Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

03 травня 2018 року

справа №820/5147/17

адміністративне провадження №К/9901/26609/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року (суддя - Бадюков Ю.В.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року (судді - Мінаєва О.М., Бартош Н.С., Макаренко Я.М.) у справі №820/5147/17 за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про накладення арешту на майно,

У С Т А Н О В И В :

У листопаді 2017 року Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - податковий орган, позивач у справі, скаржник у справі) звернулося до суду з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач у справі), в якому просило накласти арешт на майно відповідача у справі на підставі рішення від 02 листопада 2017 року за №3607/фоп/20-40-14-10-16.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку з не допуском відповідачем у справі посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки начальником податкового органу винесено рішення про застосування умовного арешту майна платника податків.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з безпідставності заявлених позовних вимог, оскільки рішення податкового органу про застосування адміністративного арешту майна платника податків відповідача у справі не було підтверджено судом протягом 96 годин, тобто фактично припинило свою дію.

У поданій касаційній скарзі із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права та процесуального права скаржник у справі просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована тими ж доводами що і позовна заява.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення судового рішення судом першої інстанції) та статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення судового рішення суду апеляційної інстанції) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили наступне.

29 серпня 2017 року на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, податковим органом винесено наказ №4357 про проведення фактичної перевірки.

На підставі зазначеного наказу та направлень на перевірку від 29 серпня 2017 року № 6458 та №6457 фахівцями податкового органу здійснено вихід на фактичну перевірку відповідача у справі.

Представник відповідача - адвокат ОСОБА_2 04 вересня 2017 року не допустив фахівців податкового органу до проведення перевірки, про що складено акт недопуску до проведення фактичної перевірки № 2503/20/40-1410/НОМЕР_1.

Враховуючи наявність підстав для застосування адміністративного арешту майна, передбачених статтею 94 Податкового кодексу України, начальником податкового органу винесено рішення про застосування адміністративного арешту майна платників податків.

Порядок, підстави та умови застосування адміністративного арешту у вигляді арешту коштів на рахунках платника податків визначено приписами статті 94 Податкового кодексу України, а також Порядком застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого Наказом міністерства доходів і зборів України від 10 жовтня 2013 року № 568, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2013 р. за № 1839/24371 (далі - Порядок № 568).

Системний аналіз положень підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94, пункту 94.4 статті 94, підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України дозволяє дійти висновку, що фактичною підставою застосування арешту майна платника податків є відмова суб'єкта господарювання від проведення документальної або фактичної перевірки за умови наявності законних підстав для її проведення. При накладенні арешту на кошти, що знаходяться на рахунках, платника податків застосовується спеціальна процедура, особливості якої деталізовано пунктами 7.1-7.4 Порядку № 568.

Зокрема, відповідно до пункту 7.1 Порядку №568 встановлено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду у разі звернення контролюючого органу до суду.

Відповідно до пункту 94.10 статті 94 Податкового кодексу України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено).

Статтею 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлені особливості провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів, зокрема за зверненням щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у справі не звертався до суду у порядку встановленому статтею 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з поданням до відповідача у справі про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна, застосованого на підставі рішення про застосування адміністративного арешту майна платників податків від 02 листопада 2017 року № 3607/ФОП/20-40-14-10-16, прийнятого заступником начальника податкового органу.

В той же час позивач, звернувся до суду в загальному порядку з адміністративним позовом про накладення арешту на майно відповідача у справі на підставі рішення заступника начальника податкового органу від 02 листопада 2017 року № 3607/ФОП/20-40-14-10-16.

Непідтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків в судовому порядку унеможливлює право податкового органу на звернення до суду з позовом про накладення арешту на майно відповідача.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Виходячи з вищевикладеного, Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого, касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року у справі № 820/5147/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді І.А.Гончарова

І.Я.Олендер