Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 березня 2020 року

Київ

справа №810/3647/16

адміністративне провадження №К/9901/40077/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Києво-Святошинської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2017 (колегія суддів: М.В. Межевич, Г.В. Земляна, Є.О. Сорочко) у справі №810/3647/16 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Васильківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Васильківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 09.06.2016 № 0007921702.

В обґрунтування заявлених вимог вказує на неправомірність дій податкового органу під час визначення статусу здійснених нею витрат за 2014 - 2015 роки та зазначає, що ці витрати пов`язані з її господарською діяльністю та безпосереднім отриманням доходу.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26.12.2016 (суддя - О.С. Брагіна) у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції погодився з висновками акту перевірки.

Натомість суд апеляційної інстанції, постановою від 19.07.2017 рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив. Визнати протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Васильківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 09.06.2016 № 0007921702.

Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що витратами для цілей ведення податкового обліку, можуть визнаватися не лише зменшення активів (фактично понесені витрати), а й збільшення зобов`язань (виникнення кредиторської заборгованості перед іншими суб`єктами). Позивач визнав витрати, які понесені ним у 2014-2015 роках не у зв`язку із фактичною оплатою наданих послуг (зменшення активів), а у зв`язку із виникненням у нього заборгованості перед цими особами (збільшення зобов`язань), що не заборонено вимогами чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства. Реальність здійснення господарських операцій позивача в перевіряєм період відповідач не заперечує.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в яких просить його скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Вказується на доводи акту перевірки, який не підлягає повторному зазначенню.

Письмового відзиву на вказану касаційну скаргу до Суду не надходило, що не є перешкодою для розгляду її по суті.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.05.2016, Васильківською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області була проведена позапланова перевірка позивачки на предмет дотримання нею вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 26.05.2016 № 367/1703/ 2314620928 , яким встановлено порушення вимог ст. 138, п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України (далі - ПК), у зв`язку з чим донараховано суму зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 88 985,99 грн, у тому числі у 2014 році - 58 098,62 грн, у 2015 році - 30 887,37 грн.

Висновок відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на тому, що позивач не підтвердив понесені ним витрати розрахунковими документами:

а) у 2014 році:

- 215 499,59 грн на користь ФОП ОСОБА_2 за послуги транспортування та розрахунково-касове обслуговування;

- 122 311,67 грн на користь ФОП ОСОБА_3 за придбану макуху соняшникову.

б) у 2015 році:

- 190 320,00 грн на користь ФОП ОСОБА_2 за послуги транспортування та розрахунково-касове обслуговування;

- 15 595,83 грн не підтверджені витрати на придбання товару.

У зв`язку із чим, податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.06.2016 № 0007921702 за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування на суму грошового зобов`язання за основним платежем - 88 985,99 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 22 246,50 грн.

Не отримавши позитивного результату від адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з позовом, який був задоволений, з чим погоджується Верховний Суд, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту «а» пункту 176.1 статті 176 ПК України платники податку зобов`язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов`язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Згідно з підпунктом 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи- підприємця.

У підпункті 177.4 статті 177 ПК України визначено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Пунктом 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із, зокрема, витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

При цьому у пункті 137.1 статті 137 ПК України визначено, що дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Вказані положення щодо порядку визначення фізичною особою підприємцем витрат врегульовували правовідносини, які відбулись до 31.12.2014, проте вони кореспондуються із приписами ПК України зі змінами, які відбулись в 2015 році. А саме положення пункту 177.4 статті 177 ПК України були змінені та викладені в редакції, згідно якої до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать, зокрема витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат.

Відповідно до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності, є безповоротною фінансовою допомогою.

Згідно з підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, включаються до складу інших доходів.

Таким чином, у разі виникнення у платника податків (покупця) перед іншим платником податків (продавцем) заборгованості і несплати такої заборгованості до закінчення строку позовної давності, після закінчення цього строку заборгованість вважається безповоротною фінансовою допомогою, на суму якої платник податків (покупець) зобов`язаний збільшити «інші доходи», що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування цього платника.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про необґрунтованість висновку контролюючого органу щодо неправомірності включення позивачем у звітному періоді (2014 та 2015 роки) до складу витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, витрат на придбання товару, послуг, які неоплачені у такому звітному періоді.

Вказаний висновок узгоджується із висновком, який був висловлений Верховним Судом під час розгляду аналогічного спору, постанова 22.01.2019, справа № 808/8089/13-а, адміністративне провадження № К/9901/4237/18.

При цьому, Суд визнає, що відповідач касаційною скаргою просить здійснити переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно спірного податкового повідомлення-рішення, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Києво-Святошинської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2017 - без змін.

2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду