ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 826/19580/16

адміністративне провадження № К/9901/36565/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В. В., суддів: Бившевої Л. І., Ханової Р. Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №826/19580/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.

Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2017 (суддя Літвінова А. В. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2017 (головуючий суддя Пилипенко О. Є., судді: Глущенко Я. Б., Шелест С. Б. ),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.06.2016 №00081-1305.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2017, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від
04.07.2017, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.07.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - Лесечка Олега Миколайовича на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від
15.05.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від
04.07.2017 у справі №826/19580/16.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали касаційної скарги К/9901/36565/18 за правилами підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

За результатами автоматизованого розподілу справ суддею-доповідачем для розгляду цієї справи у Касаційному адміністративному суді визначено суддю Хохуляка В. В.

Ухвалою Верховного Суду від 22.03.2018 справу №826/19580/16 прийнято до провадження.

Ухвалою суду від 06.09.2021 призначено касаційний розгляд у порядку письмового провадження на 07.09.2021.

В обґрунтування касаційної скарги, позивач зазначає, що не погоджується з висновками судів, оскільки судами не з'ясовано обставини, які мають значення для справи, порушено норми матеріального і процесуального права. Як вважає позивач, податковий орган, приймаючи оскаржуване рішення зобов'язаний враховувати вимоги положень підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. Як вказує позивач, зміни до елементу податку, а саме до об'єкту оподаткування було внесено пізніше, як за 6 місяців до початку нового бюджетного періоду, відтак, нарахування транспортного податку може мати місце не раніше початку наступного бюджетного періоду, який настає за плановим. Крім того, позивач вказує, що податковим органом не встановлювалась інформація щодо типу коробки передач та пробігу авто, що унеможливлює розрахунок середньоринкової вартості. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

У запереченні на касаційну скаргу податковий орган зазначив, що позивач є платником транспортного податку у 2016 році, оскільки його автомобіль є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України. Відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки Land Rover, модель Range Rover, з об'ємом двигуна 4999 куб. см., 2012 року випуску.

ДПІ у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві прийняла податкове повідомлення-рішення від 30.06.2016 №00081-1305, яким позивачу нараховано податкові зобов'язання з транспортного податку за 2016 рік у розмірі 25000грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням податкового органу, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про його скасування.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, посилався на те, що ні позивачем, ні відповідачем не надано фактичний кілометраж пробігу транспортного засобу, то судом береться для розрахунку нормативний середньорічний пробіг транспортних засобів визначений в додатку до Методики, а саме 27 тисяч кілометрів за рік. Згідно сформованого на офіційному сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України розрахунку середньоринкової вартості транспортного засобу марки Land Rover, модель Range Rover, 2012 року випуску, середньоринкова вартість транспортного засобу позивача становить більше 750 розмірів мінімальної зарплати.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України введено новий транспортний податок.

Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Повноваження міських рад щодо податків та зборів визначені статтею 12 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю (підпункт 12.3.5 пункту
12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Слід враховувати, що 24.12.2015 Верховною Радою України прийнято Закон України №909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", що набрав чинності 01.01.2016 (далі - ~law37~), яким внесено зміни у Податковий кодекс України щодо об'єкту оподаткування транспортним податком.

Згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції Закону від 24.12.2015 №909-VIII) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" ~law38~ визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки ~law40~ не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01.01.2016 платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п'яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.

Станом на 01.01.2016 мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1378грн. (стаття 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік"). Відтак, 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 складали 1'033' 500грн.

Таким чином, об'єктом оподаткування у 2016 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1' 033'500грн. та з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно).

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (абзац 2 підпункту
267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України).

Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66, відповідно до положень пункту 2 якої середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року N403 (Офіційний вісник України, 2013 р., N 44, ст. 1576), де за ціну нового транспортного засобу (Ц н) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.

Пунктом 3 Порядку N403 встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: С ср = Ц н х (Г / 100) х (1 ± (Г к / 100), де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Г к - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.

Джерелом інформації про ціни нових транспортних засобів в Україні є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) або довідкові дані про ціни щодо ідентичних або аналогічних нових транспортних засобів в Україні чи країнах-виробниках (експортерах) з урахуванням податків та зборів, що визначаються відповідно до законодавства (пункт 4 Порядку N403).

Згідно пункту 5 Методики, ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс; тип та робочий об'єм двигуна; потужність двигуна;

тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; комплектація.

Розбіжності можуть стосуватися комплектації, пробігу та технічного стану.

Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (п. 13 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).

Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (пункту 14 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).

Нормативний середньорічний пробіг транспортного засобу визначається відповідно до Додатку 2 до Порядку (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від
18.02.2016 №66) Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів та становить 27000 км на рік (для автомобілів 2014 року випуску пробіг застосовується в розмірі 27000 х 2 = 54000км).

Аналіз наведених положень Методики та Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів свідчить про врахування при розрахунку цієї вартості певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу.

У справі, що розглядається, свої висновки суди мотивували розрахунком середньоринкової вартості легкового автомобіля позивача, здійсненому на офіційному сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України із використанням нормативного середньорічного пробігу транспортних засобів. Судами констатовано, що ні позивачем, ні відповідачем не надано фактичний кілометраж пробігу транспортного засобу.

У свою чергу, відповідачем не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що належний позивачу автомобіль є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році за ознакою його вартості, не надано доказів того, що вартість автомобіля позивача перевищує 750 розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Не надано доказів того, що відповідач отримав розрахунок вартості автомобіля позивача від Мінекономрозвитку. Натомість за розрахунком позивача, здійсненим у відповідності до Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, та не спростованим відповідачем, вартість належного їй автомобіля становить менше суми 1' 033' 500грн.

Як вбачається, відповідачем до матеріалів справи як до суду першої інстанції, так і під час апеляційного її розгляду не надано жодного доказу розрахунку вартості автомобіля у відповідності до Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, що затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66 та одночасно не надано доказів того, що середньоринкова вартість автомобіля позивача становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (підпункт 267.2.1 пункту 267 статті 267 Податкового кодексу України).

Обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку.

Відтак, межі повноважень податкового органу полягають у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. У свою чергу, інформації, яка б підтверджувала правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення відповідач не надав.

Повнота з'ясування обставин у цій справі вимагає від суду витребування у відповідача інформації, яка стала підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, в тому числі і відомостей щодо пробігу транспортного засобу позивача, які враховуються при розрахунку середньоринкової вартості транспортного засобу позивача та впливають на визначення об'єкта оподаткування транспортним податком у звітному періоді.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 69 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Частиною 4 статті 71 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) встановлено, що суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку, суд витребовує названі документи та матеріали.

Як визначено частиною 4 статті 70 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 1 -2 статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених Частиною 1 -2 статті 77 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вимоги частин 4 та 5 статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді першої інстанції), які кореспондують правилам частини 4 статті 9 КАС України (в редакції, чинній з 15.12.2017), зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Судами попередніх інстанцій не враховано, що податковим законодавством передбачено алгоритм дій платника податку у випадку встановлення неправильності застосованих даних при прийнятті податкового повідомлення-рішення про визначення транспортного податку.

Відповідно до підпункту 267.6.10 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України фізичні особи-платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем своєї реєстрації для проведення звірки даних щодо: а) об'єктів оподаткування, що перебувають у власності платника податку; б) розміру ставки податку; в) нарахованої суми податку.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів (зокрема документів, що підтверджують право власності на об'єкт оподаткування, перехід права власності на об'єкт оподаткування, документів, що впливають на середньоринкову вартість легкового автомобіля), контролюючий орган за місцем реєстрації платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Втім, судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано, чи зверталась позивач з письмовою заявою для проведення звірки розрахунку, здійсненого податковим органом, зокрема, щодо показників, що впливають на середньоринкову вартість легкового автомобіля, та, відповідно, правомірності віднесення транспортного засобу, який зареєстрований за позивачем, до об'єкта оподаткування транспортним податком у 2016 році.

За таких обставин висновок судів про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов'язку зі сплати транспортного податку за 2016 рік згідно з оскарженим податковим повідомленням-рішенням є передчасним, оскільки не здійснений з належним застосуванням принципу офіційного з'ясування обставин справи.

Згідно правил частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 2 частини 1 статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість/безпідставність заявлених позовних вимог з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2017 у справі №826/19580/16 скасувати.

Справу №826/19580/16 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає................................

В. В. Хохуляк

Л. І. Бившева

Р. Ф. Ханова

Судді Верховного Суду