Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.02.2020 року у справі №808/6712/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2020 року

Київ

справа №808/6712/15

адміністративне провадження №К/9901/25222/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року (головуючий суддя - Яланська В.А.)

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Панченко О.М., судді - Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.)

у справі №808/6712/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Виробничо-комерційна фірма «Рома, ЛТД»»

до Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Виробничо-комерційна фірма «Рома, ЛТД»» (далі - Товариство) звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про помилковість висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства при визначені своїх податкових зобов`язань.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року, адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області від 19 серпня 2015 року №0001482201 та від 19 серпня 2015 року №0001492201;

- судові витрати в сумі 365 гривень 40 копійок присуджено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Рома, Лтд» за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем первинні документи, у своїй сукупності підтверджують реальність господарських операцій з поставки товару у липні 2014 року, його отримання позивачем, оприбуткування та оплату, а також використання у власній господарській діяльності, а тому оскаржувані податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилався на вирок Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/3050/15-к.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 червня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

19 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у період з 22.07.2015 по 28.07.2015 посадовими особами контролюючого органу проведено документальну позапланову виїзду перевірку позивача ТОВ "ВКФ "Рома ЛТД" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП "Оріон-Прайс", ПП "Буд-Сістем", ПП "Віва-Трейдінг", ПП "Софт Імпорт", ПП "Нікон-Торг" за період з 01.01.2014 по 31.12.2014.

За результатами перевірки складено акт від 03.08.2015 №95/08-29-22-0109/23855495 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з акту, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог:

- п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження Товариством за 2014 рік податку на прибуток підприємств у розмірі 38 157 грн;

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість (р.18 та р.25) за 2014 рік у сумі 42 397 грн, у т.ч. по періодам: липень 2014 року на суму ПДВ - 42 397 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення рішення №0001482201 від 19 серпня 2015 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за основним платежем по податку на прибуток в сумі 57 235, 50 грн, в тому числі за основним платежем - 38 157, 00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями- 19 078, 50 грн та №0001492201 від 19 серпня 2015 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 63 595, 50 грн, в тому числі за основним платежем - 42 397, 00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 21 198, 50 грн (а.с.32, 33).

Контролюючий орган дійшов висновку про нереальність господарських операцій, укладених між позивачем та ПП "Софт Імпорт", оскільки останні не спричинили настання реальних правових наслідків, не призвели зміни майнового стану платника податку та були спрямовані виклюсно на мінімізацію податкових зобов`язань Товариства.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Так, згідно з п. 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б)придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в)отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.07.2014 між ТОВ «ВКФ «Рома, ЛТД» (Покупець) та ПП «Софт Імпорт» (Постачальник) укладено договір поставки №94/2014, за умовами якого Постачальник зобов`язується Поставити і передати товар у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити на умовах і порядку визначених договором товар в асортименті, кількості та за цінами, викладеними у специфікаціях, що засвідчують передачу-приймання товару від постачальника до покупця.

На підтвердження реальності виконання умов вказаного договору позивач надав копії специфікації №С-1 від 07.07.2014 на підставі якої здійснювалася поставка товару, розрахунку №РФ-070709 від 07.07.2014 відповідно якого здійснювалась оплата за товар. Контрагентом на користь Товариства виписано видаткову накладну на загальну суму поставки у розмірі 254 382 грн, в тому числі ПДВ у розмірі 42 397 грн, №ВН-150712 від 15.07.2014 та податкову накладну № 706 від 15.07.2014 на загальну суму 254 382 грн, у т.ч. ПДВ - 42 397 грн. Здійснення розрахунку за поставлений товар підтверджується платіжним дорученням № 8355 від 16.09.2014. Факт перевезення вантажу підтверджується товарно-транспортною накладною від №ВН-150712 від 15.07.2014, подорожніми листами та посвідченнями про відрядження, наявними в матеріалах справи.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що придбані у ПП «Софт Імпорт» товари позивач в подальшому реалізовував іншим підприємствам, а саме: ТОВ «Іт-Техноресурс», ДП «Харківстандартметрологія», ТОВ «Глас Трьош Кривий Ріг», ПАТ «Львівобленерго», ВАТ ЗМК «Запоріжсталь», ПраТ «Кримський Титан», ПАТ «Мотор Січ», ПП «Агрофірма «Славутич», ТОВ з іноземними інвестиціями «Вортекс», ТОВ «Укрчерметавтоматика» та іншим, на підтвердження чого позивач надав копії податкових накладних, рахунків, платіжних доручень, довіреностей на отримання товарів.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов`язань.

Зокрема, судами досліджено вказані вище первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку.

Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договору.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).

Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на висновки актів перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області, оскільки остання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону, а контролюючим органом в свою чергу не доведено, що позивач та його контрагент при укладанні вказаної угоди мали умисел на її укладання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства; намірів їх на ухилення від оподаткування, безтоварність операції, неможливість її вчинення в силу відсутності основних засобів,

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними посилання контролюючого органу на вирок Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/3050/15-К (провадження №1-ПК/522/481/15), оскільки у даному вироку не досліджувались господарські відносини між ТОВ "ВКФ "Рома ЛТД" та ПП "Софт Імпорт".

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладеного договору та специфіку придбаного товару/послуг, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарської операції, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаним вище контрагентом сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Виробничо-комерційна фірма «Рома, ЛТД»» залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р.Ф. Ханова