Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.03.2021 року у справі №140/5955/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 140/5955/20

адміністративне провадження № К/9901/5462/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І. Л.,

суддів: Білоуса О. В., Блажівської Н. Є.,

за участю:

секретаря судового засідання Вітковської К. М.,

представника позивача Красуна В. В.,

представника відповідача Ярошика Т. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року, на додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року (суддя: Андрусенко О. О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року (судді: Гінда О. М., Ніколін В. В., Пліш М. А.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.01.2020 №0000253302, № 0000313302, № 0000273302, № 0000283302.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 10 січня 2020 року № 0000253302 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 462472,20
грн та № 0000313302 в частині визначення податкового зобов'язання з військового збору у розмірі 38539,35 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року частково задоволено заяву ФОП ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення та стягнуто з ГУ ДПС у Волинській області на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 8000 грн. У задоволенні решти заяви відмовлено.

За результатами апеляційного перегляду постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року вказані судові рішення були залишені без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивачка подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що в силу приписів статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України) власні кошти, які фізична особа-підприємець зараховує на розрахунковий рахунок не включаються до складу доходу. Наголошує, що спірна сума була зарахована на її розрахунковий розрахунок саме як власні кошти, однак на порушення принципу офіційного з'ясування обставин справи, суди попередніх інстанцій необґрунтовано надали перевагу одним письмовим доказам над іншими, не з'ясувавши при цьому джерело походження коштів та їх економічної природи. Крім того, суди не надали правової оцінки її доводам щодо порушення контролюючим органом процедури проведення перевірки в частині недотримання вимог п.п. 86.7, 86.8 ст.88 ПК України.

В частині обґрунтування своїх вимог щодо стягнення судових витрат також наголосили на безпідставності висновків судів попередніх інстанцій, адже матеріали містять достатні докази надання та оплати послуг правової допомоги, розмір якої було визначено договором у фіксованій сумі, а, відтак, на її переконання, підстави для зменшення такої суми у судів були відсутні

Як підставу касаційного оскарження позивачка вказала п.1 ч.4 ст. 328 КС України, застосування судами попередніх інстанцій норми матеріального права при вирішенні цієї справи без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.09.2020 по справі №8/14/3845/15, від 24.02.2020 по справі №440/4443/18, від 21.02.2020 по справі №826/17123/18, від 28.09.2020 по справі №520/2305/19, від 15.01.2019 по справі №826/3576/15, від 15.01.2021 по справі №824/563/19.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а оскаржувані рішення - такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник позивача підтримав свої вимоги, а представник відповідача - свої заперечення, з підстав та обґрунтувань, викладених в касаційній скарзі та відзиві на неї, відповідно.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ГУ ДПС у Волинській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку суб'єкта господарської діяльності ОСОБА_1, за результатами якої складено Акт від 28.12.2019 № 8316/03-20-33-02-2911212625 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки суб'єкта господарської діяльності ОСОБА_1, щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з
01.01.2017 по 31.12.2018, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з
01.01.2017 по 31.12.2018".

Перевіркою встановлено порушення ФОП ОСОБА_1:

1) п. 44.1 ст. 44, п. 176.1 "а" ст. 176, п. 177.10 ст. 177 ПК України та п. 6 ст. 128 Господарського кодексу України щодо неналежного обліку доходів і витрат;

2) п. 164.1 ст. 164, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177, п. 176.1 "а" ст. 176 розділу 4 ПК України, щодо заниження загального оподатковуваного доходу, завищення витрат та відповідно заниження об'єкту оподаткування та включення до декларацій про доходи, одержані зa період 2017,2018 перекручених даних.

3) пп. 1.2, пп. 1.6 п. 16. прим. 1 підрозд. 10 розділу 20 ПК України щодо заниження об'єкта оподаткування військовим збором, в результаті чого занижено суму збору, що підлягає сплаті до бюджету з доходів, отриманих від провадження підприємницької діяльності результатами 2017-2018 років в загальній сумі 50575,45 грн, в тому числі:- за 2017 рік - на 10988,21 грн, - за 2018 рік - на 39587,24 грн.

4) п. 1 ч. 2 ст. 6, п. 2. ч. 1 ст. 7, ч. 5 ст. 8, ч. 2 ст. 9 "Порядок обчислення і сплати єдиного внеску" Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування" та пп. 3 п. 5 рoздiлy IV "Iнстpyкцiї про пopядoк нарахування і сплати єдиного внеску нa загальнообов'язкове державне соціальне страхування", затвердженої Наказом Мінфіну України № 449 від 20.04.2015, щoдo повноти нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, внаслідок заниження бази нарахування єдиного внеску зa 2017 та зa 2018 роки;

5) п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України щoдo заниження податкового зобов'язання зa 2018 рік на загальну суму ПДB 276472

грн, обсяг постачання 1382358 грн за реалізованими товарно-матеріальними цінностями (роботах/послугах);

6) п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПК України за результатом встановлення відсутності реєстрації в Єдиному peєстpi податкових накладних нa загальну суму податку на додану вартість 276472 грн.

10 січня 2020 року на підставі вищеозначеного Акта перевірки контролюючим органом було винесені податкові повідомлення - рішення: № 0000253302 з податку на доходи фізичних осіб (606905,38 грн. за податковими зобов'язаннями, 303452,69
грн за штрафними санкціями), № 0000313302 з військового збору (50575,45 грн за податковими зобов'язаннями, 25287,72 грн за штрафними санкціями), № 0000273302 з податку на додану вартість (276472,00 грн за податковими зобов'язаннями та 138236,00 грн за штрафними санкціями), № 0000283302 за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних на загальну суму 138236,00 грн.

Вважаючи такі податкові повідомлення-рішення протиправними позивачка звернулася до суду із вказаним позовом.

В силу приписів частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) предметом касаційного перегляду є лише вимоги, які не були задоволені судами попередніх інстанцій та стали підставою до звернення позивача з даною касаційною скаргою.

Вирішуючи справу та відмовляючи в задоволенні позовних вимог в оскаржуваній частині суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивачкою не спростовано висновків акту перевірки щодо заниження податкових зобов'язань при сплаті податку з доходів фізичних осіб та військового збору за період, що перевірявся, то податковим органом правомірно збільшено суму відповідних грошових зобов'язань на підставі податкових повідомлень-рішень від 10.01.2020 № 0000253302 та № 0000313302.

Судом також враховано, що позивачкою не спростовано факт внесення на власний рахунок у банк готівки у розмірі 1658829,15 грн, яка є виручкою за реалізовані товари, та, як наслідок, заниження об'єкту оподаткування ПДВ та порушення п.
201.10 ст. 201 ПК України.

Крім того, вирішуючи питання розподілу судових витрат додатковим рішенням від 19 жовтня 2020 року Волинський окружний адміністративний суд дійшов висновку про необхідність зменшення заявленої до відшкодування позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу до 8000 грн, з огляду на обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що матеріалами справи не доведено обставини, які свідчать про фактичне понесення позивачкою витрат саме в сумі 60000 грн.

Суд апеляційної інстанції погодився із такими висновками суду першої інстанції.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій податковим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Відповідно до пункту 77.4 статті 77 ПК України про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Відповідно до п. 86.1 ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені ПКУ, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

Слід зазначити, що одним із прав платника податків відповідно до підпункту
17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України є право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому підпункту
17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України.

Право платника податків на подання письмових заперечень на акт перевірки та/або додаткових документів у порядку, встановленому нормами ПК України, та право брати участь у розгляді заперечень (додаткових документів) передбачено також пунктом 86.7 статті 86 ПК України. Абзацом першого цього пункту встановлено, що у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід'ємною частиною матеріалів перевірки. Розгляд матеріалів перевірки здійснюється комісією з питань розгляду заперечень контролюючого органу протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів і пояснень відповідно до цього пункту (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у запереченнях, додаткових документах та поясненнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному пунктом 86.7 статті 86 ПК України.

Рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником контролюючого органу (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення (абзац четвертий пункту 86.7 статті 86 ПК України).

У відповідності до пункту 86.8 статті 86 ПК України Податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому пункту 86.8 статті 86 ПК України, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пункту 86.8 статті 86 ПК України, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Встановлені главою 8 розділу ІІ ПК України правила щодо призначення та проведення перевірок є законодавчими гарантіями дотримання прав платників податків під час контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства, який здійснюється контролюючими органами в розумінні Податкового кодексу України в процесі адміністрування податків і зборів.

Відповідні гарантії спрямовані на забезпечення нормального перебігу господарської діяльності платників податків, а так само на надання можливості платникові податків висловити свою незгоду із викладенням мотивів та підтвердити відповідними доказами доводи. Недотримання встановлених статтями 75, 76, 77, 78, 79, 80, 81 Податкового кодексу України приписів порушує відповідні гарантії захисту прав та інтересів платника податків, а отже, є порушенням суб'єктивних прав останнього в адміністративних правовідносинах.

У постанові від18 жовтня 2021 року по справі № 824/640/19-а Верховний Суд вказав на те, що вище норми Податкового кодексу України чітко встановлено строки та порядок прийняття податкових повідомлень-рішень за результатами проведення контролюючим органом. При цьому, нормами Податкового кодексу України не передбачено права контролюючих органів, відступлення від вказаного порядку чи строків. Винятком неприйняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки, є лише подання таким платником податків заперечення до акта перевірки та/або додаткових документів.

Заперечуючи порушення пунктів 86.7 та 86.8 статті 86 ПК України відповідач вказав на те, що податкова перевірка, за результатами якої були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, була обумовлена саме результатами розгляду заперечень позивачки на попередній Акт перевірки.

Разом з тим, ПК України не обмежує право платника податків на подання письмових заперечень на акт перевірки та/або додаткових документів залежно від виду та підстав податкової перевірки, з урахуванням чого доводи відповідача про попередній розгляд заперечень відхиляються судом.

Верховний Суд також неодноразово викладав позицію з приводу процесуальних наслідків недотримання вимог пунктів 86.7 та 86.8 статті 86 ПК України у подібних правовідносинах, зокрема, у постановах від 15 січня 2019 року у справі №826/3576/15, від 09 квітня 2019 року у справі №826/19830/16, від 17 лютого 2020 року у справі №808/7101/15, від 28 вересня 2020 року у справі №520/2305/19.

Під час розгляду справи позивачка наголошувала на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято без дотримання вимог п. 86.7. та 86.8. статті 86 ПК України, а саме: вона була позбавлена можливості подати заперечення проти висновків акту перевірки, оскільки спірні рішення прийняті до спливу строку подачі позивачем заперечень проти висновків акту перевірки, а, відтак, є такими, що прийняті передчасно, з порушенням встановлених правил та процедур, з істотним обмеженням її прав як платника податків, гарантованих на рівні закону.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Акт перевірки від 28.12.2019 № 8316/03-20-33-02-2911212625 ФОП ОСОБА_1 отримала 03.01.2020 та 15.01.2020, тобто з дотриманням строку, визначеного п.86.7 ст.87 ПК України, з урахуванням розпорядження КМУ від 23.10.2019 № 995-р "Про перенесення робочих днів у 2020 році" та розпорядження КМУ від 10.01.2019 № 7-р "Про перенесення робочих днів у 2019 році", подала заперечення на Акт перевірки. Однак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті контролюючим органом 10.01.2020, тобто до закінчення строків, передбачених п.п. 86.7, 86.8 ст. 86 ПК України.

Вказані обґрунтування протиправності оскаржуваних рішень наводились позивачем, зокрема, в уточненій позовній заяві (т.3 а. с. а. с. 111-130).

Проте, вирішуючи даний спір по суті, як суд першої, так і суд апеляційної інстанції не досліджували та не перевіряли обставин вручення позивачу акта перевірки, так само як і не аналізували решти доводів позивача, які стосувались порушення податковим органом порядку прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що постановою судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів КАС ВС відступив від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року (справа № 804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа № 826/16221/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа № 815/4392/15) та інших.

Натомість, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів КАС ВС сформулювала новий правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень.

При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

З урахуванням наведеного обставини дотримання контролюючим органом процедури проведення перевірки та прийняття податкових повідомлень-рішень входять до предмету доказування для цілей вирішення цього спору, й підлягають першочерговому дослідженню.

Проте судами попередніх інстанцій наведені обставини залишись нез'ясованими, а, відтак, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими такі рішення судів попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалено без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини 4 статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суд касаційної інстанції, своєю чергою, позбавлений можливості встановлювати нові обставини справи й надавати їм оцінку з огляду на визначені процесуальним законом межі повноважень суду касаційної інстанції під час касаційного перегляду справ.

Статтею 353 КАС України (в редакції, чинній на час відкриття касаційного провадження в цій справі) передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи викладене судами першої та апеляційної інстанцій на порушення статей 9, 242 КАС України не повною мірою з'ясовано обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, тому судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Також скасуванню з направленням на новий розгляд підлягає додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року в частині його перегляду, з огляду на те, що за результатами нового розгляду справи обставини пропорційності та співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу можуть отримати нове вирішення.

Керуючись статтями 344, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

постановив:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року, додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І. Л. Желтобрюх

Судді: О. В. Білоус

Н. Є. Блажівська

Повний текст постанови виготовлено 22 листопада 2021 року.