Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.08.2019 року у справі №826/4500/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 серпня 2019 року

Київ

справа №826/4500/16

адміністративне провадження №К/9901/45104/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І. В., судді Шарапи В. М., судді Чиркіна С. М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій та рішення, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді: Арсія Р. О. від 20 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Шелест С. Б., Пилипенко О. Є., Кузьмишина О. М. від 12 вересня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м.

Києва з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В. В. (далі - Уповноважена особа фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк", відповідач 1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач 2), в якому просив:

- визнати протиправним дії та рішення Уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" щодо визнання нікчемним договору №005-29001-020315 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий" у євро;

- зобов'язати Уповноважену особу фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" надати ФГВФО додаткову інформацію щодо виплати відшкодування у розмірі 181 131,12 грн за рахунок коштів ФГВФО позивачу за договором №005-29001-020315 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий" у євро від 02 березня 2015 року, укладеним між позивачем та ПАТ "Дельта Банк".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що після віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних та його подальшої ліквідації Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб безпідставно не включено позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що суперечить вимогам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2018 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року, позов задоволено, а саме:

- визнано протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" про нікчемність договору №005-29001-020315 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий" у євро від 02 березня 2015 року, укладеного між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі також - ПАТ "Дельта Банк"), яке оформлене наказом від 16 вересня 2015 року №813;

- визнано протиправними дії Уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" щодо невключення відомостей про позивача до переліку вкладників, які мають право відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Дельта Банк" за рахунок ФГВФО, згідно з договором №005-29001-020315 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий" у євро від 02 березня 2015 року;

- зобов'язано Уповноважену особу фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" включити позивача до переліку вкладників ПАТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок ФГВФО, за договором №005-29001-020315 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий" у євро від 02 березня 2015 року;

- зобов'язано Уповноважену особу фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" подати до ФГВФО додаткову інформацію про позивача як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування на підставі договору №005-29001-020315 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий" у євро від 02 березня 2015 року за рахунок ФГВФО.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що посилання Уповноваженої особи на постанову правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта банк" до категорії проблемних", якою встановлено обмеження в діяльності банку, що була чинною на момент укладання договору банківського вкладу (депозиту) повинно оцінюватись критично, зважаючи на те, що вищезазначена постанова становить банківську таємницю і позивач не міг знати про її зміст та встановлені обмеження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2017 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" звернулася з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 02 жовтня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 жовтня 2017 року відкрите касаційне провадження у справі № 826/4500/16, витребувано матеріали адміністративної справи та запропоновано учасникам справи подати відзив на касаційну скаргу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 липня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Желєзного І. В., суддів Шарапу В. М. та Чиркіна С. М.

СТСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Позивачем (вкладник) та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір від 02 березня 2015 року №005-29001-020315 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий" у євро, за умовами якого Банк відкриває вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1; сума вкладу складає 6 000
євро зі сплатою 4,5% річних строком до 29 серпня 2015 року.

На виконання умов договору, відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності від 02 березня 2015 року №4665446, кошти в сумі 6 000 євро надійшли на рахунок позивача шляхом перерахування з банківського рахунку третьої особи, відкритого в ПАТ "Дельта Банк", що не заперечується відповідачем-1.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією ФГВФО 02 березня 2015 року прийнято рішення № 51 про запровадження з 03 березня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду.

Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення №71 від 08 квітня 2015 року про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02 березня 2015 року №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", згідно з яким тимчасову адміністрацію запроваджено строком на шість місяців з 03 березня 2015 року до 02 вересня 2015 року включно.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02 жовтня 2015 року №181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк".

Наказом Уповноваженої особи від 29 травня 2015 року "Щодо продовження роботи Комісії з перевірки вкладів фізичних осіб АТ "Дельта Банк" та створення Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк" №408 визначено здійснити на підставі протоколів Комісій з перевірки вкладів фізичних осіб АТ "Дельта Банк", наданих в порядку, передбаченому пунктів 6 та 7 цього Наказу, перевірку правочинів (договорів) фізичних осіб, в тому числі договорів банківського рахунку та договорів банківського вкладу (депозиту), вчинених (укладених) АТ "Дельта Банк" протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (в т. ч. договорів), що є нікчемними з підстав, передбачених частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідачем-1 винесено Наказ від 16 вересня 2015 року №813 "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" (надалі - рішення відповідача-1), яким було вирішено застосувати наслідки нікчемності Договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в тому числі до позивача.

Листами від 10 листопада 2015 року №05-3107462 та від 07 грудня 2015 року №3170926 позивача повідомлено про те, що за результатами перевірки на предмет виявлення правочинів (в т. ч. договорів) нікчемними, було виявлено, що договір від 02 березня 2015 року №005-29001-020315 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий" у євро, що укладений між позивачем та Банком є нікчемним відповідно до пункту 7 частини 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що за результатами перевірки, вирішено питання про нікчемність спірного договору банківського вкладу, зокрема, як такого, що підпадає під ознаки нікчемності, визначені пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки за таким договором платником здійснено платіж на користь позивача, який надає такому платнику як кредитору переваги у вигляді: отримання за рахунок Фонду суми відшкодування більшої, ніж передбачена Законом, а також надає такому платнику перевагу у вигляді можливості отримання грошових коштів позачергово та раніше за інших кредиторів банку, за рахунок виплати ФГВФО.

Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта банк" не надходило, що відповідно до частини 4 статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі також - ~law29~).

~law30~ визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до ~law31~ Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.

Згідно з положеннями ~law32~ уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог ~law33~ та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого Уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр ", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до ~law34~.

Отже, ~law35~ пов'язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10

грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням Національного банку України (далі також - Правлінням НБУ) постанови від 02 березня 2015 року № 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" на депозитному рахунку позивача, відкритому відповідно до укладеного договору банківського вкладу № 005-29001-020315 від 02 березня 2015 року, знаходилась сума 6 000 євро.

Кошти на депозитний рахунок позивача були зараховані шляхом перерахування із рахунку іншої фізичної особи у ПАТ "Дельта Банк", що підтверджено випискою з рахунку.

Разом з тим, уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Відповідно до ~law36~ Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

~law37~ визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями ~law38~ Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ~law39~.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Уповноважена особа Фонду як на підставу нікчемності посилається на ~law40~.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (~law41~).

Зі змісту даної норми вбачається, що ~law42~ не може бути застосованим до договору, укладеного між позивачем та ПАТ "Дельта Банк", оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов'язку банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.

Відтак, метою ~law43~ є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування ~law44~, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.

Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип "для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом", який закріплений в частині 1 статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи ~law45~, Фонд або його уповноважена особа зобов'язані дотримуватися положень частини 2 статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 Цивільного кодексу України та статей 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності правових підстав вважати договір банківського вкладу № 005-29001-020315 від 02 березня 2015 року нікчемним та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору, як і не доведено наявність інших правових підстав, визначених ~law47~, для невключення позивача до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду як суб'єкт владних повноважень та сторона у справі всупереч вимогам частини 2 статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.

Колегія суддів виходить також з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж саме суму стає кредитором банку третьої черги (~law48~). Відтак, загальний обсяг зобов'язань банку не змінився.

Разом з тим, колегія суддів вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій у частині визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" про нікчемність договору №005-29001-020315 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий" у євро від 02 березня 2015 року, укладеного між позивачем та ПАТ "Дельта Банк", яке оформлене наказом від 16 вересня 2015 року №813, у зв'язку із наступним.

Відповідно до правової позиції, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов'язки для третіх осіб, зокрема, контрагентів Банку. Тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину.

Велика Палата у цій справі дійшла висновку про помилкове ототожнення наказу Фонду з одностороннім правочином, що спричинило неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в цій частині.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що наказ Уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину не може бути предметом судового оскарження, оскільки є внутрішнім виконавчо-розпорядчим рішенням, яке не створює жодних прав та обов'язків для третіх осіб, відповідно, видання такого наказу не може порушувати права останніх, а його сфера застосування обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Відтак, у частині скасування наказу Уповноваженої особи Фонду рішення судів попередніх інстанцій слід скасувати у силу вимог частини 1 статті 351 КАС України та справу у цій частині закрити.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу Уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати у частині визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" про нікчемність договору №005-29001-020315 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий" у євро від 02 березня 2015 року, укладеного між позивачем та ПАТ "Дельта Банк", яке оформлене наказом від 16 вересня 2015 року №813, а провадження у справі у цій частині закрити; у іншій частині рішення суду першої та апеляційної інстанції - залишити без змін.

Керуючись статтями 3,238,341,344,345,349,351,354,355,356,359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року скасувати у частині визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" про нікчемність договору №005-29001-020315 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий" у євро від 02 березня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк ", яке оформлене наказом від 16 вересня 2015 року №813", а провадження у справі у цій частині закрити.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. В. Желєзний

Судді: В. М. Шарапа

С. М. Чиркін