Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.12.2019 року у справі №813/3744/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 грудня 2019 року

Київ

справа №813/3744/15

адміністративне провадження №К/9901/25011/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В. В., суддів: Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2015 (суддя Гулкевич І. З. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2016 (головуючий суддя Багрій В. М., судді: Рибачук А. І., Старунський Д. М. ) у справі №813/3744/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Західно-Український автомобільний дім" до Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Західно-Український автомобільний дім" звернулося до адміністративного суду з позовом до Залізничної ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від
27.10.2016, позов задоволено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Залізнична ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області звернулася із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від
19.10.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від
27.10.2016 та ухвалити нове рішення про відмову задоволення позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.11.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Залізничної ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2016 у справі №813/3744/15.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від
03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №813/3744/15 згідно правил підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 16.12.2019 прийнято матеріали справи до провадження та призначено попередній розгляд справи на 17.12.2019.

В обґрунтування своїх вимог податковий орган посилається на порушення позивачем Податкового кодексу України. Відповідач вказує, що в ході проведеної перевірки встановлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентами, посилаючись на недостатність первинних документів. У касаційній скарзі відповідач дублює висновки акту перевірки, доводи касаційної скарги є тотожними з аргументами заперечення на позов та апеляційної скарги.

Позивачем подані заперечення на касаційну скаргу, де ТОВ "Західно-Український автомобільний дім" вказує, що вважає касаційну скаргу необґрунтованою, доводи відповідача не відповідають дійсності та були спростовані у ході судового розгляду.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, податковим органом за результатами розгляду матеріалів виїзної податкової перевірки (акт документальної виїзної перевірки від 28.11.2014 №3383/13-03-22-01/32053671 та від 25.03.2015 №596/13-03-22-02/32053671) та рішення про погодження застосування податкового компромісу від 11.03.2015 №3553/13-03-22-01/7/51, рішення про результати розгляду скарги від 17.06.2015 №12578/6/99-99-10-01-01-25 прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.07.2015 №0000762202/323, яким ТОВ "Західно-Український автомобільний дім" визначену суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 153277,85грн. і нараховані штрафні (фінансові) санкції в сумі 76638,93грн.

Крім того, контролюючим органом на підставі наказу від 11.08.2015 №368 проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Західно-Український Автомобільний Дім", з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 30.06.2015.

За результатами перевірки складено акт від 28.08.2015 №1312/13-03-22-02/32053671. Згідно з актом перевірки підставою для нарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість стали висновки податкового органу про нереальність господарських операцій між позивачем та контрагентами ТОВ "Стиль Медіа ", ПП "Укрпрестиж", ТОВ "Компанія "Омега Люкс" та їх не підтвердження первинними документами.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.08.2015: №0000842202/11836, яким ТОВ "Західно-Український автомобільний дім" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 39870,00грн. (26580,00грн. за основним платежем та 13290,00грн. - штрафні санкції); №0000832202/11837, яким ТОВ "Західно-Український автомобільний дім" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 786799,50грн. (524533,00грн. за основним платежем та 262266,50грн. - штрафні санкції).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень. Суди посилались на те, що матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, претензій щодо змісту та оформлення первинних документів, на підставі яких позивачем було придбано товар, в акті перевірки не зауважено, контролюючим органом не доведено, що господарські зобов'язання вчинені саме з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені сторонами.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1 , 2 , 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ Пунктом 135.4 статті 135 ПК України.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до пунктом 198.3 цієї статті ПК України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 198.3 цієї статті ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.6 статті 198 ПК України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок контролюючого органу про те, що у позивача відсутні об'єкти оподаткування, які підпадають під визначення пункту 185.1 статті185 ПК України.

Судами встановлено наступне. Між ТОВ "Західно-Український Автомобільний дім" та ПП "Діслав ", ТОВ "Продмаркет 2012 ", ТОВ "СпецпідрядСервіс" укладено ряд договорів поставок автозапчастин та витратних матеріалів. На виконання вказаних договорів Підрядником виписано податкові накладні. Відповідно до видаткових накладних ПП "Діслав ", ТОВ "Продмаркет 2012 ", ТОВ "СпецпідрядСервіс" поставило позивачу товар (запасних частин до автомобілів). Розрахунки між сторонами проводились у безготівковій формі, транспортування товарів здійснювалось позивачем власним транспортом, про що свідчать подорожні листи. Отриманий товар позивач використовував при проведенні гарантійного та комерційного ремонту машин.

Між позивачем (замовник) та ПП "Компрофбуд" (підрядник) укладено договір підряду від 27.03.2012 №2-27/03-2012, за яким, замовник доручає, а підрядник зобов'язується на свій ризик, з власного матеріалу, виконати завдання замовника відповідно до умов договору роботи по влаштуванню твердого покриття з бруківки площею 504м/кв; влаштуванню сходів з площадки до адміністративного корпусу, обрізанню коренів та їх вивезення, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. На виконання вказаного договору ПП "Компрофбуд" виписано податкові накладні, між сторонами господарських операцій укладені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг). Розрахунки між сторонами проводились у безготівковій формі.

Судами досліджено обставини на які посилається податковий орган, зокрема, що взаємовідносин позивача з контрагентами не носять реального характеру, оскільки під час перевірки не надано належним чином оформлених первинних документів, якими опосередковується рух товару, а саме: транспортування товару, його прийняття за кількістю та якістю, сертифікати якості, сертифікати відповідності, технічні паспорти. Не представлення для перевірки відповідних документів, на думку відповідача, свідчить про ненадходження ТМЦ від контрагентів та відповідно про відсутність фактичного отримання ТзОВ "Західно-Український автомобільний дім" вказаних у накладних ТМЦ.

Між позивачем (замовник) та ТОВ "Стиль Медіа" (виконавець) укладено договір про надання послуг, за яким Виконавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, за винагороду надавати за завданням Замовника послуги, а Замовник обов'язується прийняти та оплатити товар. На виконання умов договору позивачем долучено до матеріалів справи податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт, видаткові накладні, платіжні доручення.

З матеріалів справи судами встановлено, що між позивачем (Замовником) та ПП "Укрпрестиж" (Підрядник) укладено договори підряду, за яким підрядник згідно умов договору зобов'язується виконати благоустрій території станцій технічного обслуговування автомобілів. На виконання умов договорів позивачем долучено до матеріалів справи довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, акти приймання виконаних будівельних робіт, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення.

З акту перевірки вбачається, що податковий орган прийшов до висновку про порушення ТОВ "Західно-Український автомобільний дім" податкового законодавства на підставі податкової інформації від ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 20.03.2015р. №220/26-55-22-01/36858290 ТОВ "Стиль Медіа" за період з 01.07.2014 по 31.01.2015 згідно якої зустрічну звірку неможливо провести у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням, податкової інформації ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області від
12.08.2015 №89/13-05-22-04/25228767 щодо ПП "Укрпрестиж" прийнято рішення про припинення (розпочато ліквідаційну процедуру).

З такими висновками податкового органу суди попередній інстанцій правомірно не погодилися.

Судами вказано, що на підтвердження реальності господарських операцій в матеріалах справи містяться документи: договори, податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт тощо, укладені між позивачем та його контрагентами.

Наведені документи відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", містять всі необхідні відомості та реквізити для належного підтвердження виконання господарських операцій.

Як зауважено судами, під час проведення перевірки відповідач не встановив жодних недоліків у заповненні наданих до перевірки первинних документів та вважав інформацію, яка міститься у них належною та достатньою.

Внаслідок проведення даних операцій позивач як платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість (безпідставного формування податкового кредиту).

У свою чергу, відповідачем не доведено неотримання позивачем послуг та робіт.

Натомість позивачем долучено до матеріалів справи копії податкових та видаткових накладних, акти приймання будівельних робіт, акті здачі-прийняття робіт, платіжні доручення, подорожні листи, сертифікати відповідності та довідки до сертифікатів відповідності, які підтверджують реальність господарських операцій.

Судами констатовано, що фактично, висновки перевірки ґрунтуються на припущенні про неспроможність контрагентів позивача на здійснення господарських операцій.

Контролюючий орган не підтвердив своєї позиції про безтоварність господарських операцій, як і висновок про наявність протиправної мети при вчиненні правочинів належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Отже висновки відповідача, викладені в актах перевірки, щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентами не підтверджуються належними та допустимими доказами і спростовуються фактичними обставинами, встановленими судом під час розгляду справи.

Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини не визнані у встановленому законом порядку недійсними. На момент укладення договорів, виписки податкових накладних та проведення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб.

Відповідачем у встановленому законом порядку не спростовано презумпцію правомірності правочинів, добросовісності платника податку та достовірності поданих документів.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Відтак, судами встановлено, що зауваження щодо формальних реквізитів первинних документів по господарським операціям - у відповідача відсутні. На момент укладення та виконання договорів, контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та зареєстровані як платники ПДВ, що не заперечувалось відповідачем та не спростовується матеріалами перевірки. При цьому, відповідачем не надано до суду доказів притягнення до юридичної відповідальності службових осіб контрагентів щодо наведених господарських операцій. Також, відповідачем не надано доказів визнання судом недійсними правочинів, укладених позивачем з контрагентами.

Судами зауважено, що висновки податкового органу, щодо непідтвердження здійснення господарських взаємовідносин позивача з контрагентами неправомірними, оскільки інформація, якою відповідач обґрунтовує свою позицію, фактично вибрана з різних актів та зафіксована в акті перевірки позивача без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Касаційний суд зауважує, що посилання контролюючого органу на результати контрольних заходів щодо контрагентів позивача, як на підставу для відмови в задоволенні позову, правомірно не взято до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування за юридичною адресою. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених операцій, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентами, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні податковим законодавством. Відтак, посадовими особами контролюючого органу під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Водночас, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичне виконання договорів підтверджується належними та допустимими доказами, договори не містять ознак фіктивності (вчинених без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами). Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій матеріалами справи підтверджено наявність підстав для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, а оскільки дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, висновок відповідача щодо незаконності віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту є необґрунтованим, що виключає наявність висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Суд касаційної інстанції з урахуванням вказаного, дійшов висновку, що контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Також, не подано відповідачем доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Частиною 1 -2 статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених Частиною 1 -2 статті 77 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи. Касаційний суд вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В. В. Хохуляк

Л. І. Бившева

Т. М. Шипуліна

Судді Верховного Суду