ПОСТАНОВА

Іменем України

28 вересня 2021 року

Київ

справа №160/12268/19

адміністративне провадження № К/9901/23738/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н. М.,

суддів: Жука А. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №160/12268/19

за позовом ОСОБА_1

до Комунального підприємства "ЖИЛСЕРВІС-2" Дніпровської міської ради

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року (головуючий суддя Дєєв М. В. )

і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року (головуючий суддя: Сафронова С. В., судді: Мельник В. В., Чепурнов Д. В. ).

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 пред'явив позов до Комунального підприємства "ЖИЛСЕРВІС-2" Дніпровської міської ради (далі - "Підприємство"), в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Комунального підприємства "ЖИЛСЕРВІС-2" Дніпровської міської ради щодо надання ОСОБА_1 неповної відповіді від 10 жовтня 2019 року вих. №1058 на його запит про доступ до публічної інформації від 27 вересня 2019 року вх. №1058;

- зобов'язати Комунальне підприємства "ЖИЛСЕРВІС-2" Дніпровської міської ради повторно розглянути запит ОСОБА_1 і надати йому відповідь на запит від 27 вересня 2019 року вх. №1058 в повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 27 вересня 2019 року він звернувся до Підприємства із запитом про надання йому інформації про загальну суму, яка була нарахована всім мешканцям багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 за послуги з управління багатоквартирного будинку за 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік і за 9 місяців 2019 року.

Відповідачем 10 жовтня 2019 року надано ОСОБА_1 відповідь вих. №1058, у якій повідомлено, що на звернення позивача стосовно загальної суми нарахованої всім мешканцям багатоквартирного будинку було надано перелік складових послуг із зазначенням вартості послуг на будинок в цілому в попередньому зверненні.

Позивач з такою відповіддю не погоджується і вважає, що вона надана Підприємством з порушенням вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправними дії Комунального підприємства "ЖИЛСЕРВІС-2" Дніпровської міської ради щодо надання ОСОБА_1 неповної відповіді від 10 жовтня 2019 року вих. №1058 на його запит про доступ до публічної інформації від 27 вересня 2019 року вх. №1058.

Зобов'язано Комунальне підприємства "ЖИЛСЕРВІС-2" Дніпровської міської ради повторно розглянути запит ОСОБА_1 та надати йому відповідь на запит від 27 вересня 2019 року вх. №1058 з урахуванням висновків суду.

Одночасно, судом першої інстанції стягнуто на користь позивача судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі: 768 грн 40 коп, а у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу в розмірі: 2000 грн - відмовлено.

Не погоджуючись із відмовою суду щодо відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, ОСОБА_1 звернувся до Третього апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просив стягнути на його користь такі витрати з урахуванням розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи апеляційним судом обрахував у розмірі: 4000 грн.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року в частині відмови у компенсації витрат на професійну правничу допомогу було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги позивача, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо того, що позивачем не було надано документів, які свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги.

До того ж, апеляційний суд зазначив, що в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, і може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги і час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що склад і розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Враховуючи те, що наданими до суду документами обґрунтованість і фактичний обсяг витрат на правничу допомогу в конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні цієї вимоги позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року щодо відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Скаржник у касаційній скарзі покликається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норми процесуального права, а саме: пункту 1 частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), за умови застосування її без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Відповідач свого відзиву на касаційну скаргу не подав, копію ухвали Верховного Суду від 6 жовтня 2020 року про відкриття касаційного провадження отримав 26 жовтня 2020 року.

ІІ. ОБГРУНТУВАННЯ ЗАЯВИ ПРО ВІДШКОДУВАННЯ ВИТРАТ НА ПРОФЕСІЙНУ ПРАВНИЧУ ДОПОМОГУ

Професійна правнича допомога ОСОБА_1 надавалася Адвокатським бюро "Нугаєвої Валерії Вікторівни" на підставі договору від 29 листопада 2019 року №18 (далі - "Договір").

Відповідно до пункту 3.1 Договору розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього Договору правову допомогу, визначається сторонами окремими Додатковими договорами, які є невід'ємною частиною цього Договору. Такі додаткові договори можуть бути викладені у формі додатку до Договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін.

Із Додаткового договору № 1 до Договору про надання правничої допомоги №18 від 29 листопада 2019 року (далі - "Додаток №1") вбачається, що сторони погодили порядок оплати правової допомоги (послуг) Бюро у загальному розмірі 2000 грн, з яких: 500 грн - усна консультація і аналіз відповіді Підприємства на предмет її законності, 1500 грн - складання адміністративного позову.

Відповідно до пункту 2 Додатку №1 вбачається, що сплата вартості послуг (правової допомоги) Бюро здійснюється клієнтом протягом 30 календарних днів з дати підписання акта приймання-передачі наданої правової допомоги і отримання рахунку в безготівковій формі на поточний рахунок Бюро за реквізитами, зазначеними у Договорі.

Як вбачається з Детального опису робіт (наданих послуг) від 3 грудня 2019 року по Договору про надання правової допомоги №18 від 29 листопада 2019 року (далі - "Детальний опис") у період з 29 листопада 2019 року до 3 грудня 2019 року Бюро надало, а клієнт отримав такі послуги: усна консультація і аналіз відповіді Підприємства на предмет її законності (2 години) вартістю 500 грн, складання адміністративного позову (5 годин) вартістю 1500 грн.

Актом приймання-передачі наданої правової допомоги №1 від 3 грудня 2019 року до Договору про надання правової допомоги №18 від 29 листопада 2019 року (далі - "Акт приймання-передачі") підтверджено факт надання Бюро ОСОБА_1 вказаних правничих послуг і факт отримання цих послуг позивачем.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.

Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

Згідно із частиною 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 статті 134 КАС України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За частиною 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частинами 6 і 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень частини 1 статті 139 КАС України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 6 жовтня 2020 року касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Відмовляючи у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано документів, які свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку.

Висновки суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні вимог щодо вирішення питання про розподіл судових витрат з надання правової допомоги мотивовані посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 27 червня 2018 року в справі №826/1216/16 (щодо обов'язковості документального підтвердження оплати наданих адвокатом послуг).

До того ж, апеляційний суд, серед іншого, покликався на практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, особа повинна довести, що судові витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір є обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) № 34884/97).

Разом з тим, Верховний Суд вважає, що правова позиція, викладена у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, не є релевантною до спірних правовідносин, адже Великою Палатою Верховного Суду в справі №826/1216/16 було піддано аналізу законодавство, яке було чинним до прийняття Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" №2147-VIII від 3 жовтня 2017 року. Спірні ж відносини врегульовані Кодексом адміністративного судочинства в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року, а саме главою 8 Кодексом адміністративного судочинства.

Враховуючи приписи частини 7 статті 139 КАС України витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року в справі №686/5064/20, від 4 червня 2021 року в справі №160/13273/19.

До того ж, варто зауважити, що питання щодо застосування процесуальних норм права, які регулюють порядок розподілу судових витрат за надану професійну правничу допомогу на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою було предметом дослідження судами різних юрисдикцій.

На це звертає також увагу скаржник у касаційній скарзі.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року в справі №648/1102/19, де аналізувалися аналогічні положення ЦПК України, суд дійшов висновку, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Також, висновок про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, зроблено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду в складі суддів Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року в справі №922/445/19.

Тобто, факт оплати таких послуг не є обов'язковою передумовою можливості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у разі якщо стороною, на користь якої ухвалено рішення суду, подано необхідні докази, які підтверджують надання відповідних послуг щодо розгляду конкретної судової справи.

Варто зауважити, що для підтвердження обсягу наданих послуг з професійної правничої допомоги та їхньої вартості в суді першої інстанції позивач надав такі документи:

- Договір про надання правової допомоги №18 від 29 листопада 2019 року, укладений між ОСОБА_1 і Адвокатським бюро "Нугаєвої Валерії Вікторівни";

- Додатковий договорів №1 до Договору про надання правничої допомоги №18 від 29 листопада 2019 року, відповідно до якого сторони погодили порядок оплати правової допомоги (послуг) Бюро у загальному розмірі 2000 грн, з яких: 500 грн - усна консультація і аналіз відповіді Підприємства на предмет її законності, 1500
грн - складання адміністративного позову;

- Детальний опис робіт (наданих послуг) від 3 грудня 2019 року по Договору про надання правової допомоги №18 від 29 листопада 2019 року, відповідно до якого надано такі послуги: усна консультація і аналіз відповіді Підприємства на предмет її законності (2 години) вартістю 500 грн, складання адміністративного позову (5 годин) вартістю 1500 грн;

- Акт приймання-передачі наданої правової допомоги №1 від 3 грудня 2019 року до Договору про надання правової допомоги №18 від 29 листопада 2019 року в підтверджено факту надання Бюро позивачу вказаних правничих послуг і факту отримання цих послуг позивачем.

Отже, колегія суддів висновує, що суди першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на відсутність документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, дійшли помилкового висновку щодо необхідності подання заявником документів, які свідчать про фактичну оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, та відмову у відшкодуванні таких витрат у зв'язку з цим.

Принагідно Суд зауважує, що із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, які наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої сторони.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини 6 статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Враховуючи ту обставину, що відповідач на стадії розгляду справи судом першої інстанції не заперечував розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд вбачає за необхідне стягнути суму таких витрат, які були понесені позивачем щодо розгляду справи судом першої інстанції у розмірі, визначеному позивачем, а саме: 2000 грн 00 коп.

Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає про таке.

Позивач в касаційній скарзі зауважив, що на стадії апеляційного розгляду ним здійснено орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до якого такі витрати складають: 4000 грн 00 коп, з яких: 2000 грн 00 коп - витрати на складання власної апеляційної скарги, 2000 грн 00 коп - витрати на складання відзиву на апеляційну скаргу відповідача.

До того ж, позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що докази вказаних витрат будуть надані Третьому апеляційному адміністративному суду в порядку пункту 2 частини 7 статті 139 КАС України.

Відповідно до пункту 2 частини 7 статті 139 КАС України такі докази (докази витрат) подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно із частиною 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З наведеного вбачається, що позивач зробив заяву про те, що ним будуть подані відповідні докази до апеляційного суду. Зважаючи на те, що апеляційний розгляд справи було проведено в порядку письмового провадження, очевидно, що позивач мав надати указані докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.

Проте, таких доказів до суду позивачем подано не було, а тому встановити факт надання позивачеві послуг з професійної правничої допомоги, а також розмір витрат на неї, не вбачається за можливе.

До того ж, варто зауважити, що наданий Договір про надання правової допомоги № 18 від 29 листопада 2019 року, який подавався позивачем одночасно з поданням позовної заяви до суду першої інстанції, не може бути доказом надання послуг з професійної правничої допомоги на стадії апеляційного оскарження цієї справи, адже відповідно до пункту 4.2. цього Договору він діє до 31 грудня 2019 року.

Апеляційна скарга позивача надійшла до суду 13 березня 2020 року, тобто після втрати Договором чинності.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного оскарження рішення суду в розмірі: 2000 грн 00 коп (саме таку суму позивач просить стягнути у касаційній скарзі) не можуть бути відшкодовані, з огляду на відсутність відповідного підтвердження надання таких послуг.

Отже, Верховний Суд констатує, що судами першої та апеляційної інстанції були ухвалені судові рішення про відмову у відшкодуванні на користь позивача судових витрат, які були ним понесені в суді першої інстанції, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 2 жовтня 2019 року в справі №815/1479/18 та від 3 жовтня 2019 року в справі №922/445/19, на неврахування яких покликається позивач у касаційній скарзі.

Відповідно до частини 1 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

Ураховуючи відсутність потреби аналізу й оцінки доказів щодо співмірності заявлених витрат на стадії розгляду справи судом першої інстанції (за умови відсутності ініціативи про таке з боку відповідача), колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про відсутність потреби направлення цієї справи на новий розгляд та можливість ухвалення рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі: 2000 грн 00 коп безпосередньо касаційним судом.

V. СУДОВІ ВИТРАТИ

Враховуючи вимоги частини 7 статті 139 КАС України і неподання ОСОБА_1 на час прийняття рішення судом касаційної інстанції доказів отримання послуг з професійної правничої допомоги під час касаційного провадження, розгляд клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу може бути здійснений відповідно до приписів статті 139 КАС України після отримання вказаних документів.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року щодо відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу скасувати.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Комунального підприємства "ЖИЛСЕРВІС-2" Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 32350310, адреса: 49000, місто Дніпро, вулиця Володимира Мономаха, будинок 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) суму витрат на правову допомогу в суді першої інстанції в розмірі: 2000 (дві тисячі) гривень.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена..................................

Н. М. Мартинюк

А. В. Жук

Ж. М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду