ПОСТАНОВА

Іменем України

05 грудня 2019 року

Київ

справа №815/4160/16

адміністративне провадження №К/9901/17568/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л. О.,

суддів: Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №815/4160/16

за позовом ОСОБА_1 до військової частини 3012 Національної Гвардії України про визнання таким, що винесений в порушення норм національного законодавства наказу, в частині продовження терміну військової служби до оголошення рішення про демобілізацію, про зобов'язання вжити заходів щодо звільнення з військової служби в запас у зв'язку із закінченням строку дії контракту

за касаційною скаргою адвоката Споришева Максима Олексійовича, який діє в інтересах позивача ОСОБА_1

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року, ухвалену Бжассо Н. В. та

на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі: головуючого судді Домусчі С. Д., суддів: Коваля М. П., Кравця О. О.

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування

У серпні 2016 року до Одеського окружного адміністративного суду з позовом звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) до військової частини 3012 Національної гвардії України (далі - відповідач), у якому просив:

- визнати наказ командира військової частини 3012 Національної гвардії України від 08 липня 2016 року № 135 полковника Данько В. В. в частині продовження терміну військової служби до оголошення рішення про демобілізацію відповідно до пункту 2 частини 9 статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" старшому солдату ОСОБА_1, гранатометнику 3-го відділення 2-го патрульного взводу патрульної роти 2-го патрульного батальйону з 08 липня 2016 року таким, що був винесений в порушення норм національного законодавства.

- зобов'язати командира військової частини 3012 Національної гвардії України вжити всіх передбачених законодавством України заходів щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби в запас у зв'язку із закінченням строку дії Контракту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08 липня 2013 року між ним та Міністерством оборони України, в особі командира військової частини А4114 ВВ МВС України полковника Смолова Валерія Федоровича, укладено контракт "Про проходження громадянами України військової служби у внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України" строком на три роки. На виконання пункту 4 Контракту, позивачем за три місці до закінчення строку Контракту направлено відповідний рапорт про небажання продовження військової служби та розірвання контракту у зв'язку із закінченням його строку. 08 липня 2016 року позивачу надано витяг з Наказу командира військової частини 3012 Національної гвардії України від 08 липня 2016 року № 135 полковника Данько В. В. відповідно до якого, старшому солдату ОСОБА_1, гранатометнику третього відділення 2-го патрульного взводу патрульної роти 2-го патрульного батальйону, з 08 липня 2016 року продовжено термін проходження військової служби до оголошення рішення про демобілізацію відповідно до пункту 2 частини 9 статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" № 2755-VI від 02 грудня 2010 року.

На думку позивача, наказ № 135 від 08 липня 2016 року прийнятий з порушенням норм чинного законодавства України, а тому й порушені його права, свободи та інтереси. Позивач вказує, що закінчення строку дії контракту - є підставою для його розірвання, у випадку, якщо сторони не виявили бажання щодо укладення нового контракту. Можливість продовження строку дії контракту на проходження військової служби понад встановлений строк в односторонньому порядку, законодавець пов'язує виключно з настанням особливого періоду. Посилаючись на статтю 1 Закону України "Про оборону України" та статтю 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" позивач зазначає, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє. Так, позивач стверджував, що особливий період в Україні діяв з 18 березня 2014 року по 02 травня 2014 року, з 04 травня 2014 року по 21 червня 2014 року, з 24 липня 2014 року по 07 вересня 2014 року, з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року. З вищевикладеного позивач робить висновок що станом на момент спливу строку дії Контракту, а саме 08 липня 2016 року, та на момент розгляду його рапорту про небажання продовжувати військову службу особливий період не діяв.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду, а законодавчі обмеження щодо звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, пов'язані в першу чергу з особливим періодом, а не з мобілізацією як його складовою частиною.

Враховуючи, що особливий період настав під час дії контракту позивача, суди попередніх інстанцій вказали, що до спірних правовідносин застосовуються вимоги частини 9 статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" №2755-VI від 02 грудня 2010 року, тобто дія контракту позивача продовжується понад встановлений строк на період до оголошення демобілізації.

Суди встановили, що позивач не відноситься до жодної категорії військовослужбовців, які відповідно до законодавства можуть розірвати контракт під час дії особливого періоду.

При цьому суди відхили додаткові доводи позивача щодо обов'язку військової частини припинити Контракт позивача за сімейними обставинами, через хворобу матері оскільки предметом розгляду справи є дії відповідача по продовженню терміну дії Контракту, а звільнення позивача у зв'язку з припиненням строку дії Контракту.

Таким чином, позивач не позбавлений права та можливості у будь-який час, в порядку підпорядкованості, самостійно подати рапорт та належні документи про припинення дії Контракту за сімейними обставинами.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

18 квітня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга адвоката Споришева Максима Олексійовича, який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 про скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що контракт укладений задовго до подій, які стали причиною проведення мобілізації та відповідно запровадження особливого періоду, сам контракт укладений на три роки з 08 липня 2013 року по 08 липня 2016 року, а станом на 08 липня 2016 року особливий період в Україні не діяв, оскільки діючі Укази Президента України про мобілізацію вичерпали свою дію виконанням, час проведення мобілізації минув, а воєнний час чи частково відбудовний період після закінчення воєнних дій у країні відсутні.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ~law24~).

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції ~law25~, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1,7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України матеріали касаційної скарги передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

07 лютого 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Шарапа В. М., суддів Бевзенко В. М., Данилевич Н. А.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 травня 2019 року, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року №533/0/78-19 у зв'язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Шарапи В. М. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л. О., судді Загороднюк А. Г., Соколов В. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л. О. від 04 грудня 2019 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

25 травня 2017 року від військової частини 3012 Національної Гвардії України надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняті судом першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Вказують на те, що термін дії контракту позивача продовжено відповідно до пункту 2 частини 9 статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" № 2755-VI від 02 грудня 2010 року для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абзацом другим пункту 2 частини 9 статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" № 2755-VI від 02 грудня 2010 року.

Крім того, скаржник не відноситься до жодної категорії військовослужбовців, які відповідно до законодавства можуть розірвати контракт під час дії особливого періоду.

Установлені судами фактичні обставини справи

08 липня 2013 року Міністерством оборони України, в особі Командира військової частини 4114 ВВ МВС України, полковника Смолова Валерія Федоровича з одного боку, та громадянином України (військовослужбовець) ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, солдат, стрілець відділення взводу 4ої патрульної роти, Миколаївська область, АДРЕСА_1, НОМЕР_2, Кривоозерським РВ УМВС України в Миколаївській області, з іншого боку, укладено Контракт "Про проходження громадянами України військової служби у внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України" терміном на три роки, який набрав чинності з 08 липня 2013 року.

Позивачем за три місці до закінчення строку Контракту направлено відповідний рапорт про небажання продовження військової служби та розірвання контракту у зв'язку із закінченням його строку.

08 липня 2016 року Командиром в/ч 3012 Національної гвардії України (по стройовій частині) Данько В. В. видано наказ № 135, яким відповідно до ~law28~, старшому солдату ОСОБА_1, гранатометнику 3-го відділення 2-го патрульного взводу патрульної роти 2-го патрульного батальйону, продовжено термін проходження військової служби з 08 липня 2016 року до оголошення рішення про демобілізацію.

16 липня 2016 року до командування військової частини 3012 звернулась мати позивача щодо звільнення сина - ОСОБА_1, за сімейними обставинами.

21 липня 2016 року, листом №912 підписаним командиром військової частини Національної гвардії України полковником В. В. Даньком, заявниці роз'яснено, що копія довідки №593 від 06 липня 2016 року Кривоозерської центральної районної лікарні, не відповідає вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 "Про затвердження Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути, підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу", де чітко визначено одним із пунктів, що військовослужбовець може бути звільнений через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.

Не погоджуючись з винесеним наказом № 135 від 08 липня 2016 року, позивач звернувся з позовом до суду.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

За змістом статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (далі-Закон № 2755-VI) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (~law30~).

17 березня 2014 року прийнятий Указ Президента України № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затверджений Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII.

За цим Указом оголошена часткова мобілізація на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Пунктом 3 цього Указу встановлено, що мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом, тобто з 18 березня 2014 року по 01 травня 2014 року включно.

Також пунктом 4 Указу Президента України № 303/2014 від 17 березня 2014 року "Про часткову мобілізацію", встановлено, що Голові Служби безпеки України, начальнику Управління державної охорони України, Голові Служби зовнішньої розвідки України, вищому командуванню Національної гвардії України, керівникам центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування України, Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту, перевести підпорядковані військові формування України, Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на організацію та штати воєнного часу.

06 травня 2014 року прийнятий Указ Президента України № 454/2014 "Про часткову мобілізацію", затверджений Законом України від 06 травня 2014 року № 1240-VII.

За цим Указом оголошена часткова мобілізація на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Пунктом 3 цього Указу встановлено, що мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом, тобто з 07 травня 2014 року по 20 червня 2014 року включно.

21 липня 2014 року прийнятий Указ Президента України № 607/2014 "Про часткову мобілізацію", затверджений Законом України від 22 липня 2014 року № 1595-VII.

За цим Указом оголошена часткова мобілізація на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Пунктом 3 цього Указу встановлено, що мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом, тобто з 24 липня 2014 року по 06 вересня 2014 року включно.

14 січня 2015 року прийнятий Указ Президента України № 15/2015 "Про часткову мобілізацію", затверджений Законом України від 15 січня 2015 року № 113-VIIІ.

За цим Указом оголошена часткова мобілізація на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Пунктом 1 цього Указу встановлено, що мобілізація проводиться протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом, тобто з 20 січня 2015 року по 17 серпня 2015 року включно.

Також пунктом 5 Указ Президента України № 15/2015 від 14 січня 2015 року "Про часткову мобілізацію", зобов'язано Кабінет Міністрів України перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь повна готовність.

Відповідно до абзаців 4-6 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-XII від 21 жовтня 1993 року (далі-Закон № 3543-ХІІ) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

~law32~ (в редакції чинній на час прийняття оскарженого наказу) встановлені строки військової служби. Так ~law33~ зазначено, що для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні - для осіб рядового складу - 3 роки.

~law34~ встановлено, що, у разі настання особливого періоду:

1) для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, військова служба продовжується понад встановлені строки:

у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу) - до термінів, визначених рішенням Президента України, крім випадків, визначених ~law35~;

з моменту введення воєнного стану (настання воєнного часу) - до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених ~law36~;

2) для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абзацом другим ~law37~.

Абзацом другим ~law38~ встановлено, що для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу) або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на строк шість місяців.

~law39~ встановлювала, що під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці:

1) з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини:

а) жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу;

б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу;

в) у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку;

г) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;

ґ) через такі сімейні обставини або інші поважні причини:

виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері);

утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дитини віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи;

необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;

наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;

д) у зв'язку з проведенням організаційних заходів у порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, за умови завершення виконання визначених завдань;

е) через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов'язків;

є) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України;

ж) які вислужили строк військової служби за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим ~law40~;

з) які досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.

Військовослужбовці також можуть бути звільнені з військової служби з підстав, передбачених пунктами "в ", "г ", "е ", "є ", "и " частини шостої та пунктами "в", " г ", "е ", "є" частини сьомої цієї статті;

Також з військової служби звільняються військовослужбовці, які є студентами, аспірантами чи докторантами денної форми навчання та були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Такі особи можуть продовжувати військову службу, якщо вони виявили таке бажання.

2) під час воєнного стану:

а) які досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду;

б) визнані за станом здоров'я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;

в) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі;

г) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України;

3) після прийняття рішення про демобілізацію:

а) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, у строки, визначені рішенням Президента України;

б) у зв'язку із закінченням строку контракту, укладеного під час особливого періоду, та небажанням проходити військову службу за новим контрактом.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції

Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017).

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З матеріалів справи слідує, що контракт між Міністерством оборони України, в особі Командира військової частини 4114 ВВ МВС України, полковника Смолова Валерія Федоровича з одного боку та громадянином України (військовослужбовець) ОСОБА_1 укладено 08 липня 2013 року та його дія продовжена на період до оголошення демобілізації.

Так, з моменту прийняття Президентом України Указу від 17 березня 2014 року №303/2014 "Про часткову мобілізацію" в Україні настав особливий період, зокрема, Національна Гвардія України переведена на функціонування в умовах особливого періоду, а в подальшому Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015 переведено національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду.

~law41~ передбачено, що особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізацією є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу (абзац 4 ~law42~).

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції стосовно того, що саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації відповідно до положень ~law43~ законодавець пов'язує настання особливого періоду. При цьому, сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації, у свою чергу, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду та в проміжках між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.

Так, в умовах триваючого воєнного конфлікту законодавець встановив певні обмеження щодо звільнення військовослужбовців, які проходять службу за контрактом. Зокрема, таким обмеженням є продовження дії контракту на період до оголошення демобілізації.

Таким чином, під час дії особливого періоду звільнення з військової служби військовослужбовців у зв'язку з закінченням строку контракту, не передбачено.

Верховний Суд наголошує, що ~law44~ визначено виключний перелік випадків, за яких військовослужбовці можуть бути звільнені під час дії особливого періоду з військової служби.

Водночас, судами встановлено, що позивач не належить до жодної із категорій осіб, визначених ~law45~, що виключає можливість його звільнення з військової служби у спірний період, тому оскаржуваний наказ про продовження його контракту є обґрунтованим та не підлягає скасуванню.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 13 березня 2018 року № 802/1799/16-а, від 14 листопада 2018 року у справі № 826/2178/17, від 30 липня 2019 року у справі № 818/372/16, від 17 квітня 2019 року у справі № 826/17440/16 та від 16 серпня 2019 року у справі № 813/739/17.

Верховний Суд наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Доводи та аргументи адвоката Споришева Максима Олексійовича, який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

Суди попередніх інстанцій надали вірну юридичну оцінку встановленим обставинам справи і правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а також не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених судових рішень відсутні.

Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу адвоката Споришева Максима Олексійовича, який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.........................................

Л. О. Єресько

А. Г. Загороднюк

В. М. Соколов

Судді Верховного Суду