Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 травня 2018 року

Київ

справа №806/2549/17

адміністративне провадження №К/9901/21523/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів: Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,

розглянувши в порядку попереднього провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 22.09.2017 у складі судді Капинос О.В. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2016 у складі колегії суддів: Іваненко Т.В. (головуючого), Кузьменко Л.В., Франовської К.С. у справі за позовом ОСОБА_2 до Коростишівської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання дій неправомірними,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Коростишівської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання неправомірними дій щодо розміщення в Коростишівській газеті за 15.09.2017 №37 на сторінці 7 «Інформації», якою наче якогось порушника запрошує ОСОБА_2 на засідання комісії, розмістивши в ЗМІ персональні дані ОСОБА_2 без його згоди.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 22.09.2017, яку залишено без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2016, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі частини 1 статті 109 КАС України.

Позивач оскаржив в касаційному порядку рішення судів попередніх інстанцій, просить їх скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження. Аргументи на підтвердження вимог полягають у тому, що судами не враховано доводи та докази надані позивачем на підтвердження позовних вимог. Позивач зазначає, що предметом заявленого ним позову є дії відповідача, як суб'єкта владних повноважень відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 19.04.1993 №284.

Відповідач заперечень чи відзиву на касаційну скаргу не подав. Учасники справи не заявляли клопотань про розгляд касаційної скарги за їх участю.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, суд приходить до висновку, що ухвали судів попередніх інстанцій необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що позивач оскаржив дії Коростишівської РДА, що полягають у розміщенні у ЗМІ його персональних даних без його згоди та ухвалення відповідного рішення суду, чим порушено вимоги Закону України «Про захист персональних даних».

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017), юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Тобто, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Згідно із статтею 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <...> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <...>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Судами встановлено, що у спірних правовідносинах ОСОБА_2 звернувся до суду для захисту своїх особистих немайнових прав, що виникли з цивільних відносин, відтак позовна заява не містить ознак публічно-правового спору та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спірні правовідносини повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність ознак публічно-правового спору у спірних правовідносинах, що виключає можливість його розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Крім цього, як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається із позовної заяви, позовні вимоги ОСОБА_2 полягають у визнанні неправомірними дій щодо розміщення в Коростишівській газеті «інформації», якою позивача як порушника запрошено на засідання комісії, розмістивши в ЗМІ персональні дані без його згоди. При цьому, відповідно до частини 4 статті 195 КАС України, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції. З урахуванням зазначеного, аргументи позивача про неправильне визначення судами попередніх інстанцій предмету заявленого ним позову спростовуються наявними у справі матеріалами та судом відхиляються.

Частиною 1 статті 350 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на наведене, касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Житомирського окружного адміністративного суду від 22.09.2017 та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2016 - залишенню без змін.

Керуючись статтями 341,343, 350, 355-356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 22.09.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2016 у справі за позовом ОСОБА_2 до Коростишівської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання дій неправомірними - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

...........................

...........................

...........................

В.М. Шарапа

В.М. Бевзенко

Н.А. Данилевич ,

Судді Верховного Суду