Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 квітня 2018 року

Київ

справа №814/442/16

адміністративне провадження №К/9901/19510/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016 (колегія у складі суддів: К.В. Кравченко, О.В. Лук'янчук, Ю.М. Градовський)у справі №814/442/16за позовомОСОБА_2доДержавної податкової інспекції в Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення сплаченої суми грошового зобов'язання, ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції в Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.06.2015 № 2338-17, та стягнення сплаченої суми грошового зобов'язання в розмірі 25000,00 грн.

Обґрунтовуючи позов вказав, що спірним податковим повідомленням-рішенням позивачу нарахований транспортний податок за 2015 рік в сумі 25000 грн. на автомобіль Toyota Land Cruiser 2013 року випуску з об'ємом двигуна 4461 куб. см, власником якого з 2013 року є ОСОБА_2 Позивач вважає, що нарахування цього місцевого податку за 2015 рік є неправомірним, оскільки відповідно до вимог пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України рішення про встановлення нових місцевих податків та зборів на 2015 рік повинно було бути прийнято та оприлюднено до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, тобто до 15.07.2014 року. Оскільки вищевказаний податок було введено Миколаївською міською радою рішенням від 18.03.2015 року, то застосування його у 2015 році є неправомірним.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.04.2016 позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 09.06.2015 № 2338-17. Стягнуто з державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області на користь ОСОБА_2 сплачену суму грошового зобов'язання в розмірі 25000,00 грн.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016 скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року в частині задоволенні позовної вимоги про стягнення з Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області на користь ОСОБА_2 сплаченої суми грошового зобов'язання в розмірі 25000,00 грн. та прийнято в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позовної вимоги.

В іншій частині постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року залишено без змін.

Задовольняючи позов в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, зазначили, що оскільки рішення Миколаївської міської ради "Про внесення змін та доповнення до рішення Миколаївської міської ради від 07.07.2011 року № 7/3 "Про встановлення місцевих податків та зборів на території міста Миколаєва" в частині встановлення податку на транспорт на 2015 рік прийняте 18.03.2015, тобто після 15.07.2014, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій в задоволеній частині позовних вимог, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати, відмовивши у задоволенні позову. Вказується на те, що рішення Миколаївської міської ради не може вплинути на підстави нарахування та обов'язок платниками сплачувати податки та збори, оскільки такі прямо закріплені законодавцем нормами Податкового кодексу України.

А також у додаткових поясненнях від 17.05.2017 просив здійснити заміну Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на Державну податкову інспекцію в Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області у зв'язку із перейменуванням податкового органу.

Від позивача відзив або заперечення на вказану касаційну скаргу до Суду не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

22.12.2016 Вищим адміністративним судом України, касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ в Інгульському районі відкрито.

09.02.2018 касаційна скарга передана на розгляд судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Юрченко В.П. в порядку пункту четвертого частини першої розділу 7 «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства у редакції Закону від 03.10.2017 № 2147.

Переглянувши рішення апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовою інстанцією фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 з 2013 року є власником автомобіля Toyota Land Cruiser 2013 року випуску з об'ємом двигуна 4461 куб. см.

Миколаївською міською радою прийнято Положення про податок на майно, затверджене рішенням від 18.03.2015 року № 46/24.

09.06.2015 відповідач на підставі пп.267.1.1 п.267.1 ст.267 ПК України прийняв податкове повідомлення-рішення №2338-17, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн.

Законом України від 28.12.2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Згідно із пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону №71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом а перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону №71-VIII набрали чинності з 01.01.2015. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Плановим відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Отже, рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік.

Таким чином, з урахуванням норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті та опубліковані протягом 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.

При цьому, факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону №71-VIII, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України.

Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.

Вказане вбачається також з пункту 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII, вимогами якого органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Отже, Прикінцеві положення Закону №71-VIII рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте, така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Враховуючи вищезазначене, для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження транспортного податку - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити транспортний податок.

Разом з тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016 рік, а не на 2015 рік.

Таким чином транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.

Зазначене підтверджується також і тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік.

В такий спосіб Верховною Радою України змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків, не застосовуються.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у контролюючого органу відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки запроваджені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду зміну найменування відповідача (скаржника) у справі, касаційний суд вважає за необхідне замінити Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на Державну податкову інспекцію в Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області.

На підставі викладеного, керуючись статтями 52, 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області) його правонаступником - Державною податковою інспекцією в Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області.

2. Касаційну скаргу ДПІ в Інгульському районі м. Миколаєва залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016 - без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду