Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.03.2021 року у справі №580/820/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2021 року

м. Київ

справа №580/820/20

адміністративне провадження № К/9901/7108/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А. А. суддів: Берназюка Я. О., Кравчука В. М.

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року (головуючий суддя Губська Л. В., судді Карпушова О. В., Степанюк А. Г. )

у справі № 580/820/20

за позовом ОСОБА_1

до Звенигородської міської ради Черкаської області

про визнання протиправним та скасування рішення.

І. РУХ СПРАВИ

1. У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Звенигородської міської ради Черкаської області, в якому просив:

- визнати протиправним, незаконним та нечинним та скасувати рішення виконавчого комітету Звенигородської міської ради Черкаської області від 09 вересня 2016 року № 200 з моменту його прийняття, яке прийнято на виконання нормативно-правового акту вищої юридичної сили Постанови Кабінету Міністрів України № 315 "Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 року №758, яка визнана судом протиправною та нечинною з моменту її прийняття, а саме з 27 квітня 2016 року, судовим рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 березня 2019 року;

- визнати протиправним, незаконним та нечинним та скасувати рішення виконавчого комітету Звенигородської міської ради Черкаської області від 26 липня 2017 року № 163 з моменту його прийняття, яке прийнято на виконання нормативно-правового акту вищої юридичної сили Постанови Кабінету Міністрів України № 315 "Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 року №758, яка визнана судом протиправною та нечинною з моменту її прийняття, а саме з 27 квітня 2016 року, судовим рішенням Окружного адміністративного суду м.

Києва від 04 березня 2019 року;

- визнати протиправним, незаконним та нечинним та скасувати рішення виконавчого комітету Звенигородської міської ради Черкаської області від 17 серпня 2018 року № 148 з моменту його прийняття яке прийнято на виконання нормативно-правового акту вищої юридичної сили Постанови Кабінету Міністрів України № 315 "Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 року №758, яка визнана судом протиправною та нечинною з моменту її прийняття, а саме з 27 квітня 2016 року, судовим рішенням Окружного адміністративного суду м.

Києва від 04 березня 2019 року;

- визнати протиправним, незаконним та нечинним та скасувати рішення виконавчого комітету Звенигородської міської ради Черкаської області від 16 листопада 2018 року №206 з моменту його прийняття яке прийнято на виконання нормативно-правового акту вищої юридичної сили Постанови Кабінету Міністрів України № 315 "Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 року №758, яка визнана судом протиправною та нечинною з моменту її прийняття, а саме з 27 квітня 2016 року, судовим рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 березня 2019 року;

- визнати протиправною бездіяльність Звенигородської міської ради Черкаської області щодо не вирішення питання про скасування рішення від 16 листопада 2018 року №206 виконавчого комітету Звенигородської міської ради Черкаської області, яке не відповідає Конституції та законам України, іншим актам законодавства, у відповідності до вимог встановлених п.15 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування";

- визнати протиправною бездіяльність Звенигородської міської ради Черкаської області та Комунального підприємства Звенигородського підприємства теплових мереж Звенигородської міської ради Черкаської області щодо не виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2019 року № 560 "Деякі питання захисту прав споживачів житлово-комунальних послуг".

2. Черкаський окружний адміністративний суд ухвалою від 16 березня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху через її невідповідність вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161 КАС України, надав позивачу десятиденний строк з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

3. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року позивачу було продовжено строк на усунення недоліків позовної заяви.

4. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року, позовну заяву ОСОБА_1 повернуто заявникові, у зв'язку з частковим усуненням її недоліків, зазначених в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 16 березня 2020 року.

5. Позивач, не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

6. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без руху через несплату скаржником судового збору.

7. Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 грудня 2020 року, апеляційну скаргу повернув ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що станом на день постановлення вказаної ухвали недоліки апеляційної скарги усунуті не були.

8. Не погодившись з ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 31серпня 2020 року та ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення.

9. Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року через те, що вона не переглянута в апеляційному порядку, та відкрито касаційне провадження на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

10. Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції взяв до уваги те, що ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року апеляційну скаргу залишено без руху через невідповідність апеляційної скарги вимогам ст.ст. 295 та 296 КАС України, а у встановлений судом строк позивач не надав документа про сплату судового збору.

IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

11. Заявник мотивує вимоги своєї касаційної скарги тим, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскарженого судового рішення порушив норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

12. Скаржник вказує на те, що він звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

ІV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

13. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.

14. Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства та гарантується приписами п. 8 ч. 3 ст.129 Конституції України.

Проте, таке право підлягає реалізації з дотриманням вимог процесуального законодавства, що виражається в дотриманні форми та змісту апеляційної скарги, термінів її подачі, а також обов'язковому переліку матеріалів, що повинні бути додані до неї.

15. Згідно з ч. 5 ст. 296 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

16. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених ст. 1 Закону України "Про судовий збір". Судовий збір включається до складу судових витрат.

17. За правилами ст. 132 КАС, судовий збір належить до судових витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, які несуть сторони в судах усіх рівнів.

18. Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене Законом України "Про судовий збір" (Законом України "Про судовий збір").

19. Сплата судового збору особами, які звертаються до суду, - це процесуальний обов'язок, який визначається нормами процесуального закону та Закону України "Про судовий збір". При цьому процесуальна норма ч. 2 ст. 132 КАС є бланкетною і в частині визначення розміру судового збору, порядку його сплати, повернення і звільнення від сплати відсилає до окремого закону, зокрема Закону України "Про судовий збір". Об'єкти справляння судового збору, тобто процесуальні дії, за які справляється судовий збір, встановлені у Закону України "Про судовий збір".

Такими об'єктами є процесуальні документи, які особа подає до суду (позовна заява, апеляційна чи касаційна скарга тощо). Так само ця норма визначає процесуальні документи, за подання яких судовий збір не справляється.

20. Пільги щодо сплати судового збору визначені ст. 5 Закону України "Про судовий збір". При цьому передбачені в цій статті особи, які мають пільги щодо сплати судового збору, звільняються від його сплати під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, про що прямо зазначено в абзаці першому частини першої цієї статті.

21. Частина 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

22. Стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів" підтверджує можливість судового захисту прав споживачів, передбачених законодавством, і встановлює певні особливості судового захисту їх прав, однією з яких є звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

23. У регулюванні сплати судового збору положення зазначеної норми права є спеціальними щодо положень ст. 5 Закону України "Про судовий збір", оскільки остання загалом урегульовує питання звільнення різних суб'єктів звернення до суду від сплати судового збору за різні процесуальні дії (об'єкти сплати судового збору) в судах усіх інстанцій.

24. Ключовим при вирішенні питання про можливість звільнення від сплати судового збору за ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" є з'ясування того, чи пов'язані заявлені позовні вимоги із захистом безпосередньо прав споживача, а не будь-яких інших порушених прав особи.

25. Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.

26. Розв'язуючи питання щодо звільнення від сплати судового збору особи, яка є споживачем, слід керуватися тим, що саме особи, які звертаються до суду як споживачі з відповідним позовом для захисту свої прав, звільняються від сплати судового збору на будь-якій стадії процесу, в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Це не поширюється на будь-яких осіб, які вважають, що певними рішеннями, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень були порушені їхні права як споживача та (або) не погоджуються з ухваленими судовими рішеннями у таких справах, а лише на тих споживачів, хто подав позовну заяву на захист своїх прав, а також надалі апеляційну та (або) касаційну скаргу в межах того самого процесу.

27. Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалі Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі № 640/21402/18 та постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 у справі №640/10556/20.

28. Згідно з преамбулою Закону України "Про захист прав споживачів" Закону України "Про захист прав споживачів" регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

29. Відповідно до п. 22 ч. 1 ст.1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

30. Згідно з п. 22 ч. 1 ст.1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 1) захист своїх прав державою; 6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.

31. У цій справі позов заявлено до Звенигородської міської ради Черкаської області та стосується рішень цієї ради та виконавчого комітету ради.

32. У п. 2 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що до повноважень органів місцевого самоврядування належить встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону.

33. Відповідно п. 2 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" державна політика у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується на принципі, зокрема, забезпечення функціонування підприємств, установ та організацій, що виробляють, виконують та/або надають житлово-комунальні послуги, на умовах самофінансування, досягнення рівня економічно обґрунтованих витрат на виробництво таких послуг.

34. За змістом п. 11 ч. 2 ст. 8 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", виконавець комунальної послуги зобов'язаний інформувати споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до законодавства.

35. Проаналізувавши наведені положення законодавства, колегія суддів зазначає, що позов у цій справі подано до органу місцевого самоврядування як до суб'єкта владних повноважень з приводу визнання протиправними та нечинними нормативно-правових актів в частині, що становить публічний інтерес та виходить за межі приватно-правового спору між споживачем та продавцем.

36. У зв'язку з цим позивач помилково вважає, що він звільнений від сплати судового збору.

37. Зважаючи на викладене Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції, надав правильну оцінку матеріалам апеляційної скарги з погляду дотримання скаржником вимог КАС України щодо форми подання апеляційної скарги, а аргументи касаційної скарги стосовно цього питання не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

38. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених ст. 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

39. Таким чином, оскільки при постановленні ухвали судом апеляційної інстанції не допущено порушень норм процесуального права, які є підставами для скасування судових рішень, тому Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного адміністративного суду - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 139, 242, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року у справі №580/820/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. А. Єзеров

Суддя Я. О. Берназюк

Суддя В. М. Кравчук