ПОСТАНОВА

Іменем України

26 квітня 2018 року

Київ

справа №810/2661/16

адміністративне провадження №К/9901/26312/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду у складі судді Василенко Г.Ю. від 16 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Безименної Н.В., суддів Аліменка В.О., Кучми А.Ю. від 22 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі-позивач) звернулась до суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі-відповідач), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 червня 2016 року №15/13-02.

Позовні вимоги мотивовані тим, що належний позивачу на праві власності автомобіль не підпадає під визначення об'єкта оподаткування транспортним податком у 2016 році згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, оскільки його середньоринкова вартість становить менше 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2016 податкового (звітного) року, тобто менше 1033500,00 грн., а тому нарахування оскаржуваним рішенням суми грошового зобов'язання зі сплати транспортного податку з фізичних осіб позивач вважає незаконним.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року, позов задоволено повністю.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що згідно виконаного позивачем розрахунку, вартість належного йому транспортного засобу є меншою за 750 розмірів мінімальної заробітної плати, а тому такий автомобіль не є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році згідно положень статті 267 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на помилковість позиції судів попередніх інстанцій, оскільки згідно отриманої від ГУ ДФС у Київській області інформації належний позивачу легковий автомобіль може бути об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році, а тому нарахування позивачу відповідного грошового зобов'язання є правомірним.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

В подальшому, справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 20 лютого 2018 року визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником транспортного засобу Land Rover модель Range Rover Evoque, 2013 року випуску, дата реєстрації 05 березня 2013 року, об'ємом двигуна 2179 куб. см.

22 червня 2016 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №15/13-02, яким визначено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2016 рік у розмірі 25000,00 грн.

Згідно наданого позивачем з офіційного сайту Мінекономрозвитку України www.me.gov.ua розрахунку вартості станом на 24 серпня 2016 року середньоринкова вартість Land Rover модель Range Rover Evoque з об'ємом циліндрів двигуна 2,2, дизель, АТ, 2013 року випуску та пробігом 0 км становить 719445,09 грн.

Верховний Суд не може повністю погодитись із висновками судів попередніх інстанцій про невідповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, вважаючи їх передчасними з огляду на наступне.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України №71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції статті 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України) було введено новий податок - транспортний податок.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України у редакції, що діяла у період з 01 січня по 31 грудня 2016 року, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

У відповідності до статті 10 ПК України транспортний податок належить до місцевих податків.

Положеннями підпунктів 12.3.2, 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 ПК України передбачено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Зміни до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України, які діяли у період з 01 січня по 31 грудня 2016 року, були внесені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року №909-VIII.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року №909-VIII в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Отже, Законом України №909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01 січня 2016 платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п'яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.

Станом на 01 січня 2016 року мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1378 грн. (стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік»), а тому 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2016 року складали 1033500 грн.

Таким чином, об'єктом оподаткування у 2016 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1033500 грн. та з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно).

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (абз.2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України).

Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року №66 (далі - Методика), відповідно до положень пункту 2 якої (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року №403 (Офіційний вісник України, 2013 р., №44, ст. 1576), де за ціну нового транспортного засобу (Ц н) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.

Пунктом 3 Порядку №403 встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: Сср = Цн х (Г / 100) х (1 ± (Гк / 100), де Цн - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Гк - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.

Джерелом інформації про ціни нових транспортних засобів в Україні є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) або довідкові дані про ціни щодо ідентичних або аналогічних нових транспортних засобів в Україні чи країнах-виробниках (експортерах) з урахуванням податків та зборів, що визначаються відповідно до законодавства (пункт 4 Порядку №403).

Згідно пункту 5 Методики, ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс; тип та робочий об'єм двигуна; потужність двигуна; тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; комплектація. Розбіжності можуть стосуватися комплектації, пробігу та технічного стану.

Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (пункт 13 Методики).

Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (пункт 14 Методики).

На коефіцієнт коригування ринкової вартості транспортних засобів згідно додатком 1 та додатком 2 Методики впливає строк експлуатації транспортних засобів та нормативний середньорічний пробіг транспортних засобів. При цьому, технічний стан автомобіля відповідно до Методики не впливає на обрахунок середньоринкової вартості автомобіля. Однак, розбіжності між ідентичними автомобілями можуть стосуватися, зокрема, технічного стану легкового автомобіля.

Наведені положення свідчать, що при визначенні середньоринкової вартості легкових автомобілів повинні враховуватись певні ознаки, параметри і характеристики транспортного засобу.

Обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку. Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Отже, підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку саме податковим органом, а не платником податків інформація про автомобіль позивача, яка розрахована у відповідності до вищенаведеної Методики. Такої інформації матеріали справи не містять, а тому впевнитись у наявності підстав у відповідача для прийняття податкового повідомлення-рішення неможливо.

Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій; далі - КАС України), суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Відповідно до частин першої та другої статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Частиною четвертою статті 71 КАС України передбачено, що суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Враховуючи положення наведених норм, касаційний суд вважає, що відповідачем не виконаний свій обов'язок щодо надання належних доказів в підтвердження наявності підстав для визначення податкового зобов'язання. Натомість, судами, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, не витребувано ані у відповідача, ані у Мінекономрозвитку інформації, яка стала підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, й, як наслідок, не надано належної оцінки обрахунку середньоринкової вартості автомобіля позивача, яка впливає на віднесення такого автомобіля до об'єкта оподаткування в розумінні підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України.

Як встановлено частиною 1 статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови), рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 КАС України на суд покладається обов'язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Верховний Суд також зазначає, що з метою з'ясування всіх фактичних обставин у справі для правильного її вирішення, враховуючи той факт, що розрахунок середньоринкової вартості транспортного засобу, який здійснюється Мінекономрозвитку, безпосередньо впливає на визначення об'єкту оподаткування транспортним податком, суд першої інстанції при новому розгляді справи може вирішити питання про залучення до участі у справі Мінекономрозвитку в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду