ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2024 року

м. Київ

справа № 200/1185/21-а

адміністративне провадження № К/990/5188/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Хохуляка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Блохіна А.А., суддів Геращенко І.В., Сіваченко І.В. від 21 грудня 2021 року у справі за позовом Головного управління ДПС у Донецькій області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,

В С Т А Н О В И В:

Предметом розгляду судів у цій справі були позовні вимоги Головного управління ДПС у Донецькій області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (далі - позивач, контролюючий орган), до ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) про стягнення податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у сумі 42051,98 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач зазначив, що за відповідачем обліковується непогашена заборгованість з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яка виникла внаслідок несплати узгоджених сум грошових зобов`язань за 2017-2019 роки, визначених контролюючим органом.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю з підстав відсутності доказів направлення за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків - фізичної особи податкових повідомлень-рішень від 09 січня 2019 року №1-2-0502, від 22 лютого 2019 року №0023118-4210-0502, від 17 квітня 2019 року №1-5033-0531, як того вимагає підпункт 42.2 статті 42 Податкового кодексу України (далі - ПК України), та, відповідно, неузгодженості визначених ними грошових зобов`язань, що, за висновком суду, виключало правові умови для формування податкової вимоги від 23 квітня 2019 року №45343-42 та стягнення податкового боргу. При цьому суд виходив з того, що ОСОБА_1 не повідомляла контролюючий орган про своє місцезнаходження чи податкову адресу у АДРЕСА_1 , на яку надсилалися податкові документи й не були вручені через відсутність за місцезнаходженням, а тому в останньої й не було обов`язку, установленого пунктом 70.7 статті 70 ПК України, вказувати про зміну своїх облікових даних.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року скасовано рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року та прийнято нове, яким позов контролюючого органу задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 податковий борг у загальному розмірі 42051,98 грн.

Свою позицію суд апеляційної інстанції побудував на тому, що надіслання як податкових повідомлень-рішень про визначення грошових зобов`язань, так і вимоги про сплату боргу (недоїмки) здійснюється контролюючим органом за податковою адресою платника податків у порядку, визначеному статтею 42 ПК України. При цьому на платника податку (фізичну особу) покладено обов`язок із повідомлення контролюючого органу про зміну ним свого місця проживання/місцезнаходження (податкової адреси), а невиконання такого обов`язку позбавляє його можливості посилатися на обставини невручення йому відповідних документів, якщо такі документи були направлені на визначену при взятті на облік податкову адресу. Відтак, оскільки податкові повідомлення-рішення та податкова вимога були надіслані рекомендованими листами з повідомленням про вручення на податкову адресу ОСОБА_1 , яка відповідає даним Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та облікової картки, й відповідачем не ініційовано процедуру внесення змін до своїх облікових даних, останні вважаються врученими належним чином, тому сума заявленого до стягнення боргу є узгодженою та може бути стягнута в судовому порядку.

Не погоджуючись із рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування цим судом норм матеріального права, просить скасувати постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року, залишивши в силі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року.

Як на підставу для касаційного оскарження судового рішення, вказує на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) й те, що апеляційний суд, ухвалюючи рішення у цій справі, неправильно застосував положення пункту 42.2 статті 42, пункту 58.3 статті 58, пункту 59.1 статті 59 ПК України та не врахував висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у його постанові від 11 липня 2019 року у справі №826/18377/14.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилається на помилковість позиції суду апеляційної інстанції про направлення відповідачу податкових повідомлень-рішень від 09 січня 2019 року №1-2-0502, від 22 лютого 2019 року №0023118-4210-0502, від 17 квітня 2020 року №1-5033-0531 та податкової вимоги від 23 квітня 2019 року №45343-42 за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків, оскільки ОСОБА_1 не повідомляла контролюючий орган про своє місцезнаходження чи податкову адресу у АДРЕСА_1 , тому вважає, що надіслання податкових документів саме за цією адресою не свідчить про виконання умов, встановлених пунктом 42.2 статті 42, пунктом 58.3 статті 58, пункту 59.1 статті 59 ПК України, що, як наслідок, унеможливлює покладення на платника податків обов`язку сплатити грошові зобов`язання, визначені позивачем.

Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Надаючи оцінку оскаржуваному судовому рішенні за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із наступного.

Підґрунтям, фактичними підставами, які зумовили оспорене правозастосування, стали такі обставини.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що фізична особа ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ; перебуває на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області за фактичним місцем проживання/перебування: АДРЕСА_3 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна у власності відповідача наявне таке нерухоме майно: будівля загальною площею 1395, 7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , форма власності - приватна, вид - спільна часткова, розмір частки 1/2.

Позивачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 09 січня 2019 року №1-2-0502, яким визначено відповідачу суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік у розмірі 9304,67 грн.; від 22 лютого 2019 року №0023118-4210-0502, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік у розмірі 18186,67 грн.; від 17 квітня 2020 року №1-5033-0531, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік у розмірі 14560,64 грн.

Податкові повідомлення-рішення направлялися відповідачу контролюючим органом за адресою: АДРЕСА_5 , однак поштові відправлення не були вручені та повернуті органом поштового зв`язку із відміткою «за закінченням терміну зберігання».

23 квітня 2019 року позивачем виставлено податкову вимогу №45343-42, яка також направлена ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_5 , однак не вручена та повернута органом поштового зв`язку із такою ж відміткою.

За наведених підстав та у зв`язку із несплатою відповідачем податкових зобов`язань по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у добровільному порядку, позивач звернувся до суду із даним позовом про їх стягнення в судовому порядку.

У рішенні Верховного Суду від 11 липня 2019 року у справі №826/18377/14, на яке посилається скаржник як на підставу застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновку щодо застосування таких у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову, виходив з того, що право податкового органу на направлення платнику податків податкової вимоги у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього ПК України, виникає лише на 11-й день після отримання платником податкового повідомлення-рішення за умови нереалізації процедури оскарження такого. За обставин справи №826/18377/14 податкові повідомлення-рішення не направлялися контролюючим органом за податковою адресою позивача, що, за висновком суду, не дало підстав вважати такі документи належним чином врученими у розумінні пункту 42.2 статті 42 ПК України, а грошові зобов`язання, визначені ними, узгодженими, тому відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у контролюючого органу не було права надсилати податкову вимогу.

Вирішуючи питання правильності застосування норм законодавства, що регулюють порядок узгодження грошових зобов`язань, набуття такими статусу податкового боргу та здійснення контролюючим органом заходів щодо його стягнення у судовому порядку, з огляду на конкретні фактичні обставини, установлені судами у даній справі, варто зазначити наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Пунктом 54.5 статті 54 ПК України передбачено, що якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 вказаної статті).

Зміст наведених положень свідчить про те, що у платника податку виникає безумовний обов`язок зі сплати грошового зобов`язання після його узгодження. Несплачена сума грошового зобов`язання у встановлений законом строк набуває статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом. При цьому днем узгодження нарахованих контролюючим органом податкових зобов`язань, у разі якщо платник податків не подає скаргу на податкові повідомлення-рішення до контролюючого органу вищого рівня чи не оскаржує їх до суду, є одинадцятий календарний день, що настає за днем отримання платником податків відповідного податкового повідомлення-рішення.

У контексті вказаного слід зазначити, що за приписами пункту 58.3 статті 58 ПК України (у відповідній редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Тобто, у відповідності до законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, порядок надіслання податкового повідомлення - рішення або податкової вимоги фізичним особам - платникам податків, а також виникнення в останніх юридичного обов`язку зі сплати грошового зобов`язання, у разі коли пошта не може вручити їм відповідні податкові документи, було урегульовано пунктом 58.3 статті 58 ПК України.

В подальшому Законом України від 16 січня 2020 року №466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16 січня 2020 року № 466-IX (набрав чинності з 23 травня 2020 року) пункт 58.3. статті 53 ПК України було змінено й викладено його в редакції, у відповідності до якої податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Поняття податкової адреси вказано у статті 45 ПК України, у відповідності до пункту 45.1 якої платник податків - фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

Згідно ж пункту 70.1 статті 70 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр).

До облікової картки фізичної особи - платника податків та повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) вноситься інформація, зокрема про місце проживання, а для іноземних громадян - також громадянство (підпункт 70.2.4 пункт 70.2 статті 70 ПК України).

Пунктом 70.7 статті 70 ПК України установлено, що фізичні особи - платники податків зобов`язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2017 року №822 затверджено Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2017 року за №1306/31174) (далі - Положення №822), розділом IX якого регламентовано порядок подання заяви про зміну даних, які вносяться до облікової картки та повідомлення.

Згідно з пунктом 1 розділу IX Положення №822 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) фізичні особи - платники податків зобов`язані подавати до контролюючих органів відомості про зміну даних, які вносяться до Облікової картки або Повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання заяви за формою №5ДР (додаток 12) або заяви за формою №5ДРП (додаток 13) відповідно.

Пунктом 4 розділу IX Положення №822 передбачено, що внесення змін до Державного реєстру та окремого реєстру Державного реєстру здійснюється протягом трьох робочих днів від дня подання фізичною особою заяви за формою №5ДР або заяви за формою №5ДРП до контролюючого органу за своєю податковою адресою (місцем проживання). У разі звернення до будь-якого контролюючого органу строк внесення змін до Державного реєстру може бути продовжено до п`яти робочих днів.

З огляду на викладене, процедура внесення змін до Державного реєстру та даних облікової картки пов`язується саме з виконанням фізичною особою як платником податків свого обов`язку щодо звернення до контролюючого органу із відповідною заявою за формою №5ДР.

Наведене вище у сукупності дає підстави дійти висновку, що на платника податку (фізичну особу) покладено обов`язок із повідомлення контролюючого органу про зміну ним свого місця проживання/місцезнаходження (податкової адреси), а невиконання такого обов`язку позбавляє його можливості посилатися на обставини невручення йому відповідних документів, якщо такі документи були направлені на визначену при взятті на облік податкову адресу. Надіслані контролюючим органом рекомендованим листом з повідомленням про вручення податкові повідомлення-рішення та/або податкова вимога на податкову адресу платника податків, яка відповідає даним Державного реєстру та облікової картки, вважаються врученими також у разі неможливості вручення адресату такого відправлення після проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення. Однак, цей наслідок не може бути поширений на випадок, коли відповідні податкові документи були направлені контролюючим органом за адресою, яка не є адресою місця проживання (податковою адресою) фізичної особи, у тому числі повідомленою нею на виконання вимог пункту 70.7 статті 70 ПК України, або останнього відомого її місцезнаходження/перебування.

У взаємозв`язку із вказаним та в контексті цієї справи Суд також виходить з того, що за пунктом 4 статті 6 Закону України від 15 квітня 2014 року №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) за зверненням громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території або переселилися з неї, за місцем їх перебування оформляються і видаються органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, довідки, що підтверджують місце їх перебування. При цьому відомості (відмітка) про місце перебування такої особи не вносяться до її паспорта.

Відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 із змінами та доповненнями, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, в якій, зокрема, зазначається останнє зареєстроване місце проживання та фактичне місце проживання/перебування.

У справі, яка розглядається, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ; з 27 жовтня 2017 року перебуває на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області за фактичним місцем проживання/перебування: АДРЕСА_3 . Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27 жовтня 2017 року за №1436-18811(0000383470) станом на 02 липня 2021 року є дійсною та діє безстроково.

Як вже вказувалося вище, наявне відповідачу нерухоме майно, грошові зобов`язання зі сплату податку на яке визначені контролюючим органом, знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

У той же час в ході судового розгляду Управлінням не надано, а судами не встановлено доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 повідомляла контролюючий орган про своє місцезнаходження чи податкову адресу у Донецькій області, у АДРЕСА_1 , на яку надсилалися податкові документи (податкові повідомлення-рішення та податкова вимога) й не були вручені через відсутність за місцезнаходженням, як і не встановлено обставин отримання позивачем такої інформації про адресу місцезнаходження/перебування платника податків в порядку взаємодії із суб`єктами інформаційних відносин, у тому числі органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції).

За встановлених у даній справі обставин недоведення контролюючим органом підстав, визначених законодавством для внесення до Державного реєстру та даних облікової картки платника податків інформації про адресу місця проживання (податкову адресу) ОСОБА_1 або останнього відомого її місцезнаходження/перебування, правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність умов вважати податкові повідомлення-рішення від 09 січня 2019 року №1-2-0502, від 22 лютого 2019 року №0023118-4210-0502, від 17 квітня 2020 року №1-5033-0531 належним чином врученими у розумінні пункту 58.3 стаття 58 ПК України, а визначені ними грошові зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, узгодженими, що, як наслідок, не давало права контролюючому органу на формування і надіслання відповідачу податкової вимоги у порядку пункту 59.1 статті 59 ПК України та стягнення податкового боргу.

Посилання ж суду апеляційної інстанції на висновок Верховного Суду, викладений у його постанові від 27 жовтня 2020 року у справі №813/3922/17, відповідно до якого контролюючий орган, не маючи інших правових механізмів для отримання персональних даних про платника податків, вправі розраховувати на актуальність (відповідність) таких даних облікової картки, а платник податків, у разі невиконання обов`язку по інформуванню про їх зміну, має нести ризик настання негативних наслідків такої поведінки, не можуть бути прийнятними у даній конкретній ситуації, адже в основі правозастосування суду у справі №813/3922/17 лежать відмінні із цією справою фактичні обставини, які зумовили відповідне трактування і застосування зазначених норм права, відповідно, такі висновки Верховного Суду не є релевантними до цієї справи.

Зокрема, у вказаній справі суд касаційної інстанції виходив із обставин надіслання платнику податків документів за адресою його реєстрації та невиконання останнім обов`язку із повідомлення контролюючого органу про своє фактичне місце проживання. У даному ж випадку, як вже зазначалося вище, податкові документи були направлені контролюючим органом за адресою, яка не є ні адресою місця проживання/реєстрації (податковою адресою) фізичної особи, у тому числі повідомленою нею на виконання вимог пункту 70.7 статті 70 ПК України, ні останнього відомого її місцезнаходження/перебування. Ототожнення цих різних ситуацій є помилковим.

Наведене в контексті змісту встановлених фактичних обставин у цій справі свідчить про неправильне застосування апеляційним судом згаданих норм матеріального права та помилкове скасування законного рішення суду першої інстанції.

Згідно статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням того, що висновок суду апеляційної інстанції не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відсутність підстав для направлення справи на новий судовий розгляд, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року скасувати, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва В.В. Хохуляк