Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 грудня 2018 року

Київ

справа №815/4615/15

адміністративне провадження №К/9901/25916/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській областіна постановуОдеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року (суддя Ю.В. Харченко)та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року (колегія у складі суддів: А.Г. Федусик, Л.Є. Зуєва, О.А.Шевчук)у справі№ 815/4615/15за позовомОСОБА_2доДержавної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській областіпроскасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 30 червня 2015 року №466-15.

Позов обґрунтовано тим, що позивач не є власником земельної ділянки чи землекористувачем частини земельної ділянки де знаходиться належне їй нежитлове вбудоване приміщення підвалу та першого поверху №415, у зв'язку з чим не є платником земельного податку, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є безпідставним та протиправним.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 30 червня 2015 року №466-15.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не є ані власником, ані землекористувачем частини земельної ділянки, де знаходиться належне їй нежитлове вбудоване приміщення підвалу та першого поверху №415, загальною площею 884 м2, розташоване у багатоквартирному будинку.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, оскільки вважає, що судові рішення були ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги є аналогічними обґрунтуванням його апеляційної скарги.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачу на праві спільної сумісної власності належить нежитлове вбудоване приміщення підвалу та першого поверху АДРЕСА_1. Вказаний житловий будинок знаходиться на балансі ЖКС «Вузівський», а вказана земельна ділянка нікому із співвласників як власність не належить.

30 червня 2015 року податковою інспекцією згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 286.5 статті 286 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов'язання по земельному податку з фізичних осіб у загальному розмірі 10940,51 грн.

Зокрема, судом першої інстанції встановлено, що оскаржувану суму земельного податку було визначено позивачу як власниці 1/16 частини нежитлового вбудованого приміщення підвалу та першого поверху АДРЕСА_1

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.

Стаття 270 Податкового кодексу України закріплює, що об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п.287.1 ст.287 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.286.6 статті 286 Податкового кодексу України, на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

Згідно з п.287.8 статті 287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до п. 286.1 статті 286 означеного Кодексу, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до статей 125, 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

При цьому, власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (її частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 07 липня 2015 року у справі №826/12388/13-а.

Отже, оскільки позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким відповідач нарахував земельний податок, обов'язок зі сплати земельного податку у позивача виник з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

За таких обставин, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Разом з тим, позивач у позові звертав увагу суду першої інстанцій на те, що розмір земельного податку розрахований контролюючим органом у оскаржуваних податкових повідомленнях рішеннях з порушенням вимог п. 287.8 ст. 287 Податкового кодексу України, крім того йому не було надано частину розрахунків податкових зобов'язань до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Так, відповідно до п. 2.4. Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 листопада 2012 року № 1236 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) з наведенням у ньому дати та номера декларації (уточнюючого розрахунку) відповідного звітного періоду, щодо якого здійснюється розрахунок податкового зобов'язання, а також іншої інформації, необхідної для визначення грошового зобов'язання.

Таким чином, правильність нарахування позивачеві податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб, а саме застосовані контролюючим органом розмір ставки податку, базу оподаткування, можливо встановити (визначити) виходячи з розрахунку податкового зобов'язання, що додається до податкового повідомлення-рішення.

Як зазначалось вище, згідно п. 287.8 ст. 287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

В той же час, судами попередніх інстанцій не перевірялась правильність розрахунків земельного податку по земельній ділянці з урахуванням даних державного земельного кадастру та не визначався розмір пропорційної частки прибудинкової території за яку позивач повинен платити земельний податок.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв'язку з неповнотою встановлення судами попередніх інстанцій усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувана постанова Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду