Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.06.2019 року у справі №804/1475/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 червня 2019 року

Київ

справа №804/1475/16

адміністративне провадження №К/9901/24840/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Єфанової О.В. від 31 березня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Гімона М.М., суддів Чумака С.Ю., Юрко І.В. від 27 липня 2016 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання недійсної податкової консультації,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ДФС), в якому просив визнати недійсною податкову консультацію від 29 лютого 2016 року за №1318/10/04-36-13-02-12-1.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначав, що надана позивачу індивідуальна податкова консультація, у якій відповідач роз`яснив, що ФОП на загальній системі оподаткування не має права включати до складу витрат суми сплачених відсотків, які нараховані платнику податків за користування кредитом, незалежно від того, що кредит отримувався на здійснення підприємницької діяльності, суперечить положенням пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України), адже вважає, що з огляду на зміст цієї норми зв`язок отриманих грошових коштів із веденням особою підприємницької діяльності, а саме - цільова спрямованість кредиту на провадження господарської діяльності, є достатніми підставами для відображення в бухгалтерському обліку та податковій звітності витрат, пов`язаних з нарахуванням процентів за користування кредитом.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 березня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2016 року, відмовлено в задоволенні адміністративного позову.

Ухвалюючи такі рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відповідність змісту податкової консультації приписам ПК України, норми якого не містять положень, які б надавали право ФОП відносити до складу витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, витрати у вигляді відсотків за користування кредитними коштами.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій пункту 177.4 статті 177 ПК України, згідно з яким до переліку витрат належать, окрім іншого, вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Вважає, що отримання коштів в кредит від банку є платною послугою, тому ФОП сплачує банку плату за її надання й використовує надані кошти безпосередньо для провадження своєї господарської діяльності, у зв`язку з чим має право на віднесення до складу витрат суми відсотків, нарахованих за користування кредитом.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 лютого 2016 року позивач звернувся до ГУ ДФС з листом №36 щодо надання податкового роз`яснення з питання щодо можливості віднесення ним до складу витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, вартості відсотків за користування кредитними коштами.

У листі від 29 лютого 2016 року за вих. №1318/10/04-36-13-12-1 відповідач надав ФОП консультацію, в якій, серед іншого, зазначив, що для фізичної особи - підприємця не передбачено право віднесення до складу витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, витрати у вигляді сплачених відсотків за користування кредитними коштами, незалежно від того, що кредит отримувався для здійснення підприємницької діяльності.

Вважаючи індивідуальну податкову консультацію такою, що не відповідає нормам законодавства, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

За визначенням підпункту 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) податкова консультація - це допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Відповідно до положень статті 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі.

Згідно з пунктами 52.4, 52.5 статті 52 ПК України консультації надаються контролюючими органами. Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

Як визначено пунктом 53.3 статті 53 ПК України, платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Отже платник податків має право звертатись до суду про оскарження акту ненормативного характеру - податкової консультації.

Що ж стосується суті питань, які окреслені в оскаржуваній податковій консультації, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини другої статті 3 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - ГК України) господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК України).

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, визначено статтею 177 ПК України.

Згідно з пунктом 177.2 вказаної статті Кодексу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Приписами пункту 177.4 статті 177 ПК України (в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01 січня 2015 року) визначено перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, а саме:

- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (підпункт 177.4.1);

- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством (підпункт 177.4.2);

- суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом (підпункт 177.4.3);

- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (підпункт 177.4.4).

Наведений у цій нормі перелік витрат, який є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню, не містить витрат по сплаті відсотків при укладенні кредитних договорів з банками для потреб фінансово-господарської діяльності підприємця.

Отже, незалежно від того, що кредит отримувався для здійснення підприємницької діяльності, відсотки за користування кредитом, сплачені фінансовій установі, не включаються до складу витрат фізичної особи - підприємця на загальній системі оподаткування.

Наведене, а також зміст встановлених фактичних обставин свідчить, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі прийняті за правильного застосування вказаних норм матеріального права.

Доводи ж касаційної скарги наведеного не спростовують й підстави для її задоволення відсутні.

Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 березня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду