Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.11.2020 року у справі №814/3626/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 814/3626/15

адміністративне провадження № К/9901/42317/18

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В. В.,

суддів - Бившевої Л. І., Ханової Р. Ф.,

розглянув в попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та податкової вимоги, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції в Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від
13.11.2015 (суддя - Середа О. Ф. ) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017 (головуючий суддя - Золотніков О. С., судді: Осіпов Ю. В., Скрипченко В. Ю.) у справі №814/3626/15.

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.11.2015 з позовом до Державної податкової інспекції в Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - ДПІ в Інгульському районі м.

Миколаєва), в якому просив визнати протиправними та скасувати: податкове повідомлення-рішення від 12.06.2015 № 001795103, податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.08.2015 № Ф-0022931703 та рішення про застосування штрафних санкцій від 12.06.2015 № 0017961703.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.11.2015, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від
23.02.2017, позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем документально підтвердженні та задекларовані усі витрати на відрядження найманих працівників, а тому висновки відповідача про неправомірне включення до складу витрат сум, сплачених на відрядження працівникам, а, отже, і про донарахування у зв'язку з цим зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, а також єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не можуть вважатися законними та обґрунтованими.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій ДПІ в Інгульському районі м. Миколаєва оскаржила їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.11.2015, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

В обґрунтування своїх вимог ДПІ в Інгульському районі м. Миколаєва посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій підпункту 140.1.7 пункту
140.1 статті 140 Податкового кодексу України та зазначає про непідтвердження на час проведення перевірки необхідними первинними документами витрат на відрядження найманих працівників.

Позивач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог податкового та іншого законодавства за період з
01.01.2013 року по 31.12.2014.

За результатами перевірки складено акт від 28.04.2015 № 1162/14-02-17-03-2390101511, в якому зазначено про порушення позивачем:

підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49, пункту 51.1 статті 51, пункту 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 140.1.7 пункту
140.1 статті 140, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164, абзацу б) пункту 176.2 статті 176, пунктів 177.2 та
177.4 статті 177 Податкового кодексу України, внаслідок чого ФОП ОСОБА_1 донараховано податок з доходів фізичних осіб за період 2013-2014 років в розмірі 101643,14 грн. ;

абзацу 3 підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпунктів 6.1.1, 6.1.2 пункту 6.1 статті 6, підпункту 7.1.2 пункту 7.1 статті 7, пункту 8.5 статті 8, абзацу 3 пункту 9.8 статті 9 та статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", внаслідок чого позивачем занижено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 238507,05 грн. за період 2013-2014 роки.

На підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.06.2015 № 001795103, згідно з яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем на 101643,14 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 25920,78 грн. ; складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 05.08.2015 № Ф-0022931703 на суму 238507,05 грн., а також прийнято рішення від 12.06.2015 № 0017961703, згідно з яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 21670,40 грн. за донарахування територіальним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

За правилами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За правилами пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 140.1.7 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при визначенні об'єкта оподаткування враховуються витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат.

Таким чином, витрати, безпосередньо пов'язані з отриманням доходів, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

Як встановлено матеріалами справи, основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 є ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення.

В ході проведення перевірки контролюючим органом встановлено, що позивачем включено до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, витрати на відрядження працівників за період 2013-2014 років, які, за висновком відповідача, не пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи-підприємця.

В обґрунтування висновку про заниження позивачем суми чистого оподаткованого доходу за спірний період відповідач зазначає, що на момент перевірки ФОП ОСОБА_1 не надано документів, які б свідчили про зв'язок витрат на відрядження з діяльністю підприємця в перевіреному періоді. Крім того, на думку відповідача, позивачем не надано документів з приводу економічної доцільності видатків на відрядження найманих працівників, зокрема бухгалтера, секретаря та комірника за період 2013 року на суму 189025,60 грн. та за період 2014 року на суму 487,20
грн.

Проте, як встановлено судами, позивачем протягом перевіреного контролюючим органом періоду було укладено договори поставок обладнання, а також монтажу та поставок обладнання:

від 01.02.2013 із замовником ТОВ "Агрофірма "Олма Плюс" (постачання теплоізоляції овочесховища на об'єкті у с. Бзов, Баришевський район, Київська область);

від 01.04.2013 із замовником ТОВ "Агрофірма "Олма Плюс" (постачання та монтаж систем вентиляції в зборі, а також систем напільних каналів на об'єкті у с.

Бзов, Баришевський район, Київська область);

від 13.05.2013 із замовником ТОВ "Глорія Агро Херсон" (постачання та монтаж компресорно-реверсивного обладнання з щитом управління в зборі та системи електронного контролю змазки на об'єкті у смт. Антонівка, Дніпровський район, м.

Херсон);

від 02.08.2013 із замовником ТОВ "КАС-САД" (постачання та монтаж систем вентиляції в зборі на базі повітроохолоджувача Basetek BSF 045.2H/27-ENW50.E на об'єкті у м. Херсоні);

від 23.10.2013 із замовником ПП "Європродукт" (постачання та монтаж холодильної і морозильної камер в зборі, системи холодильного обладнання в зборі, компресорного агрегату з електронним управлінням в зборі, пусконалагоджувальні роботи на об'єкті за адресою: м. Одеса, вул. Дніпровська дорога 90/1);

від 25.11.2013 із замовником ТОВ "АФЕ-ІНВЕСТ" (постачання та монтаж холодильного обладнання в зборі на об'єкті у смт. Макарів, Макарівський район, Київська область);

від 20.06.2014 із замовником ТОВ "С-Росток" (постачання та монтаж системи вентиляційного обладнання та дифузорів металевих на об'єкті у с. Іванівка, Миколаївський район, Миколаївська область);

від 17.09.2014 із замовником ТОВ "С-Росток" (постачання та монтаж системи вентиляції овочесховища в зборі на об'єкті у с. Іванівка, Миколаївський район, Миколаївська область);

від 29.09.2014 із замовником ТОВ "С-Росток" (постачання та монтаж системи вентиляції приводів в зборі на об'єкті у с. Іванівка, Миколаївський район, Миколаївська область).

Виконання позивачем робіт (надання послуг) за названими договорами підтверджується специфікаціями до договорів, актами приймання - передачі робіт (надання послуг), накладними та видатковими накладними.

Враховуючи, що відповідно до умов названих вище договорів право власності на обладнання переходило до замовників лише після його монтажу, а позивач, як власник придбаного обладнання та матеріалів, мав забезпечити зберігання та використання цих матеріальних засобів до прийняття обладнання замовником, позивачем відряджалися на об'єкти замовників працівники для складування придбаних для монтажу обладнання та розхідних матеріалів, а також для забезпечення обліку та контролю витрачання матеріалів по місцю виконання робіт.

Так, на виконання наведених вище зобов'язань, позивачем протягом перевіреного контролюючим органом періоду направлялися у відрядження наймані працівники, зокрема ОСОБА_2 - рефмашиніст, ОСОБА_3 - комірник, ОСОБА_4 - інженер-теплоенергетик, ОСОБА_5 - бухгалтер, ОСОБА_6 - слюсар-монтажник, ОСОБА_7 - секретар, про що позивачем надано накази про направлення у відрядження з посиланням на відповідні договори постачання із замовниками, посвідчення про відрядження, в яких вказані дати прибуття до об'єктів будівництва та вибуття з цих об'єктів, видаткові касові ордери, а також звіти про використання коштів щодо кожного з названих вище працівників.

На підтвердження наведених вище обставин, на вимогу суду апеляційної інстанції, позивачем додатково надано копії трудових договорів з названими вище працівниками, а також документи щодо кваліфікаційного рівня останніх.

Крім того, позивачем надано фотоматеріали про наявність у останнього фургону, де за певних умов є можливість проживання в період виконання робіт на відповідних об'єктах, як для позивача так і для його працівників, що підтверджується копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Щодо доводів відповідача про не встановлення економічної доцільності відрядження найманих працівників, зокрема бухгалтера, секретаря та комірника протягом перевіреного періоду, апеляційним судом з'ясовано, що відповідно до змісту умов наведених вище договорів до обов'язку продавця-постачальника (ФОП ОСОБА_1) належить контроль за доцільністю та правильністю використання розхідних матеріалів та ведення повного їх обліку із залученням компетентних працівників виконавця.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про правомірність включення позивачем до складу витрат платника податку за період 2013-2014 роки витрат на відрядження найманих працівників, що безпосередньо пов'язано з господарською діяльністю платника податку у відповідності до вимог підпункту 140.1.7 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що свідчить про безпідставність нарахування грошових зобов'язань згідно податкового повідомлення-рішення від 12.06.2015 № 001795103.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

В силу положень пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Враховуючи, що доводи відповідача про неправомірне включення до складу валових витрат витрат на відрядження найманих працівників не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, відсутні підстави для висновку про заниження позивачем у зв'язку з цим єдиного внеску, що підлягає сплаті ФОП ОСОБА_1 в 21670,40 грн.

З огляду на викладене, вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 05.08.2015 № Ф-0022931703 на суму 238507,05 грн. також є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій в частині задоволення позову при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Інгульському районі м.

Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.11.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017 у справі №814/3626/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ. В. Хохуляк Л. І. Бившева Р. Ф. Ханова