Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.05.2018 року у справі №826/11912/17
Ухвала КГС ВП від 17.03.2021 року у справі №826/11912/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 травня 2020 року

Київ

справа №826/11912/17

адміністративне провадження №К/9901/69591/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Мороз Л.Л., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпроммаш» до Київської міської ради, треті особи: Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва, про визнання протиправним та скасування рішення, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпроммаш» на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Балова Є.В. від 26.07.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Кузьмишиної О.М., Шелест С.Б., Мєзєнцева Є.І. від 28.11.2018,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпроммаш» (далі - Товариство, ТОВ «Укрпроммаш», позивач) звернулося з позовом до Київської міської ради (далі - КМР, відповідач), треті особи: Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва, у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення КМР від 25.04.2017 №263/2485 «Про надання статусу скверу земельній ділянці у пров . Ковальському, 2 та на вул. Смоленській, 17 у Солом`янському районі м. Києва » (далі - спірне рішення).

2. В обґрунтуванні позову наводились аргументи про те, що спірне рішення призвело до порушення права власності Товариства, оскільки на земельній ділянці, за рахунок якої спірним рішенням відповідача створено сквер, розташовано об`єкт нерухомого майна, належний позивачу на праві приватної власності, а тому останній, в силу приписів статей 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) набув право користування цією земельною ділянкою, реалізація якого ускладнена внаслідок дії оскаржуваного у цій справі рішення КМР.

3. Позивач наголошує, що КМР, приймаючи спірне рішення, вищенаведених обставин не врахувала, внаслідок чого порушила право власності Товариства на нежитлове приміщення та користування земельною ділянкою, яку останнє вже декілька років намагається отримати у власність й відповідно до договору, укладеного між ТОВ «Укрпроммаш» і Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА), сплатило авансовий внесок в рахунок її ціни. При цьому, Товариство увесь час сумлінно й належним чином виконує свої обов`язки як власника нежитлового приміщення і користувача земельної ділянки, на якій таке розташовано, зокрема, сплачує до контролюючих органів відповідно до законодавства усі необхідні податкові платежі за користування такою ділянкою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.07.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2018, у задоволенні позову відмовлено.

5. Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що у попереднього власника об`єкту нерухомості - ТОВ "Гарант Сервіс" не виникло право користування земельною ділянкою по вул. Смоленській 17 у м. Києві у розумінні вимог статті 125 ЗК України, а тому посилання позивача на статті 120 ЗК України та 377 ЦК України є безпідставними.

6. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність порушень прав Товариства, оскільки останнє не оформило право користування спірною земельною ділянкою, а відповідач, приймаючи спірне рішення, діяв відповідно до законодавства та в межах наданих йому повноважень. Враховуючи викладене суди визнали подану Товариством позовну заяву безпідставною та відмовили у її задоволенні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись з вищезгаданими судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та задовольнити позов у повному обсязі.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

8. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з метою раціонального використання і збереження зелених насаджень відповідачем прийнято рішення від 25.04.2017 №263/2485 «Про надання статусу скверу земельній ділянці у пров . Ковальському, 2 та на вул. Смоленській, 17 у Солом`янському районі м. Києва ».

9. Згідно з пунктом 1 вказаного рішення земельній ділянці загальною площею 0,3665 га у пров . Ковальському, 2 та на вул. Смоленській, 17 у Солом`янському районі м. Києва (коди 8000000000:69:035:022 та частина 8000000000:69:035:004) вирішено надати статус скверу згідно з додатком до рішення.

10. Крім того, підпунктом 1.1 вирішено присвоїти скверу на земельній ділянці, зазначеній у пункті 1 цього рішення, назву "Імені Мирослава Мисли "

11. Відповідно до пунктів 2, 3.1 спірного рішення внесено зміни до Програми комплексного розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 №806/3381 та продовжених на період до 2015 року рішенням Київської міської ради від 27.11.2009 №714/2783, та до 31.12.2017 рішенням Київської міської ради від 07.07.2016 №572/572, включивши до переліку озеленених територій загального користування міста Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам (таблиця № 2), земельну ділянку, зазначену в пункті 1 цього рішення.

Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Солом`янського району м. Києва зобов`язано здійснити організаційно-правові заходи щодо оформлення права постійного користування земельною ділянкою, визначеною пунктом 1 цього рішення.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

12. У касаційній скарзі позивач, спираючись на аргументи, аналогічні викладеним у позовній заяві, наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам позивача й, вирішуючи цей спір, неправильно застосували норми матеріального права, внаслідок чого ухвалили незаконні та необґрунтовані судові рішення, які підлягають скасуванню.

13. Скаржник звертає увагу на те, що територія, визначена відповідачем для благоустрою скверу, охоплює земельну ділянку, на якій розташоване нежитлове приміщення належне Товариству на праві приватної власності, а тому віднесення цієї ділянки до земель рекреаційного призначення перешкоджатиме реалізації позивачем права власності на вищевказане приміщення.

14. Товариство відзначає й те, що відповідач, всупереч вимог статті 186-1 ЗК України та пункту 8 Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж території природно - заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико - культурного призначення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 №1094, не здійснив погодження проекту землеустрою стосовно відведення земельної ділянки для вказаної у спірному рішенні мети з уповноваженими органами та користувачами суміжних земельних ділянок, зокрема, з позивачем.

15. Також, позивач, повторюючи раніше висловлену у судах попередніх інстанцій позицію, звертає увагу касаційного суду й на те, що при розгляді цієї справи судами неправильно застосована стаття 120 ЗК України, оскільки, Товариство одночасно з набуттям права власності на нежитлове приміщення набула і право користування земельною ділянкою, на якій таке нерухоме майно розташоване. Отже, Товариство вважає, що є користувачем земельної ділянки, на якій розташований належний йому об`єкт нерухомості, у зв`язку з чим КМР, приймаючи спірне рішення, порушила право позивача на користування цією земельною ділянкою, а також суттєво ускладнила реалізацію права власності на придбану ним будівлею.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

17. В свою чергу, як зазначено у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, в рішенні від 12.10.1978 у справі «Занд проти Австрії» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

18. Відтак, для забезпечення права на справедливий суд, закріпленого у статті 6 Конвенції, яка визнається і ратифікована Україною, суттєвого значення набуває питання дотримання національними судами правил предметної юрисдикції.

19. Вирішуючи цей спір, суди виходили з того, що такий є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

20. Так, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час подання позову, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

21. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції).

22. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України у відповідній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

23. У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України у наведеній вище редакції визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

24. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України у редакції, чинній після 15.12.2017, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

25. Водночас, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

26. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

27. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

28. Поряд із цим, згідно з положеннями статті 139 ГК України майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб`єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб`єктів.

29. Статтею 147 цього ж Кодексу встановлено, що майнові права суб`єктів господарювання захищаються законом.

Вилучення державою у суб`єкта господарювання його майна допускається не інакше як у випадках, на підставах і в порядку, передбачених законом.

Збитки, завдані суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

Право власності та інші майнові права суб`єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.

30. У статті 20 ГК України закріплено правило, згідно з яким держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів (частина перша цієї статті).

31. У частині другій наведеної вище норми права визначено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема:

- визнання наявності або відсутності прав;

- визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

- відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання;

- припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

- присудження до виконання обов`язку в натурі;

- відшкодування збитків;

- іншими способами, передбаченими законом.

32. Водночас, як встановлено частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), чинного станом на день звернення Товариства до суду з даним позовом, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

33. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (частина перша статті 2 ГПК України).

34. Станом на день звернення до суду з цим позовом, справи, підвідомчі господарським судам, визначала стаття 12 ГПК України, у пункті 6 частини першої якої вказано, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

35. Натомість, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №815/7008/15 (провадження №11-1149апп18), до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

36. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

37. Зі змісту позовних вимог та обставин, якими позивач їх обґрунтовує, убачається, що Товариство звернулось за захистом свого майнового права -користування земельною ділянкою, набутого на підставі статей 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, якій спірним рішенням КМР надано статус скверу і зобов`язано Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Солом`янського району м. Києва здійснити організаційно-правові заходи щодо оформлення права постійного користування цією ж самою земельною ділянкою.

38. За наведеним у частині першій статті 192 ЗК України визначенням, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

39. Пунктом «а» частини другої вищезгаданої правової норми встановлено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

40. Отже, у спірних правовідносинах КМР реалізує свої повноваження, передбачені Законом України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» та відповідними статтями ЗК України, щодо розпорядження земельними ділянками комунальної власності, тобто, діє як власник земельної ділянки, який оскаржуваним рішенням зобов`язав підпорядковане йому комунальне підприємство оформити права постійного користування земельною ділянкою, на яку, як вважає Товариство, воно набуло право користування згідно статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

41. Колегія суддів звертає увагу на положення частин першої, другої статті 120 ЗК України в редакції, яка діяла станом на момент набуття Товариством права власності на нежитлове приміщення, розташоване на спірній земельній ділянці, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

42. Отже, підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. При цьому ЗК України серед підстав набуття права на землю не визначає оформлення права на земельну ділянку.

43. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26.09.2019 у справі №520/16157/15-а.

44. Відтак, посилання судів попередніх інстанцій на те, що попередній власник придбаної Товариством будівлі не оформив право користування спірною земельною ділянкою, а відтак у позивача таке право відсутнє, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

45. Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів констатує відсутність у даному випадку публічно - правового спору, оскільки такий фактично виник між Товариством та КМР з приводу права користування спірною земельною ділянкою, яке, як вважає позивач, набуто ним згідно закону, в той час як відповідач спірним рішенням фактично вирішив питання про передачу цієї ж самої земельної ділянки у постійне користування комунальному підприємству. Доводи ж позивача зводяться до заперечень проти надання вищезазначеній земельній ділянці статусу скверу і оформлення за підпорядкованим відповідачу комунальним підприємством права постійного користування вказаною ділянкою, право користування якою, як вважає ТОВ «Укрпроммаш», набуто ним раніше, у зв`язку з купівлею об`єкта нерухомості, розташованого на цій землі.

46. Таким чином, спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав Товариства у сфері публічно-правових відносин, адже подання цього позову спрямовано на захист порушеного, на думку позивача, його права як власника нерухомого майна - нежитлового приміщення і користувача земельною ділянкою, на якій таке нерухоме майно розташоване.

47. Колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що спори, пов`язані із захистом права постійного землекористування, неодноразово розглядались Великою Палатою Верховного Суду (постанови від 14.11.2018 у справі №807/73/15, від 30.01.2019 №740/711/17), а також Верховним Судом (постанова від 26.03.2020 у справі №1340/6162/18), де висловлена правова позиція про те, що такі справи не мають визначених процесуальним законом ознак адміністративного позову й зазначене унеможливлює оцінку правовідносин сторін як таких, що ґрунтуються на управлінських чи контролюючих функціях однієї сторони стосовно іншої.

48. Та обставина, що відповідачем у справі визначено орган місцевого самоврядування - КМР, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

49. За наведеного, зважаючи на предмет спору та суб`єктний склад учасників спірних правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку, що така справа підлягає розгляду судом господарської юрисдикції.

50. За правилами пункту 5 частини першої статті 349, частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

51. Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

52. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

53. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 341 КАС України).

54. В той же час, пунктом 1 частини першої статті 238, частиною першою статті 239 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

55. Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів і вимог касаційної скарги й задовольнити її частково. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасувати і закрити провадження у справі. При цьому, роз`яснити позивачу, що даний спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

56. Керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 355, 356 КАС України, пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-IX,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпроммаш» задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.07.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2018 скасувати.

Закрити провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпроммаш» до Київської міської ради, треті особи: Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва, про визнання протиправним та скасування рішення.

Роз`яснити позивачеві, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду, а також про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Судді: Я.О. Берназюк

Л.Л. Мороз