Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 лютого 2020 року

Київ

справа №826/8691/16

адміністративне провадження №К/9901/31699/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2016 року (суддя Є.В Аблов) та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року (колегія у складі суддів: К.А.Бабенко, В.В.Кузьменко, А.Г.Степанюк) у справі № 826/8691/16 за позовом Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про застосування арешту коштів на рахунках платника податків,

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області (далі також - ДПІ у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області, позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (далі також - ПАТ «Укрнафта», відповідач), в якому позивач просив застосувати арешт коштів, що знаходяться на рахунках цього платника податків у банківських установах, посилаючись на 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за платником податків - НГВУ «Полтаванафтогаз» ПАТ «Укрнафта» (22525915), відповідальним за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору № 999/97 «Про спільну інвестиційну і виробничу діяльність, не пов`язану із створенням юридичної особи з освоєння та розробки родовищ» від 24 грудня 1997 року, рахується податковий борг на загальну суму 615 745 674, 09 грн. (в т.ч. пеня 984 048, 74 грн.), який виник в результаті несплати узгоджених сум грошових зобов`язань з податку на прибуток приватних підприємств, податку на додану вартість та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, що справляється за поставлений природний газ споживачам на підставі укладених з ним договорів до 01 січня 2016 року. А оскільки платником податків договором № 999/97 «Про спільну інвестиційну і виробничу діяльність, не пов`язану із створенням юридичної особи з освоєння та розробки родовищ» від 24 грудня 1997 року, відповідальне за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору - НГВУ «Полтаванафтогаз» ПАТ «Укрнафта» (22525915) не було допущено податкового керуючого до складання акту опису майна в податкову заставу, позивач вважає наявними підстави для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 листопада 2016 року , залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року у позові відмовлено, оскільки у контролюючого органу були відсутні законні підстави для застосування арешту коштів з огляду на те, що вартість описаного у податкову заставу майна на підставі Актів опису майна № 9 від 27 травня 2015 року, № 36 від 17 серпня 2015 року, № 4 від 28 січня 2016 року та № 11 від 03 лютого 2016 року перевищує суму податкової заборгованості, у зв`язку з чим у позивача правові підстави на звернення до суду з даним адміністративним позовом відсутні.

Вирішуючи справу та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суди попередніх інстанцій виходили з положень підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та неповне з`ясування обставин справи. Доводи касаційної скарги є аналогічними обґрунтуванням його адміністративного позову та апеляційної скарги.

У запереченнях на касаційну скаргу поставлено питання про залишення її без задоволення, а оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на день звернення податкового органу до суду, за платником податків - НГВУ «Полтаванафтогаз» ПАТ «Укрнафта» (22525915), відповідальним за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору № 999/97 «Про спільну інвестиційну і виробничу діяльність, не пов`язану із створенням юридичної особи з освоєння та розробки родовищ» від 24 грудня 1997 року, рахується податковий борг на загальну суму 615 745 674, 09 грн. (в т.ч. пеня 984 048, 74 грн.), який виник в результаті несплати узгоджених сум грошових зобов`язань з податку на прибуток приватних підприємств, податку на додану вартість та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, що справляється за поставлений природний газ споживачам на підставі укладених з ним договорів до 01 січня 2016 року.

03 квітня 2015 року відповідачем була прийнята податкова вимога форми «Ю» №1632/25, якою сума податкового боргу такого платника податків була визначена на рівні 47 384 408, 92 грн. (отримана платником податків 06 квітня 2015 року).

Судами також встановлено, що згідно наявних в матеріалах справи актів опису майна (активів) № 9 від 27 травня 2015 року, № 36 від 17 серпня 2015 року, № 4 від 28 січня 2016 року та № 11 від 03 лютого 2016 року, складених на підставі рішення відповідача про опис майна у податкову заставу від 03 квітня 2015 року № 5499/10/16-01-25-02-30, загальна сума описаного у податкову заставу майна платника податків - НГВУ «Полтаванафтогаз» ПАТ «Укрнафта» (22525915), відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору № 999/97 «Про спільну інвестиційну і виробничу діяльність, не пов`язану із створенням юридичної особи з освоєння та розробки родовищ» від 24 грудня 1997 року, складає 856 779 126, 48 грн.

17 лютого 2016 року контролюючим органом винесено наказ № 20 , яким за відповідачем призначені податкові керуючі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

На підставі зазначеного наказу 06 червня 2016 року з метою опису активів в податкову заставу на прирощену суму податкового боргу фахівцем контролюючого органу ОСОБА_3 здійснено вихід за податковою адресою такого платника податків: АДРЕСА_2 .

Відповідач 06 червня 2016 року не допустив податкового керуючого до складання акту опису майна в податкову заставу, про що було складено акт відмови платника податків від опису майна в податкову заставу № 3 від 06 червня 2016 року.

Як вбачається із матеріалів справи, підставою для звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податку є наявність визначеної контролюючим органом податкового боргу та акту про відмову платника податків від опису майна у податкову заставу.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені статтею 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Визначення адміністративного арешту, як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Отже, норми статті 94 Податкового кодексу України регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від його предмета.

Згідно із пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).

Відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Водночас Податковим кодексом України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу.

Так, відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

В свою чергу, відсутність умов для застосування арешту коштів платника податків, передбачених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, за наявності умов, встановлених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, не може бути підставою для відмови у застосуванні арешту коштів на рахунках платника податків, оскільки норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України є імперативною і обов`язковою до виконання.

Норми підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Норми пункту 94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації - за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Таким чином, законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування: адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом, який в залежності від виду майна застосовується за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу або судовим рішенням; арешт коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу.

Разом з тим, сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Тобто, арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов`язань платника податків, зокрема, щодо погашення податкового боргу.

Відповідно до наявних в матеріалах справи актів опису майна (активів) № 9 від 27 травня 2015 року, № 36 від 17 серпня 2015 року, № 4 від 28 січня 2016 року та № 11 від 03 лютого 2016 року, складених на підставі рішення відповідача про опис майна у податкову заставу від 03 квітня 2015 року №5499/10/16-01-25-02-30, загальна сума описаного у податкову заставу майна платника податків НГВУ «Полтаванафтогаз» ПАТ «Укрнафта» (22525915), відповідальний за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору № 999/97 «Про спільну інвестиційну і виробничу діяльність, не пов`язану із створенням юридичної особи з освоєння та розробки родовищ» від 24 грудня 1997 року, складає 856 779 126, 48 грн., в той час як податкова заборгованість такого платника податків визначається позивачем на рівні 615 745 674, 09 грн.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що розмір балансової вартості вже описаного у податкову заставу майна НГВУ «Полтаванафтогаз» ПАТ «Укрнафта» (22525915), відповідальний за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору №999/97 «Про спільну інвестиційну і виробничу діяльність, не пов`язану із створенням юридичної особи з освоєння та розробки родовищ» від 24 грудня 1997 року, перевищує розмір податкової заборгованості такого платника податків.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а зводяться виключно до непогодження з оцінкою наданою судами фактичним обставинам справи, переоцінка яких знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області - залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року у справі № 826/8691/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва ,

С.С. Пасічник

Судді Верховного Суду