Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.02.2018 року у справі №580/1189/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2018 року

Київ

справа №580/1189/17

адміністративне провадження №К/9901/2303/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гімона М.М.,

суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2017 року (головуючий суддя Мінаєва О.М., судді: Макаренко Я.М., Шевцова Н.В.) у справі №580/1189/17 за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області про визнання дій незаконними та зобов'язання здійснити доплату щорічної разової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області (далі по тексту - відповідач, орган соціального захисту населення), в якому просив визнати незаконними дії та стягнути з відповідача на його користь заборгованість у сумі 5035грн.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що мотивуючи свої вимоги тим, що він є учасником бойових дій і має право на пільги, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551), зокрема на отримання одноразової щорічної грошової допомоги до 5-го травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Але у 2017 році УПСЗН виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області не в повному обсязі виплатило йому цю допомогу. Виплачено 1200 грн., недоплата становить 5035 грн. З огляду на викладене, позивач просив визнати дії відповідача незаконними та стягнути з УПСЗН на його користь вказану заборгованість.

Постановою Лебединського районного суду Сумської області від 14 вересня 2017 року по справі № 580/1189/17 позов задоволено частково, а саме:

1. Визнано бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області, щодо перерахунку ОСОБА_2 щорічної одноразової грошової допомоги до 05 травня - протиправною.

2. Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області, розташоване по вул. Леоніда Батютенка, 55 м. Лебедин Сумської області (код 22977534) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканцю АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2017 рік відповідно до ч.5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, що визначається відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням фактично проведених виплат.

3. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2017 року скасовано постанову Лебединського районного суду Сумської області від 14 вересня 2017 року та прийнято нову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що ОСОБА_2 є учасником бойових дій і має право на пільги, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Довідкою від 5 липня 2017 року № 05-03/155 підтверджено, що Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» №223 від 05.04.2017 року виплатило позивачеві у 2017 році одноразову грошову допомогу як учаснику бойових дій в сумі 1200 грн.

Суд першої інстанції визнав такі дії неправомірними, мотивуючи тим, що з урахуванням загально-правових засад пріоритетності закону над урядовими нормативними актами, застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як нормативно-правового акта, що має вищу юридичну силу у порівнянні з Постановою Кабінету Міністрів України № 223 від 05.04.2017 року, якою істотно звужено обсяг встановлених законом прав позивача щодо отримання грошової допомоги. Крім того, на час виплати допомоги зміни до вказаних статей Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Верховною Радою України не вносились, вона не визнана неконституційною, будь-яких інших законодавчих актів щодо визначення розміру щорічної грошової допомоги до 5 травня не приймалося.

Суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками суду першої інстанції та зазначив, що з набуттям чинності Законом України від 28.12.2014 р. № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, встановленого ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому дії відповідача є правомірними і підстави для задоволення позову відсутні.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2017 року скасувати та прийняти нову постанову у відповідності до Конституції України, рішень Конституційного Суду України та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Касаційна скарга обґрунтована такими доводами.

1. Згідно з абзацом другим статті 2 Закону №3551 нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

2. Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 визначено, що законом про Держбюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя в законодавстві, і, як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

3. Постанова КМУ №223 є недійсною, оскільки втратила свою чинність одночасно з втратою чинності Закону України №79-VIII, тобто 01.01.2016

4. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 року №3-рп, суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги, що Верховною Радою України надано право Кабінету Міністрів України встановлювати порядок та розмірі соціальних виплат лише у випадках передбачених законом.

5. Позиція відповідача, що розмір зазначеної допомоги може бути виплачений лише виходячи із реальних фінансових можливостей видаткової частини Державного бюджету України порушує рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005, відповідно до якого органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, визначених Законом (Справа «Кечко проти України»).

16.01.2018 до Верховного Суду відповідач направив відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_3 і залишити без змін постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2017 року.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.12 Закону №3551, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008, встановлено виплату учасникам бойових дій щорічної до 5 травня разової грошової допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції правильно звернув увагу, що згідно зі ст.17 вказаного Закону фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України.

Пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України установлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Прикінцеві та перехідні положення були доповнені зазначеним пунктом згідно із Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набув чинності з 01 січня 2015 року.

Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 №223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» встановлено, що у 2017 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - грошова допомога), здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), у таких розмірах, зокрема, учасникам бойових дій - 1200 гривень.

Зазначені положення Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ неконституційними не визнавались, положення постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року №223 є також чинними, що спростовує доводи позивача, що постанова втратила чинність 01.01.2016.

Конституційний Суд України рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Суд апеляційної інстанції, вказуючи на правомірність визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України, обґрунтовано послався на рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012р. №3-рп/2012.

Так, у Рішенні №3-рп від 25.01.2012р. Конституційний суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Отже, Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Таким чином, нормативно-правові акти, які видані Кабінетом Міністрів України в межах своїх повноважень, підлягають обов'язковому застосуванню судами під час вирішення справ про соціальний захист громадян.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що право встановлювати порядок та розмір спірної допомоги Кабінету Міністрів України надано не Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», а Бюджетним кодексом України в редакції Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», а тому посилання скаржника на рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року у справі №10-рп/2008 в цій частині є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції вірно прийняв до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, відповідно до якої розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 р. у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції, що при нарахуванні та виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2017 році відповідач правомірно керувався Постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року №223.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що цим судом невірно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2017 року у справі №580/1189/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду