Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 квітня 2018 року

Київ

справа №814/2369/15

провадження №К/9901/9200/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу № 814/2369/15

за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області, за участю третіх осіб - ОСОБА_2, Служби у справах дітей Первомайської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду, прийняту 25 лютого 2016 року у складі судді Гордієнко Т.О., та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду, постановлену 15 червня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Лук'янчук О.В., суддів: Градовського Ю.М., Кравченка К.В.,

в с т а н о в и в :

У червні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області, за участю третіх осіб - ОСОБА_2, Служби у справах дітей Первомайської міської ради, в якому просив:

- скасувати зняття з реєстрації місця проживання малолітніх: ОСОБА_3, ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1) за адресою АДРЕСА_1 від 19 січня 2012 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач незаконно зняв з реєстрації за адресою АДРЕСА_1 його малолітніх дітей без згоди батька, на підставі Наказу Міністерства Внутрішніх справ України № 96 від 03 лютого 2006 року, який був скасований Наказом МВС України від 14 липня 2011 року № 424.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 25 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року, у задоволенні позову відмовив.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

25 січня 2018 року касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, яка ухвалою судді-доповідача від 29 січня 2018 року прийнята до провадження.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 15 травня 2009 року по 24 січня 2013 рік.

Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_2 подала заяву до Первомайського РВ УМВС України в Миколаївській області від 19 січня 2012 року про зняття її з реєстрації місця проживання, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 та має намір зареєструвати місце проживання за адресою м. Одеса, Приморський район. В талоні зняття з реєстрації місця проживання в України ОСОБА_2 зазначила дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1.

19 січня 2012 року Департамент у справах громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб, правонаступником якого є відповідач у справі, зняв з реєстрації за адресою АДРЕСА_2 малолітніх дітей позивача: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, про що позивач дізнався з листа-відповіді Комунального підприємства Первомайської міської ради «Затишок» від 08 лютого 2013 року.

Суд першої інстанції приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що відповідач при знятті з реєстрації малолітніх дітей діяв у відповідності до вимог чинного на той момент законодавства.

Зазначена позиція була підтримана і Одеським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.

Верховний Суд висновки судів попередніх інстанцій вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, місце проживання малолітніх дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було визначено за згодою батьків ще до 19 січня 2012 року, тобто до моменту зняття малолітніх дітей з реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 знімаючись з реєстрації в м. Первомайськ і переїхавши для проживання в м. Одесу та зареєструвавшись там, разом з собою перевезла і своїх дітей і відповідно зняла їх з реєстрації в м. Первомайськ та зареєструвала в м. Одеса, по місцю свого проживання.

Отже з наведеного вбачається, що відповідач при знятті з реєстрації малолітніх дітей діяв у відповідності до чинного на той момент законодавства.

Доводи позивача про те, що на момент здійснення зняття з реєстрації місця проживання малолітніх дітей не діяв жоден закон, який би дозволяв зняття з реєстрації місця проживання малолітніх дітей без згоди батька, колегія суддів вважає такими, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права.

Так, відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції, яка була чинна на момент зняття з реєстрації 19 січня 2012 року) зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть. Діти віком від 15 до 18 років подають заяву особисто. У разі якщо особа з поважної причини не може самостійно звернутися до органу реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено за зверненням іншої особи та на підставі доручення, посвідченого в установленому порядку. Зняття з реєстрації місця проживання неповнолітніх, які не мають батьків, та осіб, стосовно яких встановлено опіку чи піклування, здійснюється за погодженням з органами опіки і піклування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2004 року № 985 «Про затвердження зразків документів, необхідних для реєстрації місця проживання» (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено зразок зняття з реєстрації місця проживання в Україні, в п.12 якого зазначено відомості про дітей віком до 15 років, що вибувають разом з особою, на яку оформляється талон (кожна дитина вписується лише один раз у талон одного з батьків).

Аналізуючи встановлені судами обставини справи, враховуючи те, законодавством, яке було чинним на момент зняття з реєстрації дітей, згода батька, як одного із законних представників дітей не була потрібна, Верховний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 3, 242, 243, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець