Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2020 року

Київ

справа №673/673/17

адміністративне провадження №К/9901/3504/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Летичівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області на Деражнянського районного суду Хмельницької області від 29.05.2017 (в складі головуючого-судді Дворніна О.С.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017 (у складі колегії суддів: гололвуючого судді - Смілянця Е.С., суддів: Залімського І.Г, Сушка О.О.) справі №673/673/17 за позовом ОСОБА_1 до Летичівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

В травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною відмову Летичівського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Хмельницької області (далі - Летичівське ОУПФУ, відповідач) у здійсненні перерахунку призначеного йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;

- зобов`язати відповідача зарахувати йому до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді, календарний період проходження строкової військової служби з 13.05.1976 по 12.05.1978, що становить 2 роки, та половину періоду навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі - Львівському державному університеті з 01.09.1978 по 25.06.1983, що становить 2 роки 4 місяці 27 днів;

- зобов`язати Летичівське ОУПФУ здійснити йому з 31.03.2017 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 88% грошового утримання працюючого на відповідній посаді судді, без обмеження граничного розміру щомісячного грошового утримання, з урахуванням раніше здійснених виплат.

Позов обґрунтував тим, що до його стажу роботи на посаді судді, зокрема зараховується календарний період проходження строкової військової служби та половина строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі, що в свою чергу дає йому право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 88 % суддівської винагороди, оскільки за кожний повний рік на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 % заробітної плати судді.

Постановою Деражнянського районного суду Хмельницької області від 29 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року, позов задоволено.

Не погодившись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга аргументована тим, що відповідно до ст. 131 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" стаж роботи позивача на посаді судді становить 20 років. Календарний період проходження позивачем військової служби та половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі не підлягають зарахуванню до стажу роботи позивача на посаді судді, оскільки не передбачені вказаним Законом.

Позивач правом на подання відзиву на касаційну скаргу відповідача не скористався.

У зв`язку із відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, ця справа розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами встановлено, що на підставі Указу Президента України "Про призначення суддів" №482/96 від 27.06.1996 позивача призначено суддею Деражнянського районного суду Хмельницької області та з 01.08.1996 він приступив до виконання своїх обов`язків відповідно до наказу начальника управління Міністерства юстиції у Хмельницькій області від 29.07.1996 року.

Відповідно до постанови Верховної Ради України №2521-ІІІ від 07.06.2001 позивача обрано на посаду судді безстроково.

Згідно з рішенням Вищої ради юстиції №1068/0/15-12 від 25.09.2012 позивача призначено на посаду голови Деражнянського районного суду строком на п`ять років, з 25.09.2012 по 24.09.2017 включно.

Наказом в.о. голови Деражнянського районного суду Хмельницької області №95-к від 04.10.2016 на підставі Постанови Верховної Ради України №1600-VIII від 22.09.2016 «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 відраховано зі штату суддів Деражнянського районного суду Хмельницької області у зв`язку зі звільненням з посади судді та поданням заяви про відставку.

З 05.10.2016 позивач перебуває на обліку в Летичіському ОУПФУ та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у в розмірі 80% від заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. При цьому, до стажу роботи, який дає право позивачу на отримання щомісячного довічного грошового утримання, відповідачем зараховано період його роботи на посаді судді 20 років.

31.03.2017 позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку призначеного йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з розрахунку 88% від заробітної плати (грошового утримання, суддівської винагороди) працюючого на відповідній посаді судді, відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області від 22.12.2016, із зарахуванням до його стажу роботи судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, календарного періоду проходження ним строкової військової служби у Збройних Силах СРСР з 13.05.1976 по 12.05.1978, що становить 2 роки, та половини періоду його навчання у Львівському державному університеті з 01.09.1978 по 25.06.1983, що становить 2 роки 4 місяці 27 днів.

Відповідач листом від 14.04.2017 №13/К-4 повідомив позивача про відсутність підстав для призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з розрахунку 88% від заробітної плати з посиланням на те, що розмір його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці розраховано згідно чинного законодавства в розмірі 80% (без зарахування до стажу судді служби в армії та половини навчання в університеті), оскільки відповідно до ч. 1 ст. 131 Закону України №1402-VIII від 02.06.2016 року «Про судоустрій і статус суддів» до стажу роботи на посаді судді при призначені щомісячного довічного грошового утримання зараховується лише робота на посаді судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражі України, члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на підставі законодавства, чинного на час призначення позивача на посаду судді, період проходження строкової військової служби (2 роки) та половина строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі (2 роки 4 місяці 27 днів) підлягають зарахуванню до стажу роботи, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, та в сукупності зі стажем роботи на посаді судді (20 років) дає право на призначення позивачу щомісячного грошового утримання судді у відставці у розмірі 88% від грошового утримання працюючого судді.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України, матеріальне та соціально-побутове забезпечення, у тому числі й суддівська винагорода, є елементами статусу судді. Забезпечення суддів у відставці визначено Законом України "Про судоустрій і статус суддів", яким запроваджено особливий порядок обчислення розміру щомісячного довічного утримання суддів.

На момент призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон №1402).

Відповідно до пункту 25 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами). За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Таким чином, спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VI (далі - закон №2453).

За правилами частини першої статті 120 Закону №2453-VI, в редакції діючій на час подання позивачем заяви про відставку, суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Згідно із вимогами статті 135 Закону №2453-VI до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

До стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду України право на відставку і виплату вихідної допомоги, зараховується також стаж іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби.

Водночас, відповідно до пункту 11 Перехідних положень Закону № 2453-VI, в редакції чинній до 28 березня 2015 року, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом №2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ "Про статус суддів" (далі - Закон № 2862-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 43 Закону №2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень.

Абзацом другим частини четвертої цієї статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Згідно з пунктом 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" (чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Крім того, відповідно до статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

На час набрання чинності Законом № 2453-VI (30 липня 2010 року) діяла постанова Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».

Оскільки стаж роботи позивача на посаді судді становить 20 років (при достатніх 10), до стажу роботи, який дає судді право на відставку, враховується також період проходження строкової військової служби.

Отже, до загального стажу роботи позивача, який дає право на відставку належить враховувати, крім роботи на посаді судді (20 років) календарний період проходження строкової служби (2 роки) та половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі (2 роки 4 місяці 27 днів), загалом 24 роки 04 місяці 27 днів.

Таким чином, невключення до відповідного стажу роботи на посаді судді, зокрема, періоду проходження строкової військової служби та половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі, і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.

Враховуючи вищенаведене, суди дійшли вірного висновку, що стаж роботи позивача на посаді судді, до якого, як вже було зазначено, зараховується календарний період проходження строкової військової служби та половина строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі, в свою чергу, дає йому право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 88% від суддівської винагороди (грошового утримання) судді, який працює на відповідній посаді.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 06 березня 2018 року у справі № 308/6953/17, від 19 червня 2018 року у справі № 243/4458/17 від 28.11.2019 у справі №428/3117/17.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

Як зазначено у частині четвертій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні апеляційним судом оспорюваного рішення і погоджується з його висновками у справі, якими доводи скаржника відхилено.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Летичівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області залишити без задоволення.

Постанову Деражнянського районного суду Хмельницької області від 29 травня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Головуючий А. Ю. Бучик

Судді: Л. Л. Мороз

А. І. Рибачук