Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 квітня 2020 року

Київ

справа №1340/5162/18

адміністративне провадження №К/9901/19637/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Фірма "Нафтогазбуд" на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 1 березня 2019 року (головуючий суддя Коморний О.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року (головуючий суддя Хобор Р.Б., судді - Попко Я.С., Сеник Р.П.) у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Фірма "Нафтогазбуд" до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2018 року Приватне акціонерне товариство "Фірма "Нафтогазбуд" (далі - ПАТ "Фірма "Нафтогазбуд") звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення від 8 жовтня 2018 року №0359145113 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким застосовано штраф у розмірі 85194,56 грн та нараховано пеню у розмірі 153769,30 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що відповідачем в порушення норм чинного законодавства 8 жовтня 2018 року прийнято лише одне рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 0359145113, яким нарахований штраф та пеня за період з 21 грудня 2016 року до 8 серпня 2018 року. Крім того, ПАТ "Фірма "Нафтогазбуд" зазначало, що доданий до оскаржуваного рішення розрахунок штрафних санкцій є необґрунтованим, оскільки у ньому не деталізовано з яких сум здійснено такий розрахунок.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 1 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ПАТ "Фірма "Нафтогазбуд" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішння, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає доводи, якими обгрунтовув позовну заяву.

ГУ ДФС у Львівській області скористалося своїм правом та надіслало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначило, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент подання касаційної скарги; далі - КАС України), суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ГУ ДФС у Львівській області на підставі статей 75, 76 та 86 розділу ІІ Податкового кодексу України, пункту 2 частини першої статті 13 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) проведено перевірку ПАТ «Фірма «Нафтогазбуд» з питань своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за результатами якої 6 вересня 2018 року складено Акт № 2233/13-01-13-10/01291436 (далі - Акт перевірки).

На підставі Акта перевірки відповідачем 8 жовтня 2018 року прийнято рішення №0359145113 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до позивача застосовано штраф: за період з 21 грудня 2016 року до 8 серпня 2018 року у розмірі 85194,56 грн та нараховано пеню у розмірі 153769,30 грн.

Вважаючи прийняте ГУ ДФС у Львівській області 8 жовтня 2018 року рішення №0359145113 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені неправомірним, ПАТ «Фірма «Нафтогазбуд» звернулося до суду з позовом про його скасування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що предметом камеральної перевірки може бути своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах, вказана перевірка може бути проведена протягом 1095 днів з моменту настання останнього дня граничного строку подання податкової декларації чи звітності. Також, суд зазначив, що встановлені податковим органом порушення граничних строків сплати узгоджених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не заперечуються позивачем та підтверджуються долученою відповідачем обліковою карткою та розрахунком штрафної санкції і пені.

Зазначена позиція підтримана Восьмим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно абзацу першого пункту 1 частини першої статті 7 вказаного Закону, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Абзацом першим частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

За приписами пункту 1 частини десятої статті 9 Закону №2464-VI, днем сплати єдиного внеску у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів вважається - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.

Згідно з частинами другою-третьою та десятою статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

За приписами пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції, зокрема, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі - Інструкція №449).

Згідно з пунктом 1 Розділу VII вказаної Інструкції, за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов`язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Розділу VII Інструкції №449, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

При цьому, складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції.

Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

При застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки незалежно від періодів та кількості випадків сплати за вказані періоди.

За приписами абзаців 1, 2 пункту 5 Розділу VII Інструкції №449, на суму недоїмки платнику єдиного внеску нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка на суму фактично сплаченої недоїмки за кожний день прострочення платежу.

Нарахування пені починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.

Суди першої та апеляційної інстанцій, аналізуючи зазначені норми чинного законодавства та вказуючи, що наявними у справі доказами підтверджено факт несвоєчасної сплати позивачем самостійно нарахованих сум єдиного внеску за період з 21 грудня 2016 року по 8 серпня 2018 року, арифметичну точність та коректність розрахунку податковим органом сум штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату таких сум, дійшли обгрунтованого висновку про правомірність прийняття відповідачем 8 жовтня 2018 року оскаржуваного рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Що стосується посилання позивача в касаційній скарзі на те, що оскаржуване рішення, прийняте податковим органом 8 жовтня 2018 року, про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску підлягає скасуванню, оскільки розрахунок штрафних санкцій відповідачем проведено неправильно, то колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначити наступне.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами частин першої-третьої статті 90 вказаного Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що податковим органом надано докази, які свідчать про правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваного рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені, а саме таблицю із зазначенням дати виникнення боргу, суми боргу, дати погашення боргу, кількістю днів затримки сплати самостійно визначеної суми зобов`язання, відсотків і суми нарахованої штрафної санкції, відсотків і суми нарахованої пені у залежності від кількості днів прострочення, Розрахунок штрафної санкції.

У відповідності до частини першої статті 77 КАС України платник податків має спростовувати ці доводи та навести свої, разом з тим, судами встановлено, що позивач, вказуючи на неправильність здійснення податковим органом розрахунку штрафних санкцій та нарахування пені, не надав іншого, правильного на його думку розрахунку штрафних санкцій та не зазначив на підставі чого вважає, що відповідач при здійсненні такого розрахунку допустив помилку.

Таким чином, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 1 березня 2019 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Фірма "Нафтогазбуд" залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 1 березня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх