ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

30 жовтня 2018 року

справа №816/2396/17

адміністративне провадження №К/9901/61818/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Полтавської митниці Державної фіскальної служби на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року (суддя Костенко Г.В.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2018 року (судді Чалий І.С., Зеленський В.В., Калиновський В.А.) у справі №816/2396/17 за позовом ОСОБА_1 до Полтавської митниці Державної фіскальної служби, Головного управління державної казначейської служби України у Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 - про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

У грудні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Полтавської митниці Державної фіскальної служби (далі по тексту - митний орган, відповідач у справі), Головного управління державної казначейської служби України у Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA806020/2017/000044/1 від 22 листопада 2017 року та картки відмови в прийнятті митної декларації №UA806020/2017/00349 від 22 листопада 2017 року; зобов'язати митний орган прийняти висновок про повернення з Державного бюджету України ОСОБА_1 суму надмірно сплаченого ввізного мита у розмірі 101188,93 грн за ввіз автомобіля BMW 320D, кузов НОМЕР_1, і подати його для виконання до Головного управління державної казначейської служби України у Полтавській області.

В обґрунтування позову зазначає, що приймаючи спірне рішення, митний орган не довів наявність в нього обґрунтованих сумнівів відносно недостовірності визначеної ним за ціною договору митної вартості автомобіля, а також необґрунтовано застосував другорядний метод її визначення у той час, як декларант надав всі необхідні документи для визначення митної вартості за ціною договору.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2018 року позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення митного органу про коригування митної вартості товарів №UA806020/2017/000044/1 від 22 листопада 2017 року та картку відмови в прийнятті митної декларації №UA806020/2017/00349 від 22 листопада 2017 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності митним органом складу правопорушення, передбаченого частиною 6 статті 54 Митного кодексу України, а відтак, протиправності винесених спірних актів індивідуальної дії.

У вересні 2018 року митним органом подана касаційна скарга на судові рішення судів попередніх інстанцій, 20 вересня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження, витребувано справу №816/2396/17 з суду першої інстанції.

2 жовтня 2018 року справа №816/2396/17 надійшла до Верховного Суду.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: положень статей 33, 52, 53, 54, 57, 58, 64 Митного кодексу України, розділу ІІ Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства Фінансів України №599 від 24 травня 2012 року, вимог Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №339 від 9 квітня 2008 року, вимог статей 2, 9 та 72 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо вжиття судом визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи), просить судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Наводить доводи, викладені раніше у запереченнях на позов та в апеляційній скарзі. Зазначає про те, що оскільки після винесення митним органом спірного рішення про коригування митної вартості, декларантом позивача подано нову митну декларацію, в якій митну вартість імпортованого товару добровільно визначено на рівні суми, визначеної спірним рішенням митного органу (а не сплачено різницю між сумами митних платежів, обчисленими декларантом/уповноваженою ним особою та сумою, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу), то підстави для задоволення позову відсутні, позаяк відсутнє порушене право як об'єкт судового захисту.

Заперечень на касаційну скаргу не надходило, що не перешкоджає її розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили.

З метою митного оформлення товару (автомобіль марки BMW; модель 320D; бувшого у використанні; 2014 року виготовлення; номер кузова: НОМЕР_2; обладнаний двигуном внутрішнього згорання з запаленням від стиснення (дизель) НОМЕР_3 з робочим об'ємом циліндрів 1995 см3; загальна кількість місць для сидіння, включаючи водія 5; автомобіль пошкоджено в ДТП внаслідок чого не може переміщуватись своїм ходом, наявні недоліки (пошкодження) відповідно акту митного огляду та висновку судового експерта автотоварознавця) декларантом позивача подано до митного органу митну декларацію №UA806020/2017/213932 від 21 листопада 2017 року, в якій митна вартість товару визначена за основним методом - за ціною договору (контракту) - 7 700 євро, що станом на день декларування становить 240 183,39 грн.

До митної декларації долучено необхідний пакет документів на підтвердження заявленої митної вартості товару, зокрема рахунок-фактуру на суму 7700 євро та висновок автотоварознавчого дослідження, відповідно до якого вартість спірного товару становить 239 437,88 грн.

На письмовий запит митного органу декларант повідомив про неможливість надання додаткових документів, у зв'язку з чим 22 листопада 2017 року відповідач скоригував заявлену митну вартість у бік збільшення (до 10 215,738 євро) за ціною договору щодо подібних товарів та цього ж дня прийняв картку відмови у митному оформленні товарів.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем до митного оформлення подано всі, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України документи, на підставі яких можна перевірити заявлену декларантом позивача митну вартість товару, оцінено і відхилено доводи митного органу щодо розбіжностей у поданих документах, на які послався відповідач; спростовано правильність обрання митним органом методу, за яким скориговано митну вартість.

Суд частково погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на зміст вимог статей 53, 54, 55, 57 Митного кодексу України в частині підтвердження митної вартості декларантом та повноважень митних органів здійснювати контроль її правильності і приймати у визначених законом випадках відповідне рішення.

Разом з тим, Суд зазначає наступне.

Відповідно до частини сьомої статті 55 Митного кодексу України у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.

За змістом частини другої статті 263 Митного кодексу України у разі відмови у прийнятті митної декларації або в митному оформленні товарів, у тому числі у зв'язку з прийняттям органом доходів і зборів рішення про коригування митної вартості товарів нова митна декларація подається органу доходів і зборів, який здійснює митне оформлення товарів, не пізніше 10 робочих днів з дати такої відмови, якщо товари протягом зазначеного часу не розміщено на складі тимчасового зберігання чи на складі органу доходів і зборів.

Відповідно до глави 2 розділу ІІ «Заповнення граф митних декларацій» Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року №651, Графа 43 "Метод визначення вартості" заповнюється в разі заявлення товарів у митний режим імпорту або в інший, відмінний від митного режиму імпорту, митний режим, зі справлянням митних платежів. У лівому підрозділі графи зазначається порядковий номер методу визначення митної вартості, що використовувався. У разі наявності чинного рішення про коригування митної вартості товарів у правому підрозділі графи зазначається порядковий номер методу визначення митної вартості, що використовувався митним органом.

Зі змісту наведених положень висновується, що у разі незгоди імпортера з митною вартістю, що визначена контролюючим органом, регламентований законодавством алгоритм дій імпортера (декларанта) передбачає подання нової митної декларації, в якій зазначаються (1) сума митних платежів, обчислена згідно з митною вартістю, визначеною декларантом; (2) сума платежів, обчислена згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом. На різницю між зазначеними сумами декларант надає гарантії, зокрема шляхом забезпечення сплати різниці між самостійно визначеною сумою митних платежів та сумою митних платежів, що нарахована митним органом.

Нараховані у графі 47, а також у графі В «Подробиці розрахунків» митні платежі позначаються відповідним кодом розрахунку відповідно до Класифікатора способів розрахунків, який затверджено наказом Мінфіну від 20 вересня 2012 року №1011. Сплачені декларантом митні платежі (виходячи з митної вартості, визначеної декларантом) показуються з кодами розрахунку «01» (безготівкова форма сплати), « 02» (готівкова форма сплати), « 15», « 72», « 91» або « 92».

Різниця між сумами платежів, нарахованими за митною вартістю, визначеною декларантом, і митною вартістю, визначеною митним органом (в разі внесення грошової застави на відповідний рахунок митного органу), зазначається з кодом розрахунку « 55».

У судах трьох інстанцій митний орган зазначав, що декларантом позивача 22 листопада 2017 року подано нову митну декларацію ІМ 40 ДЕ UA806020/2017/213971, в лівому підрозділі графи 43 якої проставлено « 3» - тобто визначений декларантом метод митної вартості за ціною договору щодо подібних товарів. Правий підрозділ залишено пустим, що свідчить про самостійне визначення декларантом митної вартості, без урахування рішення про коригування митної вартості.

Аналіз змісту позовних вимог свідчить про те, що позивач не згоден з митною вартістю, яка визначена митним органом у спірному рішенні. Відтак, він мав право скористатись правом випущення товару у вільний обіг на умовах, визначених частиною сьомою статті 55 Митного кодексу України (сплати самостійно нарахованих митних платежів та різниці між ними і митними платежами, нарахованими митним органом), однак не зробив цього, фактично погодившись із митною вартістю, визначеною митним органом.

Відомості митних декларацій №806020/2017/213932 від 21 листопада 2017 року та №806020/2017/213971 від 22 листопада 2017 року (нова), зокрема дані граф 43, а також дані п'ятої колонки графи 47 щодо способу платежу (в тому числі на предмет наявності коду « 55») не були досліджені судами попередніх інстанцій, поза увагою яких взагалі залишився факт існування нової митної декларації від 22 листопада 2017 року.

Суд зазначає, що до предмету доказування у цій категорії справ входять обставини заповнення митної декларації, яку подано до митного оформлення, а також обставини щодо подання нової митної декларації - у випадку прийняття митним органом рішення про коригування заявленої митної вартості. Дослідження відомостей з відповідних граф митних декларацій є необхідним для правильного вирішення такого спору, зокрема для висновку про те, погодився чи не погодився декларант із скоригованою митним органом митною вартістю. Останнє, в свою чергу, має значення для висновку про те, чи продовжує існувати між сторонами правовий спір. У випадку, якщо спір між сторонами вичерпано внаслідок погодження декларанта із митною вартістю, визначеною митним органом, у задоволенні позову про скасування рішення про коригування митної вартості слід відмовити.

Зазначені обставини не були враховані судами попередніх інстанцій, які залишили поза увагою необхідність вивчення зазначених документів і прийняли рішення без їх дослідження.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом пунктів першого та другого частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи положення вищенаведених норм, Верховний Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, не досліджено докази, які мають значення для висновку про правомірність спірного рішення та про наявність правового спору між сторонами.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановивши фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Полтавської митниці Державної фіскальної служби задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2018 року у справі №816/2396/17 скасувати.

Адміністративну справу №816/2396/17 направити на новий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер