Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 квітня 2018 року

Київ

справа №818/419/17

адміністративне провадження №К/9901/32377/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління поліції охорони в Сумській області про стягнення одноразової грошової допомоги, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на постанову Сумського районного суду Сумської області у складі судді Степаненка О.А. від 20 жовтня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Старостіна В.В., Рєзнікової С.С., Бегунца А.О. від 29 січня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

В березні 2017 року позивач звернувся до Міністерства внутрішніх справ України, Управління поліції охорони в Сумській області про стягнення одноразової грошової допомоги, визнання протиправним дій, зобов'язання вчинити дії, в якому просив: визнати за ОСОБА_2 право на отримання одноразової грошової допомоги у відповідності до Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності працівника міліції затвердженого Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850); визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності ОСОБА_2 відповідно до Порядку № 850; скасувати рішення Міністерства внутрішніх справ України про відмову у затвердженні висновку про призначення одноразової грошової допомоги від 06 лютого 2017 року ОСОБА_2; зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України у визначений пунктом 9 Порядку № 850 місячний строк прийняти рішення про призначення та виплату грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності ОСОБА_2

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що він до 30 вересня 2015 року працював інспектором спеціального взводу груп затримання батальйону міліції охорони УДСО при УМВС України в Сумській області; 30 вересня 2015 року позивача звільнено з органів Міністерства внутрішніх справ через хворобу. Відповідно до акта від 26 листопада 2015 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності. У зв'язку із встановленням йому групи інвалідності, позивач неодноразово звертався до відповідачів із заявою про виплату йому допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму. Однак, рішенням Міністерства внутрішніх справ України від 06 лютого 2017 року позивачу відмовлено в призначенні одноразової допомоги.

12 квітня 2017 року справа була передана до Сумського районного суду Сумської області.

Постановою Сумського районного суду Сумської області від 20 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2017 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що рішення про призначення або відмову в призначенні грошової допомоги приймає саме Міністерство внутрішніх справ України, оскільки позивач проходив службу і був звільнений з органів внутрішніх справ, а не з органів поліції.

Не погоджуючись з постановою Сумського районного суду Сумської області від 20 жовтня 2017 року та постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Міністерство внутрішніх справ України звернулось з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що правонаступниками Департаменту державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України та відповідних державних установ Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України, що ліквідуються в установленому законодавством порядку, є органи поліції охорони, відтак, рішення стосовно виплати компенсації повинно приймати Управління поліції охорони.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з наказом № 290 о/с від 30 вересня 2015 року ОСОБА_2 звільнено через хворобу.

Довідкою МСЕК від 26 листопада 2015 року № 154008 позивачу присвоєно ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

02 грудня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до начальника Управління державної служби охорони із заявою про виплату йому допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму у зв'язку із встановленням йому групи інвалідності.

Листом від 14 грудня 2015 року Управління поліції охорони у зв'язку з тим, що останнє не є правонаступником Управління державної служби охорони, позивачу відмовлено у виплаті вищевказаної допомоги.

Не погоджуючись із відмовою, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року у справі № 818/563/16 зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення (висновок) за заявою ОСОБА_2 від 22 січня 2016 року щодо виплати грошової допомоги згідно Порядку № 850.

Листом Міністерства внутрішніх справ України від 25 лютого 2017 року прийнято рішення про відмову в призначенні ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

До набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію», тобто до 07 листопада 2015 року, порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» та Порядком № 850.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності, йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IIІ групи.

Днем виникнення права на отримання грошової допомоги є, у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Порядком № 850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документів, зазначених в пунктах 6 або 7 Порядку № 850, висновок щодо виплати грошової допомоги.

Міністерство внутрішніх справ України в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 Порядку № 850 документів приймає рішення про призначення або, у випадках передбачених пунктом 14 Порядку № 850, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Пунктом 5 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" Закон України "Про міліцію" визнано таким, що втратив чинність.

Однак, за змістом пункту 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Таким чином, як правильно зазначили суди, за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію" відповідно до Порядку № 850, який діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію"; обов'язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено саме на Міністерство внутрішніх справ України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 30 січня 2018 року по справі № 822/1579/17, від 13 лютого 2018 року по справі № 808/1866/16 та від 13 лютого 2018 року по справі № 806/845/16.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення.

Постанову Сумського районного суду Сумської області від 20 жовтня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко