Історія справи

Ухвала КАС ВП від 30.01.2018 року у справі №826/11432/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

03 травня 2018 року

справа №826/11432/17

адміністративне провадження №К/9901/4671/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року (судді - Мацедонська В.Е., Лічевецький І.О., Мельничук В.П.) у справі №826/11432/17 за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «КМД - Трейдінвест Україна» про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В :

У вересні 2017 року Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - податковий орган, позивач у справі, скаржник у справі) звернулося до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КМД - Трейдінвест Україна» (далі - Товариство, відповідач у справі), в якому просило стягнути з відповідача у справі кошти у розмірі 1 559 899,81 гривні з усіх розрахункових рахунків, відкритих у будь-яких банківських (фінансових) установах.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2017 року адміністративний позов задоволено, стягнуто з рахунків відповідача у справі у банках, що обслуговують такого платника податків на користь позивача у справі, податковий борг у розмірі 1 559 899,81 гривні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується сума узгоджених та несплачених податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 1 559 899,81 гривні, яка обліковується за відповідачем, що має бути стягнуто з рахунків Товариства.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2017 року скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суд апеляційної інстанції виходив з виконання відповідачем обов'язку зі сплати податку на додану вартість на суму 1 586 711,00 гривень та передбачене законодавством звільнення платника податку від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі податків з вини банку, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції, що фактично свідчить про відсутність у відповідача податкового боргу, визначеного податковим органом.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивачем у справі подана касаційна скарга, в якій він, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що незважаючи на причину несплати податкових зобов'язань, зокрема у разі порушення банком строків виконання або невиконання доручень клієнтів для переказу коштів, платник податків не звільняється від обов'язку сплатити основну суму податкового зобов'язання або податкового боргу.

Від Товариства відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення судових рішень) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанцій відповідає.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено наступне.

Товариством до податкового органу подано податкові декларації з податку на додану вартість, в яких визначено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до державного бюджету: за квітень 2015 року - 1586711,00 гривень, за травень 2015 року - 4283,00 гривень, за червень 2015 року - 4765,00 гривень (з урахування уточнюючого розрахунку), за липень 2015 року - 3482,00 гривень, за серпень 2015 року - 5378,00 гривень, за вересень 2015 року - 5487,00 гривень, за жовтень 2015 року - 55690,00 гривень, за листопад 2015 року - 3064,00 гривень, за грудень 2015 року - 3318, 00 гривень, за січень 2016 року - 3341,00 гривень, за лютий 2016 року - 1659,00 гривень, за травень 2016 року - 924,00 гривень, за червень 2016 року - 1290,00 гривень, за липень 2016 року - 26268,00 гривень, за серпень 2016 року - 794,00 гривень, за вересень 2016 року - 872,00 гривень, за жовтень 2016 року - 675,00 гривень, за листопад 2016 року - 949,00 гривень, за грудень 2016 року - 13945,00 гривень, за січень 2017 року - 3127,00 гривень, за лютий 2017 року - 4033,00 гривень, за квітень 2017 року - 1159,00 гривень.

07 жовтня 2016 року Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві винесено податкову вимогу форми «Ю» №19006-17, якою позивачу визначено суму податкового боргу у розмірі 1 479 473, 29 гривень, в тому числі за основним платежем - 1 379 797,96 гривень, пеня - 99 675,33 гривень. Зазначену податкову вимогу направлено на адресу відповідача та отримано останнім 11 жовтня 2016 року.

За наслідками проведення Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві камеральної перевірки з питань своєчасності сплати податку на додану вартість відповідачем, контролюючий орган дійшов висновку про порушення платником терміну сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на додану вартість протягом строків, визначених пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, у розмірі 333 024,00 гривень, внаслідок чого складено акт камеральної перевірки №3766/26-55-12-06 від 18 листопада 2016 року, на підставі якого 06 грудня 2016 року винесено податкові повідомлення-рішення форми «Ш»: №0044501206, яким на підставі статті 126 Податкового кодексу України за затримку більше 30 календарних днів сплати грошового зобов'язання в сумі 321 374,00 гривні зобов'язано відповідача сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 64 274,80 гривні за платежем податок на додану вартість; №41591206, яким на підставі статті 126 Податкового кодексу України за затримку до 30 календарних днів сплати грошового зобов'язання в сумі 12 325,00 гривень зобов'язано відповідача сплатити штраф у розмірі 10% у сумі 1232,50 гривень за платежем податок на додану вартість.

Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що податкова заборгованість виникла у відповідача у зв'язку з поданням податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період квітень 2015 року, якою визначено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, у розмірі 1586711,00 гривень, нарахування на вказану суму пені та застосування до відповідача штрафних санкцій на підставі податкових повідомлень-рішень форми «Ш» від 06 грудня 2016 року №0044501206 та №41591206 за порушення строку сплати наведеного вище податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

В той же час суд апеляційної інстанції встановив, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року, у справі №826/111/16 за позовом Товариства до податкового органу встановлено, що 26 травня 2015 року відповідач у справі платіжним дорученням №305, сформованим в системі «Клієнт-Банк», зобов'язав банк перерахувати 1 586 711,00 гривень на рахунок №3751300016187, відкритий Товариством в Казначействі України, код 899998, на сплату податкових зобов'язань по податку на додану вартість за квітень 2015 року, проте, банк вказане платіжне доручення не виконав та кошти не перерахував. Згідно з довідкою Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» від 27 липня 2015 року на поточному рахунку позивача станом на 26 травня 2015 року вхідний залишок складав 16 417 331, 29 гривні, що дозволяло банку виконати платіжне доручення №305 від 26 травня 2015 року. Враховуючи, що Товариство сплатило податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 1 586 711, 00 гривень, проте на рахунок одержувача зазначена сума не надійшла не з вини платника податків, а з вини банку, отже Товариство звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів.

Заявлена до стягнення сума боргу в межах даної справи частково співпадає з боргом, що був предметом податкової вимоги №1401-23 від 23 липня 2015 року, яка скасована адміністративним судом у справі №826/111/16 за участю тих самих сторін, стосовно яких встановлені обставини відсутності заявленого до стягнення податкового боргу внаслідок його сплати за умов, які є спірними у цій справі.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд виходить з наступного.

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий борг - податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації.

Відповідно до пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Як установлено судами попередніх інстанцій, платіжне доручення про перерахування до Державного бюджету податкових зобов'язань з податку на додану вартість за квітень 2015 року у сумі 1 586 711,00 грн. було подане до банківської установи на повну суму зобов'язання 26 травня 2015 року та прийняте до виконання банківською установою в день його подання.

Положеннями статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» визначено, що переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.

Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Згідно з пунктом 22.4 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. При цьому банк має забезпечити фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Отже, виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання та його сплати, пов'язане саме з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань, а ініціювання переказу вважається остаточно завершеним і за подальший переказ сум податкового зобов'язання відповідальність несе банк.

Відповідно до пункту 129.6 статті 129 Податкового кодексу України, за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Таким чином, враховуючи, що визначальним у змісті даної норми є те, з чиєї вини відбулося невнесення чи неповне внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що у разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що порушення порядку зарахування до бюджету та державних цільових фондів податків і зборів при пред'явленні платником податків до установи банку платіжних доручень у встановлений строк є виною банку.

Викладене свідчить про відсутність з боку відповідача порушення щодо перерахування до бюджету податкових зобов'язань, самостійно узгоджених у деклараціях з податку на додану вартість, у строк, встановлений законодавством, відсутність підстав для нарахування пені та, як наслідок, підстав для задоволення позовних вимог.

Суд касаційної інстанції визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року у справі №826/11432/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Васильєва

С.С.Пасічник