Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.01.2018 Київ К/9901/1482/18 826/1989/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів - Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/1989/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтім ЛТД» до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві про скасування постанови, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтім ЛТД» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва, прийняту 10 березня 2015 року у складі: головуючого - Шулежка В.П. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду, постановлену 15 квітня 2015 року у складі колегії суддів: головуючого - Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І.,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Алтім ЛТД» звернулося до суду із адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві про скасування постанови про арешт коштів боржника від 16.10.2014 року, винесену при примусовому виконанні виконавчого листа № 2а-10133/10/2670, виданого Окружним адміністративним судом м. Києва 30.06.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при примусовому виконанні одного й того ж виконавчого листа про стягнення з позивача 12359,67 грн. відповідачем протиправно винесено дві постанови про арешт коштів боржника, які банк сприймає як окремі підстави для арешту коштів. Позивач вважає, що у відповідача не було правових підстав для повторного накладення арешту на кошти позивача за одним і тим самим виконавчим документом.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року, у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про правомірність накладення державним виконавцем в межах здійснюваного ним виконавчого провадження арешту на кошти позивача (боржника).

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «Алтім ЛТД» звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить вищезазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не застосовано належним чином норми частини 3 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якими постановою може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. Правові підстави для винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови за наявності вже накладеного арешту на кошти боржника, що знаходяться на рахунку були відсутні. Державний виконавець міг додатково накласти арешт на кошти лише у розмірі збільшення витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.

04 січня 2018 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтім ЛТД» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Враховуючи відсутність клопотань усіх сторін про розгляд цієї справи за їх участі, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою старшого державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві від 15.09.2011р. відкрито виконавче провадження ВП № 28634819 щодо примусового виконання виконавчого листа №2а-10133/10/2670, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 30.06.2011р. про стягнення з ТОВ «АЛТІМ ЛТД» на користь Київського міського центру зайнятості штрафу у розмірі 12 359,67 грн.

Державним виконавцем під час проведення виконавчих дій направлено запити до БТІ м. Києва, УДАІ м. Києва, ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо надання інформації про наявні транспортні засоби, нерухоме майно та відкриті рахунки боржника.

Згідно листа ДПІ у Печерському районі м. Києва про надання інформації від 10.10.2011р. відповідача повідомлено, що ТОВ «АЛТІМ ЛТД» має відкритий рахунок в ПАТ «СЕБ Банк».

У зв'язку з невиконанням боржником рішення суду старшим державним виконавцем ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві винесено постанову про арешт коштів боржника від 22.02.2012р. ВП № 28634819, якою накладено арешт на кошти, які знаходяться на усіх рахунках в ПАТ «СЕБ Банк» в межах суми 13645,64 грн.

Разом з тим, ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві скеровано до ПАТ «СЕБ Банк» платіжну вимогу від 19.03.2012р. №1511/7 на суму 13645,64 грн., яку було повернуто банком без виконання у зв'язку з відсутністю коштів на рахунку ТОВ «АЛТІМ ЛТД».

Враховуючи, що в результаті проведених виконавчих дій майно боржника не виявлено, кошти на рахунках боржника відсутні, старшим державним виконавцем ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову від 25.06.2012р. ВП № 28634819 про повернення виконавчого документа стягувачеві.

В подальшому Київський міський центр зайнятості скориставшись своїм правом, передбаченим ч. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» подав до ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві повторно заяву від 15.11.2012р. про примусове виконання виконавчого листа №2а-10133/10/2670, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 30.06.2011р. про стягнення з ТОВ «АЛТІМ ЛТД» на користь Київського міського центру зайнятості штрафу в розмірі 12 359,67 грн.

Постановою старшого державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві від 30.11.2012р. відкрито виконавче провадження ВП № 35437282.

В ході проведення виконавчих дій, державним виконавцем направлено запити до державних установ щодо надання інформації про наявні у боржника транспортні засоби, нерухоме майно та відкриті рахунки у банках. За результатами проведених заходів державним виконавцем встановлено, що ТОВ «АЛТІМ ЛТД» має відкритий рахунок в ПАТ «Фідобанк».

Державним виконавцем ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві скеровано до ПАТ «Фідобанк» платіжну вимогу від 18.02.2013р. №1782/7 на суму 12359,67 грн., яку було повернуто банком без виконання у зв'язку з відсутністю коштів на рахунку ТОВ «АЛТІМ ЛТД».

Крім того, державним виконавцем ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві скеровано до ПАТ «Фідобанк» платіжну вимогу від 16.10.2014р. №266/7 на суму 13712,45 грн., яка також була повернута банком без виконання у зв'язку з незазначенням у документі назви, номеру та дати виконавчого документу, на підставі якого здійснюється списання коштів.

За наслідками невиконання боржником рішення суду старшим державним виконавцем ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві винесено постанову про арешт коштів боржника від 16.10.2014р. ВП №35437282, якою накладено арешт на кошти, які знаходяться на рахунках в ПАТ «Фідобанк» в межах суми 13712,45 грн.

21.11.2014р. старшим державним виконавцем ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві винесено постанову ВП № 35437282 про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді виходить з наступного.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. №606-XIV (далі - Закон №606; у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин).

Відповідно до статті 1 Закону № 606 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з частиною першою та другою статті 11 Закону № 606-ХІV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 25 Закону № 606-ХІV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова (ч.2 ст.25 Закону № 606 - XIV).

Статтею 27 Закону № 606 - XIV передбачено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

За змістом пункту 1 частини першої статті 32 Закону №606-ХІV заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Згідно з частиною першою та другою статті 52 Закону № 606-ХІV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Частиною 4 статті 52 Закону № 606-ХІV передбачено, що на кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

Відповідно до частин 1-3 статті 57 Закону № 606-ХІV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

За правилами пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-ХІV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

В той же час, згідно частини 5 статті 47 Закону № 606-ХІV повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Аналіз викладених норм свідчить, що у разі невиконання боржником рішення у строк, встановлений для самостійного його виконання, з метою забезпечення виконання рішення державний виконавець має право накласти арешт на все майно та кошти, що містяться на всіх рахунках боржника у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження». У разі відкриття виконавчого провадження у зв'язку із повторним пред'явленням стягувачем виконавчого документу до виконання та невиконання боржником рішення у строк, встановлений для самостійного його виконання, державний виконавець зобов'язаний вжити заходи примусового виконання рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій про правомірність дій державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві щодо винесення оскаржуваної постанови про арешт коштів боржника.

Разом з цим, судова колегія зауважує, що примусове виконання рішення відбувається за одним виконавчим документом та сумою визначеною у ньому, а не за кількістю накладених арештів.

За таких обставин, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді вважає, що суди першої і апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтім ЛТД» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтім ЛТД» до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві про скасування постанови - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх