Історія справи

Ухвала КАС ВП від 29.05.2018 року у справі №810/1551/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 травня 2018 року

Київ

справа №810/1551/15

адміністративне провадження №К/9901/7349/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранголі»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2015 року (головуючий суддя- Харченко С.В.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року (колегія суддів: головуючий суддя - Кучма А.Ю., судді - Аліменко В.О., Безименна Н.В.)

у справі №810/1551/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранголі»

до Бориспільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ранголі» (далі - Товариство) звернулось в Київський окружний адміністративний суд з позовом до Бориспільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - ДПІ), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 29.10.2014 №0006162210, яким підприємству збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 991 135 грн. (основний платіж - 1 994 090 грн., штрафна санкція - 997 045 грн.);

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 29.10.2014 №000682210, яким підприємству збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2 698 650 грн. (основний платіж - 1799 100 грн., штрафна санкція - 899 550 грн.);

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 29 10 2014 №0006172210, яким підприємству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 4 909 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на припущеннях посадових осіб контролюючого органу, які здійснювали перевірку, а тому, на думку Товариства, оскаржувані податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що взаємовідносини між позивачем та контрагентом - ТОВ «Агріпол» позбавлені розумної економічної мети, надані Товариством первинні документи мають недоліки та не підтверджують реального факту здійснення господарських операцій між позивачем та зазначеним контрагентом. Крім того суди зазначили, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту транспортування та зберігання товарно - матеріальних цінностей, подальшої реалізації придбаних товарів, наявності у контрагента позивача землі для вирощування сої та кукурудзи та доказів здійснення позивачем розрахунку за отриманий товар.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судами не досліджено обставин щодо наявності у ТОВ «Агріпол» власної чи орендованої землі, інших технічних можливостей для вирощування сої та кукурудзи, а контролюючим органом, в свою чергу, не надано доказів їх відсутності. Також позивач зазначає, що судами не враховано факт здійснення розрахунку між позивачем та зазначеним вище контрагентом за поставлений товар.

03 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

16 травня 2018 року позивачем подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження за відсутності учасників процесу.

Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло.

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Ранголі» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Агріпол» за період з 01.05.2014 по 31.05.2014.

За результатами перевірки складено акт №505/22-10/35866777 від 10 жовтня 2014 року (том 1 а.с. 12-29).

Як вбачається з акта, податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог: - п. 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту за податковий період червень 2014 року на загальну суму ПДВ 12 361 821 грн., що призвело до заниження суми ПДВ. Яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду на загальну суму 1 998 999 грн. 02 коп., в тому числі за травень 2014 року на суму 1 998 999, 02 грн.

- п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до завищення суми собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) за півріччя 2014 року на суму 61 809 105 грн., що призвело до заниження належної до сплати суми податку на прибуток за півріччя 2014 року на суму 1 799 100 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 29.10.2014:

- № 0006162210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 991 035 грн., з них за основним платежем 1 994 090 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 997 045 грн.;

- № 0006172210, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 4 909 грн.;

- 0006182210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 2 698 650 грн., з них 1 799 100 грн. за основним платежем та 899 550 за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с. 30-32).

Податковий орган дійшов висновку про те, що господарські операції між Товариством та його контрагентом - ТОВ «Агріпол» не мали реального характеру, а надані документи первинного бухгалтерського обліку не підтверджують правильність визначених Товариством податкових зобов'язань за наслідками здійснення цих операцій.

Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015).

Судові рішення попередніх інстанцій вказаним вимогам не відповідають в зв'язку з наступним.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, пункт 198.3 статті 198 ПК встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

У зв'язку з наведеним недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Попри це, судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки доводам Товариства про те, що ним в повній мірі здійснено розрахунок з ТОВ «Агріпол» за поставлений товар у безготівковій формі, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі договору про зарахування зустрічних однорідних вимог №02-01/44 від 29.04.2015, натомість, прийнято до уваги доводи контролюючого органу про відсутність у контрагента позивача власної чи орендованої землі для вирощування сої та кукурудзи, при цьому, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі судами не витребувано, ані у позивача доказів наявності у ТОВ «Агріпол» у власності чи у користуванні землі, ані у відповідача доказів протилежного.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 345 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

У зв'язку з вищенаведеним, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили при цьому фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранголі» - задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року скасувати, справу №810/1551/15 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова