Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 травня 2018 року

Київ

справа №820/1196/16

адміністративне провадження №К/9901/28376/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2016 року (судді: Григоров А.М. (головуючий), Тацій Л.В., Подобайло З.Г.) у справі №820/1196/16 за позовом ОСОБА_1 до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернулась до суду з позовом до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення №55-17 від 18 червня 2015 року та стягнення з Державного бюджету України коштів на відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням контролюючого органу на користь позивача у розмірі 21 041,66 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на помилковість нарахування контролюючим органом грошового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2016 року, задоволено адміністративний позов. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від №55-17 від 18 червня 2015 року. Стягнуто з Державного бюджету України кошти на відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням контролюючого органу на користь позивача у розмірі 21 041,66 грн. Стягнуто на користь позивача судовий збір у розмірі 551,21 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2016 року, скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що порушення органом місцевого самоврядування порядку прийняття рішень про встановлення місцевих податків та зборів не може слугувати підставою для звільнення платника податку від передбаченого податковим законодавством обов'язку щодо його сплати у розмірах, визначених пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України.

Не погодившись із рішенням апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2016 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У доводах касаційної скарги позивач посилається на прийняття оскаржуваного рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного, належного та всебічного дослідження матеріалів справи, оскільки рішення, яким введено транспортний податок, набирає законної сили та застосовується з початку бюджетного періоду, що настає після його оприлюднення, тобто не раніше 2016 року, що свідчить про відсутність у позивача обов'язку сплачувати транспортний податок у 2015 році.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до пункту першого частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки PORSCHE, модель CAYENNE, із об'ємом двигуна 4806 кубічних сантиметрів, реєстраційний номер НОМЕР_1, рік випуску - 2011, який зареєстровано вперше - 4 серпня 2011 року.

Контролюючим органом на підставі підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 18 червня 2015 року №55-17, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання позивача з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 20 833,33 грн.

Крім того, позивач самостійно сплатив суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 20 833,33 грн, про що свідчить квитанція №6119225 від 30 липня 2015 року, а також позивачем було сплачено послуги банку у розмірі 208,33 грн, що підтверджується квитанцією №6119226.

Так, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Харківською міською радою прийнято рішення 21 січня 2015 року №1793/15 "Про внесення змін до рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12 січня 2011 року №126/11 "Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України", яким затверджено Положення про транспортний податок у місті Харкові, яким встановлено ставку податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000,00 грн за кожен легковий автомобіль, якій використовувався до 5 років і має об'єм циліндра двигуна понад 3000 куб. см.

Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - Закон №71-VIII) було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Згідно із пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, у редакції Закону №71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом а перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

У даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону №71-VIII набрали чинності з 1 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Плановим відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Отже, рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік.

Таким чином, з урахуванням норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті та опубліковані протягом 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.

При цьому факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону №71-VIII, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України.

Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.

Вказане вбачається також з пункту 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII, в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Отже, Прикінцеві положення Закону №71-VIII рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

Таким чином, навіть прийняті за рекомендацією Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а тому рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Враховуючи вищезазначене, для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження транспортного податку - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити транспортний податок.

Разом з тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016 рік, а не на 2015 рік.

Таким чином транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.

Виходячи з вищезазначеного, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Зазначене підтверджується також і тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік.

У такий спосіб Верховною Радою України було змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені підпунктом 2.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України наслідки, у тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків, не застосовуються.

З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини, а також беручи до уваги вимоги вищенаведених норм, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо правомірності здійсненого контролюючим органом нарахування позивачу транспортного податку за 2015 рік, оскільки запроваджені Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 1 січня 2016 року.

Стосовно позовних вимог позивача про стягнення з Державного бюджету України коштів на відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням контролюючого органу на користь позивача у розмірі 21 041,66 грн, суд зазначає наступне.

За положеннями підпункту 14.1.182. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, помилково сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету від юридичних осіб (їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи) або фізичних осіб (які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу), що не є платниками таких грошових зобов'язань.

Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань врегульовані статтею 43 Податкового кодексу України.

Пункт 43.3 статті 43 Податкового кодексу України передбачає, що обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку (пункт 43.4 статті 43 Податкового кодексу України).

При цьому, повернення помилково та/або надмірно сплачених грошових зобов'язань з Державного бюджету України є виключними повноваженнями контролюючих органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких платежів без попереднього розгляду і вирішення цього питання вказаними органами.

Податковим законодавством передбачений певний порядок повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань, умовою якого є звернення платника податків до відповідного контролюючого органу із заявою про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань, а тому колегія суддів вважає передчасним звернення позивача до суду з вимогою про повернення коштів, без дотримання умов статті 43 Податкового кодексу України шляхом звернення до податкового органу із відповідною заявою про повернення помилково сплачених сум.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України). Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішень, суд першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, у результаті чого безпідставно стягнули з Державного бюджету України кошти сплачені позивачем за спірним податковим повідомленням - рішенням, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2016 року підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2016 року в справі №818/1383/16 у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від №55-17 від 18 червня 2015 року скасувати та залишити в силі у цій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2016 року. У решті постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

І.Я.Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова ,

Судді Верховного Суду