Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 квітня 2018 року

Київ

справа №826/23709/15

адміністративне провадження №К/9901/27787/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., секретар судового засідання - Титенко М.П., за участю: представник позивача - Терземан Д.В., представник відповідача -Бондаренко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуОфісу великих платників податків ДФСна постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2015 року (суддя: Данилишин В.М.)та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року (колегія суддів у складі: Василенко Я.М., Кузьменко В.В., Шурко О.І.)у справі №826/23709/15за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "МТІ"доМіжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України - Центрального офісу з обслуговування великих платниківпроскасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МТІ" (далі - ТОВ "МТІ") звернулось до суду із адміністративним позовом, у якому просило: скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 10 серпня 2015 року №0001804203 та №0001814203.

Позов мотивований тим, що оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті відповідачем на підставі висновків, які не відповідають фактичним обставинам.

Постановою Окружного адміністративного суду від 11 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління ДФС України - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 10 серпня 2015 року №0001804203 та №0001814203.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з необґрунтованості висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з контрагентами, підтверджується первинними документами.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що судові рішення були ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судами під час їх ухвалення не враховано, що позивачем надано не усі документи на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентом ТОВ «Буд-Ін-Вест», зокрема не було надано товарно-транспортних накладних або інших документів, що підтверджують транспортування товару від постачальника до покупця, також не надано сертифікати якості товару або інших документів, які б свідчили про якість отриманого товару. Судами не враховано, що відділом кримінальних розслідувань СУФР МГУ ДФС - ЦО з ОВП розслідується кримінальне провадження № 32015100110000228 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 серпня 2015 року щодо вчинення службовими особами ТОВ "МТІ" кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 212 КК України, а ТОВ «Буд-Ін-Вест» створено невідомими особами.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем у період із 9 липня 2015 року по 22 липня 2015 року проведено перевірку позивача з питань повноти нарахування та своєчасності сплати до державного бюджету податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість при взаємовідносинах із ТОВ «Буд-Ін-Вест» за період із 1 листопада 2014 року по 31 грудня 2014 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 30 липня 2015 року №825/28-10-42-30/13669756, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

- №0001804203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1237832,00 грн. за основним платежем та у розмірі 618916,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0001814203, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1791543,00 грн.

Внаслідок оскарження прийнятих відповідачем спірних рішень, в адміністративному порядку їх залишено без змін.

Судами встановлено, що 29 жовтня 2014 року між позивачем та ТОВ «Буд-Ін-Вест» укладено договір купівлі-продажу товарів №29/10, за умовами якого ТОВ «Буд-Ін-Вест», як продавець, зобов'язується передати у власність позивача, як покупця, товари, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити за товар у кількості і асортименті відповідно до видаткових накладних.

До перевірки позивачем, з метою підтвердження виконання сторонами умов договору, як зазначено в акті перевірки, надано копії видаткових та податкових накладних та банківських виписок.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження реальності здійснення господарських операцій за участю позивача та ТОВ «Буд-Ін-Вест» позивачем суду надано копії: податкових декларацій з податку на додану вартість за листопад та грудень 2014 року з додатками, податкових декларацій з податку на прибуток підприємства за 2014 рік з додатками, банківських виписок з рахунку позивача.

Крім того, позивачем надано докази на підтвердження факту отримання та оприбуткування товарів, придбаних у ТОВ «Буд-Ін-Вест», а також наявності у позивача магазинів роздрібного продажу: реєстр прибуткових накладних за листопад-грудень 2014 року; реєстр податкових накладних за листопад-грудень 2014 року; оборотно-сальдова відомість; акт звіряння розрахунків з ТОВ «Буд-Ін-Вест»; договір довгострокової оренди складського приміщення від 30 грудня 2008 року та договір про внесення змін №3 від 26 січня 2010 року; банківські виписки про сплату орендної плати за вказаним договором оренди; накази (про встановлення лімітів у касах магазинів); видаткові накладні.

Також, надано список власного транспорту позивача, яким здійснюється доставка товарів зі складського комплексу позивача, розташованого в орендованому приміщенні за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Антоновича, 1-А, у магазини позивача.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у матеріалах справи наявна копія листа ТОВ «Буд-Ін-Вест», зі змісту якого вбачається, що вказаним товариством за період із 01 листопада 2014 року по 31 грудня 2014 року подано до контролюючого органу податкові декларації з податку на додану вартість та відображено у податкових зобов'язаннях позивача у повному обсязі.

Крім того, на запит позивача ТОВ «Буд-Ін-Вест» повідомило, що поставлений позивачу товар у листопаді-грудні 2014 року придбано у ТОВ «ПМ-Груп-Лімітед» в межах ведення господарської діяльності відповідно до укладеного договору поставки.

Суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку обставинам, наведеним первинним документам та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаного у контрагента товару, дійшли висновку про їх відповідність вимогам Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», посилаючись на те, що первинні документи, надані позивачем містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже є доведеним факт реального виконання умов договору, що надає позивачу право на формування податкового кредиту по господарських операціях з контрагентом ТОВ «Буд-Ін-Вест».

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 цього Закону на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм попередні судові інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат на підставі податкових накладних, виданих контрагентами.

Поруч з цим, судами правильно взято до уваги, що в обґрунтування донарахування податку на додану вартість та податку на прибуток відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій.

З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про непідтвердження податковим органом порушення позивачем вимог податкового законодавства по даному епізоду.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду