ПОСТАНОВА

Іменем України

12 червня 2018 року

Київ

справа №814/413/16

касаційне провадження №К/9901/28851/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.05.2016 (суддя Желєзний І.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2016 (головуючий суддя - Косцова І.П., судді: Турецька І.О., Стас Л.В.) у справі №814/413/16 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.11.2015 №0007152201 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 292542,8грн.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 19.05.2016 позовні вимоги задовольнив.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06.10.2016 залишив постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.05.2016 без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області оскаржила їх у касаційному порядку.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.05.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2016 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема: пункту 12 частини першої статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», пункту 85.2 статті 85, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Зокрема, зазначає, що ведення обліку товарних запасів здійснюється шляхом внесення до моменту реалізації товару інформації про такий товар до реєстратора розрахункових операцій. Крім того, податковий орган вказує, що жодних документів, які б підтверджували ведення обліку товарних запасів, під час перевірки позивачем не надавалось.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області у період з 05.11.2016 по 06.11.2016 проведено фактичну перевірку господарської одиниці позивача (перебуває на загальній системі оподаткування) з питань дотримання порядку проведення розрахунків, ведення касових операцій, наявності ліцензій, виробництва та обігу підакцизних товарів, за результатами якої складено акт від 06.11.2015 №0068/14/29/22/НОМЕР_1.

На підставі висновків акта перевірки складено податкове повідомлення-рішення від 26.11.2015 №0007152201, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові санкції в загальній сумі 292543,8грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення від 26.11.2015 №0007152201 позивачем оспорюється в частині застосування до неї на підставі статті 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР штрафних (фінансових) санкцій в сумі 292542,8 грн. за порушення пункту 12 частини першої статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95 ВР, що полягало у здійсненні реалізації товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання.

Свої висновки про нездійснення обліку товарних запасів в сумі 146271,4грн. податковий орган обґрунтовував тим, що під час перевірки було виявлено надлишок товарних запасів на суму 107074,7грн. та нестачу - на суму 39136,7грн. Крім того, за місцем реалізації відсутні первинні документи щодо походження таких товарів та Книга обліку доходів і витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався відсутністю доказів, які б підтверджували здійснення реалізації позивачем необлікованих товарів, а також наявністю у позивача первинних документів на товар, які з об'єктивних причин не могли бути надані посадовим особам податкового органу під час перевірки, проте надані суду.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції керується таким.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95 ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості не облікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95 ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов'язує суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.

Таким чином, фізичні особи-підприємці, які перебували на загальній системі оподаткування, при продажі товарів у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зобов'язані вести облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації. Недотримання вказаного обов'язку має наслідком застосування фінансової санкції у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів за цінами реалізації.

Правові ж засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до статті 9 якого (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Відповідно до пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом державної податкової служби.

Форма книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядок її ведення, затверджені наказом ДПА України від 16.09.2013 № 481, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.10.2013 за № 1686/24218 (чинним на час виникнення спірних відносин).

Пунктом 1 вказаного Порядку передбачено, що фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі - самозайняті особи), зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат (далі - Книга), у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.

Враховуючи викладене, законодавство покладає на фізичних осіб-підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, обов'язок з ведення Книги обліку доходів і витрат, що полягає у здійсненні записів щодо реалізованих товарів за підсумками робочого дня, а також зі зберігання первинних документів щодо походження товару.

Судами встановлено, що позивач був позбавлений можливості надати податковому органу первинні документи щодо походження товарів та Книгу обліку доходів і витрат в перший день перевірки, оскільки вони знаходилися в іншій господарській одиниці, належній позивачу. При цьому такі документи надавалися податковому органу на другий день перевірки, утім не були прийняті до уваги.

Крім того, позивач до прийняття відповідачем спірного акта індивідуальної дії звернулась до відповідача із запереченнями на акт фактичної перевірки, до якого долучила первинні документи, які не були надані під час перевірки, утім податковий орган в порушення вимог абзацу 2 пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не врахував такі документи під час розгляду питання про прийняття податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частин другої, п'ятої та сьомої статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Підприємство самостійно визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства.

Своєю чергою, законодавством не передбачено, що за місцем знаходження господарської одиниці суб'єкта господарювання повинні зберігатись оригінали первинних документів на придбання товарно-матеріальних цінностей, які є підставою для бухгалтерського обліку, ведення якого відповідно до статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV покладено на уповноважену особу. Крім того, законодавство не встановлює обов'язку з ведення та зберігання Книги обліку доходів і витрат на кожній торговій одиниці, належній платнику податків.

У справі, що розглядається, суди в результаті дослідження наданих позивачем під час судового розгляду справи первинних документів (розхідні накладні, видаткові накладні), а також Книги обліку доходів і витрат, які зберігаються в іншій торговій одиниці ОСОБА_1, встановили, що позивач вела облік товарних запасів, що нею реалізовувались у порядку, встановленому законодавством. З огляду на викладене, є правильними висновки судів попередніх інстанцій про протиправність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на підставі статті 20 Закону № 265/95 ВР.

Сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом первинних документів за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є підставою для застосування до платника фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95 ВР.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.05.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2016 у справі №814/413/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк