Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.02.2021 року у справі №360/2280/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 360/2280/20

адміністративне провадження № К/9901/4417/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В. М.,

суддів: Білак М. В., Калашнікової О. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року (суддя Басова Н. М. ) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року (головуючий суддя - Сіваченко І. В., судді: Блохін А. А., Гаврищук Т. Г. ) у справі № 360/2280/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області, про стягнення суми суддівської винагороди,

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У червні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі - ТУ ДСА України в Луганській області, відповідач), у якому просив:

- стягнути з відповідача на користь судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_1 суму суддівської винагороди за травень 2020 року в розмірі 46 414,10 грн з утриманням податків та інших обов'язкових платежів;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць;

- зобов'язати відповідача подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що працює на посаді судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області та має право на отримання суддівської винагороди відповідно до Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - ~law27~). За період з 01 січня по 31 березня 2020 року йому була нарахована та виплачена суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад, виходячи із 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,1, доплати за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу, доплати за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 15% посадового окладу. Проте, з квітня 2020 року відповідач обмежив його розмір суддівської винагороди на підставі Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - ~law29~). Позивач уважає зазначені дії відповідача протиправними, оскільки в силу положень статті 130 Конституції України розмір суддівської винагороди не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, окрім як ~law30~.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року, адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії ТУ ДСА України в Луганській області щодо нарахування та виплати судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за травень 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Зобов'язано ТУ ДСА України в Луганській області провести донарахування суддівської винагороди та здійснити виплату судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_1 за травень 2020 року у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди в силу частини 2 статті 130 Конституції України регламентується виключно ~law34~, що, в свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди норм інших законів. Таким чином дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у травні 2020 року із застосуванням обмеження, установленого статтею 29 Закону від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - ~law35~), із змінами, внесеними ~law36~, є протиправними.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відновленням порушених прав позивача є визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання провести донарахування суддівської винагороди та здійснити виплату позивачу за травень 2020 року у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого ~law38~, з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.

Водночас, суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь суддівської винагороди за травень 2020 року у розмірі 46 414,10 грн, оскільки вважає їх передчасними, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані але не виплачені. При цьому, нарахування суддівської винагороди суддів місцевих загальних судів Луганської області відноситься до дискреційних повноважень відповідача.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

Не погодившись з указаними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначив пункт 3 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме, неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Зокрема, скаржник посилається на те, що відсутність висновку Верховного Суду призводить до неоднакового застосування судами апеляційної інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Аргументуючи свою позицію у цій частині ТУ ДСА України в Луганській області зазначає, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог ~law39~, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Із набранням чинності ~law40~ максимальний розмір суддівської винагороди (яка підлягає виплаті) становить 47 230,00 грн на місяць. Це питання було темою обговорення на засіданні Ради суддів України, за результатами якого винесено рішення від 24 квітня 2020 року № 22, у якому, з-поміж іншого, зазначено, що суддівська винагорода має розраховуватися на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру потрібно застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди.

Скаржник наголошує на тому, що з 18 квітня 2020 року ТУ ДСА України в Луганській області не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, передбачених ~law41~, із змінами, внесеними ~law42~, оскільки не має повноважень обирати, який нормативно-правовий акт застосовувати. З огляду на це підстави вважати протиправними дії відповідача відсутні.

Окремо скаржник відзначив те, що Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 не можу поширювати свою дію на правовідносини, що склались до його ухвалення. Водночас, у період з 18 квітня до 28 серпня 2020 року положення ~law43~ (у редакції ~law44~) були чинними і підлягали застосуванню при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди.

Ухвалою від 19 березня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Позивач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Ухвалою від 29 листопада 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В. М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини

Позивач займає посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області та має право на отримання суддівської винагороди, розмір якої визначається відповідно до ~law45~.

18 квітня 2020 року набрав чинності ~law46~, відповідно до якого розмір суддівської винагороди було обмежено розміром, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

Таким чином, починаючи з 18 квітня 2020 року суддівська винагорода позивачу почала нараховуватись з урахуванням обмеження, встановленого ~law47~, а не на підставі положень ~law48~.

Зокрема, за травень 2020 року суддівську винагороду ОСОБА_1 нараховано та виплачено в обмеженому розмірі згідно зі ~law49~ (у редакції ~law50~) - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

Вказані обставини підтверджуються розрахунковим листом за травень 2020 року та довідкою відповідача від 07 липня 2020 року №1491/20-вих.

Не погодившись з діями відповідача щодо нарахування та виплати у вказаний період суддівської винагороди в обмеженому розмірі, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

На підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі ~law51~ зазначено, що ~law52~ визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За ~law53~ судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до ~law54~ можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до ~law56~ суддівська винагорода регулюється ~law57~ та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За ~law58~ суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено ~law59~. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до ~law60~ (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції ~law61~) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

18 квітня 2020 року набрав чинності ~law62~, згідно з ~law63~ доповнено, зокрема, ~law64~, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".

Водночас, Рішенням від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ~law65~ зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" ~law66~. Указані положення Законів № 294-IX та № 553-IX втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Зі змісту ухвали Верховного Суду від 19 березня 2021 року вбачається, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме стосовно виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження нарахування у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2.

Вирішуючи питання обґрунтованості касаційної скарги та надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права у межах доводів і вимог касаційної скарги, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд виходить з такого.

03 березня 2020 року Верховний Суд ухвалив постанову в справі № 340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин. Так, спір у справі №340/1916/20 виник у зв'язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі ~law67~ (зі змінами, внесеними згідно із ~law68~), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору і суб'єктний склад спірних правовідносин, але, пам'ятаючи про підстави їх виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі № 340/1916/20), у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.

Варто наголосити, що у названій постанові від 03 березня 2020 року Верховний Суд висловив правову позицію з приводу застосування положень ~law69~ при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв'язку із набранням чинності положень ~law70~, яким ~law71~ було доповнено ~law72~, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини 2 статті 130 Конституції України (~law73~ в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).

Щодо ~law74~, то у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин колегія суддів зазначає, що ~law75~ не може встановлювати розмір винагороди судді, позаяк не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до ~law76~ (стосовно розміру суддівської винагороди). Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності ~law77~, має вирішуватися на користь ~law78~ (~law79~, які попри те, що в часі ~law80~ прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень ~law81~ (у редакції ~law82~). Ще раз підкреслюємо, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" ~law83~, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх) (пункт 58).

Зважаючи на вказане, колегія суддів констатує, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі ~law84~ (із змінами, внесеними ~law85~) було неправомірним. Тому правильним є висновок судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині.

Повертаючись до обставин цієї справи зазначимо, що обираючи спосіб захисту порушеного права позивача суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про необхідність зобов'язання ТУ ДСА України в Луганській області провести донарахування суддівської винагороди та здійснити виплату судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_1 за травень 2020 року у відповідності до вимог ~law86~ без застосування обмеження, передбаченого ~law87~, з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.

Такий висновок судів ґрунтується на переконанні, що порушення прав позивача допустило ТУ ДСА України в Луганській області.

З приводу зробленого судами попередніх інстанцій висновку колегія суддів зазначає наступне.

Передусім необхідно відзначити те, що у постанові від 03 березня 2020 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд не висловлював правової позиції з приводу того, хто має бути відповідачем за позовом (у справі № 340/1916/20), позаяк цей аспект вказаної справи вимагав з'ясування додаткових обставин, у зв'язку з чим справу було направлено на новий розгляд.

Аналогічне питання притаманне і в межах спірних правовідносин цієї справи.

Проте, судячи зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясовували обставин справи у цій площині. Зокрема, поза увагою залишилися питання щодо обсягів фінансування витрат на виплату суддівської винагороди суддям Сєвєродонецького міського суду Луганської області та безпосередньо позивачу у спірному періоді.

Разом з тим, зважаючи на мотиви, які навів Верховний Суд у постанові від 03 березня 2020 року в справі № 340/1916/20, орієнтуючи суди нижчих інстанцій на те, що має значення для визначення належного відповідача (у схожих правовідносинах), колегія суддів може констатувати те, що висновки судів попередніх інстанцій у цій частині не відповідають тим настановам і вказівкам, які за подібних обставин (у справі № 340/1916/20) позначив Верховний Суд для правильного вирішення спору щодо виплати суддівської винагороди.

За таких обставин колегія суддів уважає, що висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції щодо необхідності зобов'язання саме ТУ ДСА в Луганській області провести ОСОБА_1 донарахування суддівської винагороди за травень 2020 року та здійснити її виплату у відповідності до вимог ~law88~ без застосування обмеження, передбаченого ~law89~, з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів, є передчасним, що, відповідно до вимог частини 2 статті 353 КАС України, є підставою для скасування судового рішення в цій частині і направлення справи на новий розгляд.

Водночас з метою запобігання неоднозначному розумінню чи двоякому підходу до вирішення цієї справи колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ~law90~, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.

Відповідно до ~law91~ суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог ~law92~, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

На думку колегії суддів, для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з'ясувати також правовий, а звідси, і процесуальний статус ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених ~law93~ (зі змінами, внесеними ~law94~), адже відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).

Виплата суддівської винагороди відповідачем із застосуванням обмежень, передбачених ~law95~ (зі змінами, внесеними ~law96~), на думку колегії суддів, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди.

Зважаючи на наведені положення ~law97~ у зіставленні з положеннями частини 1 , пункту 1 частини 2 , частини 5 статті 22, частини 1 статті 23 Бюджетного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Крім того Суд зазначає, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв'язку треба зауважити також, що, враховуючи приписи частини 1 статті 2, частини 1 статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - з ДСА).

Втім, попри зазначене, колегія суддів не намагається заперечити, що ТУ ДСА України в Луганській області є належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Сєвєродонецького міського суду Луганської області.

Тож його дії у ситуації, яка виникла з виплатою в обмеженому розмірі суддівської винагороди теж вимагали надання правової оцінки, що суди першої та апеляційної інстанцій і зробили.

Водночас, ураховуючи наведені міркування, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.

Аналогічний правовий підхід застосований Верховним Судом при розгляді справ цієї категорії у постановах від 23 червня 2021 року у справі № 520/13014/2020, від 22 липня 2021 року у справі № 200/7840/20-а, від 28 липня 2021 року у справі № 340/1901/20, від 11 серпня 2021 року у справі № 560/4152/20, від 09 вересня 2021 року у справі № 120/5243/20-а, від 07 жовтня 2021 року у справі № 260/3641/20 та інших.

Разом з тим, суб'єктний склад учасників цієї справи залишився таким, яким його визначив позивач. Ураховуючи принцип офіційного з'ясування обставин справи, суд першої інстанції може самостійно залучити співвідповідача (частина 3 статті 48 КАС України) чи залучити другого відповідача (частина 4 статті 48 КАС України), якщо для цього є підстави. Але у такій площині суди першої та апеляційної інстанцій спірні правовідносини не розглядали.

В той же час, суд касаційної інстанції у силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, оскільки правильне вирішення справи у цій частині вимагає дослідження додаткових доказів і з'ясування на цій підставі обставин, то справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції в цій частині.

За змістом частини 2 статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених частини 2 статті 353 КАС України; або.

За таких обставин касаційна скарга ТУ ДСА України в Луганській області підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню у частині позовних вимог, що були задоволені, з направленням справи у цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області задовольнити.

2. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року у справі № 360/2280/20 скасувати у частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області провести донарахування суддівської винагороди та здійснити виплату судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області ОСОБА_1 за травень 2020 року у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів, а справу у цій частині направити на новий судовий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.

3. В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року у справі № 360/2280/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ. М. Соколов М. В. Білак О. В. Калашнікова