Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 листопада 2018 року

Київ

справа №814/18/14

касаційне провадження №К/9901/9006/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.06.2014 (головуючий суддя Марич Є.В.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2014 (головуючий суддя Лукянчук О.В., судді: Градовський Ю.М., Кравченко К.В.) у справі №814/18/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЖК Миколаївмолодьбуд» до Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю МЖК «Миколаївмолодьбуд» звернулося до суду з позовом до відповідача, Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.12.2013 №0009602201 і №0009612201.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.06.2014 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.12.2013 №0009602201 у сумі 1006376,75грн. та податкове повідомлення-рішення від 23.12.2013 №0009612201 у сумі 66911,11грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2014 рішення суду першої інстанції скасовано та позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 23.12.2013 №0009602201 і №0009612201.

Державна податкова інспекція у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.06.2014 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2014, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зазначає, що судами неповно встановлено обставини справи.

Зокрема, зазначає, що правочини між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання правових наслідків. Крім того, позивачем занижено витрати на суму 178568,00грн. в частині не включення до складу собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) у податкових деклараціях з податку на прибуток ПДВ з вартості матеріалів, які приймають участь в операціях, звільнених від оподаткування на підставі статті 197 Податкового кодексу України.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 3.1 статті 3, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.6 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 72472,00грн.; підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 185.1 ст. 185, пункту 187.1 статті 187, підпункту 197.1.14 пункту 197.1 статті 197, пунктів 198.3, 198.4 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 821665,00грн.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 11.12.2013 №387/14-03-22-01/31096536 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.12.2013 №0009602201 про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 813647,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 198971,00грн. і №0009612201 про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток за основним платежем у розмірі 72472,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 16249,00грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки висновки податкового органу про безтоварний характер правочинів позивача з ТОВ «Строй-Люкс» і ТОВ «Соло-74» є обґрунтованими, а щодо інших висновків відповідачем не доведено їх правомірність, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що реальність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджена, позивачем не було допущено порушення вимог податкового законодавства.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Зазначені приписи Податкового кодексу України узгоджуються з вимогами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що діяв до набрання чинності кодексом.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Наведенні правові норми кореспондуються з вимогами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість», які регулювали спірні правовідносини до набрання чинності Податковим кодексом України.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій позивача з ВАТ «Спецбуд», ТОВ «ВІП-Строй-ЛТД», ТОВ «Байкал ЛТД» , ТОВ «Юні Трейд Компані», ТОВ «АНК-Сервіс», ТОВ «Виробнича фірма «Стронг», ВК МНВТЦ «Елпі», ТОВ «Строй-Люкс» і ТОВ «Соло-74» підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, договорами, видатковими та податковими накладними, виписками з банківського рахунку.

Поставлені контрагентами будівельні матеріали та надані послуги були використані ТОВ МЖК «Миколаївмолодьбуд» при будівництві житлового будинку в мікрорайоні «Північний» м. Миколаєва.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентами.

При цьому, суд звертає увагу, що податковий орган ні в акті перевірки, ні під час розгляду справи судами не посилався на наявність кримінальних справ стосовно контрагентів позивача чи на заперечення ними здійснення господарської діяльності. Матеріали справи не містять доказів проведення позивачем господарських операцій з підприємствами, які мають фіктивний статус та здійснюють нелегальну діяльність.

При цьому, судом обґрунтовано відхилено доводи податкового органу щодо недостатності ресурсів у контрагентів позивача для виконання господарських операцій, оскільки підприємства не позбавлені можливості залучати до робіт осіб за цивільно-правовими договорами, а за результатами розгляду справи встановлено факт здійснення відповідних робіт та поставки товару, а також підтверджено отримання реального результату в процесі зазначеної діяльності.

Суд апеляційної інстанції також дійшов обґрунтованого висновку що відсутність письмового договору позивача з ТОВ «Строй-Люкс» та ТОВ «Соло-74» не може сама по собі свідчити про не здійснення господарських операцій, а за результатами судового розгляду реальність спірних операцій підтверджена, а саме операції з придбання будівельних матеріалів з вказаними контрагентами підтверджується банківськими виписками, податковими та видатковими накладними.

Щодо висновків податкового органу про заниження позивачем витрат на суму 178568,00грн. в частині не включення до складу собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) у податкових деклараціях з податку на прибуток ПДВ з вартості матеріалів, які приймають участь у операціях, звільнених від оподаткування на підставі статті 197 Податкового кодексу України, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до підпункту 197.1.14 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України звільняються від оподаткування операції з постачання житла (об'єктів житлового фонду), крім їх першого постачання, якщо інше не передбачено цим підпунктом. Операції з першого постачання доступного житла та житла, що будується із залученням державних коштів, звільняються від оподаткування.

Згідно з пунктом 197.15 статті 197 Податкового кодексу України звільняються від оподаткування операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти.

Разом з тим, згідно з роз'ясненнями Міністерства доходів і зборів від 17.12.2013 №17671/6/99-99-19-04-02-15 застосування податкової пільги щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла залежить від виконання певних умов як то: суб'єкти підприємницької діяльності мають бути визначені як забудовники та виконавці регіональної цільової програми будівництва у паспорті такої програми; земельні ділянки, на яких здійснюються відповідне будівництво, мають бути включені до переліку регіональної цільової програми; будівництво має відповідати вимогам щодо фінансування та технічних умов будівництва, визначеним у спеціальному законодавстві.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що цільова соціально-економічна програма будівництва (придбання) доступного житла у Миколаївській області на 2010 - 2017 роки була затверджена рішенням Миколаївської обласної ради від 22.10.2010 №4, виконавцем якої є Миколаївське регіональне управління державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву».

Проте, за результатами розгляду справи судами не встановлено обставин, які б свідчили про відповідність позивача всім умовам застосування пільги щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла

У спірних правовідносинах ТОВ МЖК «Миколаївмолодьбуд» є виконавцем робіт із будівництва житлового будинку та не є суб'єктом господарювання - платником податку, який має право на застосування пільги, передбаченої підпунктом 197.1.14 пункту 197.1 та пунктом 197.15 статті 197 Податкового кодексу України.

За встановлених обставин, висновки відповідача про необхідність зарахування ПДВ, нарахованого позивачем на постачання будівельно-монтажних робіт, до складу собівартості відповідних робіт та відповідно наявність підстав для збільшення розміру оподатковуваного прибутку - є безпідставними.

Враховуючи викладене, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області без задоволення, а оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2014 у справі №814/18/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду