ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 810/916/16

адміністративне провадження № К/9901/34584/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Данилевич Н. А.,

суддів: Мацедонської В. Е., Шевцової Н. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Управління державної міграційної служби України в Київській області, третя особа - Державна міграційна служба України, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року (головуючий суддя - Кушнова А. О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року (головуючий суддя - Оксененко О. М., судді - Губська Л. В., Федотов І. В. ) у справі № 810/916/16.

І. Суть спору

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

В березні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач 1, ОСОБА_1), ОСОБА_2 (далі - позивач 2, ОСОБА_2) звернулися до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Київській області (далі - відповідач, УДМС в Київській області), третя особа:

Державна міграційна служба України (далі - третя особа, скаржник, ДМС України), в якому, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просили:

- визнати дії управління державної міграційної служби в Київській області по скасуванню дозволу на імміграцію в Україну від 12.10.2005, виданого громадянину Російської Федерації ОСОБА_2, визнання недійсними та такими, що підлягають вилученню видані на підставі цього дозволу посвідки на постійне проживання від
12.10.2005 та від 21.12.2012 незаконними та скасувати це рішення;

- визнати дії Управління державної міграційної служби в Київській області по скасуванню дозволу на імміграцію в Україну від 12.10.2005, виданого громадянину Російської Федерації ОСОБА_1, визнання недійсними та такими, що підлягають вилученню видані на підставі цього дозволу посвідки на постійне проживання від
12.10.2005 та від 21.12.2012 незаконними та скасувати це рішення.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року, адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Визнано протиправними дії Управління державної міграційної служби України в Київській області щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну від 12.10.2005 року, виданого громадянину Російської Федерації ОСОБА_2, визнання недійсною та такою, що підлягає скасуванню виданої на підставі цього дозволу посвідки на постійне проживання від 12.10.2005 року.

Визнано протиправним та скасовано рішення Управління державної міграційної служби України в Київській області від 10.02.2017 №20 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого громадянину Російської Федерації ОСОБА_2
12.10.2005 року.

Визнано протиправними дії Управління державної міграційної служби України в Київській області щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну від 12.10.2005 року, виданого громадянину Російської Федерації ОСОБА_1, визнання недійсною та такою, що підлягає скасуванню виданої на підставі цього дозволу посвідки на постійне проживання від 12.10.2005 року.

Визнано протиправним та скасовано рішення Управління державної міграційної служби України в Київській області від 10.02.2017 №21 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнуто судовий збір у розмірі 551,21 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна грн. 21 коп. ) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної міграційної служби України в Київській області (04073, м. Київ, вул. Петропавлівська, буд. 11, ідентифікаційний код 37826158).

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що відповідачем не було враховано, що при видачі посвідок на постійне проживання в Україні у 2005 році, орган, який на той час виконував функції щодо прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, підтвердив правильність надання позивачами необхідних документів та наявність підстав для надання позивачам дозволу на імміграцію в Україну, внаслідок чого позивачі законно перебували на території України весь час з моменту отримання таких дозволів. Окрім того, суди зазначили, що при прийнятті рішень про скасування дозволів на імміграцію позивачів не було надано належної оцінки обставинам, викладеним в рекомендаційних листах. На думку судів відповідачем порушено обов'язок щодо всебічності та повноти отримання необхідної інформації з різних передбачених законодавством джерел (від ініціатора подання, органів виконавчої влади, відповідних юридичних і фізичних осіб), необхідної для вирішення питання щодо скасування відповідних дозволів на імміграцію. Також суди наголосили, що статтею 12 Закону України "Про імміграцію" встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта. Суди вказали, що позивачі не можуть бути позбавлені права на імміграцію у зв'язку з порушенням, яке сталося не з їх вини, а було допущено посадовими особами ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області при видачі дозволів на імміграцію в Україну. Також, відповідачем не надано суду доказів існування інших підстав для скасування наданих позивачам дозволів на імміграцію, які передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а саме відповідачем не надано вироку суду, яким іммігранта засуджено до позбавлення волі; будь-яких доказів того, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; доказів того, що скасування дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; відповідачем, також, не надано суду жодного доказу, який би підтверджував порушення позивачами законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Крім того, суд зазначили, що ОСОБА_3, який є громадянином України, відноситься до членів сім'ї і до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ним 23 років, перебуватиме на утриманні своїх батьків, і може залишитися без матеріальної допомоги, батьківської уваги та піклування. Нормами національного законодавства та міжнародного законодавства передбачено, що батьки мають мешкати разом з дітьми. Розлучення батька/матері з дитиною може мати місце лише в інтересах дитини. Відтак, дії Управління державної міграційної служби України в Київській області по скасуванню дозволів на імміграцію в України ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та відповідні рішення про скасування дозволів на імміграцію від 10.02.2017 №21 та №20 вчинені та прийняті з порушенням вимог ст.2 КАС України, а саме без урахування усіх обставин, що мають значення для скасування дозволів, без урахування принципу пропорційності, тобто в рішеннях та діях відповідача по скасуванню дозволів мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані такі дії, та інтересами позивачів. Щодо доводів апелянта про те, що позивачами заявою про уточнення позовних вимог від 16.03.2017 було змінено підставу та предмет адміністративного позову під час розгляду справи по суті, колегія суддів апеляційної інстанції вважала їх безпідставними, оскільки вказаною заявою було лише уточнено позовні вимоги на виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 04.10.2016.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

09 жовтня 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Державної міграційної служби України на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року, в якій скаржник, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати зазначені рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування поданої касаційної скарги Державна міграційна служба України вказує на те, що визначальним критерієм, відповідно до абз.2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про імміграцію", для визнання особи іммігрантом є прибуття в Україну на законних підставах та отримання дозволу на імміграцію. Скаржник стверджує, що дозвіл на імміграцію, виданий позивачам незаконно, оскільки їх син - ОСОБА_4, який народився в Україні, не був визнаний іммігрантом. Також третя особа зауважує, що для надання позивачам дозволу на імміграцію, як батькам емігранта, їм необхідно було, згідно п. 6 ч. 7 ст. 9 Закону України "Про імміграцію" надати документ про те, що іммігрант не заперечує проти імміграції батьків та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні, не нижчому прожиткового мінімуму, встановленого в Україні. Зважаючи на те, що ОСОБА_4 на час звернення позивачів із заявами про надання дозволу на імміграцію не був повнолітній, відтак, він, згідно законодавства України не міг нести фінансові зобов'язання перед батьками.

Відтак, вимога п. 6 ч. 7 ст. 9 Закону України "Про імміграцію" не була виконана і була підставою для скасування, виданого позивачам дозволу. Крім того, скаржник вказує на порушення судами норм процесуального права в частині розгляду позовної заяви позивачів із врахуванням поданих ними в березні 2017 року уточнень. Так ДМС України стверджує, що уточнена позовна заява подана під час розгляду судом першої інстанції справи по суті, а також даними уточненнями змінюються підстави і предмет позову одночасно, що призвело до виходу за межі спірних правовідносин.

Позивачами відзиву чи заперечень на дану касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2017 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2020 року касаційну скаргу Державної міграційної служби України прийнято до провадження та призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Позивачі проживають в Україні з 1997 році разом із дітьми ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3.

Позивачам відповідно до договору дарування житлового будинку від 28.04.2004, зареєстрованого в реєстрі №2-2702, на праві власності належить по 1/2 частині кожному житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (том 2, а. с. 41-42), що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від
05.05.2014 (том 2, а. с. 43).

В даному будинку позивачі мешкають та зареєстровані разом з дітьми, що підтверджується довідкою від грудня 2012 року, виданою виконавчим комітетом Гвоздівської сільської ради Васильківського району Київською області (том 1, а. с. 90).

В Україні позивачі працюють та займаються благодійністю, окрім того вільно володіють українською мовою. Відповідно до довідки ПАТ КБ "Приватбанк" від
23.03.2015 ОСОБА_1 має рахунок, сума залишку на якому станом на 23.05.2015 складає - 16 174,67 грн. (том 1, а. с. 150).

21.12.2012 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, УДМС України в Київській області було видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 (том 2, а. с. 127) з безстроковим терміном дії (підлягає обміну при досягненні 45-річного віку).

Рішень про визнання недійсною та такою, що підлягає вилученню виданої посвідки на постійне проживання від 21.12.2012 серії НОМЕР_6 відповідачем не приймалось.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_3, виданим Васильківським РВ УДМС України в Київській області
11.11.2014 (том 1, а. с. 10).

Судами досліджено заяву про оформлення набуття дитиною громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_3 від 12.02.2013, яка подана матір'ю дитини - ОСОБА_1 довідку про реєстрацію особи громадянином УДМС України в Київській області від 02.04.2013 №339 (том 1, а. с. 161-163).

В самій заяві про оформлення набуття дитиною громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_3 від 12.02.2013 міститься рішення, прийняте керівником територіального підрозділу ДМС України за результатами її розгляду
12.02.2013, з якого слідує, що оформлення набуття ОСОБА_3 громадянства України за територіальним походженням має відбуватись на підставі ч. 3 ст. 8 Закону України "Про громадянство України".

В результаті розгляду заяви про оформлення набуття дитиною громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_3 від 12.02.2013 керівником територіального підрозділу ДМС України видано довідку про реєстрацію особи громадянином України від 02.04.2013 №339, відповідно до якої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець міста Києва, набув громадянство України на підставі ч. 3 ст. 8 Закону України "Про громадянство України" (том 1, а. с. 164).

12.10.2005 відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київській області прийняті рішення про надання дозволу на імміграцію на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" громадянину Росії ОСОБА_2 (рішення від 12.10.2005 №17/2351) та громадянці Росії ОСОБА_1 (рішення від 12.10.2005 №17/2352 (том 2, а. с. 80-81).

25.10.2005 ОСОБА_1 відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київській області було видано тимчасову посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_4 (том 1, а. с. 22) з безстроковим терміном дії (підлягає обміну при досягненні 45-річного віку).

25.10.2005 ОСОБА_2 відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київській області було видано тимчасову посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_5 (том 1, а. с. 41) з безстроковим терміном дії (підлягає обміну при досягненні 45-річного віку).

24.03.2015 ОСОБА_1 подала на адресу Президента України через Васильківський РВ УДМС України в Київській області документи на прийняття її до громадянства України відповідно до ст. 9 Закону України "Про громадянство України", як особа, термін безперервного проживання якої на законних підставах на території України становить понад 5 років.

Позивачем-1 було подано: заяву про прийняття до громадянства України, зобов'язання припинити іноземне громадянство, копію тимчасової посвідки на постійне проживання від 25.10.2005 НОМЕР_4, копію паспорту гр. Російської Федерації, копію дозволу на імміграцію в Україну від 12.10.2005 №17/2352, копію листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, довідку зі школи про знання нею української мови, копію довідки з Приватбанку про наявність на її рахунку коштів, копію довідки про відсутність судимості, виданої Посольством Російської Федерації в Україні (том 1, а. с. 139-151).

Начальником Васильківського РВ УДМС України в Київській області Власюк Г. П. за результатами розгляду вищезазначених документів прийнято рішення про припинення провадження за заявою гр. Російській Федерації ОСОБА_1 про прийняття до громадянства України (том 1, а. с. 152).

Вказаним рішенням позивача-1 повідомлено, що 20.07.2015 дана справа повернута УДМС України в Київській області у зв'язку з тим, що дозвіл на імміграцію від
12.10.2005 №17/2352, виданий ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області підлягає скасуванню. Також повідомлено, що провадження за заявою ОСОБА_1 припинено, про що було направлене письмове повідомлення, яке наявне в матеріалах справи (том 1, а. с. 153).

04.08.2015 ОСОБА_1 звернулась із заявою до Державної міграційної служби України з проханням допомогти зберегти їй та її чоловіку - ОСОБА_2 тимчасові посвідки, які вони отримали, та прискорити отримання громадянства України (том а. с. 94-96).

Державна міграційна служба України листом від 31.08.2015 №Д-1853/8/1905-15 повідомила позивача-1, що перевіркою УДМС України в Київській області встановлено, що 12.10.2015 відділом у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в Київській області було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію ОСОБА_2 та ОСОБА_1, відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", як особам, які є батьками іммігранта.

Зазначено, що вказане рішення було прийняте не на підставах, передбачених Законом, оскільки відповідно до вказаної правової норми право на отримання дозволу на імміграцію мають батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти. Проте, неповнолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, на момент прийняття документів у його батьків не мав дозволу на імміграцію чи громадянства України. Крім того зазначено, що відповідно до пункту 6 частини 7 статті 9 Закону "Про імміграцію" для осіб, зазначених у пункті 6 частини 2 статті 4 Закону, обов'язково є подання нотаріально засвідченого документу про те, що іммігрант не заперечує проти імміграції батьків і гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленому в Україні. Однак лише повнолітня дитина може нести фінансові зобов'язання перед батьками. У даному випадку п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію"одавча вимога також не була виконана.

Повідомлено, що наданий ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію підлягає скасуванню як такий, що був виданий усупереч законодавству (том 1, а. с. 7).

01.01.2016 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулись до УДМС України в Київській області із заявами №1853 та №1853/1 відповідно щодо обміну посвідки на бланк нового зразку, за результатами розгляду яких відповідачем прийнято рішення від 05.12.2016 про відмову в оформленні посвідок на постійне (тимчасове) проживання на підставі підпункту 6 пункту 17 Порядку оформлення, виготовлення посвідки на постійне місце проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
28.03.2012 №251 (том 2, а. с. 129-133).

Окрім того, у зв'язку з розглядом заяв позивачів щодо обміну посвідок відповідачем було проведено перевірку законності надання позивачам дозволів на імміграцію у 2005 році.

10.02.2017 за результатами перевірки законності надання дозволу на імміграцію громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 начальником управління ДМС України в Київській області Пустовіт О. О. затверджений висновок, відповідно до якого головний спеціаліст відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України в Київській області Кузнєцова Г. В. вважає за доцільне скасувати дозвіл на імміграцію в Україну від 12.10.2005, виданий гр. Російської Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання від 12.10.2005 НОМЕР_4 (том 2, а. с. 153-154).

У висновку зазначено: "У грудні місяці 2016 року до УДМС України в Київській області надійшла заява від громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 про обмін посвідки на постійне проживання на бланк нового зразку.

Пунктом 4.5 розділу IV Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013 № 681, зареєстрованого в Міністерстві юстиції
06.08.2013 за № 1335/23867 (далі - Тимчасовий порядок), прийнятого відповідно до пункту 2 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою КМУ від 28 березня 2012 року №251, передбачено, що працівник територіального органу чи підрозділу ДМС України при надходженні заяви про обмін посвідки перевіряє наявність підстав для обміну посвідки.

У ході перевірки встановлено, що громадянка Російської Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4,19.04.2005 звернулась до Васильківського МВ ГУ МВС України в Київській області з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України "Про імміграцію" (далі - Закон) як особа, яка є матір'ю іммігранта та її неповнолітній син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець міста Києва, має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 3 статті 8 Закону України "Про громадянство України".

На підставі вказаного 12.10.2005 керівництвом ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області було прийняте рішення про надання вказаному іноземцю дозволу на імміграцію відповідно до пункту 6 частини 2 статті 4 Закону та документовано посвідкою на постійне проживання НОМЕР_4.

Слід зазначити, що вказане рішення прийнято не на підставах, передбачених Законом. Відповідно до вказаної правової норми право на отримання дозволу на імміграцію мають батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Проте, неповнолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, на момент прийняття документів у його батька, не мав дозволу на імміграцію, а також не було підтверджено йому належність до громадянства України. Так, відповідно до абзацу першого частини 1 статті 1 Закону України "Про імміграцію", імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Відповідно до частини 4 статті 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків. Тобто отримати дозвіл на імміграцію в Україну особа віком до 10 років могла тільки спільно з батьками, а не самостійно. Таким чином громадянка Росії ОСОБА_1 не могла бути визнана як мати іммігранта".

За наслідками розгляду вказаного висновку відповідачем прийнято рішення від
10.02.2017 №21, яким ОСОБА_1 на підставі п.6 ч.1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 12.10.2005 (том 2, а. с. 154, зворотній бік).

10.02.2017 за результатами перевірки законності надання дозволу на імміграцію громадянину Російської Федерації ОСОБА_2 начальником управління ДМС України в Київській області Пустовіт О. О. затверджений висновок, відповідно до якого головний спеціаліст відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України в Київській області Кузнєцова Г. В. вважає за доцільне скасувати дозвіл на імміграцію в Україну від 12.10.2005, виданий гр. Російської Федерації ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, визнати недійсними та такими, що підлягають вилученню видані на підставі цього дозволу посвідки на постійне проживання від 12.10.2005 НОМЕР_5 та від 21.12.2012 НОМЕР_6 (том 2, а. с. 9-11).

У висновку зазначено: "У грудні місяці 2016 року до УДМС України в Київській області надійшла заява від громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 про обмін посвідки на постійне проживання на бланк нового зразку.

Пунктом 4.5 розділу IV Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013 № 681, зареєстрованого в Міністерстві юстиції
06.08.2013 за № 1335/23867 (далі - Тимчасовий порядок), прийнятого відповідно до пункту 2 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою КМУ від 28 березня 2012 року №251, передбачено, що працівник територіального органу чи підрозділу ДМС України при надходженні заяви про обмін посвідки перевіряє наявність підстав для обміну посвідки.

У ході перевірки встановлено, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5,19.04.2005 звернувся до Васильківського МВ ГУ МВС України в Київській області з клопотанням про отримання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України "Про імміграцію" (далі - Закон) як особа, яка є батьком іммігранта та його неповнолітній син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець міста Києва, має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 3 статті 8 Закону України "Про громадянство України".

На підставі вказаного 12.10.2005 року керівництвом ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області було прийняте рішення про надання вказаному іноземцю дозволу на імміграцію відповідно до пункту 6 частини 2 статті 4 Закону разом з неповнолітніми синами ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та документовано посвідкою на постійне проживання НОМЕР_5. ОСОБА_5 21.12.2012 року документований посвідкою на постійне проживання у зв'язку з досягненням 16-ти річного віку.

Слід зазначити, що вказане рішення прийнято не на підставах, передбачених Законом. Відповідно до вказаної правової норми право на отримання дозволу на імміграцію мають батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Проте, неповнолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, на момент прийняття документів у його батька, не мав дозволу на імміграцію, а також не було підтверджено йому належність до громадянства України. Так, відповідно до абзацу першого частини 1 статті 1 Закону України "Про імміграцію", імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Відповідно до частини 4 статті 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків. Тобто отримати дозвіл на імміграцію в Україну особа віком до 10 років могла тільки спільно з батьками, а не самостійно. Таким чином громадянин Росії ОСОБА_2 не міг бути визнаний як батько іммігранта".

За наслідками розгляду вказаного висновку відповідачем прийнято рішення від
10.02.2017 №20, яким ОСОБА_2 на підставі п.6 ч.1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 12.10.2005 (том 2, а. с. 152).

06.03.2017 позивачі отримали від відповідача лист від 17.02.2017 №4/1-490/1 з копіями рішень про скасування дозволів на імміграцію в Україну від 10.02.2017 (том 2, а. с. 153).

Не погоджуючись з правомірністю дій відповідача щодо скасування дозволів на імміграцію, позивачі звернулись з даним позовом до суду.

Матеріали справи також містять надані відповідачем рекомендаційні листи, які надавались позивачами під час перевірки, а саме: Громадської організації "Лідерство та партнерство" від 28.09.2016, в якому позивачі характеризуються як волонтери, учасники соціально-патріотичних проектів та патріоти; Релігійної організації АПЦ "Еммануїл" від 03.10.2016 №198, в якому позивачі позиціонуються як активні діячі, є початківцями багатьох ініціатив, націлених на зміцнення місцевої територіальної громади, згуртування людей на добрі справи; Міжнародної організації з надання допомоги потерпілим від стихійних лих від 04.10.2016 про співпрацю їх з ОСОБА_2 протягом останніх семи років; лист благочинної корпорації "The Least of These.." про співпрацю з позивачами в Україні з 2000 року, де зазначено, що корпорація працювала разом з позивачами задля покращення життя сотень дітей в Криму (Україна), до 2014 року щороку вони відвідували дитячі будинки та інтернати в квітні та листопаді, проводили табірні збори влітку, окрім того, зазначено, що позивачі активно долучались до подій Майдану, забезпечували доставку вантажів із дровами та їжею; Міжнародної громадської організації "Асоціація милосердя "Еммануїл" від 30.09.2016 №119, в якому позивачі позиціонуються як небайдужі та соціально активні люди; Плесецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня Васильківського району Київської області від 01.11.2016 №276, в якому зазначено, що позивачі є волонтерами, за їх підтримкою проходить велика кількість свят, позивачі допомагають незахищеним сім'ям; Християнської школи "Виноградник" від 02.11.2016 №60, в якому позивачі характеризуються як волонтери, які протягом останніх років організовують для підлітків та молоді патріотичний християнський велопробіг, як патріоти України, які систематично надавали допомогу учасникам Майдану і особисто брали участь у подіях, що вплинули на долю України (том 2, а. с. 136-142).

В матеріалах справи наявна довідка від 23.05.2017 №3420, видана відокремленим структурним підрозділом Київського індустріального коледжу Київського національного університету будівництва і архітектури про те, що ОСОБА_3 навчається на IV курсі ВСП Київського індустріального коледжу КНУБА на денному відділенні за рахунок коштів фізичних осіб (т.2, а. с. 162).

Крім того, відповідно до довідки від 19.05.2017 №514 ОСОБА_3 навчається у відділенні ТОВ "ІТ. ШАГ" у місті Києві на контрактній основі за напрямом "Комп'ютерна графіка та дизайн" з 17.12.2016 (т.2, а. с.161).

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про громадянства України" від
18.01.2001 №2235-III, дитина, яка народилася на території України після 24 серпня 1991 року і не набула за народженням громадянство України та є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов'язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за клопотанням одного з її законних представників.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення".

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Суд зазначає, що з досліджених судами попередніх інстанцій та наявних в матеріалах справи рішень від 10.02.2017 про скасування дозволів на імміграцію вбачається, що прийняті дані документи на підставі ~law34~, тобто за наявності інших випадків, передбачених законами України.

Разом з цим, жодної норми іншого закону України, якою б конкретизувалася причина скасування дозволів на імміграцію відповідачем не зазначено. Не вказано про це також і у висновках головного спеціаліста відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України в Київській області Кузнєцової Г. В. щодо скасування дозволів на імміграцію в Україну громадянам Російської Федерації ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 10.02.2017.

Суд підкреслює, що законами України не передбачена можливість скасування дозволу на імміграцію у разі, якщо такий дозвіл надано без достатніх підстав. Тому допущення посадовими особами ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області порушень при видачі дозволів на імміграцію в Україну в 2005 році позивачам не може бути обґрунтованою підставою для їх скасування в 2017 році.

Відтак, рішення відповідача про скасування дозволів на імміграцію з підстав, передбачених ~law35~ без наведення прямої норми іншого закону, яка чітко регламентує причини щодо скасування даного рішення, що надає право іноземцю та особі без громадянства на імміграцію, не може вважатися правомірним.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 813/119/16, від 26.05.2020 у справі № 815/6555/16, від 16.01.2019 у справі №808/9121/15, від 07.05.2020 у справі № 420/6652/18.

До того ж, як підтверджується матеріалами справи, висновки про скасування позивачам дозволів на імміграцію, затверджені начальником управління ДМС України в Київській області Пустовіт О. О. 10.02.2017, не містять обставин щодо сімейного стану позивачів, дотримання ними вимог законодавства за період проживання в Україні, не відображено, що на даний час син позивачів є громадянином України, позивачі працюють та займаються благодійною діяльністю та мають власне нерухоме майно. Тобто, при винесенні вказаного висновку посадовими особами відповідача не враховано, що позивачі мають стійкий правовий та соціальний зв'язок з Україною.

В ході судового розгляду справи судами встановлено, що з боку позивачів не було допущено порушень при подачі документів для отримання посвідок на постійне проживання в Україні, не було подано свідомо неправдивих відомостей, документи не містили недостовірних даних та не були підробленими.

Щодо доводів скаржника, що, подавши заяву про уточнення позовних вимог від
16.03.2017 позивачі змінили підставу та предмет адміністративного позову під час розгляду справи по суті, то Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про безпідставність вказаних доводів, з причин того, що вказаною заявою було лише уточнено позовні вимоги на виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 04.10.2016.

Таким чином, враховуючи викладене, Суд зазначає, що суди дійшли вірного висновку про відсутність у відповідача законних підстав для скасування дозволів на імміграцію позивачам у відповідності до ~law36~.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 351, 352, 353, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року у справі № 810/916/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіН. А. Данилевич В. Е. Мацедонська Н. В. Шевцова