Історія справи

Ухвала КГС ВП від 20.02.2018 року у справі №902/568/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 902/568/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 (головуючий суддя Філіпова Т.Л., судді Василишин А.Р., Грязнов В.В.) та рішення Господарського суду Вінницької області від 04.07.2017 (суддя Білоус В.В.)

у справі №902/568/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське"

до Тиврівської районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Селищанська сільська рада, ОСОБА_4

про продовження договору оренди та зобов'язання до вчинення дій,

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача-1 - не з'явився

від відповідача-2 - не з'явився

від третьої особи-1 - не з'явився

від третьої особи-2 - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Селищанське" (далі- ТОВ "Селищанське") звернулося в Господарський суд Вінницької області з позовом до Тиврівської районної державної адміністрації (далі - Тиврівською РДА), Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру), у якому просило про поновлення на п'ять років договору оренди землі від 01.06.2011 (далі - Договір оренди), укладеного між Тиврівською РДА і ТОВ "Селищанське", на тих же умовах у редакції додаткової угоди, викладеній у позовній заяві, а також про визнання ГУ Держгеокадастру орендодавцем за Договором оренди.

Позивач зазначав, що у порядку реалізації свого права на поновлення Договору оренди неодноразово направляв Тиврівській РДА листи-повідомлення з проектами додаткових угод про поновлення цього Договору, проте відповідачем було запропоновано позивачу з цього питання звернутися до особи, уповноваженої управляти спадщиною за місцем знаходження земельної ділянки, яка належить до нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв).

Оскільки Тиврівською РДА не приймалося рішення про відмову у поновленні Договору оренди, ТОВ "Селищанське" як орендар земельної ділянки, який належним чином виконує обов'язки за Договором оренди і має переважне право на поновлення цього Договору на тих самих умовах з підстав, передбачених частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", а земельна ділянка, за твердженням позивача, перебуває у державній власності, повноваженнями щодо передачі в користування якої наділено ГУ Держгеокадастру, ТОВ "Селищанське" просило про задоволення позову.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 04.07.2017 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що обраний позивачем спосіб захисту не може в повній мірі відновити його порушене право як сторони Договору оренди, оскільки земельна ділянка, яка є предметом цього Договору, на підставі договору оренди від 03.04.2017, укладеного між Селищенською сільською радою Тиврівського району Вінницької області (далі - Селищенська сільрада) і ОСОБА_4, передана останньому в користування. Цей договір у встановленому порядку недійсним не визнавався, а відтак є чинними і створює для його сторін певні права та обов'язки.

Крім того, суд наголосив, що вимога позивача про поновлення Договору оренди заявлена до осіб, які не можуть виступати орендодавцями невитребуваної земельної частки (паю) та укладати додаткову угоду про поновлення Договору оренди.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, апеляційний господарський суд, зокрема, виходив з того, що невитребувані земельні частки (паї) не є землями державної власності, а відтак ГУ Держгеокадастру не може бути орендодавцем таких земель.

Окремо апеляційний господарський суд зазначив, що Селищанська сільрада, укладаючи договір з ОСОБА_4, діяла не у той порядок та спосіб, які визначені законом.

ТОВ "Селищанське" подало касаційну скаргу на рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення та постанову і прийняти нове рішення, яким задовольнити позові вимоги.

Касаційна скарга мотивована наступним:

- спірна земельна ділянка має статус земель державної власності;

- суди проігнорували право позивача на поновлення договору (як переважне право на укладення договору на новий строк, так і поновлення його на тих самих умовах);

- договір оренди укладений між Селищанською сільрадою та ОСОБА_4, який за своєю правовою природою є нікчемним, не міг братися до уваги судом та впливати на оцінку переважного права ТОВ "Селищанське" на поновлення договору оренди;

- ГУ Держгеокадастру є належним орендодавцем за Договором оренди, крім того, позивач не отримував повідомлення з приводу переходу повноважень від одного органу державної влади до іншого при розпорядженні земельними ділянками державної власності, які перебувають у їх постійному користуванні;

- позивач продовжує здійснювати орендну плату за Договором оренди, яка приймається Тиврівською РДА без заперечень, чим підтверджується факт продовження дії договору оренди.

03.04.2018 Селищенська сільрада подала письмові пояснення щодо вимог касаційної скарги.

04.04.2018 ОСОБА_4 також подав письмові пояснення щодо вимог касаційної скарги.

Частиною 1 статті 295 ГПК України визначено, що учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 12.03.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, призначено її до розгляду на 04.04.2018 та надано строк для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу до 28.03.2018.

Оскільки письмові пояснення щодо вимог касаційної скарги третіми особами подано поза межами строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження без обґрунтування поважності пропуску такого строку, тому такі письмові пояснення суд залишає без розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Як встановлено судами, 01.06.2011 між Тиврівською РДА (орендодавець) і ТОВ "Селищанське" (орендар) укладено Договір оренди, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (невитребувана земельна частка (пай) у кількості 1 штука), що належить покійній ОСОБА_5, загальною площею 3,4271 га, яка знаходиться на території Селищенської сільради за межами населеного пункту с. Селище, Тиврівського району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідно до пункту 8 цей Договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Відповідно до пункту 40 цей Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

16.12.2011 цей Договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Тиврівському районі.

Судами також установлено, що до спливу строку дії Договору оренди ТОВ "Селищанське" зверталося до Тиврівської РДА з листами про поновлення зазначеного договору, однак Тиврівська РДА зауважила про неподання позивачем проекту додаткової угоди про поновлення Договору, а також повідомила позивачеві, що для вирішення питання продовження строку дії Договору оренди слід звернутися до особи, яка управляє спадщиною. При цьому Тиврівська РДА послалася на положення пункту 5 статті 4, статті 19 Закону України "Про оренду землі", статті 1285 ЦК України (зі змінами від 20.09.2016).

Зазначені обставини стали підставою для звернення ТОВ "Селищанське" до суду із позовом про поновлення на п'ять років Договору оренди, укладеного між Тиврівською РДА і ТОВ "Селищанське", на тих же умовах у редакції додаткової угоди, викладеній у позовній заяві.

Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі. При цьому стаття 33 Закону України "Про оренду землі" фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди.

Зокрема у частинах 1-5 статті 33 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Отже, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, передбаченого частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою (частини 2-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі") процедури та наявності волевиявлення сторін.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що позивач звертаючись до Тиврівською РДА з листом про продовження Договору оренди, всупереч вимог ч.2,3 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" не надав проект додаткової угоди.

Разом із тим, як встановлено судами, за Договором оренди ТОВ "Селищанське" передано у користування земельну ділянку (невитребувана земельна частка (пай) у кількості 1 штука), що належить покійній ОСОБА_5, загальною площею 3,4271 га, яка знаходиться на території Селищенської сільради за межами населеного пункту с. Селище, Тиврівського району, Вінницької області.

Відповідно до частини 1 статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з частиною 3 статті 2 ЗК України об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до змісту статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди за цим Законом є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

За змістом положень Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка - це земельна ділянка, що була запроектована в складі єдиного земельного масиву без визначення меж в натурі (на місцевості), проте не була розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) через неявку на збори осіб - власників права на земельну частку (пай) чи їх спадкоємців. Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок.

Разом із тим на відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначено в умовних кадастрових гектарах.

Отже, земельні ділянки державної або комунальної власності та земельні частки (паї) є різними об'єктами земельних відносин і мають різний правовий режим; у випадку оренди земельної частки (паю) встановлюються орендні відносини щодо права на земельну частку (пай), не визначену в натурі земельну ділянку, посвідчену сертифікатом. Орендні відносини повинні оформлюватися договором, як у разі оренди земельної частки (паю), так і у випадку земельної ділянки.

Статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Вирішуючи питання правового статусу спірної земельної ділянки, судами попередніх інстанцій вірно враховано, що невитребувані земельні частки (паї) не є землями державної власності, а тому ГУ Держгеокадастру не може бути розпорядником таких земель, а відтак і орендодавцем за Договором.

Разом із тим у ході розгляду даної справи судами також було встановлено, що 03.04.2017 між Селищенською сільрадою - орендодавцем і ОСОБА_4 (орендар) було укладено договір оренди, зокрема земельної ділянки кадастровий номер 0524585600:01:006:0257 площею 3,4271 га, яка є предметом Договору оренди, котрий позивач просить визнати поновленим на 5 років. Це право оренди було зареєстровано.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Наслідком вирішення господарського спору повинно бути відновлення порушеного (невизнаного, оспорюваного) права чи охоронюваного законом інтересу у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною 1 статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 № 6-55цс15 наведено правовий висновок про те, що в разі невизнання орендодавцем права орендаря, передбаченого статтею 33 Закону України "Про оренду землі", на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк таке право підлягає захисту судом за позовом орендаря шляхом визнання недійсним договору оренди цієї самої земельної ділянки, укладеного орендодавцем з іншим орендарем, на підставі пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України. Обраний позивачем спосіб захисту права щодо поновлення договору оренди на той же строк і на тих же умовах за обставин надання спірної земельної ділянки в оренду іншій особі за договором оренди не забезпечує ефективного захисту та відновлення порушеного права позивача.

За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для поновлення спірного договору є обґрунтованим.

Однак, суд першої інстанції помилково ототожнив порядок надання нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок в оренду, що врегульований, зокрема, Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", з повноваженнями сільської ради щодо управління спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка і не врахував, що в даному випадку достатнім є те, що з огляду на наявність укладеного між Селищенською сільрадою і ОСОБА_4 договору оренди стосовно спірної земельної ділянки та згідно з наведеною постановою Верховного Суду України від 15.04.2015 № 6-55цс15, заявлена позивачем вимога про продовження договору оренди, не вирішує спору про право оренди на земельну ділянку та не забезпечує захисту чи відновлення порушеного права позивача за таких обставин.

Окрім того, апеляційний господарський суд вийшов за межі позовних вимог і помилково надав оцінку щодо повноважень сільради на управління спадщиною та порядку переходу у власність територіальної громади відумерлого майна.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що хоча місцевий та апеляційний господарські суди припустились даних помилок, однак, це не вплинуло на правильність рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Посилання скаржника на те, що договір оренди укладений між Селищенською сільрадою та ОСОБА_4 є нікчемним та не міг братися до уваги, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, даний договір є дійсним та зареєстрованим в установленому законом порядку.

Посилаючись на порушення переважного права на укладення договору оренди, на те, що договір є продовженим, оскільки позивач продовжує сплачувати орендну плату, скаржник також не враховує наявність дійсного договору оренди з іншим орендарем, який породжує права та обов'язки для його сторін на спірну земельну ділянку.

Доводи скаржника стосовно того, що: спірна земельна ділянка має статус земель державної власності; ГУ Держгеокадастру є належним орендодавцем за Договором оренди вже були предметом розгляду в суді першої та апеляційної інстанції та спростовуються встановленими фактичними обставинами справи.

Посилаючись на постанову Верховного Суду України від 25.02.2015 № 6-219цс14, скаржник не врахував, що предметом спору у цій постанові є визнання договору оренди землі недійсним, скасування його державної реєстрації та визнання договору оренди землі поновленим із попереднім орендодавцем, в якій, зокрема встановлено факт дотримання орендарем процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк, в той час, як у даній справі позивач просить поновити договір оренди землі за наявності одночасно дійсного договору оренди стосовно спірної земельної ділянки, укладеного з іншим орендарем.

Посилання скаржника на не отримання повідомлення з приводу переходу повноважень від одного органу державної влади до іншого при розпорядженні земельними ділянками державної власності, які перебувають у їх постійному користуванні, не приймаються колегією суддів, з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України (в редакції після 15.12.2017) покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селищанське" - залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 та рішення Господарського суду Вінницької області від 04.07.2017 у справі №902/568/17 залишити без змін, з мотивів, викладених у даній постанові.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.