ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 квітня 2020 року

Київ

справа №520/6589/19

адміністративне провадження №К/9901/32344/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №520/6589/19

за позовом Міністерства оборони України в особі Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка

до ОСОБА_1

про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі,

за касаційною скаргою Міністерства оборони України в особі Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка

на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 8 липня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Білової О.В.)

і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Бегунца А.О., суддів Катунова В.В., Мінаєвої О.М.).

І. Історія справи

Міністерство оборони України в особі Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка (далі - «Міноборони в особі Військового інституту КНУ ім. Т. Шевченка») 27 червня 2019 року звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача витрати, пов`язані з утриманням ОСОБА_1 у вищому військовому навчальному закладі в розмірі: 368 124,15 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 8 липня 2019 року позовну заяву повернуто на підставі пункту 4 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») у зв`язку з тим, що Міноборони в особі Військового інституту КНУ ім. Т. Шевченка не додало до позовної заяви доказів звернення до відповідача з вимогою про відшкодування у добровільному порядку витрат, пов`язаних з його утриманням у цьому навчальному закладі.

Другий апеляційний адміністративний суд з таким висновком суду першої інстанції погодився, зазначивши у своїй постанові також про те, що ознайомлення ОСОБА_1 із сумою відшкодування не звільняє позивача від обов`язку звернутись до відповідача з вимогою здійснити таке відшкодування.

Тобто суди дійшли висновку, що приписами частини десятої статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (згідно яких «<…> У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку») визначено випадок обов`язкового досудового врегулювання спору, тоді як позивач не надав судам доказів звернення до відповідача для досудового врегулювання спору у такому випадку, що є підставою для повернення позовної заяви.

У касаційній скарзі Міноборони в особі Військового інституту КНУ ім. Т. Шевченка просить скасувати ухвалу суду першої інстанції від 8 липня 2019 року і постанову апеляційного суду від 24 вересня 2019 року, а справу направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Скаржник зазначає, що жоден нормативно-правовий акт не містить положень, які б зобов`язували позивача звернутися до відповідача з вимогою про відшкодування у добровільному порядку витрат, пов`язаних з утриманням ОСОБА_1 у військовому навчальному закладі. Водночас положення частини десятої статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не можна вважати такими, що встановлюють досудове врегулювання спору.

Також скаржник звертає увагу на те, що відповідач був ознайомлений з виставленою йому сумою відшкодування заборгованості за навчання, про що свідчить його напис на витязі з наказу начальника Військового інституту КНУ ім. Т. Шевченка від 30 травня 2019 року №110. До того ж обов`язок ОСОБА_1 відшкодувати витрати на своє утримання у військовому навчальному закладі випливає з положень підписаного ним контракту, якому, на думку позивача, суди належної оцінки не надали.

Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав.

Ознайомившись із доводами скаржника, Верховний Суд вважає необхідним задовольнити касаційну скаргу з огляду на таке.

ІІ. Мотиви Верховного Суду

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга Міноборони в особі Військового інституту КНУ ім. Т. Шевченка у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Повертаючи позовну заяву Міноборони в особі Військового інституту КНУ ім. Т. Шевченка суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів звернення до позивача із вимогою про відшкодування в добровільному порядку виплат, пов`язаних з його утриманням у військовому навчальному закладі. Невжиття таких заходів суди визнали невиконанням вимог пункту 4 частини четвертої статті 169 КАС України, яка передбачає повернення позовної заяви у зв`язку з ненаданням позивачем доказів звернення до відповідача для досудового врегулювання спору у випадках, в яких законом визначено обов`язковість досудового врегулювання.

Верховний Суд не може погодитися з таким висновком з огляду на таке.

Частиною десятою статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу відповідно до підпунктів "д", "е", "є", &quot;з", "и" пункту 1 частини п`ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці навчальні заклади, витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.

Як вірно зазначив скаржник, законодавство не містить чіткого визначення поняття досудового врегулювання спору.

Згідно з частиною четвертою статті 124 Конституції України законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Відповідно до частини першої статті 17 КАС України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

У Рекомендації №R(86) Комітету міністрів державам-членам Ради Європи від 16 вересня 1986 року стосовно заходів із недопущення і скорочення надмірного робочого навантаження на суди пропонується сприяти примиренню сторін як поза судовою системою, так і до або під час судового розгляду (передбачати, разом із відповідними стимулами, процедури примирення до судового провадження або інші способи врегулювання спорів поза рамками судового провадження), а також визначити органи поза судовою системою, до яких сторони зможуть звертатися для розв`язання позовних спорів на невеликі суми і в питаннях деяких конкретних галузей права.

Виходячи з аналізу викладених норм та практики Верховного Суду (постанова від 26 березня 2020 року у справі № 1.380.2019.002643), досудове врегулювання спору - це вчинення сукупності дій, за допомогою яких юридичний конфлікт вирішується без звернення до суду шляхом досягнення угоди між сторонами або відмови однієї або обох сторін від взаємних претензій. Застосування або незастосування інституту досудового врегулювання спорів є виключним правом особи, за винятком встановлених у законі випадків.

Приписами пункту 4 частини четвертої статті 169 КАС України можливість повернення позовної заяви у зв`язку з ненаданням доказів звернення до відповідача для досудового врегулювання спору обумовлена конкретними випадками, в яких закон визначає обов`язковість досудового врегулювання спорів. Такі випадки, з огляду на викладене, повинні містити послідовність дій учасників спору та форму їх вираження (наприклад, звернення зі скаргою, вимогою чи в іншій формі) з метою досягнення угоди між сторонами.

Натомість положення частини десятої статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не визначають варіантів конкретних дій навчального закладу з метою досудового врегулювання спору з курсантом. Так, положення цієї норми визначають обов`язок особи (курсанта) відшкодувати витрати, пов`язані з її утримання у вищому навчальному закладі. Водночас у разі невиконання курсантом цього обов`язку з власної волі навчальний заклад має право звернутися до суду з позовом про стягнення відповідної заборгованості.

Відтак, на переконання колегії суддів положеннями частини десятої статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено правові підстави звернення до суду відповідного вищого навчального закладу, а не випадок обов`язкового досудового врегулювання спору.

Тому Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку про те, що приписами частини десятої статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено випадок обов`язкового досудового врегулювання спору для можливості звернення органу державної влади чи відповідного навчального закладу з позовом до суду про стягнення з курсанта витрат, пов`язаних з його утриманням у вищому навальному закладі.

Викладене свідчить про те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та безпідставно повернув позовну заяву, керуючись пунктом 4 частини четвертої статті 169 КАС України, а суд апеляційної інстанції це порушення не усунув, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Водночас, як вірно зауважив скаржник, ОСОБА_1 було відомо про обов`язок відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у Військовому інституті КНУ ім. Т. Шевченка у разі дострокового розірвання контракту через недисциплінованість, що випливає з умов абзацу шостого пункту 1 Контракту про проходження служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу від 3 серпня 2016 року (а.с. 35). До того ж відповідач 3 червня 2019 року ознайомився із сумою відшкодування, яку повинен оплатити згідно умов вказаного контракту, про що свідчить надпис на витязі з наказу Міністерства оборони України від 30 травня 2019 року №110 (а.с. 43, зворот).

Оскільки станом на 27 червня 2019 року (день подання позову) ОСОБА_1 необхідну суму коштів не сплатив, на що вказав позивач у позовній заяві, це свідчить про те, що жодних дій, спрямованих на добровільне відшкодування відповідач не вчинив, що дає право позивачу звернутися до суду з відповідним позовом, зокрема на підставі частини десятої статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з частиною першою статті 353 КАС України (у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України в особі Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 8 липня 2019 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду