Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.03.2018 року у справі №810/4483/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 грудня 2018 року

Київ

справа №810/4483/16

адміністративне провадження №К/9901/29192/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача: Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2017 (суддя - Василенко Г.Ю.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2017 (головуючий суддя - Епель О.В., судді: Карпушова О.В., Кобаль М.І.) у справі №810/4483/16 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Кондитерська фабрика «Лагода» до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Кондитерська фабрика «Лагода» звернулося до адміністративного суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.12.2016 №0008752200 та №0008782200.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2017, позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з Приватним підприємством «Орім» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ларго Транс» з огляду на те, що факт вчинення спірних операцій підтверджується належними первинними документами складеними за результатом дійсних, реально виконаних правочинів. Висновок податкового органу щодо безпідставності формування позивачем показників податкової звітності є неправомірним, оскільки належними первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану сторін, а також безпосередній зв'язок проведених операцій із господарською діяльністю позивача. Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з порушенням норм податкового законодавства.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Білоцерківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області звернулася з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2017 у справі №810/4483/16, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, статей 44, 134, пунктів 138.3, 138.4, 138.5 статті 138, статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 203, пунктів 1 та 2 статі 215, статей 626, 629, 655, 662 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Доводи Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області зводяться до того, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною скасування правомірно прийнятих податкових повідомлень-рішень. Зокрема, відповідач посилається на безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатом взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ларго Транс», з огляду на документальне оформлення нереальної господарської операції з придбання послуг з перевезення вантажів, яке, за даними податкової інформації не мало можливості її самостійного надання, що свідчить про укладання угод без мети настання реальних правових наслідків та з метою ухилення від сплати податків. А тому, прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, на думку суб'єкта владних повноважень, є правомірним, підстави для їх скасування - відсутні.

Приватне акціонерне товариство «Кондитерська фабрика «Лагода» не скористалося своїм правом та не надало заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.11.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.

Ухвалою Верховного Суду від 07.03.2018 матеріали касаційної скарги К/9991/29192/18 прийнято до провадження судді, ухвалою від 14.12.2018 визнано за можливе проведення попереднього розгляду справи №810/4483/16 та призначено попередній розгляд даної справи на 18.12.2018.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Приватного акціонерного товариства «Кондитерська фабрика «Лагода» з питань дотримань вимог податкового законодавства щодо підтвердження відомостей від особи, яка мала правові відносини з Приватним підприємством «Орім» за період з 01.10.2014 по 28.02.2015 та з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ларго Транс» за період з 01.07.2014 по 31.07.2014.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 138.1, 138.2, 138.3, 138.4, 138.5 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, пунктів 2.3, 2.4, 3.5 Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затвердженої спільним наказом Міністерства статистики України та Міністерства транспорту України від 07.08.1996 №228/253, статті 2, пункту 2 статті 3, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в наслідок чого позивачем завищено витрати, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у загальному розмірі 1572333,00грн.; статей 185, 186, 187, 188, 200, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», внаслідок чого позивачем неправомірно сформовано податковий кредит по операціях з придбання послуг в загальній сумі 314466,66грн., що вплинуло на завишення суми від'ємного значення, що не перевищує суму обчислену відповідно до пункту 200 (1). 3 статті 200 (1) розділу V Податкового кодексу України та зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду: за грудень 2014 року в сумі 2203,33грн., за лютий 2015 року в сумі 46086,67грн., за березень 2015 року в сумі 33166,66грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 25.05.2016 №121/22-011/32967502 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.06.2016 №0001232200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 46087,00грн.; №0001202200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 303291,00грн., з яких 202047,00грн. за основним платежем та 101244,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0001362200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 363294,00грн., з яких 242196,00грн. за основним платежем та 121098,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатом адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.12.2016 №0008752200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 300745,50грн., з яких 200497,00грн. за основним платежем та 100248,50грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0008782200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 35779,59грн., з яких 257651,59грн. за основним платежем та 99428,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Фактичною підставою для визначення позивачу суми грошових зобов'язань став висновок контролюючого органу про безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за взаємовідносинами з Приватним підприємством «Орім» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ларго Транс» з огляду на нікчемність укладених правочинів та безтоварний характер проведених господарських операцій, тобто таких, які спрямовані на надання податкової вигоди з метою ухилення несплати податків до бюджетів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних правових наслідків.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, у власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.03.2014 між позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ларго Транс» було укладено договір №01/ТЕ про надання транспортно-експедиційних послуг, предметом якого є виконня або організація виконання послуг, що пов'язані з транспортно-експедиційним обслуговуванням перевезення вантажу. Реальність спірних господарських операцій позивача з контрагентом підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, договором, актами виконаних робіт, податковими накладними та товарно-транспортними накладними. Розрахунок за надані послуги було проведено між сторонами в безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача.

Зокрема товарно-транспортні накладні, в яких перевізником зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Ларго Транс», містять достатньо обов'язкових реквізитів, які дозволяють ідентифікувати учасників і суть господарських правовідносин, оформлених цими накладними. Наведеним спростовуються твердження податкового органу про те, що із наданих позивачем документів неможливо встановити характер наданих послуг, мети отриманих послуг та використання їх в подальшому в господарській діяльності позивача.

Поруч з цим, суд касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. При цьому, виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт наданих послуг з переліком фактично поставленого товару за напрямами, вказаними в договорах, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

Посилання податкового органу на відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларго Транс» необхідних умов та засобів для здійснення господарської діяльності, в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, виробничих активів, транспортних засобів для надання такого роду послуг, що в свою чергу свідчить про відсутність у даного підприємства можливості виконувати свої зобов'язання за правочинами, у тому числі укладеними із позивачем, обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій, оскільки обрання способу ведення господарської діяльності належить до відання безпосередньо самого суб'єкта господарювання, і у відповідності до чинного законодавства він не позбавлений права залучати третіх осіб на договірних умовах для виконання своїх зобов'язань перед контрагентами.

Також, 01.09.2014 між позивачем та Приватним підприємством «Орім» було укладено договір №181 про надання маркетингових послуг. Пунктом 1.2 даного договору передбачено, що перелік та види послуг, які виконавець надає замовнику, зазначені в додатку 1, який є невід'ємною частиною даного договору. Реальність спірних господарських операцій позивача з контрагентом підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, договором, додатком до договору, звітами (звіти про проведення фокус-груповому дослідженні; звіт про проведення опитування споживачів печива в місті Дніпропетровськ; звіт про проведення маркетингових досліджень «Стан на ринку печива» за жовтень 2014 року; визначення залишків продукції Торгової марки «Загора» в торгівельній мережі Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» - жовтень 2014 року; визначення залишків продукції Торгової марки «Загора» в торгівельній мережі Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» в грошовому виразі - жовтень 2014 року; визначення відносної динаміки продажу продукції Торгової марки «Загора» в торгівельній мережі Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» - жовтень 2014 року; визначення залишків продукції Торгової марки «Загора» в торгівельній мережі Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» - листопад 2014 року; визначення залишків продукції Торгової марки «Загора» в торгівельній мережі Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» в грошовому виразі - листопад 2014 року; визначення відносної динаміки продажу продукції Торгової марки «Загора» в торгівельній мережі Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» - листопад 2014 року; звіт про проведення маркетингового дослідження «Стан на ринку печива» за листопад 2014; визначення залишків продукції Торгової марки «Загора» в торгівельній мережі Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» в грошовому виразі - грудень 2014 року; визначення відносної динаміки продажу продукції Торгової марки «Загора» в торгівельній мережі Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» грудень 2014 року; звіт про проведення маркетингових досліджень «Анкетування споживачів печива» за грудень 2014 року; визначення відносної динаміки продажу продукції Торгової марки «Загора» в торгівельній мережі Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» за лютий 2015 року; визначення об'ємів продажу продукції Торгової марки «Загора» в торгівельній мережі Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» в грошовому виразі - лютий 2015 року; визначення залишків продукції Торгової марки «Загора» в торгівельній мережі Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» - лютий 2015 року; звіт про проведеному опитуванні споживачів печива в місті Запорожжя в лютому 2015 року; звіт про проведення маркетингових досліджень «Стан на ринку печива» за лютий 2015 року; визначення об'ємів продажу продукції Tоргової марки «SLADKO» в торгівельній мережі Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» в кількісному виразі - березень 2015 року; визначення відносної динаміки продажу продукції Торгової марки «SLADKO» в торгівельній мережі Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» - березень 2015 року; звіт про проведення маркетингових досліджень «Стан на ринку печива» за березень 2015 року), актами виконаних робіт, податковими накладними. Розрахунок за надані послуги було проведено між сторонами в безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентами.

До того ж, судами попередніх інстанцій встановлено, що придбані у контрагентів послуги було використано позивачем у межах власної господарської діяльності з метою отримання прибутку, а саме перевезення продукції, виробником якої є позивач, його контрагентам, та аналіз, оптимізація і контролювання продажів, що узгоджується з основними видами економічної діяльності Приватного акціонерного товариства «Кондитерська фабрика «Лагода» та свідчить про обґрунтованість господарської мети та економічної доцільності операцій позивача із зазначеними контрагентами.

Судами також встановлено, що на момент вчинення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані у встановленому законом порядку, мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Також, суд касаційної інстанції зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів у останніх тощо.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що Приватне акціонерне товариство «Кондитерська фабрика «Лагода» підтвердило факт реальності господарських операцій з контрагентами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні спірних господарських операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем не надано.

Також, податковим органом не надано доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», Суд звертав увагу на необхідність покладення обов'язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях Приватного акціонерного товариства «Кондитерська фабрика «Лагода» ознак неправомірних дій, а наведені відповідачем у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з Приватним підприємством «Орім» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ларго Транс».

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 22.12.2016 №0008752200 та №0008782200.

Враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2017 у справі №810/4483/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду