[herb.gif]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 11/173-06

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

розглянувши заяву Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко"

про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 04.12.2017 (головуючий - Ємельянов А.С., судді Карабань В.Я., Ковтонюк Л.В.) та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 (головуючий - Істоміна О. А., судді Барбашова С. В., Білецька А. М.) у справі

за позовом Акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко"

до Харківської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю департаменту територіального контролю Харківської міської ради,

за участю Комунального підприємства "Харківський метрополітен"

про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.06.2006 (суддя Черленяк М. І.) позов задоволено. Визнано за Акціонерним товариством "Концерн АВЕК та Ко", правонаступником якого є приватне акціонерне товариство "Концерн АВЕК та Ко" (далі - ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко", Товариство), право власності на торгівельні павільйони: літ 2А-2 загальною площею 1899,0 кв. м., літ. 2Б-2 загальною площею 661,00 кв. м., літ. 2В-2 загальною площею 240,1 кв. м., літ. 2Г-2 загальною площею 1195,4 кв. м., літ. 2Д-2 загальною площею 467,4 кв. м., літ. 2Е-2 загальною площею 411,6 кв. м., літ 2Ж-2 загальною площею 1062,0 кв. м., літ 2І-2 загальною площею 717,5 кв. м., літ. 2К-2 загальною площею 805,6 кв. м., літ. 2Л-2 загальною площею 850,6 кв. м., літ. 2М-1 загальною площею 262,0 кв. м., літ. 2Н-1 загальною площею 319,4 кв. м., літ 2О-1 загальною площею 220,6 кв. м., літ. 2П-2 загальною площею 1239,5 кв. м., літ. 2Р-2 загальною площею 1420,4 кв. м., літ. 2С-2 загальною площею 1189,1 кв. м., літ. 2Т-2 загальною площею 883,7 кв. м., літ. 2Х-2 загальною площею 427,9 кв. м., літ. 2Щ-2 загальною площею 66,3 кв. м., літ. 2Ч-2 загальною площею 89,2 кв. м., літ. 2У-2 загальною площею 1614,2 кв. м., літ. 2Ф-2 загальною площею 1664,9 кв. м., літ. 2Ц-2 загальною площею 1578,2 кв. м., які розташовані по просп. П'ятдесятиріччя ВЛКСМ у м. Харкові (нині - проспект Ювілейний).

Рішення мотивоване доведеністю позивачем наявності обставин, з якими приписи статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) пов'язують можливість визнання за рішенням суду права власності на спірні об'єкти самочинного будівництва.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2017, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 04.12.2017, рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Вищий господарський суд України, дійшов висновку про недотримання позивачем порядку забудови земельної ділянки та набуття права власності на нерухоме майно порядку, зокрема, не додержано встановленого законом порядку виконання будівельних робіт і введення об'єкта в експлуатацію, оскільки в порушення встановленого порядку та основних засад регулювання відносин права власності і забезпечення безпеки сторонніх осіб у процесі використання нерухомого майна за цільовим призначенням позивач жодних доказів про наявність у нього дозвільних документів на право виконання будівельних робіт з будівництва спірних об'єктів та введення їх в експлуатацію у встановленому законодавством порядку до суду першої та апеляційної інстанцій не надав, а матеріали справи таких документів не містять. При цьому апеляційний суд зауважив, що рішення Господарського суду Харківської області від 13.06.2006 про визнання права власності на самочинно збудоване майно порушує права Комунального підприємства "Харківський метрополітен" (далі - КП "Харківський метрополітен", Підприємство), оскільки доступ до колодязів затунельної дренажної системи №1, №2, №3, №4 та №5 відсутній внаслідок самовільної забудови ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" земельної ділянки площею 3,1674га по просп. Ювілейному в м. Харкові, у зв'язку з чим порушуються права та інтереси КП "Харківський метрополітен" шляхом ймовірних порушень графіку руху поїздів на Салтівській лінії метрополітену внаслідок подальшого насичення притунельного ґрунту водою, тоді як у разі виникнення аварій на тунельній дренажній системі, Підприємство позбавлене можливості вжити заходів для їх швидкого виявлення, локалізації та повної ліквідації, що може призвести до створення загрози розладу нормального режиму роботи КП "Харківський метрополітен", а також до виникнення непередбачуваних економіко-екологічних наслідків для територіальної громади міста Харкова.

ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" у заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 04.12.2017 з підстав, передбачених пунктами 1 та 3 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15.12.2017, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 331, 376, 392 ЦК України у подібних правовідносинах, просив скасувати зазначену постанову та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2017, а рішення Господарського суду Харківської області від 13.06.2006 - залишити в силі.

На обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права Товариство надало копії постанов Вищого господарського суду України від 19.10.2011 у справі №32/112-09, від 21.12.2016 у справі №922/4371/15, від 10.10.2017 у справі №Б-39/13-10, від 10.01.2017 у справі №916/3921/15, від 09.04.2017 у справі №916/2778/13, від 07.09.2015 у справі №922/4540/14, від 09.04.2014 у справі №904/2593/13, від 13.02.2013 у справі №39/278пн, від 28.08.2013 у справі №5023/6088/12, від 20.08.2014 у справі №918/222/13-г, від 17.05.2015 у справі №908/422/13-г, та копії постанов Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі №910/1891/14, від 09.11.2016 у справі №2-3067/11, у яких, на його думку, по-іншому, ніж у справі, що переглядається, застосовано судом касаційної інстанції одні й ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Так, у наданій для порівняння копії постанови від 19.10.2011 по справі №32/112-09 Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що внаслідок самочинної добудови і прибудови з дотриманням будівельних норм та правил приміщень до окремих об'єктів цілісного майнового комплексу на земельній ділянці, яка надана позивачу у постійне користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 17.12.2001 №548, сам по собі факт відсутності необхідної проектно-будівельної та дозвільної документації не може бути підставою для відмови у позові про визнання права власності на об'єкти самочинного будівництва.

Водночас, приймаючи постанови від 09.04.2014 у справі №904/2593/13 та від
28.08.2013 у справі №5023/6088/12, суд касаційної інстанції виходив з доведеності обставин надання позивачу земельної ділянки під уже збудоване спірне нерухоме майно, здійснення його будівництва з дотриманням будівельних норм і правил, а також з того, що визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно не порушує прав інших осіб.

Також у поданій заяві Товариство посилається на те, що висновки судів у справі №11/173-06 не відповідають викладеним у постановах Верховного Суду України від
06.07.2016 у справі №910/1891/14 та від 09.11.2016 у справі №2-3067/11 висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм статей 331, 376 ЦК України.

Таким чином, йдеться про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права (статей 331, 376, 392 ЦК України) у подібних правовідносинах.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від
11.01.2018 справу №11/173-06 передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: головуючий - Чумак Ю. Я., Дроботова Т. Б., Пільков К. М.

Розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 24.01.2018 у зв'язку перебуванням судді Пількова К.М. на лікарняному призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №11/173-06.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від
24.01.2018 для розгляду справи №11/173-06 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Чумак Ю. Я., судді Дроботова Т. Б., Краснов Є. В.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.02.2018 допущено справу №11/173-06 до провадження Касаційного господарського суду.

Відкрито провадження за заявою приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 04.12.2017 у цій справі. У порядку підготовки справи до розгляду витребувано із Господарського суду Харківської області матеріали справи №11/173-06.

Згідно супровідного листа Господарського суду Харківської області від 05.06.2018 №11/173-06/001010/18 матеріали справи №11/173-06 надійшли 08.06.2018 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

01.10.2018 Касаційний господарський суд ухвалив здійснити розгляд справи №11/173-06 за заявою ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 04.12.2017 без повідомлення та виклику учасників справи.

Розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 22.10.2018 у зв'язку з відпусткою судді Краснова Є. В. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №11/173-06.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від
22.10.2018 для розгляду справи №11/173-06 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Чумак Ю. Я., судді Дроботова Т. Б., Пільков К. М.

У справі №11/173-06, яка розглядається, судами встановлено, що ПАТ "Концерн АВЕК та Ко" на земельній ділянці по проспекту П'ятдесятиріччя ВЛКСМ у м. Харкові за рахунок власних коштів самочинно побудував об'єкти торгівлі - торгівельні павільйони майданчика "Новий Вік": літ 2А-2 загальною площею 1899,0 кв. м., літ. 2Б-2 загальною площею 661,00 кв. м., літ. 2В-2 загальною площею 240,1 кв. м., літ. 2Г-2 загальною площею 1195,4 кв. м., літ. 2Д-2 загальною площею 467,4 кв. м., літ. 2Е-2 загальною площею 411,6 кв. м., літ 2Ж-2 загальною площею 1062,0 кв. м., літ 2І-2 загальною площею 717,5 кв. м., літ. 2К-2 загальною площею 805,6 кв. м., літ. 2Л-2 загальною площею 850,6 кв. м., літ. 2М-1 загальною площею 262,0 кв. м., літ. 2Н-1 загальною площею 319,4 кв. м., літ 2О-1 загальною площею 220,6 кв. м., літ. 2П-2 загальною площею 1239,5 кв. м., літ. 2Р-2 загальною площею 1420,4 кв. м., літ. 2С-2 загальною площею 1189,1 кв. м., літ. 2Т-2 загальною площею 883,7 кв. м., літ. 2Х-2 загальною площею 427,9 кв. м., літ. 2Щ-2 загальною площею 66,3 кв. м., літ. 2Ч-2 загальною площею 89,2 кв. м., літ. 2У-2 загальною площею 1614,2 кв. м., літ. 2Ф-2 загальною площею 1664,9 кв. м., літ. 2Ц-2 загальною площею 1578,2 кв. м.

Загальна будівельна вартість будівель становить 10552224,98 грн.

Рішенням Харківської міської ради №126/05 від 06.07.2005 позивачу надано дозвіл на збереження самочинного будівництва та згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Відповідний проект було розроблено Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківземінформ".

В подальшому, 23.12.2005 Харківська міська рада рішенням №253/05 надала позивачу земельну ділянку по проспекту П'ятдесятиріччя ВЛКСМ площею 3,1674га для експлуатації самовільно побудованих об'єктів торгівлі.

01.03.2006 між сторонами у справі було укладено договір оренди землі №340667100026, за умовами якого зазначену земельну ділянку було передано позивачу в оренду.

З матеріалів справи також вбачається, що з кінця жовтня 2016 року і по теперішній час у тунелях метрополітену на перегоні "Академіка Барабашова - Академіка Павлова" з'явилися течі води з потраплянням її на поверхню колії та обладнання. Однак вжиті спеціалістами КП "Харківський метрополітен" заходи з посилення гідроізоляції тунелю не призвели до позитивних результатів і це говорить про те, що наявна на цій ділянці затунельна дренажна система не виконує свою функцію. Згадану дренажну систему побудовано одночасно з будівництвом Салтівської лінії метрополітену з метою забезпечення організованого відведення ґрунтових вод від підземних споруд лінії. Довжина затунельної дренажної системи складає близько 600 метрів, систему розташовано на відстані від 20 до 75 метрів від тунелю, для контролю за її роботою та технічного обслуговування на поверхню виведено 11 колодязів.

З метою огляду стану цієї системи та з'ясування причин порушення її роботи
29.12.2016 було проведено комісійне обстеження траси та колодязів, що знаходяться біля станції метро "Академіка Павлова" на території торгівельного центру, про що складено відповідний акт (том 2 а. с.57).

За результатами обстеження було виявлено, що 5 з 11 колодязів засипані ґрунтом і доступ до них неможливий, у зв'язку з чим на ділянці довжиною близько 300 метрів проаналізувати її стан та відновити її працездатність неможливо. Подальше насичення притунельного ґрунту водою може призвести до порушень графіку руху поїздів на Салтівській лінії метрополітену.

В акті комісійного огляду затунельної дренажної системи від 29.12.2016 також зафіксовано, що обстеженням на місцевості встановити фактичну наявність колодязів затунельної дренажної системи №1, №2, №3, №4 та №5 не вбачалося можливим, у зв'язку з відсутністю доступу до них, так як колодязі №1, №2, №3, №4 засипані ґрунтом, а колодязь №5 знаходиться під земляним насипом, закритим залізобетонною плитою.

КП "Харківський метрополітен" звернулося до Харківської міської ради з листами №16/2187/01-09 від 30.12.2016 та №16/95/01-09 від 20.01.2017 щодо проведення перевірки дотримання ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" вимог земельного та містобудівного законодавства при використанні земельних ділянок згідно план-схеми розміщення затунельної дренажної системи з прив'язкою до місцевості.

Листом-відповіддю Харківської міської ради №2830/0/226-17 від 17.03.2017 КП "Харківський метрополітен" було проінформовано, що Департаментом територіального контролю Харківської міської ради у відповідності до статті 189 Земельного кодексу України вжиті заходи самоврядного контролю, за результатами яких встановлено, що стосовно земельної ділянки площею 3,1674 га по проспекту Ювілейному (колишній проспект П'ятдесятиріччя ВЛКСМ) було укладено договір оренди землі від 01.03.2006 №34066710026 для експлуатації самочинно побудованих об'єктів торгівлі майданчику "Новий век" строком до 01.09.2030.

В межах вказаної земельної ділянки знаходяться самовільно побудовані нежитлові будівлі, на які за АТ "Концерн АВЕК та Ко" рішенням господарського суду Харківської області від 13.06.2006 у справі №11/173-06 визнано право власності.

Згідно з актом обстеження земельної ділянки від 23.01.2017 на межі орендованої ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" земельної ділянки знаходиться насосна станція метрополітену, каналізаційна магістраль від якої проходить через цю земельну ділянку.

Відповідно до пункту 9.4 Інструкції по поточному утриманню штучних споруд метрополітенів, затвердженої наказом Міністерства шляхів та сполучень СРСР від
06.06.1985, оглядові колодязі повинні постійно бути очищені та доступні для користування ними у будь-яку пору року. Забороняється захаращувати оглядові колодязі будь-якими предметами та проведення технічних робіт в технічних зонах та зонах, прилеглих до технічних зон метрополітену.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що будівництво зазначеного торгівельного майданчика здійснювалось будівельними організаціями, які мають відповідні ліцензії на провадження будівельних робіт, відповідно до чинного законодавства України, а згідно технічного висновку Харківського "ПромбудНДІпроект" (ліцензія АБ №209242) від 18.04.2005 про технічний стан будівельної конструкції об'єктів торгівлі, самовільно побудованих на торгівельному майданчику по пр.

П'ятдесятиріччя ВЛКСМ придатні для експлуатації за призначенням, порушень екологічних, санітарно-гігієнічних, протипожежних та інших норм або правил не виявлено, будівельні стандарти додержано.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм права, про які йдеться у заяві, розглянувши вказану заяву та додані матеріали, обговоривши її доводи, дослідивши оскаржувану постанову з підстав, що заявлені, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає, що у задоволенні заяви ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" слід відмовити з огляду на таке.

У справі, що розглядається, предметом спору є визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, відтак до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ЦК України.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 ЦК України передбачено захист прав існуючого власника, право власності якого не визнається або оспорюється іншою особою, в той час як позивач у спорі про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, не будучи власником спірного об'єкта нерухомості, звертається до суду з метою набуття права власності на таке майно, тобто визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Згідно з частиною 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частиною 2 вказаної статті чітко передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Однак, у виняткових випадках стаття 376 ЦК України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п'ятою цієї статті.

Так, відповідно до частини 3 статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Будівництвом об'єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об'єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової та громадської забудови, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку.

При цьому, частиною 5 статті 376 ЦК України визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З вказаної правової норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку, розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, з таким цільовим призначенням, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту, а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки (частина 4 статті 376 ЦК України) та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Задовольняючи позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, господарський суд повинен перевірити, чи не порушує це прав і законних інтересів інших осіб, у тому числі, суміжних землекористувачів, чи не створює самочинно збудоване майно загрози життю і здоров'ю людей, майну фізичних та юридичних осіб, іншим чином не порушує права третіх осіб.

Приймаючи оскаржувану постанову, Вищий господарський суд України зазначив, що позивачем не дотримано порядок набуття права власності та не додержано встановленого законом порядку виконання будівельних робіт і введення об'єкта в експлуатацію, жодних доказів про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт із будівництва спірних об'єктів та вводу їх в експлуатацію у встановленому законодавством порядку ПрАТ "Концерн Авек та Ко" до суду не надано і матеріали справи таких документів не містять.

Таким чином, розглядаючи спір, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли до висновку про те, що при дослідженні наявності підстав для визнання права власності на самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна на підставі статті 376 ЦК України в судовому порядку необхідно враховувати норми статей 331 та 392 цього ж Кодексу.

Верховний Суд зазначає, що посилання Вищого господарського суду України на положення статті 331 Цивільного кодексу України у даній справі є неправильним, оскільки зазначена норма визначає загальні підстави та порядок набуття права власності на новостворене майно, яке побудоване з дотриманням встановленого законодавством порядку, тобто при наявності всіх необхідних дозволів та актів, однак не регулює правовий режим самочинного будівництва.

Колегія суддів враховує, що у постановах по справах №32/112-09, №904/2593/13 та №5023/6088/12, копії яких додано заявником для порівняння, Вищий господарський суд України у подібних правовідносинах дійшов вірного висновку про те, що стаття 376 ЦК України є спеціальною нормою в регулюванні спірних правовідносин (щодо визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва), оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли загальний порядок будівництва був порушений. Отже, при застосуванні статті 376 ЦК України, положення статей 331,392 цього ж Кодексу не застосовуються.

Разом з тим, з урахуванням приписів частини 5 статті 376 ЦК України, суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку про те, що хоча КП "Харківський метрополітен" не є учасником спірних правовідносин, проте скаржник належним чином обґрунтував існування правового зв'язку між ним і сторонами у справі, оскільки рішення Господарського суду Харківської області від 13.06.2006 про визнання права власності на самочинно збудоване майно порушує права Комунального підприємства "Харківський метрополітен" (далі - КП "Харківський метрополітен", Підприємство), оскільки доступ до колодязів затунельної дренажної системи №1, №2, №3, №4 та №5 відсутній внаслідок самовільної забудови ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" земельної ділянки площею 3,1674га по просп. Ювілейному в м.

Харкові, у зв'язку з чим порушуються права та інтереси КП "Харківський метрополітен" шляхом ймовірних порушень графіку руху поїздів на Салтівській лінії метрополітену внаслідок подальшого насичення притунельного ґрунту водою, тоді як у разі виникнення аварій на тунельній дренажній системі, Підприємство позбавлене можливості вжити заходів для їх швидкого виявлення, локалізації та повної ліквідації, що може призвести до створення загрози розладу нормального режиму роботи КП "Харківський метрополітен", а також до виникнення непередбачуваних економіко-екологічних наслідків для територіальної громади міста Харкова.

Викладені фактичні обставини підтверджуються актом комісійного огляду затунельної дренажної системи від 29.12.2016 та актом обстеження земельної ділянки від 23.01.2017.

Наведене також свідчить про те, що визнання за Товариством права власності на самочинно збудовані об'єкти нерухомості порушує права КП "Харківський метрополітен" та суспільні інтереси територіальної громади міста Харкова, що згідно з частиною 5 статті 376 ЦК України виключає підстави для задоволення позову в цій справі.

Дійсно, розглядаючи цю справу апеляційний господарський суд та суд касаційної інстанції неправильно застосували приписи статті 376 ЦК України в сукупності із статтями 331 та 392 цього ж Кодексу, однак при цьому суди встановили, що позивач не дотримався усіх обов'язків, що надавали би суду першої інстанції підстави визнати право власності на самочинно збудовані позивачем об'єкти, оскільки апеляційним судом достеменно встановлено наявність порушення прав та інтересів КП "Харківський метрополітен" і територіальної громади міста Харкова, що у даному випадку унеможливлює застосування до спірних відносин положень статті 376 ЦК України.

Верховний Суд також враховує практику Європейського суду з прав людини (ДАЛІ - ЄСПЛ) у застосуванні статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо втручання держави у право на мирне володіння майном (зокрема, рішення у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від
23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії"від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від
23.01.2014), якою напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Так, втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно - правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23.11.2000 в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

При розгляді даного спору судами було дотримано всі три встановлені критерії щодо втручання держави у мирне володіння майном, а саме: 1) втручання в мирне володіння майном є законним, оскільки позивачем не було дотримано встановленого законом порядку (позивачем не було доведено наявність всіх правових підстав для набуття права власності на об'єкт самочинного будівництва); 2) втручання має на меті "суспільний", "публічний" інтерес, оскільки, як було встановлено судами, самочинно збудоване майно несе потенційну загрозу життю і здоров'ю людей, майну фізичних та юридичних осіб, та в разі виникнення аварійної ситуації Комунальне підприємство "Харківський метрополітен" не буде мати доступу до всієї затунельної дренажної системи, як наслідок, не зможе відновити постійну та безпечну роботу метрополітену на відповідній лінії; 3) враховуючи всі факти та обставини, встановлені судами, втручання у право на мирне володіння майном є цілком пропорційним визначеним цілям - а саме забезпеченню безпеки життя та здоров'я громадян, захисту інтересів територіальної громади міста Харкова з огляду на специфіку роботи метрополітену.

Разом з тим, доводи заявника щодо неоднакового застосування Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права (статей 331, 376 ЦК України) при прийнятті постанови у цій справі та постанов у інших справах ( №922/4371/15, №Б-39/13-10, №916/3921/15, №916/2778/13, №922/4540/14, №39/278пн, №918/222/13-г, №908/422/13-г) і обумовленої цим невідповідності висновків судів попередніх інстанцій висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України, є необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з пунктами 1 та 3 частини 1 статті 11116 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно з таких підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти рішення у тих справах, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, умови застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин), а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (об'єкт та предмет правового регулювання). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Так зі змісту наданої для порівняння постанови Вищого господарського суду України від 21.12.2016 у справі №922/4371/15 вбачається, що предметом спору у зазначеній справі є витребування військового (державного) майна з чужого незаконного володіння господарського товариства на підставі статті 388 ЦК України, тобто як такого, що вибуло з володіння власника поза його волею, тоді як спірні правовідносини у справі №11/173-06, в якій наразі переглядається постанова Вищого господарського суду України від 04.12.2017, виникли у зв'язку зі здійсненням позивачем самочинного будівництва, що призвело до порушення прав та інтересів інших осіб (КП "Харківський метрополітен") та регулюються частиною 5 статті 376 ЦК України. Отже, предмет, підстави позову, фактичні обставини і матеріально-правове регулювання спірних відносин у вказаних справах не є однаковими.

Колегія суддів вважає, що постанови Вищого господарського суду України від
10.10.2017 у справі №Б-39/13-10, від 09.04.2017 у справі №916/2778/13, від
13.02.2013 у справі №39/278пн не можуть бути прикладами неоднакового застосування однієї і тієї ж норми матеріального права (статті 376 ЦК України) у подібних правовідносинах, оскільки у зазначених справах, на відміну від постанови Вищого господарського суду України від 04.12.2017 у справі №11/173-06, земельна ділянка у користування (оренду) позивачу під уже збудоване самочинно нерухоме майно у встановленому порядку не надавалася, тобто встановлені судами фактичні обставини у згаданих справах є різними.

В свою чергу, приймаючи постанови від 10.01.2017 у справі №916/3921/15 та від
17.05.2015 у справі №908/422/13-г, Вищий господарський суд України виходив з того, що спірні об'єкти нерухомості введені в експлуатацію шляхом реєстрації в органах державного архітектурно-будівельного контролю відповідних декларацій та набуті у власність згідно зі статтею 331 ЦК України, тобто не є самочинним будівництвом в розумінні статтею 331 ЦК України, а також з недоведеності порушення при цьому прав третіх осіб.

Водночас, предметом позову у справі №922/4540/14 (постанова від 07.09.2015) є визнання права власності на об'єкт нерухомості на підставі статей 328, 331, 778 ЦК України як на нову річ, створену внаслідок поліпшень орендованого майна, що не підпадає під правове регулювання статті 376 ЦК України, а приймаючи постанову від 20.08.2014 у справі №918/222/13-г, Вищий господарський суд України дійшов висновку щодо наявності підстав для визнання за позивачем права власності на самочинно збудоване майно з огляду на наявність у позивача статусу законного користувача земельної ділянки (на праві оренди), відсутність заперечень відповідача (органу місцевого самоврядування) проти задоволення цього позову та відсутність порушення самочинним будівництвом прав інших осіб.

Таким чином, предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини та матеріально-правове регулювання спірних відносин у цій справі та справах №922/4371/15, №Б-39/13-10, №916/3921/15, №916/2778/13, №922/4540/14, №39/278пн, №918/222/13-г, №908/422/13-г є різними, що виключає ухвалення Вищим господарським судом України різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах у розумінні пункту 1 та 3 частини 1 статті 11116 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017.

Крім того, Верховний Суд зауважує, що постанови Вищого господарського суду України від 07.09.2015 у справі №922/4540/14, від 13.02.2013 у справі №39/278пн та від 17.05.2015 у справі №908/422/13-г не можуть бути прикладом неоднакового застосування норм матеріального права також з тих мотивів, що цими постановами, на відміну від інших постанов Вищого господарського суду України, на які послався заявник, спір не було вирішено остаточно з огляду на скасування рішень судів попередніх інстанцій та передачу справ на новий розгляд.

В свою чергу, колегія суддів не приймає до уваги надані заявником для порівняння копії постанови Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі №910/1891/14 та від 09.11.2016 у справі №2-3067/11 з огляду на таке.

У справі №910/1891/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Призма Бета" (далі - ТОВ "Призма Бета") до приватного акціонерного товариства "Дніпровська пристань" (далі - ПрАТ "Дніпровська пристань") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Стілф" (далі - ТОВ "Стілф") про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 10.08.2012 та визнання права власності на цей об'єкт, Верховний Суд України, задовольняючи заяву про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 15.03.2016, дійшов висновку про те, що позивач не набув у встановленому законом порядку права власності на спірний об'єкт незавершеного будівництва; інвестиційний договір №ДИ-10/08 (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу) не містив умов щодо наявності у позивача майнових прав на незавершений будівництвом об'єкт або прав на матеріали, обладнання, тощо; з огляду на встановлені судом фактичні обставини та положення статті 331 ЦК України власником матеріалів та обладнання, що використовувалися у процесі будівництва цього об'єкта, було ПрАТ "Дніпровська пристань", яке у подальшому як власник об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано відповідним органом державної реєстрації, правомірно розпорядилося цим майном, уклавши договір про його відчуження, а тому правові підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним відсутні.

В свою чергу, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій у справі №2-3067/11, Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 погодився з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні зустрічного позову фізичної особи про визнання незаконним та скасування розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 26.08.2011 "Про демонтаж самовільно збудованого гаража" і визнання права власності на самочинно збудований гараж, посилаючись на те, що об'єкт нерухомості збудовано на земельній ділянці, яка не була відведена забудовнику у встановленому порядку для будівництва цього об'єкта, та без згоди іншого співвласника житлового будинку.

Отже, аналіз висновків, зроблених судом касаційної інстанції у справі, що розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у вищезазначених постановах Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки встановлені в справах предмет і підстави позову, фактичні обставини, спірні правовідносини та їх матеріально-правове регулювання не є подібними.

Ураховуючи викладене, обставини, на які посилається заявник в обґрунтування заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 04.12.2017 з підстав, передбачених пунктами 1 та 3 частини 1 статті 11116 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, не знайшли свого підтвердження.

Згідно з частиною 1 статті 11126 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно.

Оскільки апеляційний господарський суд та Вищий господарський суд України хоча і застосовували до спірних відносин норми матеріального права (статті 331, 392 ЦК України), що не підлягали застосуванню, однак спір по суті вирішили правильно, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла до висновку про відмову у задоволенні заяви ПрАТ "Концерн Авек та Ко" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 04.12.2017.

Керуючись пунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній з 15.12.2017, статтями 11123, 11124, 11125, 11126, 11127, 11128 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до
15.12.2017, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 04.12.2017 у справі №11/173-06.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 та постанову Вищого господарського суду України від 04.12.2017 у справі №11/173-06 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков