Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 квітня 2018 року

Київ

справа №686/12737/17

адміністративне провадження №К/9901/10201/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Смоковича М.І.,

суддів Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 6 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в м. Хмельницький про визнання незаконними та скасування наказів,

в с т а н о в и в:

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в м. Хмельницький з вимогами:

визнати протиправними дії інспектора патрульної поліції м. Хмельницький старшого лейтенанта Дрозд Р.В. (далі - Інспектор патрульної поліції) щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 на місці зупинки транспортного засобу 26 червня 2017 року за адресою м. Хмельницький, вул. Чорновола, 74;

скасувати постанову Інспектора патрульної поліції серія БР №723904 від 26 червня 2017 року про притягнення до ОСОБА_1 адміністративної відповідальності та накладення штрафу на суму 425 грн. (далі також - Постанова).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що справу про адміністративне правопорушення Інспектор патрульної поліції розглянув на місці зупинки транспортного засобу, а не за місцем знаходження органу, який уповноважений розглядати такі справи, чим порушив вимоги статті 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) та позбавив позивача можливості скористатися правами, передбаченими статтею 268 КпАП. Отож, спірну Постанову Інспектор патрульної поліції виніс з порушенням встановленої законом процедури притягнення до адміністративної відповідальності, у зв'язку з чим позивач просив скасувати її як протиправну.

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області постановою від 20 липня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.

Вінницький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17 жовтня 2017 року залишив постанову суду першої інстанції без змін.

У цій справі суди встановили, що відповідно до постанови Інспектора патрульної поліції від 26 червня 2017 року серії БР №723904 ОСОБА_3 притягнено до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 та частиною першою статті 126 КпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн.

Відповідно до спірної Постанови, позивач 26 червня 2017 року о 00 год. 20 хв. в м. Хмельницькому на вул. Чорновола, 74, керуючи автомобілем марки «BMW 730І» рухався у темну пору без ввімкненого ближнього світла фар, чим порушив п. 19.1 Правил дорожнього руху, та не мав при собі поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбаченого п.п. 2.1 «ґ» Правил дорожнього руху, внаслідок чого скоїв адміністративне правопорушення передбачене частиною другою статті 122 та частиною першою статті 126 КпАП.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що ОСОБА_1 правомірно притягнено до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КпАП, оскільки доведеним є факт ненадання Інспектору патрульної поліції поліса обов'язкового страхування власників наземних транспортних засобів і позивач цієї обставини не заперечує. Крім того, за змістом зазначених судових рішень, розгляд справи про адміністративне правопорушення на місці вчинення правопорушення та прийняття спірної Постанови відбулися у відповідності зі статтями 222, 258 та 276 КпАП.

Не погодившись із зазначеними рішеннями судів позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

Ухвалою від 6 листопада 2017 року Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 липня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду ухвалою від 17 жовтня 2017 року.

В цій ухвалі касаційний суд, поміж іншого, зазначив про безпідставність аргументів позивача стосовно порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення (тобто, що така справа повинна розглядатися за місцем вчинення правопорушення, а не на місці його вчинення) та наслідків такого порушення. З посиланням на положення частини першої статті 222 КпАП та пункт 4 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністра внутрішніх справ України від 7 листопада 2015 року №1395 (далі - Інструкція) касаційний суд вказав, що розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 126 КпАП, віднесено до компетенції органів Національної поліції і поліцейський, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

З огляду на зазначене, касаційний суд зазначив, що процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності порушено не було і висновки судів першої та апеляційної інстанцій, яких вони дійшли відмовляючи у задоволенні позовних вимог, є правильними. З посиланням на положення пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) Вищий адміністративний суд України зазначив, що представник позивача не навів доводів, які б спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанції, якими вони мотивували свої рішення.

ОСОБА_1 не погодився з таким рішенням Вищого адміністративного суду України і подав заяву про його перегляд з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС.

На думку заявника, неоднаковість у правозастосуванні підтверджується ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2017 року № К/800/31343/17, у якій, на переконання заявника, касаційний суд за аналогічних обставин справи по-іншому застосував положення частини другої статті 21 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить з такого.

Однією з умов для перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах (пункт 1 частини першої статті 237 КАС). Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце тоді, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за схожих предмету спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених вимог.

У рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд касаційної інстанції, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що при прийнятті спірної Постанови Інспектор патрульної поліції діяв у в межах повноважень та з дотриманням процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, встановленої КпАП, зокрема, для правопорушень, поставлених за провину позивачу.

В ухвалі від 26 вересня 2017 року, яку надано для порівняння, Вищий адміністративний суд України, відмовляючи Управлінню патрульної поліції в м. Кременчуці у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на судові рішення в цій справі, з посиланням на частину другу статті 16 Закону України від 30 червня 1993 року №3353-ХІІ «Про дорожній рух» (далі - Закон №3353-ХІІ) та частину другу статті 21 Закону № 9161-IV погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції, які у контексті встановлених в цій справі обставин дійшли висновку про те, що за відсутності у в інспектора патрульної поліції законних підстав для зупинки транспортного засобу, відсутні й законні підстави вимагати у водія будь-яких документів для перевірки. З наведених мотивів суди першої та апеляційної інстанцій, позицію яких підтримав касаційний суд, постановивши надану для порівняння ухвалу, дійшли висновку про неправомірність притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КпАП (за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки, зокрема, поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), оскільки не доведеним є факт виконання позивачем обгону без ввімкненого покажчика і керування без пристебнутого ременя безпеки.

Попри побіжну схожість спірних відносин в обох справах, відмінними є їхні фактичні обставини та, відповідно, підстави позову і обґрунтування позицій кожної зі сторін, що й зумовило різне правозастосування і правову оцінку судами дій суб'єкта владних повноважень у зв'язку з притягненням особи до адміністративної відповідальності.

У наданій для порівняння ухвалі від 26 вересня 2017 року (№К/800/31343/17) Вищий адміністративний суд України не висловлював висновку стосовно того, в якому порядку повинна розглядатися справа про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 126 КпАП, зокрема щодо правомірності винесення постанови про накладення адміністративного стягнення на підставі вказаної статті на місці зупинки транспортного засобу (на місці вчинення правопорушення).

Отже, в аспекті заявленого неоднакового правозастосування ухвала Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2017 року №К/800/31343/17 не є прикладом різного застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах, що унеможливлює її порівняння на предмет виявлення неоднакового правозастосування як умови для перегляду судового рішення касаційного суду з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС.

За змістом частини першої статті 244 КАС, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, викладеній згідно із Законом України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді

п о с т а н о в и л а:

у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Смокович

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець