Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.12.2018 року у справі №826/20081/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2018 року

Київ

справа №826/20081/16

адміністративне провадження №К/9901/42306/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атіс - Україна»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Лічевецький І.О., судді - Мельничук В.П., Мацедонська В.Е.)

у справі №826/20081/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атіс - Україна»

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Атіс - Україна» (далі - Товариство) звернулось в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що можливе порушення контрагентами правил оподаткування не може бути достатньою підставою для застосування до позивача санкцій, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2017 року позов задоволено:

-визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві від 07.10.2016 №2162615147 та від 27.12.2016 №3042615147;

-присуджено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Атіс Україна» здійснений ним судовий збір у розмірі 32 762 грн. 09 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що наявні в матеріалах справи первинні документи, в сукупності з іншими доказами в повній мірі підтверджують реальність виконання укладених між позивачем та його контрагентами угод та правомірність формування Товариством своїх податкових зобов'язань за перевіряємий період.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Так, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задоволено, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з наявності вироку Печерського районного суду м. Києва від 02.07.2016, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ст. 205, ч. 1 ст. 358 КК України, а також протоколів допиту свідків у рамках кримінальних проваджень №32014100000000215 та №320161000500000101.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив її скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2017 року. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, а в разі порушення контрагентом податкової дисципліни, негативні наслідки мають наступати саме для цієї особи. Також, вказує на те, що свідчення керівників юридичних осіб - постачальників, наданих в рамках кримінальних проваджень, щодо їх непричетності до діяльності цих юридичних осіб не є беззаперечним доказом порушення позивачем норм податкового законодавства.

Відзиву на касаційну скаргу від контролюючого органу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Атіс - Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2013 по 31.12.2015.

За результатами перевірки, контролюючим органом складено акт від 14.09.2016 №151/26-15-14-07-01-10/36791760.

Як вбачається з акту, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем:

-абз. 1 п. 138.2 пп.134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 135.1, ст. 135, ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток підприємств за період з 01.01.2013 по 31.12.2015 всього у сумі 1 053 096, у тому числі по періодах: 2014 рік на суму 189 143 грн.; за 2014 рік на суму 403 919 грн.; за 2015 рік на суму 455 034 грн.;

-п. 198.3 п. 198.6 ст. 198 ПК України в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за період діяльності з 01.01.2013 по 31.12.2015 всього у сумі 1 131 043 грн., в тому числі по періодах: в серпні 2013 року на суму 59 275 грн., в вересні 2013 року на суму 2 328 грн., в листопаді 2013 на суму 83 583 грн., в грудні 2013 на суму 53 914 грн., в березні 2014 року на суму 93 536 грн., в квітні 2014 року на суму 279 192 грн., в травні 2014 року на суму 18 922 грн., в червні 2014 року на суму 62 706 грн., в травні 2015 року на суму 110 071 грн., в серпні 2015 на суму 99 217 грн., в вересні 2015 на суму 156 791 грн., в жовтні 2015 року на суму 61 347 грн.

27 вересня 2016 року Товариством подано заперення на акт перевірки від 14.09.2016 №151/26-15-14-07-01-10/36791760, за наслідками розгляду яких висновки акту залишено без змін.

За результатами перевірки та на підставі акту контролюючим органом прийнято податкові повідомлення - рішення від 07 жовтня 2016 року:

-№2152615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на загальну суму 1 202 612 грн., з яких 1 053 096 грн. за податковим зобов'язанням та 149 516 за штрафними (фінансовими) санкціями;

-№2162615147, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів на загальну суму 1 336 801 грн., з яких 1 069 441 грн. за податковим зобов'язанням та 267 360 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (том 1 а.с. 153, 155).

Позивач оскаржив зазначені податкові повідомлення - рішення в адміністративному порядку (том 1 а.с. 158-163).

За результатами адміністративного оскарження, рішенням Державної фіскальної служби від 21.12.2016 №27547/6199-99-11-01-02-38 (том 9 а.с. 32) податкове повідомлення - рішення №2152615147 скасовано в частині донарахувань за період з 2015 року, а в іншій частині рішення залишені без змін.

У результаті часткового скасування податкового повідомлення - рішення від 07 жовтня 2016 року №2152615147 та його відкликання, контролюючим органом 27.12.2016 прийнято рішення №3042615147, яким збільшено Товариству суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на 598 062 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 149 516 грн. (том 9 а.с. 30).

Контролюючий орган дійшов висновку про те, що господарські операції між Товариством та його контрагентами - ТОВ «Формула Профіт», ТОВ «Сейл сістем», ТОВ «Аларт Трейд», ТОВ «Фінансово-Промислова Компанія К:Д.М.», ТОВ «Укрпрофбіз», ТОВ «Сефт Плюс», ТОВ «Аксон-Актив», ТОВ «Будівельні технології «Кразбуд», ТОВ «Горсан», ТОВ «Наполі Груп», ТОВ «Резерв-Солюшн», ТОВ «Рінтекс», ТОВ «Меларіс» у перевіряємий період не мали реального характеру, а надані документи первинного бухгалтерського обліку не підтверджують правильності визначених Товариством податкових зобов'язань за наслідками здійснення цих операцій.

Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015).

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Так, згідно зі статтею 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, пункт 198.3 статті 198 ПК встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).

У ході розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, натомість суд апеляційної інстанції, з огляду на наявність вироку Печерського районного суду м. Києва від 02.07.2016 у справі №757/24472/16-к та покази свідків, наданих в рамках кримінальних проваджень зазначив про їх правомірність.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України (далі КПК України).

У частині першій статті 23 КПК закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протоколи допиту досудового розслідування не можуть вважатись належними доказами в адміністративному судочинстві, що помилково не було враховано судом апеляційної інстанції під час розгляду справи.

Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Суд касаційної інстанції зазначає, що ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанції, інформація стосовно винесення вироку щодо посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю "Атіс-Україна" відсутня.

Факт порушення кримінального провадження відносно двох контрагентів позивача та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такого провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та всіма його контрагентами.

Відтак, матеріали досудового розслідування відносно контрагентів позивача не можуть бути враховані як беззаперечний доказ фіктивності Товариства.

Вироком Печерського районного суду м. Києва від 02.07.2016 у справі №757/24472/16-к затверджено угоду про визнання винуватості від 19.05.2016 в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32015100030000038 від 19.06.2015 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 358 КК України, укладену між прокурором прокуратури Печерського району м. Києва Большаковим Д.В. та обвинуваченим ОСОБА_2, його захисником ОСОБА_4 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 358 КК України. ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 358 КК України, та призначено йому узгоджене сторонами згідно угоди про визнання винуватості від 19.05.2016 покарання за ч. 1 ст. 205 КК України у виді штрафу у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 8 500, 00 (вісім тисяч п'ятсот) грн., за ч. 1 ст. 358 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_2 покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік.

Як вбачається з вироку, ОСОБА_2 в лютому 2014 року, перебуваючи у Печерському районі м. Києва в районі станції м. Печерська на прохання маловідомої особи на ім'я Юрій за грошову винагороду у розмірі 4 000 грн. погодився на створення Товариства з обмеженою відповідальністю «Формула Профіт» без мети ведення фінансово - господарської діяльності.

Колегія суддів вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції про нікчемність усіх угод укладених між позивачем та всіма його контрагентами у перевіряє мий період, з огляду на те, що основне питання, яке має значення для вирішення даного адміністративного спору, пов'язане із оцінкою вироку у кримінальному провадженні, яким встановлена фіктивність контрагента, за результатами взаємовідносин з яким позивачем сформовано витрати.

Необхідно зазначити, що сам факт наявності вироку, особливо того, що ухвалений на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з кожним контрагентом окремо, з врахуванням усіх обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Обставини, встановлені у вироку, мають значення для правильного вирішення цієї адміністративної справи і повинні бути оціненими судами в силу дії принципу офіційного з'ясування обставин справи. Проте, як вбачається з рішення суду апеляційної інстанцій оцінки обставин, які були встановлені у вказаному вище вироку, судом здійснено не було.

Така ж сама правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.07.2018 у справі № 808/1507/16.

Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що судом апеляційної інстанції під час нового розгляду справи необхідно дослідити та співставити, які саме господарські операції, з якими контрагентами та за який період досліджувалися в рамках зазначеної кримінальної справи, тощо.

Також, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що в рішенні про результати розгляду скарги від 21.12.2016 №27547/6199-99-11-01-02-38 податковий орган зазначив про підтвердження здійснення Товариством на користь його контрагентів оплати по операціям за 2015 рік, в зв'язку з чим самостійно частково скасував податкове повідомлення - рішення від 07.10.2016 №2152615147.

Також суду апеляційної інстанції слід надати правову оцінку наявним в матеріалах справи довідкам зустрічних звірок, в яких містяться висновки контролюючого органу про відсутність у спірний період розбіжностей за наслідками перевірки по опреаціях, у тому числі, в яких постачальником витупало ТОВ "Формула - Профіт".

Згідно зі ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів вважає наявними порушення судами норм процесуального права, що є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Згідно ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 2 частини першої ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв'язку з вищенаведеним, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, не встановив при цьому фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішення та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атіс - Україна»- задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року скасувати, справу №826/20081/16 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова