановлені договором або законом. Суб`єкти зобов`язання можуть провести заміну кредитора лише в певній частині, тобто передати новому кредитору тільки частину прав старого кредитора, проте це є можливим в разі подільності права вимоги кредитора.

Така правова позиція викладена Верховним судом у постанові від 22.01.2020 у справі № 925/1204/15.

Водночас, судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено правову природу первісного зобов`язання, що було передано від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ТОВ «ФК «Форінт», не було встановлено обсягу переданих прав та виду зобов`язання, за яким права були передані, як первісно до ТОВ «ФК «Форінт», так і в подальшому від ТОВ «ФК «Форінт» до ТОВ «Теремплюс», чи обумовлено такий обсяг обсягом за первісним договором, та чи не відбулося новації у зобов`язанні.

Колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 752/8842/14-ц та постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 914/2567/17, згідно з якою відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.

В постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 31/160(29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що «ніхто не може передати більше прав, ніж має сам».

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

При цьому, слід враховувати, що ст. 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцем в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

Крім того, судам належить встановити, з урахуванням загальних положень про заміну сторони у зобов`язанні, ч. 3 ст. 512 ЦК України та параграфу 2 глави 71, чи можлива заміна кредитора у кредитному зобов`язанні кредитором, який не є банком або фінансовою установою, та в яких випадках.

31. Крім того, слід вказати на те, що правом оспорювати правочин Цивільний кодекс України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» відповідно до ст. ст. 215, 216 ЦК України.

З огляду на зазначені приписи, а також правила ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, договір, який оспорюється особою, що не була його стороною, повинен впливати на певні права та обов`язки такої заінтересованої особи.

Позов у цій справі було подано, як зазначалося, про визнання правочинів недійсними.

Так, позивач, який порушує питання про визнання оспорюваного правочину недійсним, повинен обґрунтувати і довести належними і вірогідними доказами не лише недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, а й порушення (невизнання, оспорювання) його - позивача - прав та/або законних інтересів таким правочином.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1ст. 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Разом із тим права боржника щодо нового кредитора у зобов`язанні передбачені ст. 518 ЦК України, норми якої є засобом охорони майнових інтересів боржника у разі заміни кредитора у зобов`язанні, яка відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України може відбуватися і без згоди боржника.

Водночас, за приписами ст. 525 та ч. 1 ст. 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено та встановлено яким чином заміна кредитора у зобов`язанні впливає на виконання такого зобов`язання боржником, у чому конкретно полягало порушення (невизнання, оспорювання) прав та/або законних інтересів позивачів у зв`язку з укладенням оспорюваних договорів і якими саме доказами це підтверджується.

32. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України (в редакції, чинній з 08.02.2020) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Частиною 6 ст. 310 ГПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, скасування рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2019 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2020 та направлення справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

33. Судові витрати

Відповідно до ст. 129 ГПК України у зв`язку із скасуванням попередніх судових рішень і передачею справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, у тому числі й сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Полірем-Центр» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Полірем» задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2020 у справі № 910/1755/19 скасувати.

3. Справу № 910/1755/19 передати на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді В.В. Білоус

О.В. Васьковський